Постанова

від 19.02.2013 по справі 5015/4304/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.13 Справа № 5015/4304/12

19 лютого 2013 р. Справа № 5015/4304/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційні скарги Міністерства інфраструктури України м.Київ

Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції м.Львів

заступника прокурора Львівської області м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2012 р.

у справі № 5015/4304/12

за позовом: заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції м. Львів

до відповідача 1: регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області м.Львів

до відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю «Віса-Ог» м.Львів

за участю третьої особи 1, управління охорони історичного середовища Львівської

яка не заявляє самостійних міської ради м. Львів

вимог на предмет спору на

стороні позивача:

за участю третьої особи 2, Міністерства інфраструктури України м.Київ

яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору на

стороні позивача:

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди

За участю представників сторін:

від прокуратури: Куцик В. Б. (посвідчення №011165);

від позивача: Виджак І. В. - за довіреністю від 15.01.2013 р. № 12-59; Барило К. В. - за довіреністю від 26.11.2012 р. № 12-368;

відповідача 1: Жуган І. О. - за довіреністю від 29.12.2012 р. № 18-11-07837;

від відповідача 2 : Ковч П.С. - за довіреністю від 06.02.2013 р.

від третьої особи 1 : не з'явився;

від третьої особи 2 : Райхель Р. П. - за довіреністю від 13.09.2012 р. № 9807/15/10-12

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.12.2012 р. у даній справі (суддя Матвіїв Р.І.) відмовлено у позові заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції до регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області та ТзОВ «Віса-Ог» про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна № 132 від 21.08.2012 р., укладеного між регіональним управлінням Фонду державного майна України у Львівській області та ТзОВ «ВІса-Ог» та про зобов'язання ТзОВ «Віса-Ог» повернути об'єкт оренди, який є предметом вказаного договору.

Не погоджуючись із таким рішенням, через суд першої інстанції в адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшли апеляційні скарги від Міністерства інфраструктури України, Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції та заступника прокурора Львівської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно приписів ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналогічно спірні правовідносини регулюються ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції також в рішенні відмічено, що оспорюваний правочин укладений між відповідачами у справі, а саме регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та ТзОВ "Віса-Ог"(орендар). Тобто, позивач не є стороною оспорюваного правочину.

Проте, з урахуванням ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якою передбачено право іншої заінтересованої особи заперечувати дійсність оспорюваної угоди на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), суд першої інстанції прийшов до висновку, що крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода, що також передбачено п.4 роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".

Враховуючи наведене, а також те, що спірний договір було письмово погоджено балансоутримувачем - Львівською дирекцією УДППЗ «Укрпошта», суд прийшов до висновку, що прокурором вірно визначено позивача, який у відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України має право на звернення до суду за захистом порушеного права.

Щодо суті позовних вимог, то судом першої інстанції під час прийняття рішення в його основу покладено наступне.

Доводи позивача, що договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 р. № 132 укладений з порушенням вимог ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. ст. 9, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, не взято до уваги, оскільки при його укладенні правомірно сторонами не було враховано деяких висновків органу, уповноваженого управляти державним майном у галузі поштового зв'язку України - Міністерства інфраструктури України, що викладенні у листі від 12.06.2012 року

№ 5942/16/102.

Так, згідно ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном (ч. 2 ст. 9 вказаного закону).

Відповідно до п.1 указу Президента України від 12.05.2011 р. № 581/2011, Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінінфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства (центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, туризму та інфраструктури).

Таким чином судом встановлено, що органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном у спірних правовідносинах, є Міністерство інфраструктури України.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Частиною 3 ст. 9 цього ж закону визначено, що орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Тобто, на думку місцевого суду, положення Закону України "Про управління об'єктами державної власності"та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачають компетенцію органу, уповноваженого управляти державним майном, у наданні пропозицій/висновків щодо умов договору оренди.

