Постанова

від 13.03.2013 по справі 5020-791/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року Справа № 5020-791/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Прокопанич Г.К., розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Санда" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 та на рішення господарського суду міста Севастополя від 10.09.2012 у справі№5020-791/2012 господарського суду міста Севастополя за позовомПриватного підприємства "Жантіль" до 1. Фонду комунального майна Севастопольської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Санда"; провизнання недійсним внесення змін до договору оренди та звільнення приміщення в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача 1 повідомлений, але не з'явився; - відповідача 2 повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 12.03.2013 №02-05/09 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Прокопанич Г.К.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.09.2012 у справі 5020-791/2012 (суддя Погребняк О.С.) задоволений позов Приватного підприємства "Жантіль" (надалі позивач) до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (надалі відповідач 1/орендодавець) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Санда" (надалі відповідач 2/скаржник); за рішенням визнано недійсним договір про внесення змін в договір оренди комунального майна - вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 149,4 кв.м. (№3-№16), розташованого на першому поверсі будинку літер "А" №43 по проспекту Октябрської революції в м. Севастополі (оформлений протоколом від 10.05.2012 узгодження змін до договору оренди №51-05 від 21.02.2007; надалі - спірне майно), укладений між відповідачем 1 та 2; зобов'язано відповідача 2 звільнити комунальне майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 149,4 кв.м. (№3-№16), розташоване на першому поверсі будинку літер "А" №43 по проспекту Октябрської революції в м. Севастополі та передати його відповідачу 1.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 (судді: Євдокімов І.В., Сікорська Н.І., Заплава Л.М.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині визнання недійсним договору про внесення змін в договір оренди комунального майна - вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 149,4 кв.м. (№3-№16), розташованого на першому поверсі будинку літер "А" №43 по проспекту Октябрської революції в м. Севастополі і в цій частині в позові відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін.

Відповідач 2, не погоджуючись ані з рішенням місцевого господарського суду, ані з постановою апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду Донецької області із позовом до відповідачів 1 та 2 про визнання недійсним внесення змін до договору оренди №51-05 від 21.02.2007, оформлених протоколом від 10.05.2012 та про звільнення відповідачем 2 приміщення та про повернення його відповідачу 1.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.11.2011 у справі №5020-1567/2011 визнано укладеним між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (відповідач 1 у даній справі) та Приватним підприємством "Жантіль" (позивач у даній справі) договір оренди комунального майна - нежитлових приміщень магазину загальною площею 149,4 кв.м., розташованих у житловому будинку №43 по проспекту Жовтневої революції в місті Севастополі (надалі спірне майно). В той же час, іншим судовим рішенням - ухвалою господарського суду міста Севастополя від 03.03.2012 у справі №5020-471/2011-54/2011 встановлений факт припинення у зв'язку із закінченням 29.09.2011 строку дії договору оренди спірного майна, укладеного між відповідачами 1 та 2. Водночас, незважаючи на припинення дії договору оренди, укладеного між відповідачами 1 та 2, останні 10.05.2012 підписали додаткову угоду до договору, якою продовжили строк його дії до 31.12.2012; в той же час, дана угода порушує права позивача, оскільки відповідно до рішення господарського суду у справі №5020-1567/2011, орендарем вказаного приміщення є саме позивач.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, погодився із доводами позивача. При цьому, виходив із того, що окрім судового рішення, яким встановлений факт припинення 29.09.2011 дії договору оренди, укладеного між відповідачами 1 та 2 (і яке, рішення, в силу ст. 35 ГПК України є преюдиційним при розгляді даної справи), є рішення господарського суду міста Севастополя від 03.11.2011 у справі №5020-1567/2011, яким визнано укладеним договір оренди нерухомого спірного майна між позивачем та відповідачем 1 і відповідно до якого, позивач є орендарем цього майна, а тому, укладення між відповідачами 1 та 2 додаткової угоди (протоколу) від 10.05.2012 про продовження дії договору оренди, який припинив свою дію, за наявності чинного рішення суду, яким визнано укладеним договір оренди цього ж майна і відповідно до якого орендарем є позивач, а не відповідач 2, суперечить чинному законодавству в силу приписів ст. 203 ЦК України, а тому протокол має бути визнаний недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України.

