Постанова

від 19.02.2013 по справі 2а-3760/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3760/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_8.,

представника позивача - ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційними скаргами фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_4 звернувся у суд з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, в якому, у урахуванням уточнень, просив визнати протиправними та скасувати в частині податкові повідомлення-рішення від 09.07.2012 року № 1304/0000031720/101 та № 1305/0000041720/102, і податкову вимогу від 27.07.2012 року № 813.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 1305/0000041720/102.

Не погоджуючись з судовим рішенням сторони подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи позов у частині вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № 1305/0000041720/102, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість прийнято відповідачем необґрунтовано, а рішення № 1304/0000031720/101 - у відповідності до вимог чинного закону.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися у повній мірі.

Колегією суддів установлено, що Білоцерківською ОДПІ в Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 21.06.2012 року № 1611/17-1/59/НОМЕР_1.

Перевіркою, згідно акту, встановлено, зокрема, порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян», абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 164.1.3 п. 164.3 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п. 172.2 ст. 172 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим 09.07.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 1304/0000031720/101, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 19252,32 грн., з них 14585,86 грн. - за основним платежем, 4666,46 - за штрафними санкціями.

Також, за результатами вказаного акту 09.07.2012 року виявлено порушення позивачем п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3, 7.2.4, п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.2 п. 7.4, п. п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку із чим прийнято податкове повідомлення-рішення № 1305/0000041720/102, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11186,25 грн., з них 8949,00 грн. - за основним платежем, 2237,25 грн. - за штрафними санкціями.

Обговорюючи законність прийнятих відповідачем рішень судова колегія зважає на таке.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог, колегія суддів зважає на таке.

Податкове повідомлення-рішення від 09.07.2012 року № 1304/0000031720/101 винесене на підставі акту перевірки, яким виявлено порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян», абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 164.1.3 п. 164.3 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п. 172.2 ст. 172 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено завищення валових витрати на суму 89354,07 грн. за 2011 рік господарської діяльності позивача, оскільки понесення витрат на названу суму не було документально підтверджено під час перевірки. У зв'язку із чим установлено заниження суми оподатковуваного доходу за 2011 рік на аналогічну суму, що призвело до заниження суми сплаченого податку на доходи фізичних осіб в сумі 13403,11 грн. З урахуванням того, що позивачем самостійно узгоджено суму ПДФО у розмірі 16832,47 грн., контролюючим органом встановлено, що всього до сплати зазначений податок підлягає у розмірі 14585,86 грн.

На підставі встановленого, 09.07.2012 року Білоцерківською ОДПІ Київської області винесено податкове повідомлення рішення № 1304/0000031720/101, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму за основним платежем - 14585,86 грн., та 4666,46 грн. - за штрафними санкціями.

Обговорюючи правомірність прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Спірні правовідносини в цій частині між сторонами виникли у 2011 році, а тому до їх правового регулювання слід застосовувати положення чинного з 01.01.2011 року Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі по тексу - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 названого кодексу до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 вказаного пункту статті).

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. (п. 44.3. ст. 44 ПК України).

Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. (п. 177.10. ст. 177 ПК України).

Як убачається із матеріалів справи, позивачем до перевірки надавалась відповідна книга обліку. Загальний розмір отриманого доходу за 2011 рік у ній позивачем визначено в сумі 1902235,01 грн., і такий розмір доходу відповідає даним декларації про доходи за підписом ОСОБА_4, поданої до податкового органу 03.02.2012 року.

На обґрунтування своїх вимог, позивач у апеляційній скарзі стверджує, що вищевказана податкова декларація про доходи заповнювалась з огляду на зміст книги обліку, а під час заповнення останньої ним було допущено помилки, що і стали підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів не приймає дане покликання позивача з огляду на нижченаведене.

Відповідно до 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до 54.1. ст. 54 вказаного кодексу платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Фізична особа-підприємець несе відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах (п. 47.1 ст. 47 ПК України).

У випадку виявлення помилок у поданій платником податків декларації у відповідності до положень п. 50.1 ст. 50 ПК України він має право подати уточнюючий розрахунок до неї або вказати на ці помилки у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період.

Згідно з п. 50.2 зазначеної вище статті платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що під час проведення відповідної перевірки відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а тому відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 09.07.2012 року № 1304/0000031720/101.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в частині висновків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.07.2012 року № 1305/0000041720/102, колегія суддів виходить із нижченаведеного.

Як убачається із матеріалів справи, за вказаним рішенням податкового органу до складу суми нарахованого за основним платежем грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 8949,00 грн. увійшли наступні суми:

1) 600,00 гривень, не включених до складу податкових зобов'язань зі сплати ПДВ за надані позивачу транспортні послуги на суму 3600,00 грн.;

2) 7726,00 гривень, безпідставно включених до складу податкового кредиту за IV квартал 2009 року;

3) 623,00 гривень, безпідставно включених до складу податкового кредиту за I квартал 2010 року.

Із заявлених позивачем вимог убачається, що він не погоджується із зазначеним податковим повідомленням-рішенням в частині нарахування йому грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8349,00 та штрафних санкцій у сумі 2087,25 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач визнає допущені ним порушення податкового законодавства, внаслідок яких контролюючим органом було збільшено суму його грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 600,00 грн. та нарахування відповідних штрафних санкцій у розмірі 150,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулювались відносини, що спричинили винесення спірного рішення податкового органу є Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР у редакції, чинній на час укладення відповідних правочинів (далі по тексу - Закон № 168/97-ВР.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача придбання останнім товару від ПП «Автовант», ТОВ «Мері Мо», ПП «Автокомфорт» та ОСОБА_5 за договорами, які суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що під час перевірки контрагента позивача ТОВ «Мері Мо» органами ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва було встановлено відсутність посадових осіб товариства за його юридичною адресою. Також, за даними ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, згідно поданих названим підприємством декларацій у товариства не вбачається наявності основних фондів, основних засобів та нематеріальних активів, за звітами значиться, що на підприємстві загальна чисельність працюючих складає 0 осіб, у тому числі 1 особа працює за цивільно-правовим договором.

У зв'язку із чим не вбачається можливості здійснення даним контрагентом господарської діяльності, а тому договори укладались ним лише з метою заниження об'єкту оподаткування, що є підставою вважати такі правочини нікчемними.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 є суб'єктом підприємницької діяльності. У період, який перевірявся (з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року) займався наступними видами господарської діяльності: оптова торгівля хімічними продуктами; діяльність автомобільного вантажного транспорту (на підставі ліцензії Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.09.2006 року серії АВ № 152237).

Протягом ІV кварталу 2009 року та І кварталу 2010 року позивачем було придбано ряд запчастин до вантажних автомобілів.

На підтвердження факту реальності наведеного вище, позивачем надано виписані контрагентами ПП «Автовант», ТОВ «Мері Мо», ПП «Автокомфорт» та ОСОБА_5 податкові накладні (а.с. 97-104), які надавались контролюючому органу під час перевірки, що не заперечується відповідачем і що підтверджується описом усіх наданих до перевірки документів (а.с. 176-182).

Також позивачем вівся реєстр отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 175).

На підтвердження господарської мети придбання запчастин до вантажних автомобілів позивачем надано договори оренди транспортних засобів від 01.02.2009 року та від 18.11.2009 року, укладені між ФОП ОСОБА_3 та позивачем, за яким останній прийняв у користування вантажні автомобілі МАЗ 533605 та причіп МАЗ 83781, МАЗ 500 та причіп НОМЕР_2, МАЗ 5334 та причіп НОМЕР_3.

Як зазначає позивач, з метою належного обслуговування роботи даних транспортних засобів, ним були придбані відповідні запчастини у названих вище контрагентів.

На підтвердження факту використання придбаних запчастин позивачем надано акти установки (заміни) на орендовані автомобілі запасних частин та списання масел, підписані комісією у складі водія відповідного автомобіля та ОСОБА_4 (а.с. 42 - 51).

Як убачається із матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мері Мо» було виписано позивачу наступні податкові накладні на придбання останнім запчастин:

- податкова накладна від 07.12.2009 року № 330 на загальну суму з ПДВ 35396,64 грн. (ПДВ: 5899,44 грн.).

- податкова накладна від 14.12.2009 року № 337 на загальну суму 9216,00 грн. (ПДВ: 1536,00 грн.).

Проведення розрахунків за названими угодами підтверджується платіжними дорученнями № 188 від 16.12.2009 року на суму 35396,64 грн. та № 190 від 21.12.2009 року на суму 9216,00 грн.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ТОВ «Мері Мо», колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених ТОВ «Мері Мо» та інші контрагенти позивача не були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Посилання відповідача на встановлення безпідставності формування податкового кредиту та визначення розміру податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_4 за наслідками договірних взаємовідносин з ТОВ «Мері Мо» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки на неможливість проведення перевірки ТОВ «Мері Мо», та на те, що дане товариство не знаходиться за юридичною адресою і не звітує до податкових органів, на обґрунтування безтоварності спірних договорів, адже при господарських взаємовідносинах позивач не зобов'язаний перевіряти правильність і порядок формування податкової звітності своїх контрагентів.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях у справі Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) зазначив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що відповідач не довів у відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України обставини, які би підтверджували відсутність реального здійснення господарських операцій за договорами придбання запчастин, укладеними з ТОВ «Мері Мо» та іншими контрагентами позивача.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у сумі 8349,00 грн. (основний платіж) та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2087,25 грн., що є підставою для його скасування.

Однак, в частині визначеної позивачу суми грошового зобов'язання в розмірі 600,00 грн. за основним платежем та на суму 150,00 грн. за штрафними санкціями вищевказане рішення податкового органу є правомірним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року, з ухваленням нового рішення про скасування повідомлення-рішення № 1305/0000041720/102 від 09.07.2012 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму основного платежу в розмірі 8349,00 грн. та на суму штрафних санкцій у розмірі 2087,25 грн.

Стосовно скасування податкової вимоги Білоцерківської ОДПІ Київської області від 27.07.2012 року № 813, колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_4 жодним чином не обґрунтував позов в зазначеній частині і не виклав жодних обставин з цього приводу, а тому він не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення .

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року скасувати .

Адміністративний позов задовольнити частково .

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №1305/0000041720/102 від 09.07.2012 року Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму основного платежу в розмірі 8349,00 грн. та на суму штрафних санкцій у розмірі 2087,25 грн.

У решті позову відмовити .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст постанови складений 25 лютого 2013 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М