Разом з тим, положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" чітко розмежовують поняття висновків (пропозицій - за приписами Закону України "Про управління об'єктами державної власності") про умови договору оренди, які надаються органом, уповноваженим управляти державним майном, та поняття відмови органу, уповноваженого управляти державним майном в укладенні договору оренди, тому суд прийшов до висновку, що такі поняття за своєю правовою природою та правовими наслідками не є ідентичними.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди. Орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.

Таким чином суд вважає, що відмова органу, уповноваженого управляти державним майном в укладенні договору оренди, передбачена ч. 3 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та не надання згоди вказаного органу на укладення договору оренди, що передбачено ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", є тотожними поняттями.

Крім цього, ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено істотні умови договору оренди, якими є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 зазначеного закону, укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

З положень п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності"та ст. ст. 9, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не вбачається, що пропозиції щодо умов договору оренди, які надаються органом, уповноваженим управляти відповідним майном у спірних правовідносинах -Міністерством інфраструктури України, мають обов'язковий характер для врахування сторонами під час погодження умов договору оренди державного майна та укладання такого. Протилежного на думку суду позивачем не доведено, належними та допустимими доказами не підтверджено. У зв'язку з цим, суд погодився з доводами відповідача-2, що висновки органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерства інфраструктури України мають лише рекомендаційний характер.

Також на думку суду першої інстанції, чинне законодавство України не ставить в залежність чинність договору оренди державного майна від вказаних вище пропозицій, наданих органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, оскільки договір оренди державного майна не може бути укладеним у випадку, коли орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди, що врегульовано ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьму, надано аналіз змісту листа Міністерства інфраструктури України від 12.06.2012 р. № 5942/16/10-2 з висновками про умови договору оренди, і його розтлумачено як такий, що не містить елементів відмови в укладенні договору оренди між відповідачами.

Зважаючи на вказані оставини, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, суд прийшов до висновку, що прокурором та позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження незгоди чи відмови Міністерства інфраструктури України станом на 21.08.2012 р. в укладенні спірного договору оренди державного нерухомого майна.

Крім цього, враховуючи підстави заявленого прокурором позову, суд прийшов до висновку, що дійсними обставинами справи та поданими доказами не підтверджується невідповідність оспорюваного договору положенням Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786.

Згідно п. 1 вказаної Методики, останню розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства (крім нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні на умовах взаємності відповідно до міжурядових угод), організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Додатком 2 до вказаної Методики визначено орендні ставки за використання нерухомого державного майна, розмір яких залежить від використання орендарем нерухомого майна за цільовим призначенням, зокрема, під розміщення кафе, барів, закусочних, кафетеріїв, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи встановлюється 15 % орендна ставка (п. 11), а за розміщення кафе, барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи, встановлюється 8 % орендна ставка (п. 17).

Враховуючи зазначені вище норми підзаконного нормативно-правового акту, судом першої інстанції встановлено, що визначенні у спірному договорі оренди державного нерухомого майна, а саме в розрахунку плати за перший місяць оренди державного нерухомого майна, орендні ставки відповідають наведеним вище положенням Методики. При цьому, неможливість використання орендованого державного майна за визначеним у договорі оренди цільовим призначенням, позивачем належними та допустимими доказами не спростована. Тому доводи позивача з цих підстав були відхилені судом як безпідставні.

І на завершення, враховуючи третю та останню підставу визнання договору недійсним, зазначену прокурором у позові, місцевий суд відхилив доводи про невідповідність спірної угоди приписам ст. ст. 6, 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з огляду на наступне.

Нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Словацького,1, складовою частиною якого є спірне орендоване майно, є пам'яткою архітектури місцевого значення відповідно до рішення Львівського облвиконкому від 05.07.1985 року № 271.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до ст. 6-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тобто, на думку суду, закон передбачає компетенцію уповноваженого органу щодо надання дозволів, висновків, погоджень, які різняться своїм правовим статусом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

У відповідності до п. 16 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Натомість, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 6 вказаного вище закону, до повноважень органів охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій, органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції належить надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування мають повноваження щодо надання висновків по передачі їх власниками чи уповноваженими ними іншими особами у володіння та користування пам'ятки місцевого значення.

