Рішення

від 27.03.2013 по справі 904/445/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.03.13р. Справа № 904/445/13-г За позовом Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс"Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 219", м.Дніпропетровськ

про стягнення 165 075,89 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

при секретарі судового засідання Голосній Д.С.

Представники:

від позивача: Добровольський О.В., представник за довіреністю № 9 від 03.01.13 р.

від відповідача: Семенкова Л.В., представник, що підтверджує протокол № 2 від 25.01.09р.

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду від 15.01.13р. порушено провадження у справі №904/445/13-г за позовом Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради (далі-позивач) до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 219" (далі-відповідач), про стягнення 165075,89 грн. Справу призначено до розгляду на 25.02.13р.

Сума позову складається з наступних сум: 148 050,49 грн. - заборгованість за поставлену теплову енергію, 2 373,70 грн. - пеня, 8 036,64 грн. - інфляційні витрати, 6615,06грн. - 3 % річних.

Ухвалою господарського суду від 25.02.13р. відкладено розгляд справи на 12.03.13р.

12.03.13р. в судовому засіданні оголошено перерву до 21.03.13р. та ухвалою суду продовжено строк вирішення спору по суті до 29.03.13р.

21.03.13р. в судовому засідання оголошено перерву до 26.03.13р.

26.03.13р. в судовому засідання оголошено перерву до 27.03.13р.

27.03.13р. в судовому засідання повноважний представник позивача заявив уточнення до позовної заяви щодо періоду поставки позивачем теплової енергії відповідачу, а саме з 01.11.06р. по 30.11.12р., за який у відповідача виникла заборгованість за теплову енергію у розмірі 148 050,49 грн.

В свою чергу, повноважний представник відповідача надав для долучення до матеріалів справи довідку підтверджуючу перерахування платіжними дорученнями за теплову енергію за 2011 рік та 2012 рік.

27.03.13р. в судовому засіданні оголошено перерву до 28.03.13р.

28.03.13р. в судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

В свою чергу, повноважний представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні.

В судовому засіданні 28.03.13р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.03р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання № 36 ТГВ (далі-Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого позивач відповідно до СниП 2.04.07-86 "Теплові мережі" відпускає відповідачу теплову енергію для потреб центрального опалення та гарячого водопостачання по об'єктам, що знаходяться за адресою: вул. Фабричнозаводська, 23.

Як зазначено в п. 1.3 Договору, планове споживання теплової енергії за опалення характеризується наступними показниками: 275 людини, загальна площа приміщення, що опалюється 8 192,8 м 2 .

Відповідно до п. 2.1. Договору, нарахування плати за теплову енергію здійснюється позивачем на підставі тарифів, затверджених місцевими органами самоврядування.

Інформація про зміну тарифів доводиться до відома віповідача протягом одного місяця з дня затвердження нових тарифів або через засоби масової інформації (п.2.2 договору).

Пунктом 3.2.12. Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати за використану теплову енергію.

Згідно з п. 5.1. Договору, за відсутності лічильних пристроїв чи проектного навантаження відповідач сплачує за фактично спожиту теплову енергію з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря згідно розрахунку до договору в такому порядку:

- розрахунковим періодом для оплати теплової енергії є календарний місяць;

- в перших числах місяця відповідачу пред'являється рахунок на оплату теплової енергії за показниками передбаченими в п.1.3. цього договору.

В п.5.2 Договору зазначено про те, що відповідач здійснює оплату за теплову енергію щомісячно у триденний строк з моменту отримання рахунку від постачальника. У випадку несплати рахунку відповідачем в строк не більше десяти днів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до п.8.1 Договору, цей договір укладений на строк з 16.12.2003р. по 31.12.2004р. Строк дії договору автоматично вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін не виявила бажання розірвати його, повідомити іншу сторону у письмовому вигляді не пізніше місяця до закінчення строку дії договору.

На виконання умов Договору, як уточнив позивач за період з 01.11.06р. по 30.11.12р. було поставлено відповідачу теплову енергію, що підтверджується пред'явленими на оплату рахунками, які знаходяться в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору, як зазначає позивач, ним було направлено на адресу відповідача лист-попередження з вих. № 998/21 від 17.07.12р. (а.с.68), в якому позивач просив відповідача в строк до 10.08.12р. погасити заборгованість за відпущену теплову енергію у розмірі 134 815,58 грн.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання по Договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 148 050,49 грн .

У зв'язку з простроченням оплати, як зазначає позивач, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ним було нараховані для сплати відповідачу інфляційні витрати, за період з січня 2011р. по листопад 2012р. , у розмірі 8 036,64 грн. та 3 % річних, за період з 17.02.11р. по 30.11.12р. , у розмірі 6 615,06 грн.

Крім того, відповідно до п. 5.2. Договору, позивачем була нарахована для сплати відповідачу пеня, за період з 19.10.12р. по 30.11.12р. , у розмірі 2 373,70 грн.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлену теплову енергію за період з 01.11.06р. по 30.11.12р. у розмірі 148 050,49 грн., інфляційні витрати у розмірі 8 036,64 грн., 3 % річних у розмірі 6 615,06 грн., пеню у розмірі 2373,70грн., всього 165 075,89 грн.

