Постанова

від 18.02.2008 по справі 48/288

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

48/288

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.02.2008                                                                                           № 48/288

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Коваленка В.М.

 суддів:            Вербицької О.В.

          Гарник Л.Л.

 при секретарі:           Семеняк Т.В.

 За участю представників:

 від позивача -не з'явились;

 від відповідача -Бондаренко Р.В. (довіреність № 70/03 від 16.04.2007 року);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного Банку "Брокбізнесбанк"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 07.10.2007

 у справі № 48/288 (Сулім В.В.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Ел-Ге-Бе Транс"

 до                                                   Акціонерного Банк "Брокбізнесбанк"

 про                                                  стягнення 149826,44 грн.

 Суть рішення і скарги:

Рішенням господарського суду м. Києва від 07 жовтня 2007 року, яке прийняте у справі № 48/288 (суддя – Сулім В.В.), позов товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Ге-Бе Транс” (надалі – Позивач, Товариство) до Акціонерного банку “Брокбізнесбанк” (надалі – Відповідач, Банк) про стягнення 149 826,44 грн. задоволено повністю, визнано недійсними правочини оформлені Товариством платіжними дорученнями № 1 від 07.07.2004 року на суму 67 560,19 грн., що відповідає 12 700 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року, № 2 від 05.10.2004 року на суму 63 690 грн., що відповідає 12 000 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року, № 3 від 05.10.2004 року на суму 18 576,25 грн., що відповідає 3 500 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року, стягнуто з Банку на користь Товариства суму 149 826,44 грн., а також державне мито в сумі 1 753,26 грн., 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 61-64).

Акціонерний банк “Брокбізнесбанк”, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та доповненнями до апеляційної скарги, в яких просить скасувати зазначене рішення у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства (а.с. 67-69, 124).

Київський апеляційний господарський суд відхиляє письмове клопотання Відповідача, оголошене його представником у судовому засіданні 16.01.2008 року, про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 24/125-б за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Ге-Бе Транс” про визнання банкрутом, що розглядається Верховним Судом України (а.с. 94), з наступних мотивів. Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Згідно ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Таким чином, відповідно до наведених положень ст. 79 ГПК України зупинення провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи передбачає наявність належних доказів порушення провадження по такій іншій пов'язаній справі. Додана до клопотання про зупинення провадження у справі копія касаційної скарги Банку № 53/006 від 09.01.2008 року на ухвалу Вищого господарського суду України від 26.12.2007 року у справі № 24/125-б за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Ге-Бе Транс” про визнання банкрутом (а.с. 99-100), не може вважатись належним, у розумінні ст. 34 ГПК України, доказом порушення Верховним Судом України касаційного провадження у справі № 24/125-б, оскільки зазначена копія касаційної скарги Банку № 53/006 від 09.01.2008 року не містить відбитку штампу відділу документального забезпечення Верховного Суду України, який би підтверджував її реєстрацію відділом документального забезпечення, та у будь-якому випадку не може підтверджувати факт порушення касаційного провадження Верховним Судом України з перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 26.12.2007 року у справі № 24/125-б. Апеляційна інстанція звертає увагу також на наступне. Як вбачається з доданих до клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі документів, касаційна скарга до Верховного Суду України подана ним на ухвалу Вищого господарського суду України від 26.12.2007 року у справі № 24/125-б, якою Банку відмовлено в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подачі касаційної скарги та повернуто касаційну скаргу Банку на ухвалу господарського суду м. Києва від 12.10.2005 року у справі № 24/125-б (а.с. 97-98). Таким чином, первинним об'єктом оскарження Банком у справі № 24/125-б є саме ухвала господарського суду м. Києва від 12.10.2005 року у справі № 24/125-б, якою, як вбачається з тексту касаційної скарги № 3274/006 від 16.11.2007 року, поданої Відповідачем на дану ухвалу, Банк виключено з реєстру вимог кредиторів на підставі його заяви про відкликання кредиторських вимог до Товариства у розмірі 232 815 грн. (а.с. 95-96). При цьому, до вищезгаданого клопотання Банку про зупинення провадження у справі копія ухвали господарського суду м. Києва від 12.10.2005 року у справі № 24/125-б додана не була. Апеляційний господарський суд тричі ухвалами про відкладення розгляду апеляційної скарги від 16.01.2008 року, від 30.01.2008 року та від 11.02.2008 року зобов'язував Відповідача надати належним чином засвідчену копію даного процесуального документа (а.с. 103-104, 114-115, 126-127), проте вказані вимоги апеляційної інстанції скаржником не були виконані, а представник Банку 18.01.2008 року пояснив, що надати копію ухвали господарського суду м. Києва від 12.10.2005 року у даному судовому засіданні не може (а.с. 135-136). Отже, до клопотання про зупинення провадження у справі Відповідачем не додано процесуального документу, результати перегляду якого у касаційному порядку нададуть можливість встановити факти, які, як зазначає Банк, “матимуть значення для судового провадження у справі № 48/288”, зокрема такими фактами Банк вважає “питання про виключення Банку з реєстру вимог кредиторів Товариства, припинення провадження у справі про банкрутство Товариства”. При цьому, Відповідач не зазначає, яке значення встановлені під час розгляду справи № 24/125-б факти, зокрема наведені, матимуть для розгляду його апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 07.10.2007 року у справі № 48/288 та вирішення апеляційним судом по суті питання щодо її задоволення чи відхилення. З аналізу положень частини 1 ст. 79 ГПК України можна зробити висновок, що підставами для зупинення провадження у справі є, по-перше, пов'язаність даної справи з іншою, яка розглядається іншим судом, а по-друге, неможливість розгляду справи, щодо зупинення провадження в якій ставиться питання, до вирішення такої іншої справи. У зв'язку з цим, апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що Банком у клопотанні про зупинення провадження у справі № 48/288 відсутнє жодне обґрунтування неможливості розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 07.10.2007 року у справі № 48/288 до вирішення справи № 24/125-б за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Ге-Бе Транс” про визнання банкрутом. Підсумовуючи вищевикладене, слід зробити висновок про відсутність підтверджених належними доказами підстав для зупинення провадження у даній справі до розгляду Верховним Судом України справи № 24/125-б, а відповідно, заявлене Банком клопотання відхиляється апеляційним господарським судом як необґрунтоване.

Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення Позивача про дату і час судового засідання по розгляду апеляційної скарги Відповідача, що підтверджується ухвалою від 11.02.2008 року у даній справі з відміткою (на зворотному боці) про направлення копії даної ухвали сторонам у справі (а.с. 126-127), копією зазначеної ухвали з поштовим конвертом, яка була направлена Товариству та повернулась на адресу суду (а.с. 128-130), а причини неявки уповноважених представників Позивача суду невідомі, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Банку без участі представників Товариства.

Заслухавши усні пояснення представника Відповідача у судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд     

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю “Ел-Ге-Бе Транс” звернулось до господарського суду м. Києва із позовною заявою від 06.07.2007 року, в якій просило стягнути на його користь з Акціонерного банку “Брокбізнесбанк” безпідставно отримані кошти в сумі 149 826,44 грн., а також покласти на Відповідача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства, останнім платіжними дорученнями було перераховано Банку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року грошові кошти на загальну суму 149 826,44 грн.. Враховуючи, що вимоги Банку до Товариства виникли до порушення справи про банкрутство Позивача, на них відповідно до положень чинного законодавства про банкрутство поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак, Товариство вважає, що з Банку має бути стягнуто 149 826,44 грн. як суму безпідставно отриманих коштів згідно ст.ст. 1, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. 1212 Цивільного кодексу України та ст.ст. 2, 22, 82, 83, 84, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 2-4).

