Постанова

від 07.02.2013 по справі 805/467/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 р. Справа №805/467/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: о 12 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Ткаченко Т.С.

секретаря судового засідання Швидуновій Х.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача Паніна Т.В., дов. № 5567/06-19 від 03.11.2010 р.

від відповідача Шилова К.О., дов. № б/н від 31.01.2013 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у місті Жданівка Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Жданівка Донецької області про стягнення витрат з виплати та доставки пенсії по інвалідності та на випадок втрати годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року в сумі 516 792,80 гривень,-

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України у місті Жданівка Донецької області звернулися до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Жданівка Донецької області про стягнення витрат з виплати та доставки пенсії по інвалідності та на випадок втрати годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року в сумі 516 792,80 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що у липні-грудні 2012 року Управлінням були понесені витрати з виплати та доставки пенсії по інвалідності та на випадок втрати годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням на загальну суму 633 980,18 гривень. Однак, всупереч вимогам Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, № 1105-XIV та Постанови правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року № 5-4/4, якою затверджено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відповідач не приймає до заліку для подальшого відшкодування витрати позивача на загальну суму 516 792,80 гривень, що підлягають відшкодуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та просила про його задоволення з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову, наданих у судовому засіданні 31.01.2013 року.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши подані документи та з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Управлінням Пенсійного фонду України у м. Жданівка Донецької області було направлено до відповідача акти щомісячних звірок видатків, пов'язаних з виплатою пенсії по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» за період з липня 2012 року по грудень 2012 року включно на суму 633 980,18 гривень, з яких: основний розмір пенсії - 143 827,23 гривень; державна адресна допомога - 487 371,42 гривень; витрати на поховання - 1712,00 гривень; витрати на доставку вказаних виплат - 1069,53 гривень.

Зазначені акти звірок відділенням Фонду підписані у меншій сумі, а саме на суму 117 187,38 гривень, з яких: основний розмір пенсії - 116 420,79 гривень; державна адресна допомога - 661,30 гривень; витрати на поховання - 0 гривень; витрати на доставку вказаних виплат - 105,29 гривень.

Таким чином, відповідачем до заліку для подальшого відшкодування витрат позивача за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року не було прийнято 516 792,80 гривень, з яких: основний розмір пенсії - 27 406,44 гривень; державна адресна допомога - 486 710,12 гривень; витрати на поховання - 1712,00 гривень; витрати на доставку вказаних виплат - 964,24 гривень.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Пенсійне забезпечення громадян України відповідно до статті 10 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» здійснюється органами Пенсійного фонду України, при цьому стаття 81 вказаного Закону передбачає, що призначення та виплата пенсій, в тому числі пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, здійснюється органами Пенсійного фонду України.

З набранням чинності Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі - Закон № 1105), обов'язок щодо відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебувають на його утриманні пенсій по інвалідності у зв'язку із втратою годувальника, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (підпункти "г", "д"пункту 1 статті 21 Закону).

Відповідно до пункту 5 статті 24 Закону № 1105, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України від 22 лютого 2001 року № 2272-III «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 2272-III) Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України.

На виконання Закону № 1105 правлінням Пенсійного фонду України та правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України прийнята спільна постанова від 4 березня 2003 року № 5-4/4, якою затверджений «Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» (надалі - Порядок).

Пунктом 5 Порядку визначено, що органи Пенсійного фонду щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та списку померлих осіб і осіб, знятих з обліку з інших причин, які отримували пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення звірку витрат за особовими справами потерпілих, складають акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у якому визначають загальну суму витрат, що підлягає відшкодуванню, та до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають його відповідно головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до статті 21 Закону № 1105 та Порядку відповідач зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, а саме суму пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суму пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога на поховання сім'ї померлого, суми витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вказаних пенсій. Наведений перелік відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я являється вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Як свідчать матеріали справи, заявлена позивачем до стягнення сума складається з чотирьох різновидів: витрати на виплату на доставку адресної допомоги; витрати на виплату та доставку пенсій громадянам держав-учасників СНД, що переїхали на постійне місце проживання до України; витрати на виплату та доставку пенсій у зв'язку з втратою годувальника; витрати на поховання.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат з виплати пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 16 ст. 34 Закону України № 1105-XIV виплата пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання провадиться потерпілому відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення, крім випадків, передбачених пунктом 2 статті 8 та статтею 9 цього Закону.

Частиною 3 статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, № 1058 ІV (далі - Закон № 1058 ІV) передбачено, що пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Частиною 1 ст. 36 Закону № 1058 ІV визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Як вже було зазначено перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у разі настання страхового випадку визначений статтею 21 Закону № 1105-XIV.

Згідно ст. 28 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; 4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до ст. 33 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, за спірний період пенсійним органом було виплачено пенсію у зв'язку з втратою годувальника наступним особам: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_3, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34 ОСОБА_35

Відповідачем не враховано суми витрат на виплату та доставку пенсій у зв'язку з втратою годувальника вищевказаним особам, оскільки на момент загибелі потерпілого непрацездатними вони не були.