В свою чергу, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні, виходячи з того, що вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 148 050,49 грн. заявлені з пропуском строку позовної давності, оскільки борг нарахований починаючи з 01.01.07р.

При викладених обставинах вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарювання відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Зобов'язання є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку(ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України та умови Договору, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки:

По-перше, позивач уточнюючи позовні вимоги зазначає про те, що заборгованість у розмірі 148 050,49 грн. виникла у відповідача за період з 01.11.06р. по 30.11.12р. Відповідач в свою чергу наполягає на застосуванні строку позовної давності у три роки.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В статті 260 Цивільного кодексу України зазначено про те, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Господарський суд приймає до уваги заяву відповідача щодо застосування до вимог позивача строку позовної давності, тому що позивач не надав суду обґрунтовані пояснення та докази, які підтверджували би пропущення строку позовної давності з поважних причин.

Позивач заперечує проти застосування трирічного строку позовної давності, посилаючись на ст. 264 Цивільного кодексу України.

Господарський суд не може прийняти до уваги посилання позивача на статтю 264 Цивільного кодексу України і погодитися з його доводами, тому що позивач не довів господарському суду і не підтвердив належними доказами, що відповідач вчиняв дії, що свідчать про визнання ним свого боргу за період з 01.11.06р. по 14.01.10р., згідно яких переривається перебіг позовної давності.

По-друге, позивач в позовної заяві зазначає та в судовому засіданні наполягає на тому, що заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 148 050,49 грн. виникла за період з 01.11.2006р. по 30.11.12р., що підтверджує пред'явленими на оплату рахунками, а саме:

- рахунок № 36 від 31.01.2011р. за січень 2011р. на 42 138,05 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 28.02.2011р. за лютий 2011р. на 41 803,65 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 31.03.2011р. за березень 2011р. на 33 094,27 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 29.04.2011р. за квітень 2011р. на 25 101,06 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 31.10.2011р. за жовтень 2011р. на 6 790,35 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 30.11.2011р. за листопад 2011р. на 33 054,20 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 31.12.2011р. за грудень 2011р. на 35 359,46 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 31.01.2012р. за січень 2012р. на 36 942,42 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 29.02.2012р. за лютий 2012р. на 46 357,27 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 30.03.2012р. за березень 2012р . на 35 756,09 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 25.04.2012р. за квітень 2012р. на 11 040,57 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 30.10.2012р. за жовтень 2012р. на 4 016,70 грн. ;

-рахунок-фактура №36/1 від 30.11.2012р. за листопад 2012р. на 25 518,21 грн.

Дане твердження позивача не відповідає дійсності, оскільки згідно вищезазначених рахунків, позивачем було відпущено відповідачу теплову енергію тільки за період з 01.01.2011р. по 30.11.12р. , на загальну суму 376 962,93 грн. Жодних інших первинних документі та належних доказів в підтвердження своїх вимог позивач до суду не надав, що підтверджують матеріали справи.

Таким чином, суд бере до уваги тільки період поставки теплової енергії, за який позивач надав рахунки-фактури, тобто з 01.01.2011р. по 30.11.12р.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити також про те, що позивачем навіть за 2010 рік не було надано суду рахунки-фактури, які підтверджували би поставку позивачем відповідачу теплову енергію, за період якого ще не скінчився строк позовної давності та який суд мав би можливість прийняти до уваги.

По-третє, згідно наданого позивачем Акту звірки взаєморозрахунків від 18.03.13р. (а.с.67), у відповідача дійсно малась заборгованість за поставлену теплову енергію, але за інший період, по якому вже закінчився строк позовної давності, що також підтверджується Актами звірки взаємних розрахунків (а.с.53-60).

Крім того, згідно Акту звірки взаєморозрахунків від 18.03.13р. (а.с.67), який був наданий позивачем, відповідачем за період з 01.01.2011р. по 30.11.12р. було сплачено 364235,11 грн. Але, згідно наданих відповідачем платіжних доручень, останнім було перераховано на рахунок позивача за вказаний період 398 725,47 грн. (судом бралися до уваги тільки ті платіжні доручення в яких зазначався період за який йде оплата (а.с. 128, 129, 130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 138, 139, 140, 141, 142, 146,147, 148,151, 152, 153, 154, 155, 156, 158, 159). Таким чином, суд вважає, що у відповідача відсутня заборгованість за поставлену теплову енергію, за період з 01.01.2011р. по 30.11.12р., перед позивачем.

По-четверте, позивачем надано до господарського суду довідку станом на 01.12.12р. (а.с.11), у якій зазначено про те, що станом на 01.01.11р. відповідач не мав перед ним заборгованості, а крім того, розрахунок нарахованої суми та сплаченої суми в результаті не дає зазначену заборгованість у розмірі 148 050,49 грн.

Тобто, позивач надав до господарського суду в обґрунтування позову суперечливі докази.

По-п'яте, що стосується стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних, то ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки за період з 01.11.06р. по 31.12.10р. позивач свої позовні вимоги не довів, а за період з 01.01.11р. по 30.11.12р. заборгованість за поставлену теплову енергію відсутня.

На підставі вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 257, 260, 267, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Н.Е. Петренко Повне рішення складено 28.03.13р.