Постанова

від 20.12.2012 по справі 2а/0570/12788/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/12788/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10:38

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі Пономаренко В.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001391740 від 19.09.2012р. на суму 39 526,00 грн.,-

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - особисто

від відповідача: Матеши Ю.С. - за дов. від 07 листопада 2012 року

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби по призначенню та проведенню позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001391740 від 19.09.2012р. на суму 39 526,00 грн.

Під час розгляду справи позивач надав суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги та просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001391740 від 19.09.2012р. на суму 39 526,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним придбано у ТОВ «Родно» за договором купівлі-продажу від 09.02.2012р. автомобіль Renault Master (кузов № НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_4, колір - білий), загальна сума за договором склала 248 850,00 грн., в т.ч. 41 475,00 грн. - податок на додану вартість. Вказує, що він є платником податку на додану вартість у встановленому чинним законодавством порядку, а тому має право на віднесення сум за господарськими операціями до податкового кредиту з ПДВ.

Посилається на ст. 198 Податкового кодексу України, згідно з якою, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Вважає помилковим посилання на п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника. Оскільки, операція купівлі-продажу автомобіля для використання його в господарській діяльності платника податків не відноситься до операцій, вказаних в цьому пункті.

Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. Зазначає, що статтею 325 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізична особа, згідно зі ст. 24 цього кодексу - це людина як учасник цивільних відносин. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а згідно норм Цивільного кодексу України, право власності на основні засоби не розповсюджується на фізичних осіб-підприємців. Зауважує, що відповідно до п. 6 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998р., транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами.

Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Донецької міської ради, включений до ЄДРПОУ за номером НОМЕР_3 (арк. справи 115), діє на підставі отриманого в ДПІ у Ленінському районі м. Донецька Донецької області ДПС свідоцтва платника єдиного податку № НОМЕР_6, 11.09.2006р. отримано свідоцтво платника податку на додану вартість № НОМЕР_5 (арк. справи 114 - 116).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 8 - 14) Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2012р. по 29.02.2012р.

Серед прав, наданих податковим органам, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, передбачено здійснення документальної позапланової перевірки платника податків. Про проведення документальної позапланової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В матеріалах справи наявний наказ на проведення перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 16.08.2012р. № 486, який разом з направленнями на перевірку № 769/17-2/НОМЕР_3, 768/17-2/НОМЕР_3 вручено ФОП ОСОБА_1 під підпис 17.08.2012р. (арк. справи 129 - 131).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена з дотриманням вимог чинного законодавства щодо підстав проведення перевірки.

З 17.08.2012р. по 23.08.2012р. ДПІ у Ленінському районі м. Донецька Донецької області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача та складено акт про результати перевірки за № 1189/17-2/НОМЕР_3 (арк. справи 8 - 14).

За результатами перевірки керівником податкового органу 19.09.2012р. згідно із п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення п. 198.1, 198.3, 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001391740, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 31 621,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 7 905,00 грн. (арк. справи 15).

Як зазначено в акті перевірки від 31.08.2012р. № 1189/17-2/НОМЕР_3, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Родно» за договором купівлі-продажу від 09.02.2012р. автомобіль Renault Master (кузов № НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_4, колір - білий), загальна сума за договором склала 248 850,00 грн., в т.ч. 41 475,00 грн. - податок на додану вартість. Вказану суму ПДВ згідно з отриманою податковою накладною від 09.02.2012р. № 83 на суму 207 375 грн., в т.ч. ПДВ - 41 475,00 грн., включено до податкового кредиту за лютий 2012р. Як вважає відповідач, у зв'язку з тим, що право власності фізичних осіб-підприємців не розповсюджується на основні засоби, ведення останніми бухгалтерського обліку та відображення його результатів у податковій, фінансовій та статистичній звітності також законодавчо не передбачено, ФОП ОСОБА_1 завищено податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2012р. на суму 41 475,00 грн., чим порушено п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки заступником начальника ДПІ у Ленінському районі м. Донецька Донецької області ДПС на підставі п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012р. № 0001391740, яким встановлено порушення п. 198.1, 198.3, 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України та зменшено розмір суми від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 31 621,00 грн. та визначено штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 7 905,00 грн. (арк. справи 15)

Так, судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу з ТОВ «Родно» (Продавець), за яким Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити товар - автомобіль Renault Master (кузов № НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_4, колір - білий), загальна сума за договором склала 248 850,00 грн., в т.ч. 41 475,00 грн. - податок на додану вартість (арк. справи 18 - 19).

За умовами вказаного договору, а саме, п. 5.2.2 Покупець зобов'язаний після реєстрації автомобіля в Державній автомобільній інспекції укласти з банком-кредитором кредитний договір та договір застави та договір страхування за ризиками КАСКО на користь банка-кредитора.

З урахуванням вказаних вимог, ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем було укладено кредитний договір № 1/1146348 від 22.02.2012р. з ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК». За вказаним кредитним договором, Банк зобов'язується надати Позичальнику - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, який діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію серії В01 № 492968, кредит в сумі 174 195,00 грн., а Позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі (арк. справи 22 - 38).

Крім того, ФОП ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту від 20.02.2012р. № 22842ГА/12д з АТ «СК «АХА Страхування», за яким Страховик (АТ «СК «АХА Страхування») бере на себе зобов'язання компенсувати Страхувальнику (фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1.) прямі збитки та додаткові витрати, які є наслідком настання певних подій (арк. справи 105 - 113).

Позивачем отримано накладну від 09.02.2012р. № 672 по вказаному договору на суму 248 850,00 грн. (арк. справи 20).

На підставі отриманої від ТОВ «Родно» податкової накладної від 09.02.2012р. № 83 на суму 248 850,00 грн. (арк. справи 21) позивач сформував податковий кредит.

Оплата за придбаний автомобіль підтверджується платіжними дорученнями від 22.02.2012р. № 1 та від 08.02.2012р. № 596 (арк. справи 155 - 156).

Подання податкової звітності до податкового органу в електронному вигляді передбачено позивачем за договором з ДПІ у Ленінському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 14.12.2009р. № 223 (арк. справи 88 - 89), з урахуванням чого ним подано декларацію з податку на додану вартість за лютий 2012р. та відображено в ній та в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних документи за спірною операцією (арк. справи 90 - 104).

Згідно з свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_6 (арк. справи 116), фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює наступні види господарської діяльності: «43.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля, 49.41 - вантажний автомобільний транспорт, 52.10 - складське господарство, 73.11 - рекламні агентства».

З метою виконання вказаних у свідоцтві видів господарської діяльності, позивачем укладено трудовий договір від 01.03.2012р. з громадянином ОСОБА_4, згідно з яким останній зобов'язується виконувати обов'язки водія автотранспортного засобу щодо доставки вантажів, оформлення товаросупроводжувальних документів, утримання транспортного засобу у належному технічному стані, участь у навантажувально-розвантажувальних роботах (арк. справи 39).

Використання спірного автомобіля Renault Master в господарській діяльності позивача підтверджується договором на надання послуг по технічному огляду та ремонту автомобіля, нарядом-замовленням, податковою накладною, платіжним дорученням від 22.02.2012р. № 608 на суму 1 366,99 грн. договорами постачання товарів стороннім організаціям, товарно-транспортними накладними (арк. справи 59 - 63, 69 - 87, 131 - 153).

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту визначались ст. 185, 188, 201 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 185.1 ст. 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Матеріалами справи підтверджено факт отримання податкової накладної (арк. справи 21). Сплата коштів за придбаний автомобіль підтверджена відповідними платіжними дорученнями на суму 248 850,00 грн. (арк155 - 156).

Відповідно до п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно з п. 291.3 - 291.4 ст. 291 Кодексу, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.. Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, можуть обрати, в тому числі, третю групу. Це фізичні особи-підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень.

Відповідно до п.п. 293.3.1 п. 293.3 ст. 293 Кодексу, для третьої і четвертої груп платників єдиного податку встановлюється ставка податку у розмірі 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом.

Вищевказане спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами ст. 198 Податкового кодексу України чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

При цьому, слід зауважити, що відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Виходячи з вищевикладеного, суб'єктами права власності в Україні є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 Цивільного кодексу, тобто фізичні та юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Згідно зі статтею 325 цього Кодексу, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями).

Між тим, згідно з ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до закону як підприємці, та здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Враховуючи наведене, слід відмітити, що чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Тобто, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - «підприємець».

Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, юридичний статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності. Водночас, згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь - якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

У цьому зв'язку слід зауважити, що Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998р., встановлено, що ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Згідно із зазначеними Правилами транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами (тобто, за суб'єктами права власності).

Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи-підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту частини третьої статті 45 Господарського кодексу України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність дій позивача під час придбання та використання автомобіля Renault Master (кузов № НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_4, колір - білий) у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем було доведено відсутність порушення податкового законодавства на суму 31 621,00 грн. по податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій в сумі 7 905,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням від 19.09.2012р. № 0001391740 є безпідставним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем було доведено правомірність дій при формуванні податкової звітності та визначення суми від'ємного значення по податку на додану вартість.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001391740 від 19.09.2012р. на суму 39 526,00 грн. - задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби № 0001391740 від 19.09.2012р., яким встановлено порушення п. 198.1, 198.3, 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України та зменшено розмір суми від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 31 621,00 грн. та визначено штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 7 905,00 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 грудня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 25 грудня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.