Листом управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 06.02.2012 року № 04-171 надало свої висновки щодо передачі часини приміщення за адресою м. Львів, вул. Словацького, 1 у користування на умовах оренди. Жодних заперечень чи відмови у передачі спірного нерухомого майна в оренду у вказаному листі компетентним органом не надано. Позивачем в матеріали справи не надано належного та допустимого доказу в підтвердження відмови управління охорони історичного середовища Львівської міської ради в передачі вказаного вище нерухомого майна в оренду відповідачу-2.

За наведеного вище, судом пеоршої інстанції не встановлено невідповідності положень оспорюваного договору оренди держаного нерухомого майна положенням Закону України "Про охорону історичного середовища", які могли б зумовити недійсність такого договору, про що стверджує позивач.

За таких обставин суд прийшов до висновку про необгрунтованність позовних вимог, які у відповідності до вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору.

Також, оскільки вимога про застосування наслідків недійсного правочину є похідною вимогою від основної вимоги - про визнання правочину недійсним щодо якої відмовлено у позові, тому відсутні підстави для задоволення похідної вимоги - застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.

У апеляційних скаргах скаржники просили скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, враховуючи зміст та підстави практично аналогічних за змістом та підставами апеляційних скарг, скаржниками в цілому зазначено наступне.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції не врахував доводів позивача про те, що оспорюваний договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 р. № 132, укладений з порушенням вимог ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст. ст. 9, 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» , п. 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786.

Оскільки при його укладенні не було враховано деяких висновків органу, уповноваженого управляти державним майном у галузі поштового зв'язку України - Міністерства інфраструктури України, що викладенні у листі від 12.06.2012 року № 5942/16/10-2 і зокрема зазначив наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до п.1 Указу Президента України від 12.05.2011 р. № 581/2011, Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінінфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства (центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, туризму та інфраструктури).

Таким чином, органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном у спірних правовідносинах, є Міністерство інфраструктури України.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності», уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 9, ч.1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.

Істотними умовами договору (крм інших, передбачених даним пунктом) є орендна плата з урахуванням її індексації.

Оскільки під час укладання спірного договору сторонами не враховано умов, викладених у зазначеному вище листі Міністерства інфраструктури України від 12.06.2012 р. в частині розміру єдиної орендної ставки 15%, виключення з проекту договору п. 7.3 та внесення змін і доповнень до п.п. 10.3 та 10.4, сторонами договору порушено зазначені вище норми Закону України "Про управління об'єктами державної власності» та Закону України «Про оренду державного та та комунального майна".

Також, скаржники у апеляційних скаргах зазначили, що судом першої інстанції під час прийняття рішення не враховано положенням п. 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786. та невірно їх трактовано.

Так, згідно п. 2, п.п.11, 17 Додатку 2 вказаної Методики, розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем.

У разі коли орендодавцем нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, установа, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці другому статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна».

Орендні ставки за використання нерухомого державного майна за розміщення кафе, барів, закусочних, кафетеріїв, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи встановлюється 15 % орендної ставки, а за розміщення кафе, барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи встановлюється 8 % орендної ставки.

Проте, всупереч названої вище Методики, враховуючи те, що орендоване приміщення не розмежоване на окремі зони, складає цілісну площу, у спірному договорі проведено розрахунок щомісячної орендної плати із застосуванням двох орендних ставок. Застосовано 8 % орендну ставку до площі 290,35 м.кв. для розміщення кафе яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи та 15 % орендну ставку до площі 94,45 м.кв. для розміщення кафе, яке здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Також, на думку апелянтів суд першої інстанції неправильно розтлумачив зміст ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" і пославшись на п. 10 ч. 2 ст. 6 цього ж закону, прийшов до помилкового висновку, що орган охорони культурної спадщини місцевого самоврядування, яким є управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, має повноваження лише щодо надання висновків, а не погоджень для відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління, в даному разі щодо укладання договору оренди.