Матеріали справи свідчать, що 30 особам, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_3, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34 ОСОБА_35 на день смерті чоловіків виповнилося від 26 до 54 років, тобто вони не досягли 55 річного віку.

Непрацездатними вказані особи також не визнавались.

Зазначені обставини представником позивача не заперечувались, разом із тим, на думку останнього вказані особи мають бути непрацездатними саме на момент призначення пенсії, а не на день смерті годувальника.

Проте, судом не беруться до уваги вищезазначені твердження представника позивача, оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» прямо визначені умови отримання пенсії по втраті годувальника (в тому числі досягнення віку непрацездатності) на час настання страхового випадку, тобто на час сметрі годувальника.

Разом із тим, з оглянутих у судовому засіданні пенсійних справ вищевказаних осіб було встановлено, що:

На день смерті годувальника ОСОБА_4 виповнилося 67 років, ОСОБА_5 - 68 відповідно та ОСОБА_6 - 57.

ОСОБА_33 - 1936 р. народження на час смерті годувальника її чоловіка ОСОБА_36 (ІНФОРМАЦІЯ_11) перебувала на його утриманні, на день смерті чоловіка не працювала та доглядала сина ОСОБА_37, 1957 року народження, який на той час не досяг 8-річного віку;

ОСОБА_24 - 1933 р. народження на час смерті годувальника її чоловіка ОСОБА_38 (ІНФОРМАЦІЯ_12) перебувала на його утриманні, на день смерті чоловіка не працювала та доглядала сина ОСОБА_39, 1961 року народження та доньку ОСОБА_40, 1966 року народження, які на той час не досягли 8-річного віку;

ОСОБА_16 - 1934 р. народження на час смерті годувальника її чоловіка ОСОБА_41 (ІНФОРМАЦІЯ_13) перебувала на його утриманні, на день смерті чоловіка не працювала та доглядала сина ОСОБА_42, ІНФОРМАЦІЯ_7 та доньку ОСОБА_43, 1960 року народження, які на той час не досягли 8-річного віку;

ОСОБА_25 - 1938 р. народження на час смерті годувальника її чоловіка ОСОБА_44 (ІНФОРМАЦІЯ_14) перебувала на його утриманні, на день смерті чоловіка не працювала та доглядала сина ОСОБА_45, ІНФОРМАЦІЯ_10, який на той час не досягнув 8-річного віку.

Однак, представником відповідача зазначено про те, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не мають права на отримання страхових виплат по втраті годувальника, оскільки зв'язок смерті годувальника ОСОБА_4 з отриманим профзахворюванням не встановлений, що позбавляє утриманку права на одержання страхових виплат по соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 хоча і досягли відповідного віку, проте на момент смерті годувальника на його утриманні не перебували, так як вони працювали.

Проте, з оглянутої у судовому засіданні пенсійної справи ОСОБА_4 вбачається, що смерть її чоловіка пов'язана з професійним захворюванням, що підтверджується даними довідки МСЕК - діагноз ОСОБА_46 професійне захворювання хронічний обструктивний бронхіт пильової етіології та довідкою Жданівського ВРАЦС, у якій зазначена аналогічна причина смерті.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на момент смерті годувальника на його утриманні не перебували, представником відповідача надано не було та в матеріалах справи такі докази відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_33, ОСОБА_24, ОСОБА_16 та ОСОБА_25 відповідають вимогам ст. 33 Закону № 1105-XIV та відповідач відповідно до ст. 21 Закону № 1105-XIV має відшкодувати позивачу суми виплачених пенсій по вказаних особах.

Як вбачається зі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії, у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, позивачем було сплачено пенсії ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_33, ОСОБА_24, ОСОБА_16 та ОСОБА_25 на загальну суму 5690,37 грн., з яких 5466,36 грн. - основний розмір пенсії та 224,01 грн. - витрати на її доставку, яку суд вважає за необхідне стягнути з відповідача.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_47, ОСОБА_32, ОСОБА_9, ОСОБА_19 та ОСОБА_48 на день смерті їх годувальників не досягли пенсійного віку, але доглядали дітей до 8-річного віку.

Суд зауважує, що такі особи мають права на отримання виплат по втраті годувальника за умови якщо вони не працюють. Проте, з копій трудових книжок вказаних вище осіб вбачається, що вони на день смерті годувальників працювали. Оскільки ОСОБА_28, ОСОБА_32, ОСОБА_9, ОСОБА_19 та ОСОБА_48 на момент втрати годувальників не досягли 55 віку, непрацездатними не визнавалась, на день смерті годувальників працювали, суд вважає, що вони не відповідають вимогам ст. 33 Закону № 1105-XIV, відтак, витрати на доставку та виплату пенсії зазначеним особам Фондом соціального страхування від нещасних випадків не відшкодовуються.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на поховання, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем у грудні 2012 року було виплачено допомогу на поховання сім'ї померлого ОСОБА_49 у сумі 1712,00 грн.

