Рішення

від 18.02.2013 по справі 5023/5606/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р.Справа № 5023/5606/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальніковой Г.І.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (м. Київ) до ОСОБА_1 (м. Харків), ОСОБА_2 (м. Київ), Комунального підприємства "Харківське бюро технічної інвентаризації" (м. Харків) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (КП "Харківське БТІ") Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції (м. Харків), 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (ОСОБА_1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональне торгово-виробниче підприємство "Укравтошина" (м. Харків), 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (ОСОБА_1) приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_4 про визнання торгів такими, що не відбулися, договорів купівлі-продажу недійсними за участю представників сторін:

позивача - Марченко О.П. (08.11.12 р.);

відповідача (ОСОБА_1) - не з'явився;

відповідача (ОСОБА_2) - не з'явився;

відповідача (КП "Харківське БТІ") - не з'явився;

3-х осіб - не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", звернувся до господарського суду Харківською області з позовною заявою в якій просить визнати аукціон (торги), що були проведені 24.09.12 р. з реалізації майна, що перебуває в іпотеці ПАТ "Укрсоцбанк", а саме: 1) нежитлове приміщення 6-го поверху №22, загальною площею 86,2 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-8", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 97000,00 грн.; 2) нежитлове приміщення 6-го поверху №5, загальною площею 73,0 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-8", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 114000,00 грн.; 3) нежитлові будівлі Літ."С-1", Літ."И-1", Літ."Р-1", Літ."З-1" загальною площею 620,6 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 за 125000,00 грн., такими, що не відбулися та недійсними. Також позивач просить визнати договір купівлі - продажу, укладений з ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 24.09.12 р. та зареєстрований у реєстрі за номером 1478, недійсним. Також позивач просить зобов"язати КП "ХМ БТІ" скасувати державну реєстрацію прав власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення 6-го поверху №22, загальною площею 86,2 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-8", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

12.02.13 р. за вх. №5459 до канцелярії господарського суду Харківської області від відповідача (КП "Харківське БТІ") надійшло клопотання, в якому просить виключити КП "Харківське БТІ" із числа відповідачів, та залучити в якості відповідача Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції (м. Харків, вул. Короленко, 16), у зв"язку із зміною порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України від 11.02.10 р. №1878-VІ, повноваження по проведенню державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які до 31.12.12 р. виконувались реєстраторами КП "Харківське МіськБТІ", починаючи з 01.01.13 р. здійснює відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Суд, розглянувши клопотання відповідача (КП "Харківське БТІ"), вирішив відмовити в його задоволенні як необґрунтоване та оскільки Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції було залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (КП "Харківське БТІ") ухвалою суду від 04.02.13 р.

Представник позивача в судовому засіданні 18.02.13 р. підтримує позов у повному обсязі.

Представники відповідачів та третіх осіб в судове засідання 18.02.13 р. не з'явилися, витребуваних судом документів не надали, про причину неявки суд не повідомили.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою господарського суду Харківської області від 31.05.2011р. по справі №5023/2802/11 Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональне торгово-виробниче підприємство "Укравтошина" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, яку необхідно було провести в строк до 31.05.2012р.

30.11.2010 р. загальними зборами учасників ТОВ "РТВП "Укравтошина" прийнято рішення про ліквідацію підприємства, призначено головою ліквідаційної комісії ОСОБА_1 та встановлено двохмісячний термін для пред'явлення претензій кредиторів з дня опублікування оголошення про ліквідацію підприємства.

Відповідно іпотечних договорів №845/16-27/17/1/7-035 від 26.07.2007 р. та № 845/16-27/17/1/7-032 від 01.06.2007 р. майно ТОВ "РТВП "Укравтошина", яке складається з нежитлового приміщення 6-ого поверху №5 в літ"А-8" загальною площею 73, кв.м оціночною вартістю 443800,00 грн. та №22 в літ"А-8" загальною площею 86,2 кв.м. оціночною вартістю 551700,00 грн., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 106,8 кв.м. оціночною вартістю 138000,00 грн., гаражів Літ."И-1" загальною площею 85,3 кв.м. оціночною вартістю 88700,00 грн., виробничого цеху Літ."Р-1" загальною площею 81,5 кв.м. оціночною вартістю 89500,00 грн., виробничого цеху Літ."З-1" загальною площею 347,00 грн. оціночною вартістю 381100,00 грн., всього на загальну суму 1692800,00 грн., знаходиться в заставі у АКБ СР "Укрсоцбанк".

Іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та Законом України "Про іпотеку".

ОСОБА_1 24.09.2012 року було здійснено продаж нерухомого майна боржника, яке перебуває в іпотеці кредитора ПАТ "Укрсоцбанк", а саме: 1) нежитлове приміщення 6-го поверху №22, загальною площею 86,2 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-8", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 97000,00 грн.; 2) нежитлове приміщення 6-го поверху №5, загальною площею 73,0 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-8", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 114000,00 грн.; 3) нежитлові будівлі Літ."С-1", Літ."И-1", Літ."Р-1", Літ."З-1" загальною площею 620,6 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 за 125000,00 грн.

На думку позивача процедура відчуження заставного/іпотечного майна була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, за відсутності відповідної згоди кредитора-заставодавця на проведення торгів за зниженою ціною, проведені прилюдні торги/аукціон відбувалися без повідомлення заставного кредитора, вартість не була узгоджена, переоцінка майна проводилась без участі представника Банку та без погодження.

Суд, вирішуючи вимогу позивача про визнання аукціону (торгів), що були проведені 24.09.12 р. з реалізації майна, що перебуває в іпотеці ПАТ "Укрсоцбанк", а саме: 1) нежитлове приміщення 6-го поверху №22, загальною площею 86,2 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-8", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 97000,00 грн.; 2) нежитлове приміщення 6-го поверху №5, загальною площею 73,0 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-8", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 114000,00 грн.; 3) нежитлові будівлі Літ."С-1", Літ."И-1", Літ."Р-1", Літ."З-1" загальною площею 620,6 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 за 125000,00 грн., такими, що не відбулися та недійсними, встановив наступне.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України недійсною може бути визнана угода, яка суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст.4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно ч.1 ст.26 Закону, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Згідно ст.29 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Згідно з вимогами ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника.

Відповідно до ст.34 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, в тому числі, накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації.

Згідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю.

Відповідно до ч. 1. ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Отже, з моменту відкриття щодо боржника ліквідаційної процедури всі без винятку обтяження його активів підлягають скасуванню.

Це пов'язано з тим, що у процедурі ліквідації задоволення вимог кредиторів відбувається за рахунок коштів, отриманих від здійсненої у встановленому порядку реалізації майна банкрута. Тому майно банкрута повинно бути вільним від будь-яких обтяжень.

При цьому зняття заборон та арештів із майна боржника в порядку ст. 23 Закону про банкрутство є безумовним, стосується будь-яких органів і посадових осіб та не потребує сплати ніяких коштів.

З дня прийняття постанови суду 31.05.2011р. по справі №5023/2802/11 про визнання ТОВ "РТВП Укравтомашина" банкрутом скасовано всі обмеження щодо розпорядження майном боржника, заборони відчуження майна боржника, накладені приватним нотаріусом, а також підлягають вилученню записи стосовно майна боржника з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 43 Закону України «Про іпотеку», організатор прилюдних торгів забезпечує будь-якій зацікавленій особі доступ до інформації про умови проведення прилюдних торгів та про предмет іпотеки, що підлягає продажу.

Суд також зазначає, що позивачем не доведено той факт, що ним 26.09.12 р. отримано повідомлення ТОВ "РТВП Укравтомашина" про проведення аукціону (торгів) №5430 від 18.09.12 р., оскільки позивачем не додано наледних доказів.

Належних доказів в підтвердження того, що аукціон (торги), що були проведені 24.09.12 р. з реалізації майна, що перебуває в іпотеці ПАТ "Укрсоцбанк" є недійсними та що не відбулися, позивачем до суду не надано, що свідчить про відсутність законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Також суд зазначає, що договір, укладений за результатами торгів (аукціону або конкурсу), є різновидом цивільно-правових договорів. Саме тому такий договір може бути визнано недійсним за умови невідповідності загальним вимогам чинності правочинів, передбачених Цивільним кодексом.

