Рішення

від 12.03.2013 по справі 6/136-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2013 р. Справа № 6/136-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Нива" про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: Савченко Ю. І. (дов. № 5 від 18.01.2013),

Порхун О. П. (дов. № 7 від 18.01.2013).

.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2012 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Нива" (далі - відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за видатковою накладною № 546 від 29.01.2009 з оплати отриманого товару (гербіцидів) перед приватним підприємством "ОЛВІ БЦ". При цьому, позивач вказує, що він набув права на звернення до суду за захистом своїх прав на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.03.2010, на підставі якого старий кредитор передав йому свої права, як новому кредитору (позивачу). У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 201868,92 грн боргу, з яких: 198187,51 грн - основного боргу, 3567,38 грн - втрат коштів від інфляції та 114,03 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2012 порушено провадження у справі № 6/136-12 та призначено її до розгляду на 21.01.2013.

21.01.2013 через загальний відділ Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він просить відмовити позивачу у задоволені позову в повному обсязі з підстав, викладених у ньому.

Відповідачем були подані додаткові письмові пояснення в яких він зазначив, що первісний кредитор - приватне підприємство "ОЛВІ БЦ" припинило свою господарську діяльність у зв'язку з ліквідацією за рішенням засновників від 18.03.2010 (дата запису реєстраційної дії 18.06.2010), що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 49-50).

Крім того, відповідач зазначив про помилковість включення до податкового кредиту коштів за отриманий по видатковій накладній товар від приватного підприємства "ОЛВІ БЦ".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

В абзаці 1 пункту 2.1. Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зокрема, зазначено, що згідно з частиною другою статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність витребування у Сквирської МДПІ у Київській області відомостей щодо відображення відповідачем (товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Нива", код ЄДРПОУ 03755058) у податковій декларації за 2009 рік податкового кредиту на суму 198187,51 грн, за видатковою накладною № 546 від 29.12.2009, а також копію самої податкової декларації товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Нива" за 2009 рік.

19.02.2013 через канцелярію Господарського суду Київської області позивачем подано клопотання в порядку частини третьої статті 69 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів, в якому останній просить суд розглядати справу без його участі за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2013 продовжено строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів.

26.02.2013 від Сквирської МДПІ у Київській області надійшов лист № 320/9/15-020 від 22.02.2013 з податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2009 та розшифровкою податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагенті за грудень 2009.

У зв'язку з неявкою в судові засідання представника позивача та неподанням ним витребуваних доказів, суд відкладав розгляд справи на інший час.

11.03.2013 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та втрат коштів від інфляції. Відповідно до цієї заяви позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім 198187,51 грн основного боргу, збільшений розмір 3% річних у сумі 18292,98 грн за період з 30.12.2009 по 25.01.2013 та збільшений розмір втрат коштів від інфляції у сумі 27349,88 грн за період з 30.12.2009 по 31.12.2013.

Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (п. 3.10. Постанови, Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

За таких обставин, суд приймає заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та розглядає остаточні позовні вимоги останнього про стягнення з відповідача 198187,51 грн - основного боргу, 27349,88 грн - втрат коштів від інфляції та 18292,98 грн - 3% річних.

Крім того, на вимогу ухвал Господарського суду Київської області позивачем були подані: письмові пояснення з приводу наявності-відсутності інших договірних відносин між сторонами; клопотання про залучення до матеріалів справи належним чином засвідчені копії документів доданих до позову; клопотання про залучення до матеріалів справи оригіналу акту звірки розрахунків № 36 від 30.03.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Нива" та приватним підприємством "ОЛВІ БЦ" на загальну суму 198187,51 грн.

Позивач свого представника в судове засідання 12.03.2013 не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи він був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, позивач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Відповідач проти позову заперечив з тих же підстав, що виклав у своєму відзиві.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що пункт 4 частини третьої статті 129 Конституції України , який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами та без участі представника позивача, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні, відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, після виходу з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між приватним підприємством "ОЛВІ БЦ" (код ЄДРПОУ 35518623) (далі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Нива" (код ЄДРПОУ 03755058) (далі - покупець) була досягнута домовленість, відповідно до якої продавець зобов'язався поставити покупцю товар, а останній зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

На виконання умов домовленості покупець передав а продавець отримав за довіреністю № 60 від 30.12.2009 гербіциди (далі - товар) на загальну суму 198187,51 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 546 від 29.12.2009 (належним чином засвідчена копія в матеріалах справи).