Таким чином, скаржники у апеляційних скаргах просять суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, визнати недійсним оспорюваний договір оренди державного нерухомого майна і застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

У відзиві на апеляційні скарги регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області № 14-11-00806 від 07.02.2013 р. проти апеляційних скарг заперечує з тих же підстав та мотивів, що зазначені у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції і відповідно просить апеляційний суд у їх задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Посилаючись на зазначені вище правові позиції сторін у справі і викладені у апеляційних скаргах та запереченні на них, присутні в судовому засіданні представники апелянтів та прокурор просять задовольнити апеляційні скарги, а представники відповідачів відмовити у їх задоволенні залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Представник управління охорони історичного середовища в судові засідання не з"явився, заперечень чи доводів щодо апеляційних скарг суду не подав.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи доводи та заперечення сторін та їх представників у судовому засіданні, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового рішення з огляду на наступні обставини.

Приймаючи опорюване рішення, місцевим господарським судом у повному об"ємі встановлено усі фактичні обставини справи, проте, надано їм невірну правову оцінку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, ТзОВ "Віса-Ог"(відповідач-2) звернулось до Львівської дирекції УДППЗ "Укрпошта" з листом від 11.10.2011 р. про передачу в оренду нежитлових приміщень загальною площею 385 м. кв. за адресою: м. Львів, вул. Словацького, 1 для влаштування магазину або закладу громадського харчування.

Листом від 18.10.2011 р. Львівська дирекція УДППЗ "Укрпошта" звернулась до УДППЗ "Укрпошта" про надання дозволу на передачу в оренду ТзОВ "Віса-Ог" вказаних нежитлових приміщень площею 385 м. кв., з яких 346 м. кв. - для обслуговування закладу громадського харчування і 38,8 м. кв. - для розміщення непродовольчих товарів, алкогольних та тютюнових виробів.

Листом від 26.01.2012 р. Львівська дирекція УДПП "Укрпошта" потворно звернулась до УДППЗ "Укрпошта" щодо зміни умов передачі в оренду нежитлових приміщень, а саме про надання дозволу на передачу в оренду ТзОВ "Віса-Ог" нежитлових приміщень за адресою м. Львів вул. Словацького, 1 площею 384,8 м. кв., з яких 290,35 м. кв. під заклад громадського харчування, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, і 94,45 м. кв. під заклад громадського харчування, який здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Листом від 04.04.2012 р. № 35-437 УДППЗ "Укрпошта" погодило передачу вказаних приміщень в оренду.

Листом від 17.05.2012 року ТзОВ "Віса-Ог" звернулось до регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області з заявою про передачу в оренду нежитлового приміщення по вул. Словацькій, 1 у м. Львові загальною площею 384,8 м. кв. для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, та торгівлю непродовольчими товарами та товарами підакцизної групи.

За результатами розгляду матеріалів щодо передачі в оренду вказаного державного нерухомого майна, листом від 12.06.2012 р. № 5942/16/10-12 Міністерство інфраструктури України надало свої висновки щодо умов договору, згідно яких останнє не заперечує щодо передачі в оренду приміщень по вул. Словацького,1 у м. Львові загальною площею 384,8 м. кв. за умови застосування єдиної орендної ставки 15 % за користування об'єктом оренди площею 384,8 м. кв., а також в необхідності внесення змін та доповнень до проекту договору оренди перед його укладенням щодо окремих його пунктів.

Тобто, фактично Міністерство інфраструктури України надало згоду на укладання такого договору, проте, виключно лише з дотриманням зазначених у ньому істотних умов майбутнього договору.

У відповідності до п.п. 1, 5 охоронного договору на пам"ятку культурної спадщини № 34 від 14.05.2009 р., укладеного між управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради та УДППЗ «Укрпошта» в особі Львівської дирекції, користувач (власник) бере на себе зобов"язання щодо охорони адміністративного будинку 1887-1989 р.р - 1920 р. (реконструкція) пам"ятки архітектури місцевого значення згідно рішення Львівського облвиконкому № 381 від 05.07.1985 р., охоронний № 271 на вул.Словацького, 1 у м.Львові.

Користувач (власник) зобов"язується використовувати будівлю в цілому виключно для службових приміщень поштамту і здійснювати продаж, передачу у користування, володіння чи управління пам"ятки (її частини) тільки після письмової згоди органу охорони.

У зв"язку із тим, що предмет оренди відноситься до пам"ятки архітектури місцевого значення, на звернення директора Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта», управління охорони історичного середовища Львівської міської ради листом № 04-171 від 06.02.2012 р. в цілому повідомило лише те, що Львівській дирекції УДППЗ «Укрпошта» необхідно в 10-ти денний термін подати в управління охорони історичного середовища документацію на проведення реставраційно-ремонтних робіт вказаних приміщень згідно п.п. 12, 13 охоронного договору № 34 від 14.05.2009 р.

При цьому, із змісту вказаного листа взагалі не вбачається позиція управління охорони історичного середовища щодо можливого надання згоди (погодження) чи відсутність такої щодо укладання договору, який є предметом даного судового розгляду.

21.08.2012 р. між регіональним відділення Фонду державного майна по Львівській області як орендодавцем орендодавець та ТзОВ "Віса-Ог" як орендарем, укладено договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132, за умовами якого, згідно п. 1.1., орендодавець передав, а орендар прийняв в користування вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 384,8 м. кв., розташовані на першому поверсі триповерхової будівлі Львівського поштамту, реєстровий номер 21560045.1400.АААЖЕЕ514, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Словацького, 1, і перебуває на балансі Львівської дирекції УДППЗ "Укрпошта".

Вказаний договір погоджено балансоутримувачем - Львівською дирекцією УДППЗ «Укпошта» шляхом проставляння підпису особою В.Ткачуком та скріплення такого підпису круглою печаткою балансоутримувача.

Згідно акту приймання-передачі від 21.08.2012 р., складеного між тими ж сторонами, підписаного та погодженого балансоутримувачем аналогічно як і договір, на виконання такого договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду вказане вище державне нерухоме майно.

В умовах зазначеного договору ореди як і вірно встановлено судом першої інстанції, всупереч пропозиції Міністерства інфраструктури України, проведено розрахунок щомісячної орендної плати із застосуванням двох орендних ставок. Застосовано 8 % орендну ставку до площі 290,35 м.кв. для розміщення кафе яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи та 15 % орендну ставку до площі 94,45 м.кв. для розміщення кафе, яке здійснює продаж товарів підакцизної групи, а також не виключено з проекту договору п. 7.3 та не внесено зміни і доповнення до п.п. 10.3 та 10.4 в редакції, визначеній Міністерством.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за належне взяти до уваги наступні норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Так, у відповідності до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до п.1 Указу Президента України від 12.05.2011 р. № 581/2011, Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінінфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства (центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, туризму та інфраструктури).

Таким чином, органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном у спірних правовідносинах, є Міністерство інфраструктури України, що також правомірно відмічено і судом першої інстанції.

Згідно п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 9, ч.1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Орендодавець протягом п"яти днів після погодження умов договору оренди з органом уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

Орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.

Істотними умовами договору (крм інших, передбачених даним пунктом) є орендна плата з урахуванням її індексації.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, судом першої інстанції вірно розмежовано поняття саме «згоди» на оренду державного майна і «пропозиції» щодо умов договору оренди, про які йдеться мова у п.30 ч.1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» а також поняття «висновків про умови договору оренди» та «відмови в укладанні договору оренди» про які зазначено у п.3 ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і зроблено висновок про те, що «згода» це принципова позиція органу уповноваженого управляти державним майном яка може виражатися без додаткових умов лише щодо її наявності чи відсутності, а «пропозиції» та «висновки про умови договору оренди» це конкретні пропозиції такого органу безпосередньо щодо конкретних істотних умов майбутнього договору, враховуючи також те, що знідно зазначеної вище ст.1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» до основних функцій такого органу віднесено забезпечення ефективного використання орендованого державного майна.