Крім того, Позивачем до господарського суду м. Києва була подана заява про уточнення позовних вимог від 21.08.2007 року, у якій Товариство просило визнати недійсними правочини оформлені Позивачем платіжними дорученнями № 1 від 07.07.2004 року на суму 67 560,19 грн., що відповідає 12 700 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року, № 2 від 05.10.2004 року на суму 63 690 грн., що відповідає 12 000 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року, № 3 від 05.10.2004 року на суму 18 576,25 грн., що відповідає 3 500 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року, стягнути з Акціонерного банку “Брокбізнесбанк” на користь Товариства безпідставно отримані кошти в сумі 149 826,44 грн., а також покласти на Відповідача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В обґрунтування уточнених позовних вимог Товариство зазначає, що на вимоги, які були погашені Позивачем Відповідачеві поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим є підстави для визнання вищевказаних правочинів недійсними  та стягнення з Банку на користь Товариства всього одержаного за недійсними правочинами згідно ст.ст. 1, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та ст.ст. 2, 22, 82, 83, 84, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 45).

Рішенням господарського суду м. Києва від 07 жовтня 2007 року позов задоволено повністю, визнано недійсними правочини, оформлені вище перерахованими платіжними дорученнями, стягнуто з Банку на користь Товариства суму 149 826,44 грн., а також державне мито в сумі 1 753,26 грн., 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 61-64).

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що правочини, вчинені Позивачем у формі платіжних доручень, по перерахуванню Відповідачеві грошових коштів не відповідають нормам чинного цивільного законодавства, оскільки вимоги Відповідача до Позивача за кредитною угодою виникли до порушення справи про банкрутство останнього, а погашення Товариством вимог Банку здійснювались під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного 07.02.2003 року ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства. Матеріалами справи підтверджується факт погашення Товариством вимог Банку під час дії мораторію, при цьому, факт погашення Позивачем вимог Банку Відповідачем не заперечується. Таким чином, невідповідність правочинів, оформлених платіжними дорученнями, вимогам цивільного законодавства є підставою для визнання їх недійсними із застосуванням правових наслідків визнання правочину недійсним, коли кожна сторона зобов'язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. При цьому, місцевий господарський суд керувався нормами ст.ст. 1, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) та 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (а.с. 61-64).

Між тим, зазначений висновок суду першої інстанції в частині визнання недійсними правочинів, оформлених Товариством платіжними дорученнями, слід визнати таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст.104 ГПК України).

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання місцевим судом недійсними правочинів, оформлених Товариством платіжними дорученнями, а апеляційна скарга – частковому задоволенню. Поряд з цим, керуючись нормами ст.ст. 99, 103 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за необхідне залишити без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача суми 149 826,44 грн., а також 1 753,26 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла, враховуючи наступне:

Частиною 1 ст. 4-7 ГПК України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально – більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

З аналізу ст. 202 ЦК України випливає, що визначаючи поняття “правочин” як певну дію чинне цивільне законодавство встановлює також суттєву ознаку такої дії, а саме її спрямованість на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Іншими словами, не будь-яка дія особи є право чином, а лише та, вчинення якої має наслідком виникнення прав та обов'язків у особи (осіб), їх зміну чи припинення.

З огляду на даний висновок, апеляційний господарський суд зазначає, що перерахування грошових коштів платіжними дорученнями не може вважатися право чином у розумінні норм цивільного законодавства, зокрема ст. 202 ЦК України, оскільки така дія не спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що перерахування грошових коштів Позивачем Відповідачу згідно виписок з банківського рахунку Позивача від 07.07.2004 року та 05.10.2004 року здійснювалось як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року (а.с. 8). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що перерахування грошових коштів Товариством Банку є виконанням Позивачем його зобов'язань перед Банком з погашення кредиту, що виникли у Товариства на підставі кредитної угоди № 51-01-01V від 26.10.2001 року.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд констатує, що у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для визнання недійсними правочинів, оформлених платіжними дорученнями, та застосування передбачених ст. 216 ЦК України правових наслідків недійсності правочинів.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що сума 149 826,44 грн. стягнута з Відповідача на користь Позивача оскаржуваним рішенням правомірно у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи справа про банкрутство Товариства була порушена ухвалою господарського суду м. Києва від 07.02.2003 року у справі № 24/125-б (а.с. 5). Даною ухвалою, зокрема, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Товариства. Постановою господарського суду м. Києва від 30.11.2004 року від 30.11.2004 року Позивача визнано банкрутом з відкриттям відносно нього ліквідаційної процедури (а.с. 6).

