Постанова

від 18.02.2013 по справі 5010/415/2012-17/40

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р. Справа № 5010/415/2012-17/40

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В. суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача:Зеркевич А.В. - за дов. від 17.01.2011р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Доліакт" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.09.2012р. у справі№ 5010/415/2012-17/40 господарського суду Івано-Франківської області за позовомПриватного підприємства фірми "Доліакт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Падана Кемікал Компаундс" простягнення 129 851,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма "Доліакт" (далі - ПП фірма "Доліакт", позивач) звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Падана Кемікал Компаундс" (далі - ТОВ "ПКК", відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 129 851,26 грн., з яких 98 876,09 грн. основного боргу, 22 246,99 грн. інфляційних втрат, 8 728,18 грн. трьох процентів річних.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 18.06.2012р. (суддя Неверовська Л.М.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 98 876,09 грн. боргу, 20 497,01 грн. інфляційних втрат, 8 728,18 грн. трьох процентів річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано приписами статей 11, 205 - 207, 509, 530, 625, 638, 639, 692 Цивільного кодексу України, статей 174, 181, 193 Господарського кодексу України, пункту 4.5. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", з огляду на виникнення у відповідача під час розрахунків за товар, одержаний у позивача на підставі видаткових накладних від 04.07.2008р. №№ РН-0158, РН-0159, боргу у зв'язку з проведенням на підставі пункту 4.5. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" коригування вартісних показників (збільшення ціни) на користь постачальника, здійсненого після поставки, але до проведення відповідачем оплати одержаного товару.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2012р. (головуючий суддя Хабіб М.І., судді Данко Л.С., Зварич О.В.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18.06.2012р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційна інстанція, враховуючи приписи статей 1, 11, 632, 691, 692 Цивільного кодексу України, статей 174, 189, 193, 265 Господарського кодексу України, статей 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість", виходила з безпідставності та протиправності проведеного позивачем коригування вартісних показників поставленого товару шляхом зміни його ціни. Апеляційний суд зазначив, що на момент проведення коригування жодної зміни ціни чи вартості товару, поставленого за видатковими накладними від 04.07.2008р. №№ РН-0158, РН-0159, сторони не здійснювали, їхні договірні зобов'язання були вже виконані, товар був поставлений та повністю оплачений за цінами і вартістю, вказаними у цих накладних.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 22, 32, 38, 43, 47, 82 Господарського процесуального кодексу України, пункту 4.5. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". При цьому скаржник наголошує на тому, що матеріалами справи підтверджується, що сторонами у двосторонньому порядку після поставки товару здійснено зміну суми компенсації їх вартості у сторону збільшення на користь позивача (постачальника).

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16.06.2008р. між ПП фірмою "Доліакт" (продавець) та ЗАТ "Падана Кемікал Компаундс" (покупець), правонаступником якого є відповідач, укладено договір № 2008-61 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач продає, а відповідач купує товар - напівфабрикат "Вет-блу" із шкур ВРХ окремими партіями згідно видаткової накладної, засвідченої підписами представників сторін, яка є документом, який засвідчує приймання-передачі партії товару.

Згідно з договором ціна встановлюється за домовленістю сторін на кожну окрему партію товару, вказується у видатковій накладній продавця і засвідчується підписами представників обох сторін. Умови платежу - відстрочення на 90 календарних днів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 128 053,53 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними представниками обох сторін, а саме: від 27.06.2008р. № РН-0150 на суму 240 048,00 грн., в т.ч. ПДВ - 40 008,00 грн. (1667,0 кв.м за ціною 120,00 грн.), від 04.07.2008р. № РН-0158 на суму 259 952,00 грн., в т.ч. ПДВ - 43 325,33 грн. (1984,3 кв.м за ціною 109,17 грн.), від 04.07.2008р. № РН-0159 на суму 39 875,54 грн., в т.ч. ПДВ - 6 645,92 грн. (304,38 кв.м за ціною 109,17 грн.), від 28.10.2008р. № РН-0211 на суму 500 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 83 333,33 грн. (2849,0 кв.м за ціною 146,25 грн.), від 29.10.2008р. РН-0212 на суму 88 177,99 грн., в т.ч. ПДВ - 14 696,33 грн. (502,37 кв.м за ціною 146,27 грн.).

Окрім цього позивачем у зв'язку з поставкою товару були складені податкові накладні від 27.06.2008р. № 0000000104, від 04.07.2008р. № 0000000113, від 04.07.2008р. № 0000000114, від 28.10.2008р. № 0000000155, від 29.10.2008р. № 0000000156.

