Постанова

від 02.10.2013 по справі 919/175/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року Справа № 919/175/13-г

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" на рішення господарського суду міста Севастополя від 27.05.2013 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 р. у справі№ 919/175/13-г господарського суду міста Севастополя за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" доФонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання договору недійсним в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з'явилися;

відповідача: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, у якому просило визнати недійсним договір оренди №998 від 08.12.1994 року цілісного майнового комплексу, укладений між Управлінням загальнодержавної та комунальної власності, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, та організацією орендарів "Нефтіда", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда".

14.03.2013 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" звернувся до господарського суду міста Севастополя із заявою про поновлення строку позовної давності.

01.04.2013 року відповідач - Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з клопотанням про застосування строку позовної давності.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27.05.2013 року (головуючий суддя: Головко В.О., судді: Архипенко О.М., Лотова Ю.В.) у позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року (головуючий суддя: Антонова І.В., судді: Градова О.Г., Заплава Л.М.), апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" залишено без задоволення., а рішення господарського суду міста Севастополя від 27.05.2013 року у справі № 919/175/13-г залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду м.Севастополя від 27.05.2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року у справі №919/175/13-г та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Відповідач не скористався правом, наданим ст.111 2 ГПК України та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржених судових актів.

В судове засідання представники сторін не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників сторін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.12.1994 року між Управлінням загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів (орендодавець) та організацією орендарів "Нефтіда" (орендар) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу № 998, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об'єкт оренди згідно з додатком 1. Договір діє з 01.01.1995 року до 01.01.2000 року (пункт 10 договору), який на момент розгляду справи у суді першої інстанції припинив свою дію.

Умовами договору передбачено, що орендар зобов'язаний надавати послуги житлово-комунальної контори: з проживання у гуртожитках, надання готельних послуг, по утриманню та ремонту будівель гуртожитків (пункт 2.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцеві орендну плату в розмірі, що визначається протоколом узгодження розміру орендної плати (додаток 2), який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 8.5 договору визначено, що реорганізація орендодавця, а також зміна власника орендованого майна не є підставою для зміни умов та розірвання договору.

Управлінням загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів та організацією орендарів "Нефтіда" 08.12.1994 року підписано протокол узгодження розміру орендної плати, який є додатком 2 до договору оренди №998 від 08.12.1994 року, відповідно до якого з 01.01.1995 року ставка орендної плати становить 2611000 карбованців з урахуванням ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що передача орендованого майна здійснена на підставі акту приймання-передачі орендованих основних фондів станом на 01.04.1994 по ЖКК Ремонтно-будівельного тресту.

Стверджуючи, що договір оренди № 998 від 08.12.1994 року не відповідає вимогам законодавства з тих підстав, що Управління загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів на момент укладання спірного договору не могло бути орендодавцем орендованого майна, оскільки повноваженнями по розпорядженню вказаним майном наділено Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою про визнання договору оренди № 998 від 08.12.1994 року недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2010 року у справі № 5020-2/236-12/163-9/424-2/288 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Ремстройтрест" та орган самоорганізації населення "Домовий комітет "Бірюза" про визнання недійсним договору оренди №998 від 08.12.1994 року цілісного майнового комплексу, укладеного між Управлінням загальнодержавної та комунальної власності, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, та організацією орендарів "Нефтіда", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", в позові відмовлено.

При розгляді справи Севастопольський апеляційний господарський суд прийняв до уваги те, що постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 року "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Так, у відповідності до даного переліку до державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), відноситься житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду; підрядні спеціалізовані ремонтно-будівельні організації; виробничі бази, управління виробничо-технологічної комплектації, підсобні, автотранспортні та інші підприємства, що обслуговують або пов'язані з організацією виробничої діяльності ремонтно-будівельних організацій.

З постанови суду апеляційної інстанції у даній справі також вбачається, що рішенням виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 16.04.1994 року № 9/738 було засноване орендне підприємство "Севастопольський міський підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест".

Згідно з пунктом 1.2 Положення про орендне підприємство "Севастопольський міський підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест" його засновником є Управління житлово-комунального господарства міськвиконкому ЖКГ УРСР.

До складу цього підприємства входила також орендна житлово-комунальна контора (ЖКК), розташована за адресою: вул. Бірюзова, 1.

Відповідно до акту приймання-передачі до комунальної власності підприємств, установ, організацій УЖКГ, розташованих на території міста Севастополя станом на 01.01.1992 року, було передано цілісний майновий комплекс орендного підприємства "Ремонтно-будівельний трест", розташованого за адресою: вул.М.Музики, 29.

Згідно з актом приймання основних засобів до комунальної власності станом на 01.10.1992 року, до комунальної власності передані основні засоби, а саме гуртожитки по вул.М.Бірюзова, 1, вул.М.Музики, 43, пр.Ген.Острякова, 25 у місті Севастополі.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки у даній справі беруть участь ті ж самі сторони, що і у справі № 5020-2/236-12/163-9/424-2/288, з урахуванням вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо звільнення сторони від обов'язку доказування фактів, встановлених рішенням господарського суду при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, наведені вище факти є преюдиціальними та повторному доведенню не підлягають.

Колегія суддів також погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів скаржника про недійсність договору через відсутність акта приймання-передачі орендованого майна з його переліком, оскільки повний перелік майна, що передавалось за договором оренди від 08.12.1994 року №998, міститься в акті приймання-передачі орендованих основних фондів станом на 01.04.1994 року по ЖКК Ремонтно-будівельного тресту, наявному в матеріалах справи.

Слід зауважити, що доводи товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" про відсутність у Управління загальнодержавної та комунальної власності належних повноважень на передачу майна в оренду за договором оренди від 08.12.1994 року № 998 є безпідставними.

Так, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 10.02.2011 року у справі № 5020-11/041-2/018 за заявою орендного підприємства "Нефтіда", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Севастополя від 19.03.2008 року у справі № 5020-11/041 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до організації орендарів "Нефтіда" про спонукання повернути орендоване майно вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у справі № 5020-2/236-12/163-9/424-2/288 стала наявність в Управління загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів повноважень на укладення договору оренди від 08.12.1994 року № 998.

Твердження товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" про те, що державну реєстрацію орендаря за спірним договором оренди здійснено після укладення спірного договору оренди є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, оскільки орендарем згідно з договором оренди № 998 від 28.12.1994 року є не орендне підприємство "Нефтіда", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", а організація орендарів "Нефтіда".

Проте відомості про державну реєстрацію організації орендарів "Нефтіда" в матеріалах справи відсутні.

Частиною1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Так, згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на дату укладення договору оренди, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

З огляду на те, що суду не надано жодних доказів, які б свідчили про невідповідність спірного договору оренди від 08.12.1994 року № 998 вимогам законодавства, діючого на дату укладення договору, а вищенаведені судові рішення повністю спростовують доводи скаржника, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відносно заяви позивача про поновлення строку позовної давності та заяви відповідача про застосування строків позовної давності колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, а за позовами державних організацій, колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій одна до одної в один рік.

Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів, як першої так і апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків судів, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Статтею 111 7 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові акти, відповідають нормам матеріального і процесуального права та підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувані судові акти залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 27.05.2013р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013р. у справі № 919/175/13-г залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.