Постанова

від 30.07.2013 по справі 919/175/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Справа № 919/175/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антонової І.В.,

суддів Градової О.Г.,

Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

позивача: Михайлова Наталія Володимирівна, довіреність №03 від 09.01.13 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда";

відповідача: Сарахман Сергій Олександрович, довіреність №б/н від 01.04.13 року, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда"

на рішення господарського суду міста Севастополя (головуючого судді Головко В.О., суддів Архипенка О.М., Лотової Ю.В.) від 27 травня 2013 року у справі № 919/175/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" (пр. Ген. Острякова, 25,Севастополь,99029)

до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

про визнання договору оренди недійсним

ВСТАНОВИВ :

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, у якому просив визнати недійсним договір оренди №998 від 08.12.1994 року цілісного майнового комплексу, укладений між Управлінням загальнодержавної та комунальної власності, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, та організацією орендарів „Нефтіда", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Нефтіда".

14 березня 2013 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" звернувся до господарського суду міста Севастополя із заявою про поновлення строку позовної давності.

01 квітня 2013 року відповідач - Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з клопотанням про застосування строку позовної давності.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27 травня 2013 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Севастополя від 27 травня 2013 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Так, за твердженням заявника апеляційної скарги, місцевий господарський суд не прийняв до уваги те, що договір оренди № 998 від 08.12.1994 року не містить всіх істотних умов, зокрема, договором не визначено склад майна, що передається в оренду.

Також товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" твердить, що спірний договір оренди укладено Управлінням загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів, у якого були відсутні повноваження на розпорядження орендованим майном.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

08 грудня 1994 року між Управлінням загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів (орендодавець) та організацією орендарів „Нефтіда" (орендар) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу № 998, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об'єкт оренди згідно з додатком 1.

Умовами договору передбачено, що орендар зобов'язаний надавати послуги житлово-комунальної контори: з проживання у гуртожитках, надання готельних послуг, по утриманню та ремонту будівель гуртожитків (пункт 2.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцеві орендну плату в розмірі, що визначається протоколом узгодження розміру орендної плати (додаток 2), який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 8.5 договору визначено, що реорганізація орендодавця, а також зміна власника орендованого майна не є підставою для зміни умов та розірвання договору.

Договір діє з 01.01.1995 року до 01.01.2000 року (пункт 10 договору).

Сторонами у справі не заперечується, що на дату розгляду справи в суді першої інстанції договір оренди припинив свою дію.

08 грудня 1994 року Управлінням загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів та організацією орендарів „Нефтіда" підписано протокол узгодження розміру орендної плати, який є додатком 2 до договору оренди № 998 від 08.12.1994 року, відповідно до якого з 01.01.1995 року ставка орендної плати становить 2611000 карбованців з урахуванням ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що передача орендованого майна здійснена на підставі акту приймання-передачі орендованих основних фондів станом на 01.04.1994 по ЖКК Ремонтно-будівельного тресту.

Стверджуючи, що договір оренди № 998 від 08.12.1994 року не відповідає вимогам законодавства з тих підстав, що Управління загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів на момент укладання спірного договору не могло бути орендодавцем орендованого майна, оскільки повноваженнями по розпорядженню вказаним майном наділено Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою про визнання договору оренди № 998 від 08.12.1994 року недійсним.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2010 року у справі № 5020-2/236-12/163-9/424-2/288 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю „Ремстройтрест" та орган самоорганізації населення „Домовий комітет „Бірюза" про визнання недійсним договору оренди №998 від 08.12.1994 року цілісного майнового комплексу, укладеного між Управлінням загальнодержавної та комунальної власності, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, та організацією орендарів „Нефтіда", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Нефтіда", в позові відмовлено.

При розгляді справи Севастопольський апеляційний господарський суд прийняв до уваги те, що постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 року „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Так, у відповідності до даного переліку до державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), відноситься житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду; підрядні спеціалізовані ремонтно-будівельні організації; виробничі бази, управління виробничо-технологічної комплектації, підсобні, автотранспортні та інші підприємства, що обслуговують або пов'язані з організацією виробничої діяльності ремонтно-будівельних організацій.

