Рішення

від 12.03.2013 по справі 226/4359/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія:

Справа № 226/4359/12 Провадження № 22-ц/772/555/2013Головуючий в суді першої інстанції:Карнаух А.П. Категорія: 37Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Войтка Ю.Б.,Міхасішина І.В.,

при секретарі Яблонській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2

на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 січня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Тульчинської державної нотаріальної контори, Тульчинської міської ради, Відділу Дерземагенства у Тульчинському районі Вінницької області про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання недійсним рішення Тульчинської міської ради та скасування державного акта на земельну ділянку, -

встановила:

В липні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_4, Тульчинської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним. В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер його батько - ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на майно, до складу якого увійшли житловий будинок, розташований в місті Тульчин Вінницької області, провулок Островського, 6, а також грошові вклади в установах банків.

За життя батько заповітного розпорядження не складав, а його спадкоємцями за законом є відповідачка по справі - ОСОБА_4, як дружина спадкодавця і позивач як його син. До дня смерті батька він проживав з ним в одному будинку, а тому вважає, що прийняв спадщину та звернувся за оформленням своїх спадкових прав до Тульчинської державної нотаріальної контори, де з'ясував, що відповідачка отримала свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно приховавши той факт, що крім неї є й інші спадкоємці за законом.

Оскільки видачею відповідачці ОСОБА_4 як єдиному спадкоємцю свідоцтв про право на спадщину порушено його права як іншого спадкоємця, просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом НОМЕР_7, видане Тульчинською державною нотаріальною конторою 20 липня 2010 року, зареєстроване в реєстрі №1-3382, яким за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок, розташований в місті Тульчин Вінницької області, по провулку Островського, 6, а також свідоцтво про право на спадщину за законом ВМХ НОМЕР_8, видане Тульчинською державною нотаріальною конторою 20 липня 2010 року, зареєстроване в реєстрі №1-3383, яким за ОСОБА_4 визнано право власності на грошові вклади з відповідними нарахуваннями та компенсаціями, які зберігаються в Державному ощадному банку України ВАТ Тульчинське ТВБВ №10001/03, Вінницької області на рахунках НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, а також банківський вклад (депозит) у національній валюті НОМЕР_6, які зберігаються в відділенні №77 АТ «УкрСиббанк».

Оскільки на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом на житловий будинок ОСОБА_4 рішенням Тульчинської міської ради було надано у приватну власність земельну ділянку, на якій даний житловий будинок розташований та видано державний акт, позивач у заяві про збільшення позовних вимог просив також визнати недійсним рішення Тульчинської міської ради 3 сесії 6 скликання №59 про видачу ОСОБА_4 державного акта на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 а також скасувати державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЛ №514409, виданий на її ім'я.

Рішенням Тульчинського районного суду від 16 січня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Тульчинської державної нотаріальної контори, Тульчинської міської ради, відділу Держкомзему у Тульчинському районі Вінницької області про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання недійсним рішення Тульчинської міської ради та скасування державного акту на земельну ділянку - відмовлено.

Не погодившись із рішенням позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просив скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 і його представник - адвокат ОСОБА_7 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник - адвокат ОСОБА_8, представник Тульчинської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 проти вимог апеляційної скарги заперечують, просять залишити в силі рішення Тульчинського районного суду від 16 січня 2013 року.

Представники відповідачів Тульчинської міської ради і Відділу Держземагенства у Тульчинському районі Вінницької області (правонаступника Відділу Держкомзему у Тульчинському районі), повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового розгляду, до суду не з'явилися, що відповідно до статті 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Від представника Відділу Держземагенства у Тульчинському районі суду надійшла письмова заява про розгляд справи у їх відсутність та відхилення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення Тульчинського районного суду від 16 січня 2013 року зазначеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року в м. Тульчині.

Після його смерті відповідно до статті 1220 ЦК України відкрилася спадщина. Спадкодавець не склав за життя заповіт, а тому право на спадкування за законом відповідно до частини 2 статті 1223 ЦК України одержали особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Так, спадкоємцями першої черги за законом відповідно до статей 1222 і 1261 ЦК України є дружина спадкодавця - відповідач по справі ОСОБА_4, а також його діти: позивач ОСОБА_2 і його сестра ОСОБА_10

ОСОБА_4 відповідно до статей 1268, 1269 ЦК України спадщину прийняла в установлений статтею 1270 ЦК України строк подавши заяву про прийняття спадщини.

Інші спадкоємці в шестимісячний строк спадщину шляхом подання відповідної заяви не приймали.

Проте позивач стверджує, що він відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, так як постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу не заявив про відмову від неї.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.

При цьому суд послався на статтю 3 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно з якою визначено, що місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців.

Оскільки позивач ОСОБА_2 більше 6 місяців не проживав за місцем своєї реєстрації, то відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» суд першої інстанції вважав, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 він не проживав постійно із спадкодавцем, а тому не може бути визнаний спадкоємцем, що прийняв спадщину.

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи та зроблений з порушенням норм матеріального права.

Згідно з частинами 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Цивільний кодекс України не містить визначення постійного місця проживання.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», статті 4 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VIпостійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Таким чином, законодавцем визначено умови, за яких місце проживання особи може вважатися постійним: 1) строк проживання - не менше одного року; 2) відсутність іншого постійного місця проживання; 3) намір проживати в цьому місці протягом необмеженого строку та без певної мети; 4) таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Відповідно до пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 30 березня 2004 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом із спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

За даними домової книги для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за цією адресою 29 червня 1999 року. Відповідний запис про зареєстроване місце проживання міститься і в паспорті громадянина України на його ім'я (а.с. 4, 7-8).

З довідки, виданої Тульчинською міською радою 26.06.2012 року №1869 вбачається, що батько позивача ОСОБА_6 до дня смерті постійно проживав і був прописаний в АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_2 (а.с. 16).

Отже в справі наявні належні і допустимі докази про те, що спадкоємець ОСОБА_2 постійно проживав із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, а тому відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Відомості про те, що безпосередньо перед смертю спадкодавця ОСОБА_6 його син і спадкоємець ОСОБА_2 був направлений на навчання в м. Вінницю не можуть бути підставою для висновку про зміну ним постійного місця проживання, а відтак - втрати права на спадкування.

Так, відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації №1792 від 07.08.2012 року ОСОБА_2 дійсно 20 травня 2009 року був направлений у Вінницький міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів «Поділля» на денну форму навчання за спеціальністю «плиточник-облицювальник».

30 березня 2010 року він отримав свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації за вказаною професією.

Не з'ясовуючи дійсні дати початку і закінчення навчання, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що у зв'язку з навчанням ОСОБА_2 більше 6 місяців не проживав за місцем своєї реєстрації.

При цьому суд не звернув уваги на пояснення позивача про те, що навчання фактично тривало біля п'яти місяців, що підтверджується довідкою Вінницького міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів «Поділля», відповідно до якої ОСОБА_2 проходив професійну реабілітацію в зазначеному закладі з 27.10.2009 року (наказ про зарахування №98-н від 27.10.2010 року) та закінчив навчання 30.03.2010 року (наказ про відрахування №27-н від 30.03.2010 року).

Таким чином, ОСОБА_2 залишав своє постійне місце проживання і реєстрації тимчасово, з конкретною метою і на визначений період часу, а саме - з метою навчання (професійної реабілітації як інваліда), що тривало менше шести місяців.

Зазначена обставина підтверджується також наданою відповідачкою довідкою про те, що на період навчання, а саме з 27 жовтня 2009 року по 30 березня 2010 року ОСОБА_2 був забезпечений ліжко-місцем у гуртожитку ДП ЖЕК «Маяк».

