Постанова

від 06.03.2013 по справі 5017/2376/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2013 р. Справа № 5017/2376/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКравчука Г.А., суддівМачульського Г.М., Полянського А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. у справі№5017/2376/2012 Господарського судуОдеської області за позовомпрокурора Татарбунарського району Одеської області в інтересах держави в особі Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області доТовариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурс" треті особи 1. Національний природний парк "Тузловські лимани" 2. Державна екологічна інспекція в Одеській області провідшкодування шкоди за участю представників

- відповідача:Пархоменко В.В. (довіреність від 21.11.12р.) - третьої особи-2Поляруш Т.М. (довіреність від 03.01.12р.) - прокуратури:Романов Р.О. (посвідчення № 014714), - В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд із даним позовом в інтересах держави в особі Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (далі - позивач), прокурор Татарбунарського району Одеської області просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурс" (далі - відповідач) 252500 грн. заподіяної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без відповідних дозволів здійснював протягом 2012 року у межах територій природно-заповідного фонду викошування очерету, чим завдав збитків у заявленому розмірі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.10.2012р. (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бєляновський В.В., судді Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.) рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач та третя особа-1 не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у справі рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.04.2006р. між Татарбунарською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладений договір №8 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), за яким на підставі розпорядження Татарбунарської райдержадміністрації №110/А-2006 від 03.03.2006р. Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 166,81 га під болотами, яка знаходиться на території Дивізійської сільської ради, згідно з планом землекористування, цільове призначення якої - для заготівлі, охорони та відтворення очерету, строком на двадцять п'ять років.

Умовами п.17 договору передбачено, що Орендар повинен дотримуватися екологічної безпеки землекористування і збереження додержування державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, додержання режиму використання зон санітарної охорони території, а також вимог земельного та водного законодавства.

04.02.2011р. Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області відповідачу було видано дозвіл №7-08/2011-3Д на спеціальне використання природних ресурсів у межах території та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а саме на використання природних ресурсів у межах території Національного природного парку "Тузловські лимани", яким відповідачеві дозволено викошування очерету у визначених обсягах та місцях в період з 04.02.2011р. по 01.03.2011р. та з 15.11.2011р. по 31.12.2011р.

Згідно акту обстеження території Дивізівської сільської ради Татарбунарського району від 18.02.2012р. робочою групою у складі заступника голови Татарбунарської районної ради Чебана О.Л., начальника сектору ДСБЕЗ Міхова А.О. старшого дільничного інспектора міліції Татарбунарського РВ ГУМВС Бистріки С.Г. проведено обстеження території Дивізівської сільської ради, за результатами якого, встановлено 18.02.2012р. працівниками відповідача здійснено роботу по викосу очерету.

На підставі проведеної 14.03.2012р. Державною екологічною інспекцією Одеської області перевірки, встановлено, що протягом 2012 року відповідач без отримання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів, природно - заповідного фонду загальнодержавного значення здійснив викошування очерету на території Національного природного парку "Тузловські лимани".

Розрахунок збитків здійснений Державною екологічною інспекцією в Одеській області у відповідності з "Таксами для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.1998р. №521, згідно якого сума збитків склала 252500,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позові вимоги, своє рішення мотивував тим, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, виходив з того, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства була проведена з порушенням процедури її проведення, складені документи не є належними доказами, а прокурором та позивачем не доведено протиправність поведінки відповідача.

Між тим, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.

Згідно п.1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464, акт перевірки - документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Пунктом 4.13. цього Порядку визначено, що за результатами проведеної планової або позапланової перевірки, в тому числі спільно з іншими органами державного нагляду (контролю), державним інспектором складається уніфікований акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1).

Згідно ж статті 33 зазначеного кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 цього кодексу встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач не надавав суду апеляційної інстанції доказів, які б вказували на незаконність дій посадових осіб, що здійснювали перевірку.

