Ухвала

від 18.02.2013 по справі 2а/0370/1126/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/49557/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Вербицької О.В. Кошіля В.В. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Хомич Р.В. від відповідачаМельник С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЛуцької державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постановуВолинського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 у справі № 2а/0370/1126/11 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер» доЛуцької державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер»звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2010 № 000252302/0 та № 0001262302/0.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Луцької державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 01.12.2010 № 000252302/0 та № 0001262302/0.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Луцька ДПІ Волинської області ДПС (правонаступник відповідача) подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що оскаржувані судові рішення були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- у період з 17.11.2010 по 18.11.2010 Луцькою ОДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правових відносин з постачальником першої ланки ПП «НТЦ «Сервіс»за червень 2008 року, які вплинули на бюджетне відшкодування за липень 2008, та за липень 2008, які вплинули на бюджетне відшкодування за серпень 2008 року, за результатами якої складений акт № 8289/23-3/20136463 від 23.11.2010;

- в ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем абз.«а»п.п.7.2.2 п.7.2 ст.7 та абз. «а»пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2008 року - на 167 500,00 грн. та за серпень 2008 року - на 200 000,00 грн., в результаті чого занижено ПДВ на суму 215 648,00 грн. (з яких: 77 625 грн. -за липень 2008 року та 138 023,00 грн. - за серпень 2008 року);

- на підставі вказаного акта перевірки Луцькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення № 000252302/0 від 01.12.2010, яким позивачу за порушення абз. «а»п.п.7.2.2 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за липень, серпень 2008 року у розмірі 142 255,15 грн. (у т.ч., за липень 2008 року -80 278,15 грн. та серпень 2008 року -61 977,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення № 0001262302/0 від 01.12.2010, яким позивачу за порушення абз. «а»пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 225 244,50 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 112 622,25 грн.

Підставою для зменшення бюджетного відшкодування та визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ став висновок податкового органу щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ з огляду на те, що позивачем проведено операцію без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування податкового кредиту, заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та втрати доходної частини Державного бюджету України. Такий висновок контролюючого органу мотивований неможливістю проведення зустрічної перевірки постачальника позивача першої ланки (ПП «НТЦ «Сервіс») за відсутності останнього за місцезнаходженням та неподанням ним податкової звітності до ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності у позивача податкових накладних, складених спірним постачальником, тоді як у платника відсутній обов'язок контролювати дотримання його контрагентами податкової дисципліни, а також з обставин недоведеності відповідачем нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ПП «НТЦ «Сервіс».

Однак, такі висновки попередніх судових інстанцій є передчасними, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (абз. «а»п.п.7.7.2 п.7 ст.7 Закону).

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, встановлених підпунктом 7.2.6 п.7.2, підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат по сплаті ПДВ) є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у акті перевірки відсутні будь-які відомості щодо витребування податковою інспекцією у позивача будь-яких додаткових документів, що підтверджують здійснення спірних господарських операцій, як не було витребувано таких документів і судами попередніх інстанцій. А відтак, передчасними є висновки судів відносно належного підтвердження позивачем суми бюджетного відшкодування та податкового кредиту відповідними первинними документами.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Для цього судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій з поставки товарів позивачу, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства-контрагента основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Луцької державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіО.В. Вербицька В.В. Кошіль