Постанова

від 18.03.2013 по справі 5011-14/2107-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2013 року Справа № 5011-14/2107-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Глівінського А.І., дов. № б/н від 26.04.2012 року; директора - Кірноса Р.Н.;

Відповідача: Демченко І.В., дов. № б/н від 14.01.2013 року;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2012 року

у справі № 5011-14/2107-2012 господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ар Ю М'юзік"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ"

про стягнення 960 368, 11 грн.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ар Ю М'юзік" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ", просило (з урахуванням заяви про уточнених позовних вимог від 23.03.2012 року) стягнути з відповідача 925 906,38 грн. основного боргу, 2 870,35 грн. інфляційних втрат, 5 112,90 грн. 3% річних, 26 478,48 грн. пені (т. 1, а.с. 5-9, 124-126).

Позовні вимоги мотивовано невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" умов договору № 16/2010 від 28.01.2010 року щодо оплати наданих послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2012 року (суддя Мельник С.М.) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 112-115).

Судовий акт мотивовано необгрунтованістю позовних вимог, оскільки факт оплати відповідачем наданих позивачем послуг підтверджено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2012 року (головуючий Чорногуз М.Г., судді Алданова С.О., Суховий В.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2012 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача 925 906,38 грн. основного боргу, 2 870,35 грн. інфляційних втрат, 5 112,90 грн. 3% річних, 26 406,15 грн. пені. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 101-107).

Оскаржений судовий акт мотивовано встановленням факту надання позивачем послуг за договором № 16/2010 від 28.01.2010 року у листопаді-грудні 2011 року та неналежним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" зобов'язань щодо їх сплати.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2012 року скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2012 року залишити в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.01.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.01.2013 року (т. 3, а.с. 116).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 13.02.2013 року (т. 3, а.с. 129-130).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.02.2013 року строк розгляду касаційної скарги продовжено та відкладено розгляд касаційної скарги на 27.02.2013 року (т. 3, а.с. 144-145).

Розпорядженням секретаря другої судової палати № 03-05/84 від 22.02.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сибіга О.М., судді Корсак В.А., Костенко Т.Ф. (т. 3, а.с. 147).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.02.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 01.03.2013 року (т. 3, а.с. 148-149).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/214 від 28.02.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А. (т. 3, а.с. 150).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.03.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.03.2013 року (т. 3, а.с. 151-153).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.01.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Ар Ю М'юзік" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" було укладено договір № 16/2010, відповідно до умов якого виконавець у порядку та на умовах, визначених договором та додатками до нього зобов'язався надати замовнику послуги з розміщення в ефірі телеканалу на всій території мовлення виконавця рекламних матеріалів замовника та (або) клієнтів замовника (рекламні послуги), а замовник зобов'язався приймати рекламні послуги та оплачувати їх на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору) (т. 1, а.с. 13-19).

Відповідно до п. 1.2 договору засвідченням факту належного надання рекламних послуг за договором є акт про надання послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін (т. 1, а.с. 15).

22.12.2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 16/2010 від 28.01.2010 року, якою змінено ст. 4 та п. 9.1 договору (т. 1, а.с. 20-22).

Відповідно до п. 4.1 договору (в редакції, викладеній у додатковій угоді) вартість рекламних послуг, вартість пункту рейтингу, валюта платежу, зазначається у завданні на надання рекламних послуг, що є невід'ємною частиною договору і сплачується відповідно до умов договору (т. 1, а.с. 20).

Пунктом 4.1.4 договору (в редакції, викладеній у додатковій угоді) встановлено, що замовник має право за рахунок коштів, наявних у його розпорядженні, здійснювати авансові платежі виконавцю в рахунок належних йому за договором виплат. В такому випадку авансові платежі здійснюються на підставі рахунків, які виставляються виконавцем. У рахунках виконавець вказує звітний період, за який здійснюється авансовий платіж (т. 1, а.с. 21).

Відповідно до п. 4.1.1 договору (в редакції додаткової угоди) попередня оплата вартості послуг виконавця, якщо інше не буде узгоджено сторонами у відповідному додатку до договору, у розмірі 120 000 грн., у тому числі ПДВ, здійснюється замовником щомісячно не пізніше 8 числа місяця, в якому надаються рекламні послуги за договором та відповідними додатками до нього шляхом перерахування на поточний рахунок виконавця. При цьому сторони узгодили, що у строк до 31.12.2010 року замовник за рахунок коштів, наявних у його розпорядженні, здійснює авансовий платіж за договором у розмірі 1 000 000 грн. (т. 1, а.с. 21).

Згідно п. 9.1 договору (в редакції додаткової угоди) строк його дії до 31.12.2011 року включно, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їх виконання ( т. 1, а.с. 21).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Ар Ю М'юзік" з позовом стала несплата відповідачем послуг за листопад-грудень 2011 року, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт № 388 від 30.11.2011 року, № 389 від 31.12.2011 року та № 390 від 12.12.2011 року (т. 1, а.с. 23-25).

Заперечуючи проти позову, товариство з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" послалось на наявність платіжного доручення № 724 від 27.12.2010 року, відповідно до якого ним було сплачено авансовий платіж за послуги у 2011 році у розмірі 1 000 000,00 грн. на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури № 359 від 24.12.2010 року.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що авансовий платіж у розмірі 1 000 000,00 грн. було здійснено у відповідності до умов п. п. 4.1.4, 4.2.2 договору (в редакції додаткової угоди).

Однак, відповідно до ч. 4 ст. 51 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Згідно ч. 5 ст. 51 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Пунктом 2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 (в редакції, чинній станом на 27.12.2010 року) передбачено, що відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 (в редакції, чинній станом на 27.12.2010 року) реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція зазначила про хибність висновку доведеності сплати відповідачем авансового платежу у розмірі 1 000 000,00 грн. за договором № 16/2010 від 28.01.20.10 року, оскільки у графі "призначення платежу" платіжного доручення № 724 від 27.12.2010 року немає посилання на вказаний договір.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та керуючись повноваженнями, передбаченими ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, скасувавши прийнятий місцевим господарським судом акт, дійшов висновку про обгрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості.

Також правильним є застосування до спірних правовідносин приписів ст. 625 Цивільного кодексу України щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Оскільки п. 6.3 договору № 16/2010 від 28.01.2010 року за порушення строків розрахунку передбачена відповідальність у вигляді сплати пені, суд апеляційної інстанції правомірно стягнув з відповідача 26 406,15 грн. пені згідно проведеного розрахунку.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер ТВ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2012 року у справі № 5011-14/2107-2012 залишити в силі.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков