Постанова

від 04.03.2013 по справі 17/121-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2013 р. Справа№ 17/121-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Тарасенко К.В.

Суліма В.В.

розглянув апеляційну скаргу ФОП Григоренко А.М. на рішення господарського суду Київської області від 17.12.2012 року № 17/121-12 (суддя Горбасенко П.В)

за позовом Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого

комітету Української міської ради

до Фізичної особи підприємця Григоренка Анатолія Миколайовича

третя особа Українська міська рада Обухівського району Київської області

про стягнення 29 576,98 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області № 17/121-12 від 17.12.2012р. частково задоволений позов Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради до ФОП Григоренка А.М. про стягнення 29 576,98 грн.,з відповідача на користь позивача стягнуто: 20 399,48 грн. неустойки та 1 110 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду в цілому, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник відповідача1 в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, вважає рішення таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні, представник позивача проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважає їх необґрунтованими, а рішення є таким що не підлягає скасуванню.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав позицію позивача, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення таким, що не підлягає скасуванню.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 01.11.2003р. Українською міською радою Обухівського району Київської області та Підприємством по обслуговуванню житла укладено договір оренди, згідно якого орендодавець зобов'язався передати в строкове платне володіння та користування виробничі приміщення Будинку побуту м. Українка загальною площею 966,8 кв.м., які знаходяться на балансі Української міської ради, а орендар -своєчасно сплачувати орендну плату. Приміщення, що орендуються, надаються орендарю для побутового обслуговування з правом передачі в суборенду.

01.03.2004р. позивачем та відповідачем укладено договір суборенди № 13, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 76,5 кв.м., розміщене за адресою: м. Українка, вул. Юності 6, Будинок побуту на 1 поверсі нежитлового приміщення, що знаходиться на балансі Української міської ради, вартість якого визначена згідно з актом і становить за експертною оцінкою 540 349грн., а орендар -своєчасно сплачувати орендну плату.

01.11.2005р. сторонами за договором суборенди підписано додаткову угоду, згідно якої сторони дійшли згоди пункт 1.1. договору викласти в наступній редакції: «Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування виробничі приміщення Будинку побуту м. Українка, загальною площею 67 кв.м., в т.ч. житлова площа 51,7 кв.м., які знаходяться на балансі міської Ради, для надання: побутових послуг населенню», пункт 3.1. договору викласти в наступній редакції: «Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і складає 1 467,36грн. за рік. Нарахування ПДВ 20 % на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди 122,28грн. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень 2005р.».

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми, мотивуючи вимоги тим, що відповідач всупереч рішенню господарського суду Київської області від 16.01.2012р., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду Київської області від 15.05.2012р. у справі № 13/195-11, не повернув позивачу орендоване приміщення за договором суборенди № 13 від 01.03.2004р., у зв'язку з чим відповідачу позивачем нарахована неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що постановою ВДВС Обухівського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Київської про зобов'язання ФОП Григоренка А.М. повернути майно. Крім того, з виконавчого провадження вбачається, що відповідачем у добровільному порядку рішення суду про виселення не виконано, що свідчить про те, що спірне орендоване приміщення позивачу не повернуто.

Заперечуючи проти рішення в частині задоволених вимог, відповідач наполягає на тому, що суд неправомірно відхилив клопотання про застосування строків позовної давності щодо неустойки. Позивачем не надано доказів перебування відповідача у приміщенні у період з 01.04.08-01.11.12р.р., навпаки матеріали справи містять докази про те, що відповідач був позбавлений можливості користуватися приміщеннями, що підтверджується зверненням до правоохоронних органів та опломбуванням.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Умовами договору суборенди передбачена передача майна в користування на підставі акту приймання - передачі.

Згідно з частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Рішенням господарського суду Київської області № 13/195-11 від 16.01.2012р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2012р. ФОП Григоренка А.М. зобов'язано повернути майно, що перебувало у суборенді.

Посилання апелянта на те, що матеріали справи свідчать про те, що він не міг використовувати приміщення, що підтверджується опломбуванням та постановою правоохоронних органів, відсутністю доказів перебування у приміщенні з 01.04.2008 по 01.11.2012р.,колегія суддів вважає хибними з огляду на наступне.

З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи зазначається, що в зв'язку з закінченням строку оренди, та починаючи з березня по червень2008р. підприємець не реагував на пропозиції щодо укладання нового договору оренди чи розірвання старого, після чого позивачем прийнято рішення про заблокування вхідних дверей.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною другою цієї статті передбачено, що у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним (постанова ВСУ № 40/117 від 20.03. 2012, постанова ВГСУ від 18.12.2012 N 6/104/5022-1679/2011).

Таким чином, ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Оскільки умовами договору, укладеного між сторонами передбачено, що після закінчення або дострокового припинення договору нарахування орендної плати (за фактичне користування майном) припиняється з моменту підписання акту приймання - передачі приміщення позивачу відповідачем, орендоване майно реально ще не повернуто, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати є обґрунтованими і відповідно суд прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Статтею 264 ЦК України унормовано, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

За змістом частини шостої статті 232 ГК України та статті 253 ЦК України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

При цьому частина шоста статті 232 ГК України передбачає порядок та строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким, ніж поняття неустойки, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 01-6/438, якщо після задоволення позову зобов'язання не буде виконане, позивач має право знову звернутись до господарського суду з позовом про стягнення санкцій за наступні шість місяців.

Аналогічна позиція викладена Верховним судом України від 01.04.2012року «Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України за 2010 - 2011 рр.»

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ФОП Григоренка А.М. залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області № 17/212-12 від 17.12.2012 року -без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду Київської області .

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Тарасенко К.В.

Сулім В.В.