Договір, який укладається за результатами торгів є цивільно-правовим, не викликає сумнівів можливість його визнання недійсним, на підставі невідповідності загальним вимогам чинності правочинів, які містить ст. 203 ЦК.

Тобто невідповідність договору, укладеного за результатами торгів відповідним вимогам чинності правочинів, що містить ЦК, зумовлює недійсність такого договору із наступним застосуванням відповідних наслідків недійсності.

Визнання договору, укладеного за результатами торгів недійсним на підставі вимог, що встановлені спеціальним законодавством. Вказані вимоги стосуються підстав визнання недійсними самих торгів, що в свою чергу зумовлює недійсність договору, укладеного за їх результатами.

При визнанні торгів недійсними на підставах передбачених спеціальним законодавством, суд повинен спочатку встановити недійсність самої процедури торгів, наслідком якої буде недійсність їх результату - договору, укладеного між переможцем і організатором торгів.

Торги, як було зазначено вище, правочином не є. Проте сама процедура виявлення переможця має безпосередній вплив на договір, що буде укладено за результатами їх проведення. Вказівка закону про можливість визнання торгів недійсними не означає, що даний механізм укладення договору підпорядковується правилам про недійсність правочинів. Визнання торгів недійсними означає, що торги не зумовили того результату, на який вони були направлені (тобто особа, з якою повинен бути укладений договір, не виявлено або виявлено неправильно, з істотними порушеннями вимог спеціального законодавства).

Таким чином, при визнанні недійсними торгів, договір, укладений за їх результатами також визнається недійсним. При цьому вимога про визнання торгів недійсними є самостійною і відмінною від вимоги про визнання недійсним договору, що укладається за їх результатом.

Крім можливості визнання торгів недійсними, спеціальне законодавство передбачає можливість визнання їх такими, що не відбулися. Основна відмінність таких торгів від недійсних полягає в тому, що недійсні торги юридично відбулися, але через наявність певних дефектів можуть бути позбавлені юридичної сили. Торги, що не відбулися, могли бути фактично проведені, проте з правової точки зору не існували, тому відповідних наслідків не породжують.

Таким чином торги, що не відбулися, не можуть бути визнані судом недійсними, зважаючи на відсутність предмету спору.

Обраний спосіб захисту, як прийняття судового рішення про визнання аукціону (торгів), такими, що не відбулися та недійсними не передбачений ЦК та ГК України.

Суд, вирішуючи вимогу позивача про визнання договору купівлі - продажу, укладеного з ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 24.09.12 р. та зареєстрованого у реєстрі за номером 1478, недійсним, виходить з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема і з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх матеріалів справи та фактичних обставин спору, суд ухвалами витребував у сторін додаткові докази, а саме: спірний договір купівлі-продажу від 24.09.12р. № 1478; докази, що підтверджують викладені у позовній заяві обставини та інше.

Однак позивачем суду не надано витребуваних документів, а саме спірний договір купівлі-продажу від 24.09.12р. № 1478, на підтвердження своїх позовних вимог, про поважність причин невиконання вимог ухвал суду не повідомлено.

Таким чином, суд вважає, що ненадання витребуваних документів, а саме договору купівлі-продажу від 24.09.12р. № 1478, не надає можливості суду повно, об'єктивно та всебічно дослідити матеріали справи та з'ясувати всі фактичні обставини спору для винесення законного і об'єктивного рішення по вимозі позивача про визнання договору купівлі - продажу, укладеного з ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 24.09.12 р. та зареєстрованого у реєстрі за номером 1478, недійсним. Тому суд відмовляє в цій частині.

Суд, вирішуючи вимогу позивача про зобов'язання КП "ХМ БТІ" скасувати державну реєстрацію прав власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення 6-го поверху №22, загальною площею 86,2 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-8", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виходить з наступного.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України" від 11.02.2010 № 1878-VI, зокрема, викладено в новій редакції Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV.