Якщо розкрити зміст названого вище листа Міністерства інфраструктури України від 04.04.2012 р. в контексті п.30 ч.1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та п.3 ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» то дійсно, органом уповноваженим управляти державним майном не відмовлено в укладанні спірного договору оренди, проте й не надано згоди на його укладання, хоча можна припустити, що буде надано таку згоду у майбутньому без додаткового письмового погодження у разі дотримання пропозицій такого органу щодо істотних умов договору.

Проте, судом першої інстанції не враховано або ж невірно розтлумачено наступну і вказану вище ч.4 ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якою як уже зазначалося передбачено, що орендодавець протягом п"яти днів після погодження умов договору оренди з органом уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

Саме згідно змісту названого вище листа Міністерства інфраструктури України, ним не відбулося погодження саме умов договору (згідно ч.1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), наслідком чого згідно тієї ж ч.4 ст. 9 вказаного закону орендодавець (регіональне управління Фонду державного майна України по Львівській області) повиненно було відмовити в укладенні договору оренди внаслідок того, що орган уповноважений управляти майном, не дав згоди на його укладання.

Таки чином, висновок суду першої інстанції про рекомендаційність і необов"язковість істотних умов договору, визначених органом уповноваженим управляти державним майном, є таким, що суперечить вимогам чинного, зазначеного вище законодавства.

Враховуючи те, що апеляційний господарський суд прийшов до висновку про укладання спірної угоди відбулося без згоди і врахування пропозицій органу уповноваженого управляти державним майном саме в частині що стосується єдиної орендної ставки 15% на площу усього орендованого приміщення, така ставка передбачена п.11 додатку 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786.

Оцінюючи докази із наданням правової оцінки погодження спірного договору з управлінням охорони історичного середовища, судом апеляційної інстанції враховується те, що у відповідності до п.10 ч.2 ст. 6, ст.6-1 та ч.ч.1,2 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» в редакції яка діяла на дату надання такого листа, до повноважень органів охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій, органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції належить надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.

Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Дійсно, згідно названого вище п.10 ч.2 ст. 6 вказаного закону до повноважень управління охорони історичного середовища належить надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення. При цьому, зазначеною нормою в цілому не передбачено надання погоджень на укладання такого договору. Проте, перелік таких повноважень управління охорони історичного середовища не є вичерпним, оскільки наступний п. 22 ч.2 ст. 6 цього закону надає право на здійснення інших повноважень відповідно до закону.

При цьому, приймаючи рішення суд першої інстанції не врахував наступних положень закону, передбачених у ч.ч.1,2 ст. 18, якими перебачається умова передачі такого майна лише на підставі наявності погодження та існування заборони на укладання такого договору у разі відсутності такого погодження.

Як зазначалося вище, із змісту листа управління охорони історичного середовища від 06.02.2012 р. не вбачається висловлення позиції про надання саме згоди (погодження) такого договору, тому висновки суду першої інстанції про відсутність повноважень у названого вище управління про погодження спірного договору є необґрунтованими та такими що суперечань вимогам названого закону.

Підсумовуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що спірний договір суперечить названим вище вимогам п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ч.ч. 1-4 ст. 9, ч.1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч.ч.1,2 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст. 207, ч.2 ст. 208 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Аналогічно визнання договору недійсним та наслідки визнання такого договору недійсним врегульовано і ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 та ч.5 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Оскільки як зазначалося вище, спірний договір суперечить вимогам названого вище чинного законодавства, тому повинен бути визнаний недійсним. Проте, оскільки договір визнається недійсним з моменту його укладання, а відповідач - ТзОВ «Віса-Ог» фактично користувався орендованим нерухомим державним майном з дати укладання спірного договору та акту-приймання передачі, сплачував орендну плату, тому судова колегія приходить до висновку що він повинен бути визнаний недійсним на майбутнє, оскільки такий відповідач не зможе передати позивачу усе отримане згідно недійсної угоди у вигляді отриманих послуг (використань) такого майна.

