Постанова

від 13.03.2013 по справі 27/67-10-2256

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2013 р. Справа № 27/67-10-2256

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого),

Кондратової І.Д.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вин Агро" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2012 року у справі № 27/67-10-2256 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт+" до товариства з обмеженою відповідальністю "Вин Агро" про стягнення суми, за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вин Агро" до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт+" про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

У травні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпласт+" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вин Агро" про стягнення 254408,86 грн., з яких 218488 грн. - основна заборгованість, 18941,87 грн. - пеня, 2771,99 грн. 3 % річних, 14207 грн. інфляційні та судові витрати, посилаючись на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу № 25/2009 від 25 червня 2009 року в частині розрахунків за поставлений товар.

У серпні 2010 року відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України п. 7.2 договору купівлі-продажу № 25/2009 від 25 червня 2009 року, зобов'язання позивача здійснити дії щодо вибірки зі складу відповідача пробки для пакету Pure Pak у кількості 733832 шт. загальною вартістю 107433 грн. та списання даної суми з суми заборгованості відповідача, посилаючись на те, що даний пункт договору суперечить нормам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а пробка має дефект якості.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13 січня 2012 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2012 року, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 218488 грн. заборгованості, 18941,87 грн. пені, 2755,38 грн. 3 % річних, 13627,94 грн. інфляційних та судовий збір. В решті первісного позову відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу № 25/2009 від 25 червня 2009 року в частині визначення розміру пені 0,5 %. В решті зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25 червня 2009 року сторонами укладено договір купівлі-продажу № 25/2009, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товар в асортименті, комплектності, кількості, обсязі, за ціною та в строк, узгоджений сторонами в специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату товару продавець має право вимагати від покупця сплати неустойки (пені) у розмірі 0,5 % від вартості переданого товару за кожен день затримки платежу.

На виконання умов договору позивач поставив, а уповноважений представник відповідача отримав товар - пробку для пакету Pure Pak на загальну суму 281088 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарними накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно банківських виписок за відповідний період за фактично отриманий товар відповідач розрахувався частково, сплативши 62600 грн. і, заборгувавши позивачу 218488 грн.

Встановивши дані обставини, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, керуючись нормами ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості.

Разом з тим, посилаючись на умови ст.ст. 218, 230, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 551, 611, 625 Цивільного кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", здійснивши відповідний перерахунок заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову в частині стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, інфляційних, 3 % річних в розмірі 18941,87 грн., 13627,94 грн., 2755,38 грн. відповідно.

Висновки попередніх судових інстанцій в цій частині є законними, обґрунтованими, такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, встановленим фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

При вирішенні спору за зустрічним позовом, суд першої інстанції дійшов висновку, що п. 7.2 договору в частині встановлення пені в розмірі 0,5 % від вартості переданого товару за кожен день прострочення суперечить вимогам ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а тому, його слід визнати недійсним.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний господарський суд, залишивши рішення місцевого суду без змін.

Однак, з висновком попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу № 25/2009 від 25 червня 2009 року стосовно визначення розміру пені 0,5 % погодитись не можна з таких підстав.

Частиною 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 цього Закону визначає, що розмір пені, передбачений ст. 1 даного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який не встановлює обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачає лише обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Отже, попередні судові інстанції дійшли помилкового висновку, що п. 7.2 договору в частині встановлення пені в розмірі 0,5 % суперечить ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", та без достатніх правових підстав визнали недійсним даний пункт договору у вказаній частині.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову в частині зобов'язання позивача вчинити дії щодо вибірки зі складу відповідача пробки для пакету Pure Pak у кількості 733832 шт. загальною вартістю 107433 грн. та списання даної суми з суми заборгованості відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що обраний відповідачем спосіб захисту своїх прав не відповідає положенням цивільного законодавства, зокрема, ст.ст. 16, 678 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказані висновки суду є правильними, такими, що відповідають нормам матеріального права, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому, підстав для скасування прийнятих в цій частині судових рішень немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вин Агро" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2012 року та рішення господарського суду Одеської області від 13 січня 2012 року у справі № 27/67-10-2256 в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу № 25/2009 від 25 червня 2009 року стосовно визначення розміру пені 0,5 % скасувати і в задоволенні зустрічного позову в цій частині відмовити.

В решті судові рішення залишити без змін.

Головуючий П.А. Гончарук

Судді І.Д. Кондратова

Л.В. Стратієнко