Зі змісту наданої до позовної заяви видаткової накладної вбачається, що вона, оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-XIV та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

· назву документа(форми);

· дату і місце складення документа;

· зміст та обсяг господарської операції;

· одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Наявна в матеріалах справи копія довіреності з печаткою підприємства подана позивачем, що вказує на здійснення господарської операції між продавцем та покупцем.

Отже, факт передання відповідачеві матеріальних цінностей підтверджується видатковою накладною № 546 від 29.12.2009, доданої до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписана як з боку продавця так і відповідача, та довіреністю № 60 від 30.12.2009, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманого товару при його прийнятті.

Заперечуючи щодо факту отримання товару від продавця за видатковою накладною, відповідач у своєму відзиві вказує, що жодних договірних та позадоговірних відносин з приватним підприємством "ОЛВІ БЦ" не існувало. В обгрунтування своїх заперечень відповідач зазначає про те, що первинні документи були складенні в порушення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-XIV, а саме довіреність на отримання товару датована пізніше ніж видаткова накладна.

Однак, з такими доводами суд не може погодитися виходячи з такого.

Відповідно до п. 2.1 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналогічне положення міститься в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-XIV де зазначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з статтею 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відтак, стаття 9 названого закону є альтернативою, тобто законодавець надає право сторонам господарської операції складати первинні документи після її закінчення.

Так, суд звертає увагу на ту обставину, що виписана продавцем видаткова накладну на своєму підприємстві (від 29.12.2009) не свідчить про те, що ця дата є датою фактичного передання товару покупцю, оскільки складеність видаткової накладної у повній мірі та отримання товару покупцем залежить від того, в який день покупець здійснить на накладній свій підпис про отримання товару та передасть свою довіреність на отримання товару продавцю (тобто від його дій), а відтак у даному випадку саме день оформлення довіреності покупцем на прийняття товару свідчить про те, що між сторонами відбулася господарська операція.

Таким чином, складання видаткової накладної на день раніше виписаної довіреності на отримання товару не спростовує самого факту передання товару покупцю за цією накладною та довіреністю в день складення останньої.

При цьому, слід зазначити, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи (ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-XIV).

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників (Наказ|Положення, Мінфін, від 24.05.1995, № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку").

Таким чином, суд дійшов висновку, що передача товару покупцем продавцю за видатковою накладною № 546 від 29.12.2009 та довіреністю № 60 від 30.12.2009 відбулася - 30.12.2009 , що спростовує помилкове твердження покупця про не отримання товару (гербіцидів) та посилання позивача, що така операція відбулася 29.12.2009.

Необгрунтованими та не доведеним суд вважає послання відповідача, що довіреність № 60 від 30.12.2009 не містить змісту господарської операції, оскільки частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не визначає в якості обов'язкового реквізиту номер та дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказує на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно статті 1 Закону та абз. 2 п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995року № 88, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (у даному випадку зазначені довіреність та накладна підтверджують здійснення господарської операції дії/отримання від ПП "ОЛВІ БЦ" гербіцидів/, а накладна містить відомості як постачальника так і одержувача, що в сукупності викликає певні зміни у структурі зобов'язань ).

Відтак, з вищенаведеного слідує, що підстава для здійснення господарської операції не є обов'язковим реквізитом документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, до яких відноситься, зокрема, накладна та довіреність, форми яких є типовими формами первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Вищого господарського суду України від 24.11.2010 у справі № 7/021-10, від 06.04.2011 у справі № 6/335-10 та від 13.04.2011 у справі № 55/257-10.

Крім того, дослідивши найменування товарів які були передані покупцю за видатковою накладною № 546 від 29.12.2009, а саме: тітус, гранстра, півот, зелек, селект та тренд, судом встановлено, що за своєю природою вони є гербіцидами. З довіреності № 60 від 30.12.2009 вбачається, що вона видана ОСОБА_4 з метою отримання від продавця цінностей, які покупець назвав гербіциди, тому підстав вважати про відсутності у довіреності найменування товару, про які зазначає у своєму відзиві відповідач, суд не вбачає.

