Ухвала

від 14.03.2013 по справі 919/175/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

14 березня 2013 року справа № 919/175/13-г Господарський суд міста Севастополя у складі судді Головко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда",

ідентифікаційний код 22287692

(99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 25)

до: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

про визнання договору недійсним,

Представники сторін:

позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю „Нефтіда") - Михайлова Н.В. - представник, довіреність № 03 від 09.01.2013;

відповідач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) - явку уповноваженого представника не забезпечив.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду міста Севастополя (далі - суд) перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" (далі - позивач) до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - відповідач) про визнання недійсним Договору оренди цілісного майнового комплексу № 998 від 08.12.1994.

Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє - до 14.03.2013.

До початку судового засідання 14.03.2013 від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії відносно предмета спору - майна за Договором оренди цілісного майнового комплексу № 998 від 08.12.1994, в тому числі нерухомого майна, переданого позивачеві за вказаним Договором.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів до забезпечення позову позивач вказав на те, що на одну зі спірних будівель, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. М.Музики, 43, вже видано свідоцтво про право комунальної власності. Крім того, за твердженням позивача відбувається приватизація жилих приміщень, розташованих у гуртожитках за адресами: м. Севастополь, вул. Бірюзова, 1, пр. Ген. Острякова, 25 та вул. М.Музики, 43 фізичними особами. Також, у засіданні суду представник позивача пояснила, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 залишено в силі рішення господарського суду міста Севастополя від 10.12.2012 у справі № 5020-1079/2012, яким задоволені позовні вимоги прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" та зобов'язано останнього звільнити об'єкт нерухомості - будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 25, та повернути його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради.

Тобто, на переконання позивача, невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в разі задоволення позовних вимог та застосування реституції.

Відповідач у засідання суду 14.03.2013 явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином; про причини неявки суду не сповістив.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши надані докази та заслухавши пояснення представника позивача суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України головним завданням господарського судочинства є забезпечення ефективності захисту порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів суб'єктів господарських відносин. Одним із засобів захисту та забезпечення поновлення порушених прав і законних інтересів є забезпечення позову, головною метою якого є гарантування можливості реалізації позовних вимог (можливість виконання рішення суду, а також сприяння збереженню певного існуючого стану відповідача до винесення судового рішення).

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або із своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно із абзацом другим пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити, зокрема, вчинення особами дій, спрямованих на реалізацію спірного майна.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є визнання недійсним Договору оренди цілісного майнового комплексу № 998 від 08.12.1994, який був укладений між Управлінням загальнодержавної та комунальної власності (правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) та Організацією орендарів „Нефтіда" (правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю „Нефтіда"). При цьому позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що Управління загальнодержавної та комунальної власності є неналежним Орендодавцем, адже повноваження щодо розпорядження державною власністю (гуртожитками) належать Регіональному відділенню Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі.

В свою чергу, в силу положень частини першої статті 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування реституції, тобто у разі задоволення судом позову про визнання недійсним оспорюваного Договору оренди цілісного майнового комплексу № 998 від 08.12.1994 позивач має повернути відповідачеві об'єкт оренди.

Судом установлено, що до складу об'єкта оренди, переданого за Договором оренди цілісного майнового комплексу № 998 від 08.12.1994, входять гуртожитки, розташовані за адресами: м. Севастополь, вул. Бірюзова, 1, пр. Ген. Острякова, 25 та вул. М.Музики, 43, що підтверджується судовими рішеннями від 19.03.2008 у справі № 5020-11/041 (залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2008) та від 10.12.2012 у справі № 5020-1079/2012 (залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.02.2013).

Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Позивач стверджує, що відповідач здійснює заходи щодо відчуження третім особам майна, яке є об'єктом оренди. На доказ наявності фактичних обставин, з якими позивач пов'язує застосування відповідного виду забезпечення позову, надано, зокрема, копію постанови Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 04.02.2013 у справі № 2а-3062/12/2770. З вказаної постанови убачається, що стосовно гуртожитку, розташованого за адресою: м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 25, оформлюються документи на передачу цієї будівлі Комунальному підприємству „Жилсервіс № 15". Також позивачем надано копію листа Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації № 22/476 від 16.02.2011, згідно з яким на гуртожиток по вулиці М. Музики, 43 в м. Севастополі вже отримано свідоцтво про право комунальної власності на будівлю. Наведене свідчить про можливість відповідача в будь-який час розпорядитися спірним майном.

Викладене дає суду підстави зробити достатньо обґрунтоване припущення, що відсутність встановленої судом заборони щодо розпорядження майном, яке є предметом спірного договору, дозволяє відповідачу здійснити його відчуження, в тому числі шляхом приватизації окремими громадянами, що може призвести до неможливості виконання ухваленого судом на користь позивача рішення щодо відновлення його порушених прав та застосування реституції.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з частиною першою статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З метою збереження існуючого становища щодо майна, яке є об'єктом спірного договору, заявник просить вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії відносно майна, яке є предметом оспорюваного Договору оренди цілісного майнового комплексу № 998 від 08.12.1994, в тому числі нерухомого майна, переданого позивачеві за вказаним Договором.

Водночас, як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові № 16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб тощо.

Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі статті 67 ГПК України забороняється вчинення дій щодо предмета спору (пункт 9 Постанови).

Наведені заявником обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову та можливості виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення суд визнає достатніми для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти дії щодо відчуження у будь-який спосіб третім особам майна, яке є предметом оспорюваного договору, а саме будівель гуртожитків, розташованих за адресами: м. Севастополь, вул. Бірюзова, 1, пр. Ген. Острякова, 25 та вул. М.Музики, 43.

Стосовно іншого майна, яке входить до складу цілісного майнового комплексу, суд зазначає, що відсутність переліку цього майна унеможливлює його ідентифікацію та, як наслідок, - накладення заборони на його відчуження.

Також приймаючи до уваги ту обставину, що самі заходи до забезпечення позову мають тимчасовий характер та можуть бути переглянуті судом за наявності відповідних підстав, сприяють збереженню існуючого становища, не призведуть до завдання будь-якої шкоди інтересам відповідача, але, напроти, невжиття їх може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позову, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів сторін, суд вважає заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" про вжиття заходів до забезпечення позову такою, що підлягає частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" про вжиття заходів до забезпечення позову задовольнити частково.

2. Заборонити відповідачу - Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) здійснювати дії по відчуженню (реалізації) в будь-який спосіб третім особам майна, яке є об'єктом Договору оренди цілісного майнового комплексу № 998 від 08.12.1994, а саме: будівель гуртожитків, розташованих за адресами: м. Севастополь, вул. Бірюзова, 1, пр. Ген. Острякова, 25 та вул. М.Музики, 43.

3. В іншій частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

4. Виконання ухвали доручити Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Севастополі (99001, м. Севастополь, вул. Брестська, 18-А).

Суддя підпис В.О. Головко