Згідно з статтею 127 Житлового кодексу Української РСР, Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року №208 гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

При цьому навіть за поясненнями відповідачки ОСОБА_4, показами свідка ОСОБА_10 (її дочки і сестри позивача), якими суд першої інстанції обґрунтовував рішення, в період навчання ОСОБА_2 приїжджав в м. Тульчин на вихідні.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в день закінчення її сином ОСОБА_2 навчання - 30 березня 2010 року ОСОБА_4 подала до Тульчинської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, в якій повідомила, що крім неї інших спадкоємців передбачених законом чи заповітом та осіб, з якими померлий проживав однією сім'єю, у спадкодавця немає, тобто приховала інформацію про наявність інших спадкоємців за законом (дітей померлого).

В свою чергу державний нотаріус Тульчинської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 всупереч вимогам статей 63, 67 Закону України «Про нотаріат», пунктів 211, 212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України шляхом одержання від спадкоємця, який подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідних документів, не з'ясувала дійсного кола спадкоємців за законом, які прийняли спадщину, зокрема тих, які постійно проживали зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, та не повідомила їх про відкриття спадщини.

Згідно з статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину, так як постійно проживав зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, видача свідоцтв про право на спадщину в цілому лише одному спадкодавцю - відповідачці ОСОБА_4 порушує його права, а тому свідоцтва про право на спадщину за законом серії НОМЕР_7 і НОМЕР_8, видані Тульчинською державною нотаріальною конторою 20 липня 2010 року й зареєстровані в реєстрі за №1-3382 і 1-3383 відповідно слід визнати недійсними.

Згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини 4 цієї статті у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Житловий будинок, який увійшов до складу спадкового майна, розміщений на земельній ділянці площею 335 кв. м., яка перебувала у користуванні спадкодавця ОСОБА_6 на підставі рішення сесії Тульчинської міської ради від 16 червня 1971 року №1 та договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності від 10 травня 1973 року.

Отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 подала заяву про передання їй безкоштовно у власність земельної ділянки за цією ж адресою і рішенням 3 сесії 6 скликання Тульчинської міської ради від 13 грудня 2010 року №59 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на землю, передано безкоштовно у власність земельну ділянку загальною площею 0,0359 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і видано державний акт серії ЯЛ №514409.

У зв'язку з визнанням недійсним свідоцтва про право на спадщину, за яким ОСОБА_4 набула право власності на цілий житловий будинок, необхідністю встановлення часток спадкоємців у праві власності на нього та закріплення прав на земельну ділянку пропорційно до цих часток, вищевказані рішення Тульчинської міської ради і державний акт слід визнати недійсним і скасувати.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 січня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НОМЕР_7, видане Тульчинською державною нотаріальною конторою 20 липня 2010 року, зареєстроване в реєстрі за №1-3382, згідно з яким єдиною спадкоємицею цілого житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 який належав ОСОБА_6, є його дружина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВМХ НОМЕР_8, видане Тульчинською державною нотаріальною конторою 20 липня 2010 року, зареєстроване в реєстрі за №1-3383, згідно з яким єдиною спадкоємицею грошових вкладів з відповідними нарахуваннями та компенсаціями, які зберігаються в Державному ощадному банку України ВАТ Тульчинське ТВБВ №10001/03 Вінницької області на рахунках НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_9, НОМЕР_5, та належали померлому ОСОБА_6 на підставі довідки, виданої 16.06.2010 року вищевказаним відділенням за №155, банківського вкладу (депозиту) у національній валюті НОМЕР_6, які зберігаються у відділенні №77 АТ «Укрсиббанк», які належали померлому ОСОБА_6 на підставі довідки, виданої 16.06.20120 року за №168-32/1-17, є його дружина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Визнати незаконним і скасувати рішення 3 сесії 6 скликання Тульчинської міської ради від 13.12.2010 року №59 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0359 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, передання безкоштовно у приватну власність зазначеної земельної ділянки та видачу державного акта.

Скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №514409, що виданий на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення Тульчинської міської ради №59, 3 сесії 6 скликання від 13.12.2010 року площею 0,0359 га в межах згідно з планом, яка розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0524310100:01:005:0267.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.

Судді: /підпис/ Войтко Ю.Б.

/підпис/ Міхасішин І.В.

З оригіналом вірно:

Суддя апеляційного суду Стадник І.М.