Постанова

від 13.03.2013 по справі 5015/3119/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2013 р. Справа № 5015/3119/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Львів на постанову та ухвалувід 07.11.2012 р. Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2012 р. господарського суду Львівської області у справі№ 5015/3119/12 господарського суду Львівської області

за заявою боржника приватного підприємства "Ром -Транзит", м. Львів провизнання банкрутом ліквідаторголова ліквідаційної комісії Якуба А.Т. в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"Гіндрюк Т.С., довір., ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.07.2012 року порушено провадження у справі № 5015/3119/12 про банкрутство приватного підприємства "Ром -Транзит" (далі - Боржник, Підприємство) за заявою останнього в порядку норм ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Львівської області від 06.08.2012 року Підприємство було визнано банкрутом, відносно нього була відкрита ліквідаційна процедура, а обов'язки ліквідатора покладено на голову ліквідаційної комісії - Якубу А.Т.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.10.2012 року (суддя - В.В. Гутьєва) відмовлено у визнанні грошових вимог публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на суму 2 200 000 грн., ухвалено вважати погашеними вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на суму 32 702 грн. 50 коп., Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на суму 172 893 грн. 50 коп. та товариства з обмеженою відповідальністю "Західноукраїнська аграрна компанія" на суму 595 691 грн. 04 коп., затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, останнього ухвалено ліквідувати, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (далі-Кредитор, Банк) звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Львівської області від 06.08.2012 року, ухвалу господарського суду Львівської області від 05.10.2012 року та припинити провадження у справі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 року (головуючий суддя - Желік М.Б., судді: Костів Т.С., Малех І.Б.), апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Львівської області від 05.10.2012 року - без змін.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду Львівської області від 05.10.2012 року, так і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 року та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 105, 111, 112, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 9, 51 Закону про банкрутство, ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відхиляючи кредиторські вимоги Банку, суди встановили, що у Боржника відсутні зобов'язання за укладеним з третьою особою договором поставки, а відповідно і відсутні зобов'язання за укладеним з Банком договором факторингу стосовно заборгованості за вказаним договором поставки. Затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та припиняючи провадження у справі про банкрутство, суди встановили, що згідно відповідей на запити, отримані у ліквідаційній процедурі Боржника, майнових активів у останнього не виявлено, а тому визнані грошові вимоги не підлягають задоволенню за відсутністю у Боржника також і грошових коштів. Крім цього, суди, пославшись на звіт ліквідатора, вказали, що ознак фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства ліквідатором виявлено не було, а пропозицій від інвесторів або засновників Боржника не надходило. Поряд із зазначеним суди вказали на те, що постанова про визнання Боржника банкрутом, коли вирішувалось питання щодо правомірності порушення та здійснення провадження у даній справі, вже переглядалась в апеляційному порядку за скаргою податкового органу та була залишена без змін.

Заперечуючи вказані висновки судів, скаржник зазначив, що повернення Боржником за договором поставки бракованого товару було здійснено неналежному кредитору, оскільки таким кредитором, виходячи із укладення договору факторингу, вже був Банк. Оригінали доказів щодо виконання договору поставки не досліджувались. Заперечуючи законність процедури банкрутства у даній справі, скаржник вказав на недотримання трьохмісячного терміну, відсутність повідомлення податкового органу та державного реєстратора про припинення діяльності Підприємством та нескладення проміжного балансу. Також, скаржник вказав на порушення норм процесуального права, оскільки місцевим судом оскаржувана ухвала винесена за відсутністю представника Банку, апеляційний суд не здійснив перевірку рішення суду першої інстанції, а в суд одночасно подавались дві заяви про порушення справи про банкрутство Боржника.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями, оскільки вони викладені без врахування встановлених судами на підставі доказів у справі обставин та з невірним застосуванням норм законодавства.

Так, стосовно правомірності порушення та здійснення провадження у даній справі, касаційний суд звертає увагу на таке.

Враховуючи особливості провадження у справі про банкрутство, що ліквідується власником згідно норм ст. 51 Закону про банкрутство та відсутність підготовчого засідання у справі, як це передбачено нормами ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, перевірка та оцінка на предмет підтвердженності належними доказами у справі обставин щодо дотримання умов (як спеціальних, так і загальних), відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується власником, здійснюється у судовому засіданні, коли вирішується питання про визнання такого боржника банкрутом.

Як вказали суди в оскаржуваних судових рішеннях, постанова від 06.08.2012 року про визнання Підприємства банкрутом була предметом перегляду в апеляційному порядку, за результатами якого ця постанова була залишена без змін згідно постанови від 26.09.2012 року (т. 1 а.с. 102-106). Вказана постанова апеляційного суду, в свою чергу, в касаційному порядку не переглядалась та не була скасована. При цьому, слід звернути увагу на те, що цей апеляційний перегляд був здійснений за скаргою податкового органу, а не Банку, який заперечень стосовно цієї постанови під час здійснення вказаного апеляційного провадження не заявляв та з апеляційною скаргою не звертався.

Отже, заперечення з боку Банку щодо правомірності порушення провадження у даній справі та визнання Підприємства банкрутом, під час оскарження ухвали про затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження у справі про банкрутство Боржника є несвоєчасними та неналежними.

Поряд з викладеним, касаційний суд враховує, що Банком в касаційній скарзі жодним чином не заперечувались ні дії ліквідатора у ліквідаційній процедурі, ні наведені в звіті ліквідатора висновки, ні правомірність проведення ліквідаційної процедури стосовно Боржника, які були предметом дослідження та правової оцінки в суді апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції погоджується із відповідними висновками апеляційного суду, як правомірними та такими, що зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема, ст.ст. 25, 32, 40, 51 Закону про банкрутство.

Стосовно відхилення судом заявлених Банком до Підприємства кредиторських вимог в сумі 2 200 000 грн. 00 коп., колегія суддів звертає увагу на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій, Банк, обґрунтовуючи свої кредиторські вимоги до Підприємства, послався на договір від 03.06.2011 року № 017/42-0-1/62 із змінами та доповненнями про факторингове фінансування з регресом, укладений Банком з ТОВ "М-ФОН", та за яким останнє відступило на користь Банку право вимоги сплати грошових коштів від ряду контрагентів, у тому числі і від Підприємства. Банк стверджує, що в свою чергу у Підприємства перед ТОВ"М-ФОН" виникли зобов'язання за укладеним між ними договором поставки від 27.10.2011 року в силу того, що за такою угодою 04.07.2012 року за накладними №№ 1540, 1541, 1542 на користь Підприємства відбулась поставка продукції на суму 2 200 000 грн. 00 коп., за яку останнє перед ТОВ "М-ФОН" не розрахувалось. Разом з тим, як встановили суди, пославшись на докази у справі, 15.07.2012 року за відповідним актом прийому-передачі та на підставі листа Підприємства від 15.07.2012 року № 1507/121 вказані сторони здійснили повернення вказаної вище поставленої продукції, як бракованої, зазначивши у цьому акті, що у них відсутні будь-які претензії у одного до одного щодо виконання вказаного договору поставки.

Виходячи ж з приписів ст.ст. 1077, 1078, 1079 Цивільного кодексу України, за договором факторингу фактору передається право грошової вимоги іншої особи (клієнта) до зобов'язаної перед ним особи. Тобто умовою та предметом передачі права вимоги до фактора є наявність у зобов'язаної особи перед клієнтом грошового зобов'язання. Відсутність же такого грошового зобов'язання, а відповідно і права вимоги у клієнта за договором факторингу виключає виникнення у фактора відповідного регресного права вимоги до боржника. Отже правовідносини за договором факторингу носять похідний характер, а відсутність грошових зобов'язань за основними договірними правовідносинами, виключають виникнення грошових зобов'язань та прав за похідними, якими, у даному випадку є відносини за договором факторингу.

При цьому, колегія суддів вважає неналежними посилання Банку на незаконність здійснення Підприємством повернення ТОВ "М-ФОН" бракованої продукції за договором поставки від 27.10.2011 року, з посиланням на те, що таке повернення було здійснене неналежному кредиторові.

Так, виходячи з правового аналізу ст.ст. 1077, 1078, 1079 Цивільного кодексу України правовідносини за договором факторингу носять виключно грошовий характер, оскільки предметом цього договору може бути лише право грошової вимоги. А тому, у Підприємства у жодному випадку не могло виникнути право або зобов'язання стосовно отриманої за договором поставки від 27.10.2011 року продукції саме на користь Банку, оскільки правовідносини щодо цієї продукції виникли в силу договору поставки, стороною якого Банк не є, а не в силу договору факторингу.

До того ж, при розгляді заявлених у справі про банкрутство кредиторських вимог суд розглядає ці вимоги на предмет підтвердженності їх належними доказами. Законність же виникнення правовідносин, в силу яких виникли відповідні кредиторські вимоги, (законність укладення та виконання відповідних угод) не є предметом розгляду у відповідній справі про банкрутство.

Виходячи з викладеного суди дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених Банком у даній справі кредиторських вимог до Боржника на суму 2 200 000 грн. 00 коп.

За таких обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що касаційні вимоги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 25, 32, 40, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст.ст. 1077, 1078, 1079 Цивільного кодексу України та ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 р. та ухвалу господарського суду Львівської області від 05.10.2012 р. у справі № 5015/3119/12 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 14.03.2013 року.