Суд не може погодитися і з тими доводами відповідача, що стосуються втрати довіреності № 60 від 30.12.2009 на отримання від продавця товару, оскільки матеріали справи не містять доказів які вказували б про підтвердження вказаних обставин (звернення до правоохоронних органів за недбалість працівників, оголошення в газеті про втрату бланку суворої звітності, притягнення працівника до відповідальності тощо).

Суд виходить з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 6 "Про судове рішення").

Водночас, сам факт існування довіреності у позивача та зазначення на видатковій накладеній, окрім підпису особи уповноваженої на отримання товару від продавця, її реквізитів говорить про зворотне, та те, що відповідач намагається завести суд в оману з метою прийняття рішення на свою користь.

Враховуючи характер та специфіку спору між сторонами, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору (чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються) господарським судом одержано відповідь на запит від Сквирської МДПІ у Київській області щодо відображення відповідачем (товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Нива") у податковій декларації за грудень 2009 року податкового кредиту на суму 198187,51 грн, за видатковою накладною № 546 від 29.12.2009.

Зі змісту наданого листа № 320/9/15-020 від 22.02.2013 вбачається, що у податковій декларації за грудень 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Нива" відобразило податковий кредит по контрагенту приватному підприємству "ОЛВІ БЦ" (індивідуальний податковий номер 355186210277) в сумі: ПДВ 33031,25 грн, без ПДВ 165156,26 грн (загальна суму 198187,51 грн). Тобто, сума, яку відповідач відобразив в декларації за грудень 2009 року (в період поставки товару), співпадає з сумою зазначеною в видатковій накладній № 546 від 29.12.2009.

Таким чином, при винесені даного рішення судом прийнято до уваги вказаний доказ Сквирської МДПІ у Київській області та дана йому оцінка в сукупності поряд з іншими доказами, що надало можливість виявити відповідність дійсності відомостей про факти щодо передання товару відповідачу.

Заперечення відповідача про помилковість включення податкової накладної від приватного підприємства "ОЛВІ БЦ" до податкового кредиту не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи, у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Такі доводи відповідача як втрата довіреності та помилковість відображення податкової накладної в декларації, які збігаються фактично в часі по одним правовідносинам свідчить про надуманість таких подій.

Крім того, доказом виконання взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару відповідача є наявний в матеріалах справи оригінал акту звірки розрахунків між продавцем та покупцем на загальну суму 198187,51 грн, який підписаний та скріплений печатками як зі сторони продавця так і покупця, що фактично свідчить про визнання боргу відповідачем.

Таким чином, за наслідками повного дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару, що відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом частини першої статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт передачі товару продавцем та прийняття його покупцем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до статей 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам статті 180 Господарського кодексу України, статті 181 Господарського кодексу України та містять ознаки поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі статтею 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи виконання продавцем умов домовленості з передачі товару покупцю, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Судом встановлено, що приватне підприємство "ОЛВІ БЦ" відступило новому кредиторові (фізична особа - підприємець ОСОБА_1) право вимоги виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Нива" всіх зобов'язань які склалися між приватним підприємством "ОЛВІ БЦ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Нива", що підтверджується п.п. 1.1., 1.2. договору про відступлення права вимоги (про заміну кредитора у зобов'язанні) від 09.03.2010, укладеної між приватним підприємством "ОЛВІ БЦ" (первісний кредитор) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (новий кредитор, позивач у справі) (далі - договір).

Відповідно до п. 5.1. договору він набирає чинності з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань за цією угодою.

Згідно з пунктом 1 частини першої стаття 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом перевірено та встановлено, що відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор передав новому кредиторові документи які засвідчують права, що передаються, та інформацію яка є важливою для їх здійснення, та згідно частини другої статті Цивільного кодексу України боржник був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, що підтверджується листом позивача від 11.05.2012 (а.с.12).