Як встановлено місцевим господарським судом, дозвіл на використання природних ресурсів у межах території Національного природного парку "Тузловські лимани" у відповідача закінчився 31.12.2011р. і, як з'ясовано робочою групою при обстеженні території Дивізівської сільської ради Татарбунарського району 18.02.2012р. та Державною екологічною інспекцією Одеської області при здійсненні перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства 14.03.2012р., оформленої актом, протягом 2012 року відповідач здійснював викошування очерету, тобто самовільно використовував природні ресурси.

Ці обставини судом апеляційної інстанції не спростовані, як і не спростовані висновки суду про те, що між діями відповідача і наслідками у вигляді шкоди є безпосередній причинний зв'язок, а зазначені у постанові цього суду норми вказаного Порядку не дають правових підстав вважати, що за своїм змістом чи формою акт перевірки не може підтверджувати викладених у ньому обставин. Із приведених у постанові суду апеляційної інстанції норм зазначеного Порядку не вбачається, що акт перевірки не є належним доказом.

Відтак постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на наведених нормах процесуального права та зазначеного Порядку.

Відповідно до статті 9 1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища. Здійснення господарської та іншої діяльності за декларативним принципом заборонено.

Відповідно до статті 64 цього Закону порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у, зокрема, порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Судом першої інстанції встановлено, що розмір відшкодування визначено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.04.1998 р. №521 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України".

Таким чином, не спростувавши встановлених судом першої інстанцій обставин щодо здійснення відповідачем викосу очерету на території Національного природного парку "Тузловські лимани" без відповідного дозволу та беручи до уваги принцип презумпції вини правопорушника, у апеляційного суду не було правових підстав скасовувати рішення місцевого господарського суду і відмовляти в позові.

Враховуючи викладене, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

Разом з тим, місцевий господарський суд, задовольнивши позов, стягнув шкоду на користь Дивізівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

При цьому грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством розподіляється між відповідними бюджетами.

Так, статтею 42 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено зокрема, що в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Відповідно до статті 47 вказаного закону для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища, які утворюються за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством (ч.2 ст.47 вказаного закону).

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством (ч.4 ст.47 вказаного закону).

Кошти місцевих, республіканського Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення (ч.6 ст.47 вказаного закону).

В статті 11 Закону України "Про Державний бюджет на 2013 рік" установлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2013 рік у частині доходів є, зокрема, надходження, визначені частиною третьою статті 29 Бюджетного кодексу України, згідно пункту 7 якої джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є посеред іншого 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

В п.7 частини 2 статті 69 Бюджетного кодексу України встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків;

В главі 8 Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19.12.2000р. №131 передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в головних управліннях Державного казначейства України за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій. Кошти, які надійшли за день (з урахуванням повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів) на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3311, у регламентований час розподіляються головними управліннями Державного казначейства України за встановленими нормативами між державним бюджетом та відповідними місцевими бюджетами.

Враховуючи наведені положення законодавства, завдана шкода навколишньому природному середовищу підлягає зарахуванню до Державного бюджету України, обласного та сільського бюджетів, а рішення суду першої інстанції - зміні.

Відповідно до приписів статті 5 п.11 Закону України "Про судовий збір", статті 49 ч.3 та ст.111 11 ч.2 п.11 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню в доход бюджету судовий збір з касаційної скарги, оскільки відповідач не звільнений від його сплати.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.5, 111 10 ч.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. у справі Господарського суду Одеської області №5017/2376/2012 скасувати.

Рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2012р. у цій справі змінити.

В частині другій резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2012р. після слів "на користь" слова "Дивізівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (68142, Одеська область, Татарбунарський район, вул. Леніна, 100, код ЄДРЮОФОП 04378793)" виключити та додати слова "Державного бюджету України, обласного бюджету Одеської обласної ради та сільського бюджету Дивізівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області"; після слів "збитків" додати слова ", зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в головному управлінні Державного казначейства України у Одеській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій".

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2012р. залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурс" на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, 22030004, код отримувача: 38004897, рахунок отримувача: 31211254700007, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача: 820019) 2525 (дві тисячі п'ятсот двадцять п'ять) грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи в касаційному порядку.

Видачу наказу покласти на Господарський суд Одеської області.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський