Рішення

від 11.03.2013 по справі 24/304-76/508-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-б, тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 24/304-76/508-2012 11.03.13

Господарський суд міста Києва у складі: суддя Марченко О.В. - головуючий, судді Васильченко Т.В. та Ониськів О.М.,

при секретарі судового засідання Роздобудько В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 24/304-76/508-2012,

за позовом військового прокурора Київського гарнізону, м. Київ, в інтересах держави в особі:

Міністерства оборони України, м. Київ, та

Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, м. Київ,

до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій», м. Київ, та

товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто», м. Київ,

про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві від 20.10.2005 № 08,

за участю представників:

прокуратури - Пентюхова О.В. (посвідчення від 28.10.2012 №011863);

позивача-1 - Кушніренко Т.Ф. (довіреність від 11.12.2012 №220/940/д);

позивача-2 - Кушніренко Т.Ф. (довіреність від 11.12.2012 №220/940/д);

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - Скуби І.В. (довіреність від 01.02.2013 №1-02).

Військовий прокурор Київського гарнізону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство), Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - Управління) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору від 20.10.2005 № 08 про пайову участь у будівництві (далі - Договір), укладеного державним підприємством Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій» (далі - Підприємство, відповідач-1) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» (далі - Корпорація, відповідач-2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статтям 77, 84 Земельного кодексу України, статтям 1, 4 Закону України «Про використання земель оборони», а також Указу Президента України від 01.07.1993 № 240/93 «Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей». Крім цього, прокурор просив поновити строк позовної давності звернення до суду, оскільки такий строк було пропущено з поважних причин (про укладення Договору стало відомо в ході проведення військовою прокуратурою Київського гарнізону перевірки в лютому 2011 року).

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2012 вказані судові рішення попередніх судових інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Підставами для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що названими судовими інстанціями:

- не було досліджено всіх обставин справи, у зв'язку з чим висновки про відсутність підстав для задоволення позову про визнання Договору недійсним з моменту його укладення є передчасними;

- не було враховано, що на момент укладання спірного Договору цільове призначення земельної ділянки за адресою вул. Народного Ополчення, 3 у м. Києві (далі - Земельна ділянка) у встановленому законом порядку змінено не було, оскільки відповідне рішення Київської міської ради було прийнято лише 24.11.2005, тобто більше ніж через місяць після укладення Договору;

- не досліджувалися докази, подані Прокурором на підтвердження того, що на момент укладення Договору Земельна ділянка була територією військового містечка № 168, відведеною містечку на підставі рішення Київського міськвиконкому від 02.03.1949 № 3-с;

- не було досліджено питання про те, чи мав за таких умов відповідач-1 на момент укладення Договору право користування та розпорядження зазначеною ділянкою, в тому числі право передачі її як пайового внеску за Договором.

14.11.2012 справу № 24/304 отримано відділом діловодства господарського суду міста Києва і згідно з розпорядженням керівника апарату передано для повторного автоматичного розподілу, за результатами якого названу справу передано на розгляд судді Марченко О.В.; автоматизованою системою «Діловодство спеціалізованого суду» справі присвоєно № 24/304-76/508-2012.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2012 прийнято справу до свого провадження.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2013 ухвалено розгляд справи здійснювати колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 14.01.2013, враховуючи складність справи, сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Марченко О.В., судді Васильченко Т.В. і Ониськів О.М.

Названою колегією суддів 15.01.2013 справу прийнято до свого провадження, її розгляд призначено на 18.02.2013.

У зв'язку з нез'явленням представників прокуратури, позивачів та відповідача-1 у судове засідання 18.02.2013 розгляд справи було відкладено до 11.03.2013.

У судовому засіданні 11.03.2013 представники прокуратури та позивачів позовні вимоги підтримали у повному обсязі; представник відповідача-2 проти їх задоволення заперечив, у разі ж задоволення позову просив застосувати реституцію.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвали господарського суду міста Києва було надіслано відповідачеві на поштову адресу, зазначену у позовній заяві, що підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 11.03.2013 без участі представника відповідача-1 за наявними в ній матеріалами (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України, далі -ГПК України).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний Договір сторонами укладено 20.10.2005.

Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У лютому 2011 року військовою прокуратурою на виконання пункту 2.6 плану роботи Генеральної прокуратури України на І півріччя 2011 року та пункту 3.4 плану роботи військової прокуратури Центрального регіону України в ході проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земель Міністерства оборони України було встановлено факт порушення Підприємством і Корпорацією земельного законодавства в укладенні Договору, у зв'язку з чим Прокурор був змушений звернутися до господарського суду міста Києва за захистом порушеного права Держави Україна.

