Постанова

від 25.02.2013 по справі 2а-14361/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2013 року № 2а-14361/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2012 №0000782305

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (надалі - відповідач), в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.06.2012 №0000782305.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2012 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №2а-14361/12/2670 до розгляду в судовому засіданні на 26.11.2012, яке в подальшому неодноразово відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс) в частині формування податкового кредиту, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень Позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник Відповідача проти позову заперечив в повному обсязі та, в свою чергу, зазначив, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, що, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в письмовому провадженні з огляду на подане сторонами письмове клопотання про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2012 Державною податковою інспекцією в Деснянському районі м. Києва ДПС винесено спірне податкове повідомлення-рішення №0000782305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 225 571,00грн., в тому числі за основним платежем 202880грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 22691грн.

Підставою для прийняття вказаних спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки від 28.05.2012 №1519/22-5/23157922 (надалі - акт перевірки), відповідно до яких в результаті перевірки встановлено порушення п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 202 880грн., в т.ч.: за березень 2011 - на суму 53797грн.; за квітень 2011 - на суму 20845грн.; за травень 2011 - на суму 31 896грн.; за червень 2011 - на суму 5582грн.; за липень 2011 - на суму 90760грн.

Як видно з акту перевірки (стор.17 акту), податковий орган, кваліфікуючи порушення позивачем вищезазначених норм ПК України посилається на те, що згідно пояснення, наданого ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21.07.2011 директора контрагента позивача ТОВ «РІП» ОСОБА_1, він не є директором ТОВ «РІП», підприємство не реєстрував, жодних наказів чи протоколів на призначення директора та головного бухгалтера не складав та не підписував, жодних фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами не здійснював.

Крім посилань на пояснення ОСОБА_1, податковий орган посилається на Акт перевірки ТОВ «РІП» за червень-липень 2011 №1984/23-03/32163147 від 07.09.2011, в якому посадові особи ДПІ у Деснянському районі прийшли до висновку про неможливість здійснення ТОВ «РІП» господарської діяльності з огляду на те, що ТОВ «РІП» до перевірки не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Враховуючи зазначене, а також те, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва отримано постанову про проведення виїмки від 05.01.2012, згідно якої в провадженні СВ ПМ ДПА в Черкаській області перебуває кримінальна справа №3601100054 по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст. 28 ч.2, ст.205 ч.2 КК України, відповідач по справі прийшов до висновку, що усі операції купівлі-продажу за ТОВ «РІП» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», в даному випадку - позивача, а у позивача відсутнє законне право на податковий кредит за нікчемними правочинами.

Окружний адміністративний суд м. Києва, оцінивши докази, які є у справі, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС є таким, що підлягає скасуванню, приймаючи до уваги наступне.

Так, згідно зі ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 5, 6 ст.71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Так, на думку суду обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання договорів між позивачем та контрагентом нікчемним, тобто таким, що порушують публічний порядок, а посилання на акт невиїзної документальної перевірки ТОВ «РІП» не може бути виключно достатнім доказом «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, враховуючи наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі постанови про проведення виїмки від 05.01.2012 по кримінальній справі №3601100054 по обвинуваченню ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст.28 ч.2, ст. 205 ч.2 КК України, а Окружний адміністративний суд м. Києва, керуючись положеннями ст.72 КАС України, позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на матеріали досудового слідства по кримінальній справі №3601100054, як на одну з підстав для визнання договорів між позивачем та контрагентом ТОВ «РІП» нікчемними.

В той же час, обставини, викладені в Акті про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «РІП» від 07.09.2011 №1984/23-03/32163147, які ґрунтуються на ненаданні останнім документів на підтвердження господарських взаємовідносин, жодним чином не свідчать про порушення податкового обліку саме позивачем по справі ТОВ «Гарант Сервіс» та не позбавляють останнього права на формування податкового кредиту на підставі первинних документів, що отриманні від контрагента ТОВ «РІП», адже відповідно до ст. 16 ПК України кожен платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи; подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи, що сприймається судом як персональна відповідальність кожного окремого платника податків за порушення норм ПК України.

Крім того, посилаючись на ненадання ТОВ «РІП» до перевірки підтверджуючих господарські операції документів, представниками контролюючого органу не надано до матеріалів справи жодного доказу направлення на адресу ТОВ «РІП» листа з вимогою про надання документів.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Крім того, суд приймає до уваги наступне.

Так, на запити ДПІ у Деснянському районі м. Києва, що підтверджується Актом перевірки від 28.05.2012 №1519/22-5/23157922, ТОВ «Гарант-Сервіс» податковому органу надано відповіді №2 від 05.03.2012 (вх. ДПІ від 22.03.2012 № 347/10) та №3 від 22.03.2012 (вх. ДПІ від 22.03.2012 №445/10) разом з завіреними копіями наступних документів по взаємовідносинах з ТОВ «РІП», а саме:

- договору №5/С від 21.03.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №6/С-з від 15.03.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №3/С від 10.03.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №7/С-г від 17.03.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №4/С-СП від 18.03.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №9/С-з від 04.05.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №10/С-з від 23.06.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №12/С від 08.07.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №11/С від 05.07.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»;

- договору №8/С-доп від 18.05.2011 між ТОВ «РІП» та ТОВ «Гарант-Сервіс»

- видаткової накладної №249 від 06.05.2011р.;

- актів приймання - передачі виконаних робіт №1 за липень 2011 б/д, №1 за липень 2011 б/д, б/н від 23.06.2011, №1 за червень 2011 б/д, №1 за травень 2011 б/д, №3 за травень 2011, б/д №2 за квітень 2011 б/д, №2 за квітень 2011 б/д, №1 за березень 2011 б/д, №1 за березень 2011 б/д, №1 за березень 2011 б/д, б/н від 23.03.2011;

- податкових накладних №36 від 06.05.2011, №231 від 23.03.2011, №233 від 29.03.2011, №232 від 23.03.2011, №93 від 20.04.2011, №234 від 30.03.2011, №38 від 13.05.2011, № 94 від 20.04.2011, №37 від 13.05.2011, №320 від 08.06.2011, №39 від. 19.05.2011, №336 від 29.06.2011, №80 від 14.07.2011, №75 від 06.07.2011, №93 від 28.07.2011, №230 від 22.03.2011 на загальну суму ПДВ в розмірі 202 880грн.

- платіжних доручень №52 від 06.07.2011, №69 від 06.07.2011, №54 від 14.07.2011, №6922 від 10.06.2011, №26 від 20.04.2011, №25 від 20.04.2011 №36 від 18.05.2011, №37 від 19.05.2011, №39 від 30.05.2011, №43 від 15.06.2011, №48 від 29.06.2011, №42 від 31.05.2011.

- оборотно - сальдових відомостей по рахунку 631;

- реєстрів отриманих та виданих податкових накладних.

Належним чином завірені копії всіх вищевказаних документів долучені позивачем в якості письмових доказів до матеріалів справи.

Представник позивача також звертає увагу суду на наявність у ТОВ «РІП» Ліцензії на здійснення будівельної діяльності, що видана Державною архітектурно-будівельною інспекцією Серії АВ №409772 від 21.10.2008 зі строком дії Ліцензії з 21.10.2008 по 21.10.2013, що спростовує твердження відповідача про відсутність у ТОВ «РІП» матеріально-технічної бази та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

На підтвердження використання отриманих від ТОВ «РІП» послуг в рамках власної господарської діяльності, позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії письмових доказів (Договорів, додаткових угод, актів виконаних робіт, довідок про вартість робіт, актів-допусків на виконання будівельно-монтажних робіт, податкових накладних), що підтверджують виконання ТОВ «Гарант-Сервіс» взятих на себе господарських зобов'язань перед третіми особами (ТОВ «БК «Девенстрой», ТОВ «Будівельно-монтажна компанія «Перспектива») шляхом залучення ТОВ «РІП».

Незважаючи на надані до перевірки позивачем документи, не приймаючи до уваги докази, зібрані під час розгляду справи, представник відповідача, що знайшло своє відображення в письмових запереченнях останнього, вважає достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог власні припущення щодо нікчемності та «безтоварності» спірних господарських операцій, в той же час жодним чином не обґрунтовуючи можливості прийти до такого висновку на підставі матеріалів невиїзної документальної перевірки та матеріалів досудового слідства по кримінальній справі №3601100054.

Окружний адміністративний суд м. Києва, вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Як вже зазначалось, за змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Відповідно до частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім наслідків, пов'язаних з його недійсністю

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України виключно вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний поступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце та чи вчинене воно цією особою.

Отже, виходячи з наведеного, як на час проведення перевірки, так і станом на час розгляду даної справи, компетентним органом не було встановлено наявності умислу посадових осіб позивача та ТОВ «РІП» на укладення угоди, спрямованої на ухилення від сплати податків або угоди, укладеної в порушення публічного порядку.

Вказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії»№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Судом не встановлено обставин нікчемності господарських угод, укладених позивачем з ТОВ «РІП», що позбавляє суд можливості погодитись з доводами податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за наслідками операцій з ТОВ «РІП», оскільки викладені доводи відповідача ґрунтуються саме на припущеннях, які не можуть бути самостійною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства.

Крім того, посилання відповідача на частину 1 статті 203, статтю 215, статтю 216 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

З урахуванням встановлення в рамках даної адміністративної справи того, що Позивачем фактично отримано послуги від Контрагента, які використано в рамках власної господарської діяльності для отримання прибутку та сплачено ПДВ в ціні даних послуг, Окружний адміністративний суд м. Києва, узагальнюючи помилковість доводів відповідача, приходить до висновку, що право на віднесення суми за правочинами купівлі послуг (робіт) до податкового кредиту виникло у позивача законно, а отже обставини, викладені в Акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що зібрані під час розгляду справи.

Окружний адміністративний суд м. Києва також зазначає, що послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, та не заперечувалось відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та Контрагентом, і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивач, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс», в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби від 19.06.2012 №0000782305.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант - Сервіс» (код ЄДРПОУ 23157922, адреса: 02166, м.Київ, Деснянський район, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА КУРЧАТОВА, будинок 11, квартира 265) судові витрати в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 02217, м. Київ, вулиця Закревського, будинок 41).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.