Між тим, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування відмовляється від прийняття до заліку вищезазначеної суми та подальшого її відшкодування з тих підстав, що вказані витрати відшкодовуються у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодження здоров'я.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначені у статті 25 Основ. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання.

Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання - допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У разі настання страхового випадку Фонд у встановленому законом порядку повинен своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов (ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

Відповідно до ч. 8 ст. 34 цього Закону у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 2 Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826, передбачено, що витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України.

Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (п. 5 Порядку).

При цьому, згідно з абз. 2 ч. 9 ст. 34 Закону у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

З аналізу наведених норм Закону та зазначеного вище Порядку слідує, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, що підтверджується висновками спеціальних медичних закладів.

Як вбачається з копії виписки із акту огляду МСЕК від 14.07.2005 року ОСОБА_49 мав третю групу інвалідності причиною якої стало трудове каліцтво.

ІНФОРМАЦІЯ_15 ОСОБА_49 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Разом із тим, відповідний медичний висновок чи інші достовірні докази, які б підтверджували наявність причинного зв'язку смерті пенсіонера з отриманим трудовим каліцтвом, позивачем надано не було.

Таким чином, підстав для відшкодування допомоги на поховання відповідачем судом не вбачається. Сама правова можливість на відшкодування зазначеної допомоги не доводить право на її отримання та не звільняє від доведення обставин, прямо передбачених законом, зокрема надання медичного висновку.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат з виплати та доставки пенсії за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року на суму 1200,00 грн. пенсіонеру ОСОБА_50, якій отримав каліцтво за межами України та переїхав на постійне місце проживання в Україну, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_50 отримав травму 19.09.1992 року, працюючи в ОПХ «Судость» Стечеської сільської ради Погарського району Брянської області.

За змістом частини другої статті 2 Закону України № 1105-ХІУ особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом «а» статті 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім цього пункту установлено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання-чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», які ліквідуються.

Якщо нещасний випадок мав місце після розпаду СРСР, на території колишніх його республік, а зараз - незалежних країн, що входять до складу Співдружності Незалежних держав, то ці правовідносини повинні регулюватися з особливостями, визначеними Угодою про взаємне визнання праці на відшкодування шкоди, заподіяної працівнику професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров`я, які пов`язані з виконанням ними трудових обов`язків, підписана 9 вересня 1994 року державами колишнього СРСР (Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна).

При цьому, суд зауважує, що вказана Угода регулює питання відшкодування шкоди, заподіяної працівнику каліцтвом, професійним захворюванням або іншими ушкодженнями здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків. Питання ж виплати пенсій чи відшкодування витрат на пенсійне забезпечення нею не врегульовані.

13 березня 1992 року між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення підписана Угода, яка діє з часу її підписання, про що зазначено в ст. 13 даної Угоди.

Угода підписана між 11 Державами, в тому числі Україною, Російською Федерацією, та Туркменістаном. Дана Угода є чинним міжнародним договором, предметом регулювання якого є виключно пенсійне забезпечення.

Статтею 1 Угоди передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до ст. 3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД усі витрати, які пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення несе держава, що надає це пенсійне забезпечення.

Статті 5 та 6 Угоди визначають, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян.

Призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Таким чином, відшкодування шкоди фізичній особі і відшкодування витрат на пенсійне забезпечення у зв'язку з трудовим каліцтвом - це різні поняття, які регулюються різними нормативно-правовими актами.

Відповідно до вказаних положень визнання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України відшкодувати останньому витрати, - є безпідставним.

Враховуючи те, що нещасний випадок з ОСОБА_50 стався у вересні 1992 року, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат з виплати та доставки державної адресної допомоги, суд виходить з наступного.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1105-XIV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ст. 21 Закону № 1105-XIV Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Кабінет Міністрів України постановою від 26 березня 2008 року № 265 встановив, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох 120 відсотків, на трьох і більше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. У разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 4 цієї постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Вирішуючи питання чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до статті 46 Закону №1105-XIV кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.

З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Жданівка Донецької області на користь Управління Пенсійного фонду України у місті Жданівка Донецької області витрат на виплату та доставку пенсій у зв'язку з втратою годувальника за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року у сумі 5690,37 гривень. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 2-15, 69-71, 94, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України у місті Жданівка Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Жданівка Донецької області про стягнення витрат з виплати та доставки пенсії по інвалідності та на випадок втрати годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року в сумі 516 792,80 гривень - задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Жданівка Донецької області (код ЄДРПОУ 24166642) на користь Управління Пенсійного фонду України у місті Жданівка Донецької області (код ЄДРПОУ 21972115) витрати на виплату та доставку пенсій за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року у сумі 5690 (п'ять тисяч шістсот дев'яносто) гривень 37 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 07 лютого 2013 року у присутності сторін, що з'явились.

Повний текст постанови складено та підписано 12 лютого 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ткаченко Т.С.