Крім того, місцевий господарський суд у мотивувальній частині рішення зробив висновок, з посиланням на ст. 220 ЦК України, про те, що форма оспорюваного позивачем протоколу від 10.05.2012, не відповідає формі договору оренди, до якого цей протокол укладався.

Даний висновок був підтриманий судом апеляційної інстанції, і останнім зазначено, з посиланням на ст. 220 ЦК України про нікчемність спірного протоколу від 10.05.2012, що як вказав апеляційний господарський суд, не потребує визнання його недійсним, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" унормовано, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, договір оренди №51-05 від 21.02.2007, укладений між відповідачами 1 та 2, був нотаріально посвідчений; крім того, пунктом 7.2. цього договору сторони узгодили, що зміни та доповнення до нього здійснюються тільки у письмовій формі з наступним посвідченням цих змін та доповнень в органах нотаріату, виходячи з чого, є вірним висновок апеляційного господарського суду про нікчемність оспорюваного позивачем протоколу від 10.05.2012 про узгодження змін до договору оренди №51-05 від 21.02.2007, укладеного між відповідачами 1 та 2, в силу закону (ст. 220 ЦК України), що, в силу вищенаведеної позиції Верховного Суду України, викладеної у відповідній постанові Пленуму, не потребує визнання такого правочину недійсним.

Отже, встановивши, що спірний протокол від 10.05.2012 до оренди №51-05 від 21.02.2007 є нікчемним в силу ст. 220 ЦК України, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги позивача про визнання вказаного протоколу недійсним та правомірно скасував рішення місцевого господарського суду у відповідній частині.

Стосовно розгляду судами попередніх інстанцій другої вимоги позивача про зобов'язання відповідача 2 звільнити комунальне майно (спірне майно) та передати його відповідачу 1, яка (вимога) була задоволена на підставі ст.ст. 391, 396 ЦК України та ст.ст. 27, 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і з чим не може погодитися суд касаційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано право орендаря зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користування ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Водночас, жодною нормою, на яку послалися суди попередніх інстанцій при задоволенні такої позовної вимоги позивача, не передбачено право орендаря йти з позовом про вчинення відповідних дій не на свою користь, а на користь іншої особи (в даному випадку - Фонду комунального майна Севастопольської міської ради).

Подібні дії могли б мати місце за наявності відповідного уповноваження особою іншої особи на вчинення таких дій, в той же час, особа, в інтересах якої було б подано такий позов, мала б інший процесуальний статус сторони у справі, аніж відповідач.

Виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції приходить до висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (ст.ст. 391, 396 ЦК України та ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), що має наслідком скасування рішення та постанови у даній справі в частині розгляду позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 звільнити комунальне майно (спірне майно) та передати його відповідачу 1 з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Виходячи із вищенаведеного, суд касаційної інстанції скасовує постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 та рішення господарського суду міста Севастополя від 10.09.2012 у даній справі в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 звільнити комунальне майно (спірне майно) та передати його відповідачу 1, та, в силу наданих п. 2 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України повноважень, вважає за необхідне прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в зазначеній частині позовних вимог; в іншій частині постанову апеляційного господарського суду суд касаційної інстанції залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Санда" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 та рішення господарського суду міста Севастополя від 10.09.2012 у справі №5020-791/2012 скасувати в частині задоволення позову про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Санда" звільнити комунальне майно - вбудоване нежитлове приміщення площею 149,4 м 2 (№3-№16), розташоване на першому поверсі літер "А" в житловому будинку №43 по проспекту Октябрської революції в м. Севастополі та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської ради і в цій частині прийняти нове рішення про відмову у позові.

В іншій частині постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 у справі №5020-791/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

Г.К. Прокопанич