Як з'ясовано апеляційною інстанцією, відповідач повністю оплатив товар, поставлений за накладними від 27.06.2008р. та від 04.07.2008р., а саме: 41 000,00 грн. сплачено 04.07.2008р., 500 000,00 грн. сплачено 29.10.2008р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.01.2009р. позивач зробив коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних від 04.07.2008р. №№ 0000000113, 0000000114, про що надав відповідачу розрахунки №№ 3/113, 2/114 з додатками до цих податкових накладних.

Відповідно до розрахунків коригування було збільшено ціну товару, поставленого за договором від 16.06.2008р. № 2008-61 на підставі видаткових накладних від 04.07.2008р. №№ РН-0158, РН-0159, а саме: за видатковою накладною № РН-0158 та податковою накладною № 0000000113 ціну товару збільшено на 36,41 грн., внаслідок чого вартість поставленого товару збільшено на 72 248,36 грн. та збільшено суму ПДВ на 14 449,67 грн.; за видатковою накладною № РН-0159 та податковою накладною № 0000000114 ціну товару збільшено на 36,42 грн., внаслідок чого вартість поставленого товару збільшено на 11 085,52 грн. та збільшено суму ПДВ на 2 217,10 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оплата товару, поставленого за видатковими накладними від 28.10.2008р. та 29.10.2008р. на загальну суму 588 177,99 грн., була здійснена відповідачем частково, а саме: 04.11.2008р. сплачено 100 000,00 грн. за товар, поставлений за накладною від 28.10.2008р. № РН-0211. Решту суми (488 177,99 грн.) з відповідача було стягнуто за рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2012р. у справі № 5010/2016/2011-20/98, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06.03.2012р., на користь ТОВ "Івано-Франківські геоінформаційні системи", до якого на підставі укладеного з позивачем договору від 01.09.2011р. про відступлення права вимоги перейшло право вимоги до відповідача в розмірі заборгованості за поставлений останньому товар за видатковими накладними від 28.10.2008р. № РН-0211 та від 29.10.2008р. № РН-0212.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 98 876,09 грн. боргу за поставлений згідно видаткових накладних від 04.07.2008р. №№ РН-0158, РН-0159 товар, який виник внаслідок проведеного позивачем на підставі пункту 4.5. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" коригування вартісних показників товару після його поставки, а також про стягнення нарахованих на вказану суму боргу інфляційних втрат у розмірі 22 246,99 грн. і трьох процентів річних у розмірі 8 728,18 грн.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами статей 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

У свою чергу договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина 1 статті 632 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що у відповідності до умов договору ціна товару встановлюється за домовленістю сторін на кожну окрему партію товару та вказується у видатковій накладній, підписаній представниками обох сторін.

Як встановлено апеляційним судом, вартість товару, поставленого за видатковими накладними від 04.07.2008р. №№ РН-0158, РН-0159, у яких сторони погодили ціну партій товару, відповідачем було оплачено 29.10.2008р., тобто в повному обсязі виконано зобов'язання за договором від 16.06.2008р. № 2008-61 в цій частині.

У свою чергу позивачем 29.01.2009р. після поставки товару за видатковими накладними від 04.07.2008р. №№ РН-0158, РН-0159 та його оплати відповідачем було здійснено збільшення ціни товару за вказаними накладними на підставі пункту 4.5. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Проте в частині 3 статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком апеляційної інстанції щодо безпідставності та неправомірності збільшення позивачем ціни і вартості товару після виконання сторонами в повному обсязі договірних зобов'язань за видатковими накладними від 04.07.2008р. №№ РН-0158, РН-0159, а відтак і нарахування суми боргу в розмірі 98 876,09 грн.

У свою чергу приписи пункту 4.5. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлюють підстави коригування сум саме податкових зобов'язань (загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом) та податкового кредиту (сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом) постачальника та отримувача, що відбувається у разі здійснення після поставки товарів будь-яких змін суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, з матеріалів справи не вбачається, що сторонами в установленому законодавством порядку були внесені відповідні зміни до договору від 16.06.2008р. № 2008-61 стосовно збільшення ціни та вартості товару, поставленого за видатковими накладними від 04.07.2008р. №№ РН-0158, РН-0159, і до оплати його відповідачем, як необхідної підстави для коригування суми податкового зобов'язання і податкового боргу постачальника та отримувача на підставі пункту 4.5. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

Окрім цього слід зазначити, що порядок нарахування і сплати сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає обґрунтованим та законним висновок суду апеляційної інстанції стосовно відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 98 876,09 грн. боргу та нарахованих на вказану суму інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Крім того апеляційним судом правомірно не застосовано позовну давність, заявлену відповідачем у відзиві від 22.05.2012р. на позовну заяву, з огляду на встановлені обставини стосовно відсутності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, та безпідставності позовних вимог.

За таких обставин, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком апеляційного суду про скасування рішення місцевого суду з прийняттям нового рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених апеляційним судом обставин, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Доліакт" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2012р. у справі № 5010/415/2012-17/40 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова