Постанова

від 15.05.2013 по справі 6/136-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2013 р. Справа№ 6/136-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників сторін:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Порхун О.П., представник за довіреністю № 7 від 18.01.2013, Савченко Ю.І., представник за довіреністю № 5 від 18.01.2013,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" на рішення господарського суду Київської області від 12.03.2013 у справі № 6/136-12 (суддя Черногуз А.Ф.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" про стягнення 243 830 грн. 37 коп.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" про стягнення 198 187 грн. 51 коп. основного боргу, 3% річних в сумі 18 292 грн. 98 коп. та інфляційних втрат в сумі 27 349 грн. 88 коп. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Київської області від 12.03.2013 по справі № 6/136-12 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 198 187 грн. 51 коп. основного боргу, 18 276 грн. 69 коп. 3 % річних та 27 349 грн. 88 коп. втрат від інфляції; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення суд виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 12.03.2013 по справі № 6/136-12 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, зокрема, посилається, на те, що позивач право вимоги за видатковою накладною від 29.12.2009 № 546 не набув, оскільки в договорі про відступлення права вимоги від 09.03.2010 зазначено про те, що первісний кредитор передає новому право вимоги за договором № 2912 від 29.12.2009, а не за вищезазначеною видатковою накладною.

Крім цього, апелянт посилається на те, що довіреність на отримання товару № 60 від 30.12.2009 складена в порушення Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 за № 996-XIV, оскільки датована пізніше ніж видаткова накладна.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" по справі № 6/136-12 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренко Є.Ю.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі №6/136-12 колегію суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.; судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 по справі № 6/136-12 апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" прийнята до провадження та її розгляд призначено на 15.05.2013.

В судовому засіданні 15.05.2013 року представники апелянта - відповідача у справі, підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Також, відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду по суті справи № 911/1110/13.

В обґрунтування клопотання про зупинення провадження у справі заявник посилається на те, що в провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/1110/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 09.03.2010.

Розглянувши подане клопотання колегія суддів дійшла висновку про його відхилення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Виходячи зі змісту вимог вищезазначеної статті, необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що унеможливлюють її розгляд по суті заявлених позовних вимог до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому, висновок суду про наявність підстав для зупинення провадження у справі має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, що підтверджують не тільки пов'язаність справ, але й неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої.

Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати: як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, така неможливість полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи.

Наведена правова позиція викладена також, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 07.06.2007 по справі № 47/669-06 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.07.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду).

У даному випадку, як дана справа, так і справа № 911/1110/13 є справами господарської юрисдикції, а відтак відсутнє обмеження юрисдикції господарського суду щодо встановлення певних обставин справи.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази, керуючись законом.

Розгляд господарським судом Київської області справи № 911/1110/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 09.03.2010 жодним чином не перешкоджає з'ясуванню обставин у даній справі.

Таким чином, у наведеній ситуації відсутні дійсні обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України можуть свідчити про неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи та бути підставами для зупинення провадження у справі.

На підставі наведеного, клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду по суті справи № 911/1110/13 відхиляється колегією суддів за необґрунтованістю.

Позивач не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження була направлена за належною адресою.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Приватне підприємство "Олві БЦ" поставило товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" продукцію на суму

198 187 грн. 51 коп., що підтверджується видатковою накладною від 29.12.2009 № 546 (а.с. 90).

Для оплати вищезазначеної продукції ПП "Олві БЦ" виставило відповідачу рахунок-фактуру від 29.12.2009 № 546.

Даний рахунок відповідачем оплачено не було.

Між приватним підприємством "Олві БЦ", як первісним кредитором та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як новим кредитором 09.03.2010 укладено договір про відступлення права вимоги.

Предметом даного договору (п. 1.1 договору) є правовідносини за якими первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором № 29/12 від 29.12.2009, укладеним між первісними кредитором та ТОВ "Агрофірма "Нива".

За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару на суму 198 187 грн. 51 коп., позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи укладення між приватним підприємством "Олві БЦ", як первісним кредитором та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як новим кредитором 09.03.2010 договору про відступлення права вимоги, відбулась заміна кредитора у зобов'язанні та відповідно новий кредитор набув права вимагати від відповідача виконання обов'язку щодо оплати отриманого за видатковою накладною від 29.12.2009 № 546 товару.

Апелянт, заперечуючи факт набуття позивачем права вимоги за видатковою накладною від 29.12.2009 № 546 посилається на те, що в договорі про відступлення права вимоги від 09.03.2010 зазначено про те, що первісний кредитор передає новому право вимоги за договором № 2912 від 29.12.2009, а не за вищезазначеною видатковою накладною.

За таких обставин, апелянт вважає, що позивач право вимоги саме за видатковою накладною від 29.12.2009 № 546 не набув.

З наведеним висновком колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.

Так, стаття 517 Цивільного кодексу України визначає докази прав нового кредитора у зобов'язанні.

За частиною першою зазначеної статті первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісним кредитором - приватним підприємством "Олві БЦ" передано новому кредиторові - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 документи, які засвідчують право вимоги за видатковою накладною від 29.12.2009 № 546, зокрема, вищезазначену накладну, довіреність на отримання товару від 30.12.2009 № 60, що підтверджується листом позивача від 11.05.2012 (а.с.12).

Крім цього, відповідно до розшифровки податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів за грудень 2009 (а.с.78) інших правовідносин ніж ті, що склалися між продавцем та покупцем на суму 198 187 грн. 51 коп., не існувало; протилежного відповідачем суду не доведено.

Таким чином, при укладанні договору про відступлення права вимоги сторони помилково вказали договір № 29/12 від 29.12.2009 замість накладної від 29.12.2009.

При цьому, також слід зазначити, що дата накладної співпадає з датою договору, зазначеного у договорі про відступлення права вимоги, а номер договору як 29/12 відображає дату його укладення (тобто дату складання накладної).

Отже, позивач набув право вимоги саме за видатковою накладною від 29.12.2009 № 546.

Згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, між сторонами укладено письмовий правочин, зміст якого зафіксований у видатковій накладній.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткова накладна від 29.12.2009 № 546 відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Дана накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Виходячи з положень статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, а тому сам факт прийняття товару породжує обов'язок його оплати покупцем, незважаючи на те, чи мала місце поставка за договором.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 21.04.2011 по справі № 9/252-10.

Враховуючи не встановлення у видатковій накладній строку оплати товару, а також положення ч.1 статті 692 ЦК України відповідач повинен був розрахуватись за отриманий від позивача товар після його прийняття.

Зобов'язання з оплати вартості поставленого товару відповідачем виконано не було.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт поставки товару відповідачу та наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, зокрема, оформленою належним чином видатковою накладною.

Апелянт заперечуючи факт отримання товару від продавця за видатковою накладною, посилається при цьому на те, що довіреність на отримання товару № 60 від 30.12.2009 складена в порушення Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 за № 996-XIV, оскільки датована пізніше ніж видаткова накладна.

Дана обставина не може свідчити про неотримання товару відповідачем за видатковою накладною від 29.12.2009 № 546 з наступних підстав.

Відповідно до п. 2.1 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналогічне положення міститься в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 за № 996-XIV де зазначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з статтею 9 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 за № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, вищенаведена стаття надає право сторонам господарської операції складати первинні документи після її закінчення.

Отже, видаткова накладна від 29.12.2009 № 546 не свідчить про те, що її дата є датою фактичного передання товару покупцю, оскільки складання видаткової накладної та отримання товару покупцем залежить від того, в який день покупець поставить на накладній свій підпис про отримання товару та передасть свою довіреність на отримання товару продавцю (тобто від його дій).

Тому, у даному випадку накладна була складена 29.12.2009, наступного дня - 30.12.2009 відповідачем була оформлена довіреність на отримання товару та того ж дня цей товар було прийнято представником відповідача, про що свідчить відмітка на накладній.

Наведені обставини не спростовують факту передання товару покупцю за вказаною накладною.

За наведених обставин, посилання відповідача на неотримання товару є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 198 187 грн. 51 коп.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 27 349 грн. 88 коп. та 3% річних в сумі 18 292 грн. 98 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 27 349 грн. 88 коп. та 3% річних в сумі 18 276 грн. 69 коп., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" залишити без задоволення, а рішення господарського Київської області від 12.03.2013 у справі № 6/136-12 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 6/136-12 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.