Поряд з цим, Верховною Радою України 04.07.2012 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно" № 5037-VI, яким внесено зміни до нової редакції Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV), а також до Закону України "Про нотаріат" з наданням нотаріусам повноважень щодо здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Згідно із зазначеними законодавчими змінами систему органів державної реєстрації прав на нерухоме майно становлять центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є органами державної реєстрації прав (стаття 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Водночас у випадках, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 2, 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України" від 11.02.2010 № 1878-VI новий порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запроваджується з 01.01.2013.

Відтак з 01.01.2013 реєстратори бюро технічної інвентаризації втрачають повноваження щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Такі повноваження здійснюватимуться виключно реєстраторами органів державної реєстрації прав на нерухоме майно та, у передбачених законом випадках, - нотаріусами.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок державної реєстрації), а також Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (з подальшими змінами).

Законом та Порядком державної реєстрації прав передбачено проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, інших речових прав за заявочним принципом шляхом подання уповноваженому суб'єкту відповідної заяви про державну реєстрацію, форму і вимоги до якої встановлює Міністерство юстиції України (частина четверта статті 15 Закону, пункт 7 Порядку державної реєстрації).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. При цьому частиною четвертою статті 9 Закону визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

До передбачених статтею 19 Закону підстав для державної реєстрації прав та їх обтяжень віднесено в тому числі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Підстави для відмови у державній реєстрації визначені статтею 24 Закону.

Враховуючи закріплений Законом заявочний принцип проведення державної реєстрації (стаття 15 Закону), Державний реєстр речових прав на нерухоме майно як єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти і суб'єкти цих прав (стаття 1 Закону), наповнюватиметься такими відомостями поступово.

З огляду на це та на раніше чинний порядок державної реєстрації речових прав державним реєстраторам надано можливість використання реєстраційних даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, зокрема у разі надходження запитів від органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання інформації (пункт 16 згаданого Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Разом з тим у вирішенні питань щодо залучення до розгляду справ суб'єктів, уповноважених за Законом на проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, а так само отримання від таких суб'єктів необхідної інформації про власників нерухомого майна, характеристик цього майна тощо, судам слід також брати до уваги, що тривалий період часу державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводилася на паперових носіях підприємствами бюро технічної інвентаризації, підключення яких до попереднього Реєстру прав власності на нерухоме майно відбувалося так само поступово.

Крім того, чинним законодавством України не передбачено доступу органів державної реєстрації речових прав до баз даних органів Державного земельного кадастру, а лише встановлено механізм взаємодії цих органів з метою обміну відповідною інформацією (стаття 281 Закону, стаття 30 Закону "Про Державний земельний кадастр").

Отже, в умовах встановлення нової системи державної реєстрації речових прав при необхідності з'ясування фактичних даних щодо прав власності, інших речових прав та їх обтяжень доцільно одночасно звертатися і до органів земельних ресурсів, і до підприємств бюро технічної інвентаризації з урахуванням їх компетенції та змісту даних, що з'ясовуються.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався за захистом порушеного права.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Позивачем в позовній заяві було заявлено одночасно три немайнові вимоги.

Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 2 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державний бюджет на 2012 рік" на 2012 рік установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні.

З огляду на зазначене, розмір судового збору за подання позовної заяви до господарського суду Харківської області має становити 3219,00 грн. - за три вимоги немайнового характеру (1073,00 грн. х 3).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір лише в розмірі 1073,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України, при відмові в позові підлягають віднесенню на позивача.

Оскільки позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір не в повному обсязі, сума яку належить сплатити до державного бюджету України, становить 2146,00 грн. (3219,00 грн. - 1073,00 грн.).

Суд, дослідивши матеріали справи вважає за необхідне стягнути з позивача на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 2146,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 22, 44-49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, Голосіївський р-н., вул. Ковпака, 29; код ЄДРПОУ 00039019; т/р 37394130000014 у ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова, № рахунку 31215206783003, код одержувача 37999654, банк одержувача - ГУДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в сумі 2146,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.02.2013 р.

Суддя Сальнікова Г.І.