Рішення

від 07.03.2013 по справі 5010/1609/2012-п-28/108

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2013 р. Справа № 5010/1609/2012-П-28/108

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П., при секретарі судового засідання: Манів-Головецькій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Першого заступника прокурора м.Івано-Франківська

в інтересах держави

в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради

вул. Гаркуші, 9, м. Івано-Франківськ, 76000

вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000

до відповідача:Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича

вул. Глінки, 4А, м.Івано-Франківськ, 76000

вул. Героїв УПА, будинок 22, с. Вовчицець, м.Івано-Франківськ,

Івано-Франківська область, 76018

вул. Грюнвальдська, 23 в, офіс ПП "Скол, м.Івано-Франківськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської

міської ради, вул. Галицька, 67, м. Івано-Франківськ, 76019

про стягнення 152263 грн. 89 коп., з яких: 147567 грн. 57 коп. основного боргу;

3488 грн. 54 коп. пені; 1163 грн. 51 коп. 3% річних;

44 грн. 27 коп. інфляційних втрат

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Майковський Р.Р. - старший прокурор відділу,

(посвідчення №007899 від 06.10.12);

від позивача: Челах А.В. - спеціаліст 1-ї категорії юридичного відділу,

(довіреність № 2/01-20/66-в від 02.01.13);

від відповідача: Манченко О.В. - представник, (довіреність №780739 від 05.12.11);

від третьої особи: Чекайло В.М. - представник, (довіреність №2/07 від 10.01.13);

ВСТАНОВИВ:

у відповідності до ч.1 ст. 2 ГПК України перший заступник прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, на підставі покладеного на нього п. 2 ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництва, звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича про стягнення 93079 грн. 27 коп., з яких: 88540 грн. 54 коп. основного боргу, 3353 грн. 65 коп. пені, 1096 грн. 53 коп. 3% річних, 88 грн. 54 коп. інфляційних втрат.

Керуючись ч.3 ст. 2 ГПК України перший заступник прокурора м. Івано-Франківська в позовній заяві № 76/3-184-12 (вх. № 2950 від 21.12.12) визначив на підставі якого законодавства подається позов, в чому саме порушуються матеріальні інтереси держави; обґрунтував необхідність їх захисту та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.12 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 03.01.13.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.13 в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 29.01.13.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29.01.13 залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та відкладено розгляд справи на 19.02.13.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 19.02.13, в порядку ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду спору на 15 днів по 11.03.13; розгляд справи відкладено на 05.03.13.

05.03.13 через канцелярію господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява першого заступника прокурора м. Івано-Франківська (№ 76/3-184-13 від 19.02.134; вх.№ 3788/13) про збільшення позовних вимог; заявник просить суд стягнути з відповідача 152263 грн. 89 коп., з яких: 147567 грн. 57 коп. основного боргу; 3488 грн. 54 коп. пені; 1163 грн. 51 коп. 3% річних; 44 грн. 27 коп. інфляційних втрат.

Виходячи з положень ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а тому заява (вх. № 3788/13 від 05.03.13) підлягає прийняттю та розгляду по суті, відповідно до збільшення розміру позовних вимог. При цьому суд виходить з того, що до вищезазначеної заяви долучено докази її направлення відповідачу та опис вкладення до рекомендованого листа.

05.03.13 в судовому засіданні оголошено перерву до 07.03.13.

07.03.13 представники прокуратури та позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримують з підстав викладених в позовній заяві та просять суд позов задовольнити відповідно до заяви про збільшення позовних вимог.

В обгрунтування позовних вимог перший заступник прокурора посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 73 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 28.04.2012 року та додаткової угоди до нього від 18.05.2012 року в частині сплати пайового внеску, у зв»язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 147567 грн. 57 коп.

З огляду на наявність зазначеної заборгованості позивачем нараховано 3488 грн. 54 коп. пені, 1163 грн. 51 коп. 3% річних та 44 грн. 27 коп. інфляційних втрат.

Представник відповідача проти позову заперечує, з підстав викладених у клопотанні про відмову в задоволенні позову.

Заперечуючи позов, відповідач посилається на рішення Івано-Франківської міської ради № 801-27 від 03.07.12, яким зменшено розмір пайової участі (в частині сплати по інженерно-транспортній інфраструктурі) приватному підприємцю Колковському Володимиру Зіновійовичу, на вартість виконаних робіт з прокладання вуличного водопроводу на суму 71932,80 грн. при нарахуванні на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста 44270, 27 грн. (I черга) та 25020 грн. (II черга) (пункт 1.2); зобов»язано фінансове управління (В. Сусаніна) уточнити розмір пайової участі замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та внести відповідні зміни до укладених договорів, відповідно до пункту 1(пункт 2). На думку представника відповідача, сума зобов»язання щодо розміру пайового внеску не визначена, тобто в договорі відсутня одна з його основних умов.