Проте, виходячи із змісту спірних правовідносин, недійсність договору на майбутне не припиняє і унеможливлює виконання зобов"язань відповідача - ТзОВ «Віса-Ог» щодо повернення орендованого майна, тому вимога прокурора та позивача про зобов"язання повернути спірне майно є правомірною і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності судова колегія прийшла до висновку щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.49 ГПК України, розподіл судових витрат здійснюється пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню, а також те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, судовий збір підлягає до стягнення з відповідачів в рівних частках в дохід державного бюджету України в розмірі 1 073 грн. (по 536, 50 грн. з кожного) за розгляд справи в суді першої інстанції та 536, 50 грн. (по 268, 25 грн. з кожного ) судового збору за перегляд рішення суду в апеляційному порядку. Також підлягає до стягнення сплачений судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 536, 50 грн. з відповідача 1 на користь скаржників (Міністерства інфраструктури України м.Київ та Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції м.Львів); з відповідача 2 сплачений судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 536, 50 грн. на користь скаржників (Міністерства інфраструктури України м.Київ та Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції м.Львів).

Керуючись ст.ст. 49, 83, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційні скарги задовольнити.

2. Рішення господарського суду Львівської області у справі № 5015/4304/12 від 20.12.2012 р. скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

3. Визнати недійсним на майбутнє договір орени державного нрухомого майна № 132 від 21.08.2012 р., укладений між орендодавцем - регіональним відділенням Фонду державного майна по Львівській області, орендарем - ТзОВ «Віса-Ог» та погодженим балансоутримувачем - Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта».

4. Зобовязати ТзОВ «Віса-Ог» повернути регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області вбудовані нежитлові приміщення загльною площею 384,8 м.кв., що розташовані на 1-му поверсі триповерхової будівлі Львівського поштампу, реєстраційний номер 21560045.1400.ААЖЕЕ514, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Словацького, 1.

5. Стягнути з ТзОВ «Віса-Ог» (79071, м.Львів, вул.В.Великого, 117/40, код ЄДРПОУ 37919762) в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 536, 50 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 268,25 грн. судового збору за перегляд рішення суду в апеляційному порядку.

Стягнути з регіонального відділеня Фонду державного майна України по Львівській області (79000, м.Львів, вул.С.Стрільців, 3, код ЄДРПОУ 20823070) в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 536, 50 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 268,25грн. судового збору за перегляд рішення суду в апеляційному порядку.

Стягнути з ТзОВ «Віса-Ог» (79071, м.Львів, вул.В.Великого, 117/40, код ЄДРПОУ 37919762) 536, 50 грн. судового збору за перегляд рішення суду в апеляційному порядку на користь Міністерства інфраструктури України (01135, м.Київ, пр.-т Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 00017584).

Стягнути з регіонального відділеня Фонду державного майна України по Львівській області (79000, м.Львів, вул.С.Стрільців, 3, код ЄДРПОУ 20823070) 536, 50 грн. судового збору за перегляд рішення суду в апеляційному порядку на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції (79000, м.Львів, вул.Словацького, 1, код ЄДРПОУ 22336769).

Господарському суду Львівської області видати накази на виконання даної постанови.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Матеріали справи надіслати в господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25.02.2013 р.

Оскільки в судовому засіданні під час оголошення вступної та резолютивної частини постанови був відсутнім лише представник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, тому у відповідності до ст. 87 Гоподарського процесуального кодексу України дана постанова надсилається лише в його адресу.

Головуючий суддя Матущак О.І.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.