Згідно ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі - Закон) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію;

Статтею 12 Закону (частинами 4, 5, 6, 7) визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

З огляду на дату укладання між Позивачем та Відповідачем кредитної угоди № 51-01-01V від 26.10.2001 року, апеляційний господарський суд констатує, що право вимоги Банку та зобов'язання Товариства за даною кредитною угодою виникли до порушення провадження у справі про банкрутство останнього та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Таким чином, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство Товариства поширювалась на вимоги Банку за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року. У той же час перерахування грошових коштів Позивачем Відповідачу в рахунок погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року згідно виписок з банківського рахунку Позивача здійснювалось платіжними дорученнями від 07.07.2004 року та 05.10.2004 року (а.с. 8), тобто під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що є порушенням вимог чинного законодавства про банкрутство. Отже, задоволення вимог Банку Товариством під час дії мораторію було здійснено останнім за відсутності правових підстав та в порушення чинного законодавства, а відповідно грошові кошти отримані Відповідачем внаслідок таких дій Позивача є безпідставно отриманими.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Таким чином, на думку колегії суду, заява Позивача про уточнення позовних вимог (а.с. 45) судом першої інстанції задоволена необґрунтовано. Між тим, обґрунтування, які містяться в позовній заяві (а.с. 2-4), слід вважати вірними.

Враховуючи вищевикладені обставини та положення ст. 1212 ЦК України, апеляційний господарський суд вважає, що грошові кошти, перераховані Позивачем Відповідачу згідно платіжного доручення № 1 від 07.07.2004 року на суму 67 560,19 грн., платіжного доручення № 2 від 05.10.2004 року на суму 63 690 грн., платіжного доручення № 3 від 05.10.2004 року на суму 18 576,25 грн. (на загальну суму 149 826,44 грн.), мають бути стягнуті з Банку на користь Товариства як безпідставно набуте майно.

Таким чином, апеляційний господарський суд констатує, що позовні вимоги Товариства у даній справі про стягнення з Банку суми 149 826,44 грн., як обґрунтовані, підлягають задоволенню, у зв'язку з чим судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, повинні бути покладені на Відповідача. При цьому, апеляційна інстанція, враховуючи зроблений вище висновок про відсутність правових підстав для визнання недійсними правочинів, оформлених платіжними дорученнями, вважає позовні вимоги Товариства в цій частині такими, що не відповідають положенням чинного законодавства та підлягають відхиленню.

Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 1, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст. 202, 1212 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4-7, 32, 33, 34, 43, 49, 91, 94, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, --     

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Акціонерного банку “Брокбізнесбанк” задовольнити частково.

2.Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 07 жовтня 2007 року у справі № 48/288 в частині визнання недійсними правочинів, оформлених товариством з обмеженою відповідальністю “Ел-Ге-Бе Транс” платіжними дорученнями:

-          № 1 від 07.07.2004 року на суму 67 560,19 грн., що відповідає 12 700 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року;

-          № 2 від 05.10.2004 року на суму 63 690 грн., що відповідає 12 000 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року;

-          № 3 від 05.10.2004 року на суму 18 576,25 грн., що відповідає 3 500 доларам США, з призначенням платежу: перерахування коштів з рахунку як погашення кредиту за кредитною угодою № 51-01-01V від 26.10.2001 року.

3.В іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 07 жовтня 2007 року у справі № 48/288 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного банку “Брокбізнесбанк” – без задоволення.

4.Справу № 48/288 повернути до господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Коваленко В.М.

 Судді                                                                                          Вербицька О.В.

                                                                                          Гарник Л.Л.

 25.02.08 (відправлено)