Крім того, представник відповідача вважає, що даний спір не стосується порушення інтересів держави, а місцевого самоврядування стосовно виконання конкретного господарського договору.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача зазначив у судовому засіданні, що жодних порушень з боку Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради не має, оскільки відповідачем не виконано пункт 3 рішення Івано-Франківської міської ради № 801-27 від 03.07.12, яким зобов»язано замовників будівництва передати новозбудовані об»єкти та мережі на баланс КП «Івано-Франківськводоекотехпром».

Згідно вимог ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників прокуратури, сторін та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28.04.2012 року між позивачем (далі - виконком) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір № 73 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (а.с. 9).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що за цим договором замовник, що здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку на власній земельній ділянці на вул. Вербовій, 32 (I черга), в порядку та на умовах, визначених Договором, бере участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська.

Розмір і порядок сплати пайового внеску визначений в розділі 3 Договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що розрахунок пайового внеску здійснюється відповідно до додатку 1 до договору (а.с.10).

Пунктом 3.2. договору встановлено, що замовник сплачує пайову участь у сумі 147567,56 грн. в 30-денний термін з моменту реєстрації Договору.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його реєстрації і діє до моменту повного виконання умов договору.

18 травня 2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору № 73 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (а.с. 11).

Пунктом 1 додаткової угоди виконком дав згоду на розстрочення платежу, який підлягає сплаті замовником на підставі договору № 73 від 28.04.2012 року (далі-Договір), згідно із графіком, який є невід»ємною частиною додаткової угоди (далі-графік).

Пунктом 2 додаткової угоди, замовник зобов»язався сплачувати кошти в терміни, встановлені графіком. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати 1 січня 2013 року.

Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили, що замовник здійснює внесення платежів з урахуванням встановленого індексу інфляції на момент сплати платежу.

Відповідно до погодженого графіку (а.с. 12) відповідач мав здійснити наступні платежі:

II квартал 2012 року 44270,27 грн.

III квартал 2012 року 44270,27 грн.

IV квартал 2012 року 59027,03 грн.

Замовник прийняті на себе договірні зобов»язання не виконав; суму заборгованості не сплатив.

10.10.2012 року, з метою досудового врегулювання спору відповідачеві надіслано претензію-вимогу № 2-07/643 про сплату заборгованості в розмірі 61978 грн. 38 коп. (а.с. 13). Проте, вимога щодо сплати заборгованості залишена без відповіді та задоволення. Частини друга статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містить положення щодо обов'язку забудовника земельної ділянки взяти на певних умовах пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Приписами ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Щодо заперечень відповідача слід зазначити наступне.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №7 зазначено, що згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Що стосується заперечень відповідача по суті спору, слід зазначити, що пунктом 3 рішення Івано-Франківської міської ради № 801-27 від 03.07.12 «Про зменшення розміру пайової участі замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста» зобов»язано замовників будівництва передати новозбудовані об»єкти та мережі на баланс КП «Івано-Франківськводоекотехпром». Натомість, Приватним підприємцем Колковським Володимиром Зіновійовичем не передано на баланс КП «Івано-Франківськводоекотехпром вуличний водопровід по вул. Вербовій, його кошторисна вартість не визначена. Даний факт підтверджено представником відповідача в судовому засіданні.

Крім того, пунктом 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.

З огляду на вищевикладене, у позивача не виникло обов»язку щодо зменшення розміру пайової участі передбаченої укладеним сторонами договором № 73 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 28.04.2012 року та додатковою угодою до нього від 18.05.2012 року.

Договір № 73 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 28.04.2012 року та додаткову угоду до нього від 18.05.2012 року укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України, отже, в силу ст. 204 ЦК України Договір № 73 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 28.04.2012 року є правомірним правочином, так як іншого (розірвання, припинення, скасування цього договору) сторонами суду не представлено.

Станом на час розгляду справи змін до договору та додаткової угоди не внесено, що підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, документальних доказів суду не подано.

За наведених обставин та правових норм, заперечення відповідача наведені у відзиві на позов та в судовому засіданні не спростовують доводів позивача, підтверджених наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо сплати пайового внеску не виконав, станом на дату судового засідання заборгованість відповідача перед позивачем становить 147567 грн. 57 коп., розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи.

З огляду на вищевикладене, у суду достатньо підстав вважати, що вимога про стягнення з відповідача пайового внеску в розмірі 147567 грн. 57 коп. обґрунтована та підлягає задоволенню.

Факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором № 73 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 28.04.2012 року та додаткової угоди до нього від 18.05.2012 року підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Приписами ст.546, ст.549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч.2 ст. 551 ЦК України, п.4 ст.231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Згідно з ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 вказаного Закону встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно приписів ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1. договору сторони обумовили, що при простроченні платежу, визначеного пунктом 3.2 Договору, замовник сплачує виконкому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний прострочений день.

На підставі вказаного пункту договору за прострочення платежу позивач просить стягнути пеню у розмірі 3488 грн. 54 коп.

Господарським судом встановлено, що договірний розмір пені не перевищує розміру подвійної облікової ставки Національного банку України (граничний розмір пені згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), та здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку пені. З огляду на обґрунтованість поданого розрахунку, позовні вимоги про стягнення 3488 грн. 54 коп. пені підлягають задоволенню.

Положеннями статті 625 чинного Цивільного кодексу України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов»язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, судом перевірено правильність нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних і при цьому встановлено, що в розрахунку позивача щодо нарахування 3% річних допущено арифметичну помилку в кількості днів прострочення за період 02.07.12р.- 30.09.12, замість 91 день вказано183 дні.

Згідно з вірним арифметичним розрахунком, проведеним судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 829 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач помилився в арифметичному розрахунку щодо нарахування 3% річних, а тому в частині стягнення 334 грн. 51 коп. 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо нарахуванні позивачем інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Позивачем відповідачу нараховані інфляційні втрати в сумі 44 грн. 27 коп. за період 02.07.12-30.09.12.

Нарахування індексу інфляції у розумінні ст. 625 ЦК України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці (Постанова Вищого господарського суду України від 15.02.12 у справі №5021/1596/2011).

Господарським судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано дефляцію, яка була у липні та серпні 2012 року, враховуючи Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 362-97р. та беручи до уваги повідомлення Державної служби статистики України щодо індексу інфляції за період зазначений у позовній вимозі, судом встановлено, що мала місце дефляція, тому в задоволенні інфляційних втрат слід відмовити.

За наведених обставин та правових норм, зважаючи на те, що факт прострочки виконання грошового зобов»язання за договором № 73 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 28.04.2012 року та додаткової угоди до нього від 18.05.2012 року підтверджується матеріалами справи, з урахуванням положень укладеного сторонами Договору, вимоги позивача щодо стягнення пені, 3% річних обгрунтовані і підлягають задоволенню.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 3488 грн. 54 коп. за розрахунком позивача та 3% річних в сумі 829 грн., згідно з вірним арифметичним розрахунком проведеним судом .

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов поданий прокурором, який звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч.ч. 4, 5 статті 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету.

Згідно пункту 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року, у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.ст. 121, 124 Конституції України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 193, 216, 230-232 ГК України, ст.ст. 11, 204, 207, 208, 509, 526, 530, 546, 549, 551, 599, 610, 611, 612, 625, 626 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 4-3, 22, 33, 49, ст. 82, ст. 82, ст.ст. 83-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов першого заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про стягнення 152263 грн. 89 коп., з яких: 147567 грн. 57 коп. основного боргу; 3488 грн. 54 коп. пені; 1163 грн. 51 коп. 3% річних; 44 грн. 27 коп. інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича (вул. Героїв УПА, будинок 22, с. Вовчицець, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018; код 23796958) на користь виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000, код 04054346; одержувач платежу: МБ м. Івано-Франківська 24170000, код 37952250, розрахунковий рахунок: 31511921700002, МФО 836014, УДКСУ в м. Івано-Франківську призначення платежу: на інфраструктуру міста) - 147567(сто сорок сім тисяч п"ятсот шістдесят сім) грн. 57 коп. основного боргу, 3488(три тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн. 54 коп. пені, 829(вісімсот двадцять дев"ять) грн. 3% річних.

Стягнути з Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича (вул. Героїв УПА, будинок 22, с. Вовчицець, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018; код 23796958) в доход бюджету - судовий збір в розмірі 3037(три тисячі тридцять сім) грн. 67 коп. за наступними платіжними реквізитами: найменування суду - господарський суд Івано-Франківської області, рахунок 31219206783002, назва рахунку - Державний м. Івано-Франківськ 22030001, назва одержувача - УДКСУ у м. Івано-Франківську, МФО одержувача - 836014, ЄДРПОУ 37952250, код класифікації доходів - 22030001, назва коду класифікації доходів - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позову першого заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про стягнення 3% річних в сумі 334(триста тридцять чотири) грн. 51 коп. та 44(сорок чотири) грн. 27 коп. інфляційних втрат

відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.03.13

Суддя І.П. Кавлак

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"