У частині п'ятій статті 267 ЦК України зазначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на наведене господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, строк звернення до суду з позовом був пропущений з поважних причин, а тому підлягає відновленню.

У розгляді даної справи судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.03.1949 № 3-с Земельна ділянка відведена Міністерству оборони України. Згідно з цим рішенням земельна ділянка повинна використовуватися суворо за призначенням; передача землі іншому землекористувачеві може проводитися лише в установленому порядку.

Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення Договору, далі - ЗК України) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» (у редакції, чинній на момент укладення спірної угоди), згідно з якою землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

У статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» зазначено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належність їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

20.10.2005 Підприємством (замовник) та Корпорацією (пайовик) укладено Договір, за умовами якого:

- сторони в порядку та на умовах, визначених Договором, беруть пайову участь у будівництві об'єкту (житлового комплексу із соціальною інфраструктурою на Земельній ділянці орієнтованою площею 1,8 га, розташованою в межах військового містечка площею 5,8 га) (пункт 1.1 Договору);

- замовник вносить як пайовий внесок ділянку для будівництва об'єкту з цільовим призначенням під житлову забудову (пункт 2.4 Договору);

- пайовик вносить як авансовий пайовий внесок грошові кошти, необхідні для покриття витрат, пов'язаних з реалізацією цього Договору орієнтований розмір яких визначений у додатку № 3 до Договору (пункт 2.5 Договору);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами (пункт 6.4 Договору);

- дія Договору припиняється після повного виконання сторонами зобов'язань, передбачених Договором, додатками та доповненнями до нього (пункт 6.6 Договору).

За своєю правовою природою оспорюваний правочин є договором про спільну діяльність.

Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Рішенням Київської міської ради від 24.11.2005 № 432/2893 «Про передачу земельної ділянки державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій» для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва» (далі - Рішення Київміськради) переведено частину Земельної ділянки до земель запасу та громадської забудови

Згідно з пунктом 3 Рішення Київміськради земельна ділянка була передана Підприємству в короткострокову оренду на 5 років для будівництва для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури.

З наведеного вбачається, що Договір було укладено до прийняття Рішення Київміськрадою про переведення частини Земельної ділянки до земель запасу та громадської забудови.

Частиною другою статті 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У ході розгляду справи сторонами не заперечувалося, що будь-якого рішення щодо зміни цільового призначення та виділення під будівництво Земельної ділянки до укладення Договору органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймалось.

Крім того, на момент укладення Договору Земельна ділянка була територією військового містечка № 168, відведеною містечку на підставі рішення Київського міськвиконкому від 02.03.1949 № 3-с; доказів наявності повноважень у Підприємства на укладання Договору суду не подано.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У частині третій вказаної статті зазначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи наведені норми законодавства та фактичні обставини справи, судом встановлено, що Оговір укладено без отримання відповідного рішення органу влади або органу місцевого самоврядування, до компетенції яких відноситься вирішення такого питання, а з його укладенням відповідачами фактично змінено цільове призначення Земельної ділянки - з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, чим порушено спеціальний правовий режим земель цієї категорії.

Згідно зі статтею 21 Земельного кодексу України порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Враховуючи наведене, господарський суд міста Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, слід зазначити, що не підлягає задоволенню клопотання Корпорації про застосування правових наслідків недійсності правочину (реституції) у вигляді стягнення з Підприємства 7 058 842, 15 грн. - коштів, що були отримані останнім на виконання умов Договору.

Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Дане рішення суду (про визнання Договору недійсним) набере законної сили після спливу строків, передбачених статтею 85 ГПК України, а отже, Корпорація після набрання таким рішенням законної сили не позбавлена можливості звернутися до господарського суду з окремим позовом за захистом своїх порушених прав чи інтересів.

За приписами статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідачів.

Керуючись статтями 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про пайову участь в будівництві від 20.10.2005 № 8, укладений державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна корпорація «Місто», з моменту його укладення.

3. Стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій» (04053, м. Київ, вул. Артема, 59; ідентифікаційний код 32000065) у дохід державного бюджету України 51 (п'ятдесят одну) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, к. 709; ідентифікаційний код 32204722) у дохід державного бюджету України 51 (п'ятдесят одну) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.03.2013.

Суддя О. Марченко

Суддя Т. Васильченко

Суддя О. Ониськів