Ухвала

від 12.02.2013 по справі 2а-3808/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2013 року м. Київ К-36699/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області

та заяву Головного управління Державного казначейства України у Луганській області

про приєднання до касаційної скарги

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року

у справі № 2а-3808/10/1270

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства фірма «Укрінвест»

до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області,

Головного управління Державного казначейства України у Луганській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року, позов Приватного виробничо-комерційного підприємства фірма «Укрінвест»(позивач) до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України у Луганській області (відповідач-2) задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000032360/0 від 23 лютого 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПВКП фірма «Укрінвест»суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2005 року в розмірі 188 502,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПВКП фірма «Укрінвест»судові витрати в розмірі 1 885,02 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Головне управління Державного казначейства України у Луганській області в заяві про приєднання до касаційної скарги підтримує її вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу та заяву відповідача-2 про приєднання до касаційної скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПВКП фірма «Укрінвест»з питань правильності обчислення сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування за період з 01 травня 2005 року по 31 травня 2005 року, за результатами якої складено акт № 133/236-31212245 від 14 лютого 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032360/0 від 23 лютого 2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 187 982,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7, пункту 10.2 статті 10 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгу постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на рішення Господарського суду Луганської області від 09 березня 2006 року у справі № 12/2пд та від 09 березня 2006 року у справі № 12/3пд, якими визнано недійсними господарські зобов'язання, що виникли на підставі усних угод між Приватним підприємством «Вента»та Приватним підприємством «Сфінкс-2004», а також між ПП «Вента»та Приватним підприємством «Максиком».

Поміж іншого, судами встановлено, що в охоплений перевіркою період між позивачем та ПП «Максиком»укладено договір № 4/1п від 29 березня 2005 року на поставку вугілля.

Крім того, між ПВКП фірма «Укрінвест»та ПП «Сфінкс-2004»укладено договори № 011104/1 від 11 листопада 2004 року на виконання робіт з розробки ґрунту, а також № 0211-1 від 02 листопада 2004 року на поставу товару.

Фактичне виконання умов вказаних договорів підтверджується належним чином оформленими видатковою накладною, актом приймання виконаних підрядних робіт та платіжними дорученнями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП «Максиком»та ПП «Сфінкс-2004»товарно-матеріальних цінностей та підрядних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами по ланцюгу постачання, колегія суддів відхиляє, оскільки, пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги твердження податкового органу про неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної, виписаної на його адресу ПП «Максиком», з огляду на анулювання реєстрації вказаного підприємства в якості платника податку на додану вартість.

Адже, як встановлено судами, на момент виписки на адресу позивача спірної податкової накладної (травень 2005 року) ПП «Максиком»було зареєстроване як платник податку на додану вартість, про що мало відповідне Свідоцтво.

В свою чергу, подальше анулювання Свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Максиком»в травні 2007 року не позбавляє правового значення виданої ним до моменту такого анулювання податкової накладної.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області та заяву Головного управління Державного казначейства України у Луганській області про приєднання до касаційної скарги відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.