З постанови суду апеляційної інстанції у даній справі також вбачається, що рішенням виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 16.04.1994 року № 9/738 було засноване орендне підприємство „Севастопольський міський підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест".

Згідно з пунктом 1.2 Положення про орендне підприємство „Севастопольський міський підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест" його засновником є Управління житлово-комунального господарства міськвиконкому ЖКГ УРСР.

До складу цього підприємства входила також орендна житлово-комунальна контора (ЖКК), розташована за адресою: вул. Бірюзова, 1.

Відповідно до акту приймання-передачі до комунальної власності підприємств, установ, організацій УЖКГ, розташованих на території міста Севастополя станом на 01.01.1992 року, було передано цілісний майновий комплекс орендного підприємства „Ремонтно-будівельний трест", розташованого за адресою вул.М.Музики, 29.

Згідно з актом приймання основних засобів до комунальної власності станом на 01.10.1992 року, до комунальної власності передані основні засоби, а саме гуртожитки по вул.М.Бірюзова, 1, вул.М.Музики, 43, пр.Ген.Острякова, 25 у місті Севастополі.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки у даній справі беруть участь ті ж самі сторони, що і у справі № 5020-2/236-12/163-9/424-2/288, з урахуванням вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо звільнення сторони від обов'язку доказування фактів, встановлених рішенням господарського суду при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, наведені вище факти є преюдиціальними та повторному доведенню не підлягають.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача про недійсність договору через відсутність акта приймання-передачі орендованого майна з його переліком, оскільки повний перелік майна, що передавалось за договором оренди №998 від 08.12.1994 року, міститься в акті приймання-передачі орендованих основних фондів станом на 01.04.1994 року по ЖКК Ремонтно-будівельного тресту, наявному в матеріалах справи.

Також, як правильно зазначив суд першої інстанції, є необґрунтованими доводи позивача - товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" про відсутність у Управління загальнодержавної та комунальної власності належних повноважень на передачу майна в оренду за договором оренди № 998 від 08.12.1994 року з огляду на наступне.

Зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 10.02.2011 року у справі № 5020-11/041-2/018 за заявою орендного підприємства „Нефтіда", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Нефтіда", про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Севастополя від 19.03.2008 року у справі № 5020-11/041 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до організації орендарів „Нефтіда" про спонукання повернути орендоване майно вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у справі № 5020-2/236-12/163-9/424-2/288 стала наявність в Управління загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів повноважень на укладення договору оренди № 998 від 08.12.1994 року.

Твердження товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" про те, що державну реєстрацію орендаря за спірним договором оренди здійснено після укладення спірного договору оренди є неспроможними та спростовуються матеріалами справи, оскільки орендарем згідно з договором оренди № 998 від 28.12.1994 року є не орендне підприємство „Нефтіда", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Нефтіда", а організація орендарів „Нефтіда".

Проте відомості про державну реєстрацію організації орендарів „Нефтіда" в матеріалах справи відсутні.

Частиною1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Так, згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на дату укладення договору оренди, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

З огляду на те, що суду не надано жодних доказів, які б свідчили про невідповідність спірного договору оренди № 998 від 08.12.1994 року вимогам законодавства, діючого на дату укладення договору, а вищенаведені судові рішення повністю спростовують доводи позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відносно заяви позивача про поновлення строку позовної давності та заяви відповідача про застосування строків позовної давності колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, а за позовами державних організацій, колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій одна до одної в один рік.

Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Оскільки місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність матеріально-правових підстав для задоволення позовних вимог, підстави для задоволення заява відповідача про застосування строку позовної давності та заяви позивача про поновлення цього строку не вбачається.

Таким чином, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права свідчать про відсутність підстав для скасування прийнятого у справі рішення.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Нефтіда" залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 27 травня 2013 року у справі № 919/175/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя І.В. Антонова

Судді О.Г. Градова

Л.М. Заплава

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" (пр. Ген. Острякова, 25,Севастополь,99029)

2. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)