Таким чином, дослідивши умови укладеної сторонами угоди та враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за укладеним договором про відступлення права вимоги від 09.03.2010 відбулася заміна нового кредитора у розумінні пункту 1 частини першої стаття 512 Цивільного кодексу України з дотриманням порядку такої заміни, що відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України свідчить про перехід прав до нового кредитора у зобов'язані.

Проте, із заперечень відповідача вбачається, що останній заперечує факт, що мав місце між первісним кредитором та новим, а саме щодо відступлення права вимоги за накладною № 546 від 29.12.2009, оскільки як вважає відповідач така передачу відбулася по договору № 2912 від 29.12.2009 якого не існує.

Так, судом встановлено, що дійсно у договорі про відступлення права вимоги від 09.03.2010 сторони вказали, що первісний кредитор передає новому право вимоги за договором № 2912 від 29.12.2009, однак сам відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву, що такого договору не існує .

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав , якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зі змісту наявної в матеріалах справи розшифровки податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагенті за грудень 2009 доданого до листа № 320/9//15-020 від 22.02.2013 Сквирської МДПІ у Київській області вбачається, що інших правовідносин ніж ті, що склалися між продавцем та покупцем на суму 198187,51 грн, не існувало; протилежного відповідачем суду не надано.

Крім того, судом прийнято до уваги той факт, що саме видаткову накладну № 546 від 29.12.2012 , довіреність №60 від 30.12.2009 та інші документи передано новому кредиторові разом з договором про відступлення права вимоги від 09.03.2010 а не якісь інші, які в подальшому були вручені боржнику згідно листа від 11.05.2012 (а.с. 12).

Судом перевірено та встановлено, що відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор передав новому кредиторові документи які засвідчують права, що передаються, та інформацію яка є важливою для їх здійснення, та згідно частини другої статті Цивільного кодексу України боржник був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, що підтверджується листом позивача від 11.05.2012 (а.с.12).

Таким чином, оскільки у продавця не існувало інших правовідносин з покупцем окрім видаткової накладної № 546 від 29.12.2009, а стаття 514 Цивільного кодексу України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (інших зобов'язань матеріали справи не містять), суд дійшов висновку, що при укладанні договору про відступлення права вимоги сторони помилково назвали договір № 29/12 від 29.12.2009 замість накладної від 29.12.2009 .

Не може суд погодитися і тими доводами відповідача, що наслідком припинення господарської діяльності первісного кредитора є припинення договору про відступлення права вимоги, оскільки чинне законодавство не містить таких положень з якими уступка права вимоги припиняється у зв'язку з припиненням первісного кредитора по відношенню до боржника, а договір укладений раніше ніж прийнято таке рішення про припинення та внесення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Правова природа уступки права вимоги вказує на те, що з моменту підписання договору та передання новому кредиторові документів які засвідчують права, що передаються, та інформацію яка є важливою для їх здійснення, виникають правовідносини вже між новим кредитором та боржником, на які не можуть впливати треті особи. При цьому, відомостей щодо визнаний недійсним договору про відступлення права вимоги від 09.03.2010 у суду не має.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару не сплатив, протилежного суду не надав.

Відтак, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору в суді вартість не оплаченого товару відповідачем за видатковою накладною становить 198187,51 грн, у зв'язку з чим позивач підставно звернувся з даним позовом до суду.

Втім, дослідивши умови видаткової накладної № 546 від 29.12.2009, господарський суд встановив, що порядок розрахунків за переданий товар сторонами не визначений.

Згідно з частиною першою статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконаними такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що до договорів поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України), відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Відтак, з урахуванням підписання покупцем видаткової накладної та встановленого судом вище факту передання товару в день підписання довіреності на отримання товару, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару та положення частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання - 30.12.2009 (Інформацій лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Відповідно до частини другої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі . Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою , якщо інше не встановлено законом.

Приписами частин першої третьої статті 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки , якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання. Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Отже, факт проведення відповідачем оплати вартості отриманого товару повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Однак, доказів сплати вартості отриманого товару за видатковою накладною відповідач суду не надав, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед продавцем та новим кредитором щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати вартості отриманого товару в сумі 198187,51 грн відповідачем надано не було.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 198187,51 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить - 198187,51 грн.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковій накладній.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 198187,51 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати вартості отриманого товару по видатковій накладній позивачем заявлено до стягнення 27349,88 грн втрат коштів від інфляції за період з 30.12.2009 по 31.12.2013 та 18292,98 грн 3% річних за період з 30.12.2009 по 25.01.2013.

Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то Господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, враховуючи строки виникнення зобов'язання за накладною, періоди нарахування 3% річних, заявлені позивачем, частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунки 3% річних є арифметично не вірним.

Невірність розрахунку позивача полягає в тому, що позивач не правильно визначив дату з якого обраховується прострочення відповідача з оплати отриманого товару, оскільки перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, у даному випадку на наступний день з моменту отримання товару (31.12.2009) а не з 30.12.2009 як зазначає позивач, оскільки 30.12.2009 (дата довіреності) було фактично отримано товар та передано продавцю довіреність.

Враховуючи вищевикладене господарський суд здійснив власний розрахунок 3% річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 198187.51 31.12.2009 - 25.01.2013 1122 3 % 18276.69 Таким чином, загальна сума 3% річних за невиконання грошового зобов'язання з оплати вартості отриманого товару по видатковій накладній та яка підлягає задоволенню складає 18276,69 грн. Відтак, в частині стягнення 16,29 грн 3% річних суд відмовляє.

Щодо розрахунку втрат від інфляції, то суд зазначає, що він також розрахований за неправильний період з тих же підстав, що і 3% річних. Однак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення втрат від інфляції, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунки є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 27349,88 грн підлягають задоволенню.

Розрахунок втрат від інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції? 30.12.2009 - 31.12.2012 198187.51 1.138 27349.88 225537.39

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторонами доказів.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 198187,51 грн основного боргу, 18276,69 грн 3 % річних та 27349,88 грн втрат від інфляції є правомірними, обґрунтованим, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо витрат по сплаті судового збору суд зазначає наступне.

Під час подання позовної заяви ціна позову складала 201868,92 грн, після збільшення позовних вимог (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог) ціна позову склала 243830,37 грн.

Згідно пункту 3 частини першої статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Статтею 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Так, частиною першою статті 4 Закону України „Про судовий збір" N 3674-VI від 08.07.2011 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 № 5515-VI затверджено розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2013, який становить 1147 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат .

Однак, як вбачається з матеріалів справи судовий збір до Державного бюджету України за подання позовної заяви сплачений позивачем у розмірі 1509,50 грн, згідно квитанції № 10026/0175-2 від 25.12.2012 та за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог у розмірі 839,23 грн, згідно квитанції № 22/22 від 11.03.2013).

Таким чином, при поданні позовної заяви позивачем не дотримано вимог підпункту 1 і 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», оскільки при поданні позовної заяви позивачу необхідно було сплатити 4037,38 грн, а в подальшому, з урахуванням збільшення позовних вимог всього - 4876,61 грн, виходячи із остаточної ціни позову - 243830,37 грн.

Таким чином недоплата судового збору позивачем склала - 2427,88 грн (4876,61 грн - 2448,73 грн).

Якщо передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5 і 6 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті.

Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору можливо стягнути за результатами розгляду справи . ( п. 3.5. Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відтак, витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у розрізі сплаченого судового збору позивачем.

Крім того, у зв'язку із задоволенням позову позивача, недоплачений розмір судового збору стягується з відповідача до державного бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Нива" (09031, Київська обл., Сквирський район, село Пищики, вул. Леніна, 154-А, код ЄДРПОУ 03755058) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (09100, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 198187,51 грн основного боргу, 18276,69 грн 3 % річних та 27349,88 грн втрат від інфляції, а також 2448,57 грн судового збору.

3. В частині позову про стягнення 16,29 грн 3% річних відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Нива" (09031, Київська обл., Сквирський район, село Пищики, вул. Леніна, 154-А, код ЄДРПОУ 03755058) в доход Державного бюджету України судових витрат у сумі 2427,88 грн грн.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 20.03.2012.

Суддя Черногуз А.Ф.