Рішення

від 29.03.2013 по справі 206/113/13- ц

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/113/13- ц

2/206/166/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2013 року Самарський районний суд м. Дніпропетровську у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретарі Ковтун Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСБ», ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю Дніпропетровської області, Дніпропетровська міська рада, Головне архітектурно - планувальне управління Дніпропетровської міської ради про заборону вчинення певних дій та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

10 січня 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обгрунтував тим, що він є власником 32/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, а іншими співвласниками частин цього домоволодіння до жовтня 2007 року були ОСОБА_4 (22/100 частини) та ОСОБА_5 (46/100 частин), з якими він 9 липня 2007 року уклав договір про визначення часток у натуральному вигляді. Після придбання у ОСОБА_5 своєї частини домоволодіння, у 2007 році відповідач розпочала будівництво нового будинку, попередньо зруйнувавши належний їй існуючий. Дозвіл на виконання будівельних робіт відповідачу не надавався, проектна документація не складалась, внаслідок чого будівельні роботи, що проводила відповідач призвели до виникнення аварійного стану суміжної частини домоволодіння позивача. З урахуванням останніх уточнень від 12 лютого 2013 року, позивач вказує на те, що проектна документація з реконструкції житлового будинку «А-1» за адресою АДРЕСА_1, розроблена товариством з обмеженою

відповідальністю «АСБ» і затверджена ОСОБА_3 наказами № 1 від 30.05.2012 року та № 2 від 15.10.2012 року не відповідає вимогам законодавства, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому він змінив позовні вимоги та з врахуванням останніх уточнень просить суд заборонити ОСОБА_3 проводити будівельні роботи по реконструкції житлового будинку «А-1» в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 на підставі проектної документації, розробленої товариством з обмеженою відповідальністю

«АСБ» і затвердженої ОСОБА_3 наказами № 1 від 30.05.2012 та № 2 від 15.10.2012 року та декларацій про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованих 05.06.2012 року за

№ ДП 08212090510 та 15.10.2012 року за № ДП 08212218910 Інспекцією державного

архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області, а також зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «АСБ» переробити проектну документацію щодо Реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1, з дотриманням вимог законодавства, містобудівної документації, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, будівельних норм, державних стандартів і правил (а.с. 141-143).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в його уточненій позовній заяві від 12.02.2013 року (а.с.141-143), а позовні вимоги викладені у позові від 10.01.2013 року (а.с.2-13), просив не розглядати.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні 28 січня 2013 року просив суд зупинити провадження у справі, а в наступні судові засідання не з'явився.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АСБ» в судове засідання не з'явився.

Третя особа ОСОБА_4 вважала позовні вимоги обґрунтованими та просила суд їх задовольнити.

Представник Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю Дніпропетровської області не заперечував проти задоволення позову.

Представник Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні 8 лютого 2013 року заперечувала проти позову.

Представник Головного архітектурно - планувального управління Дніпропетровської міської ради в судове засідання не з'явився.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що позивач є власником 32/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 (а.с.16).

Іншими співвласниками частин цього домоволодіння є ОСОБА_4 (22/100 частини) та відповідач ОСОБА_3 (46/100 частин).

Після придбання у ОСОБА_5 своєї частини домоволодіння, відповідач у 2007 році розпочала будівництво нового будинку, попередньо зруйнувавши належний їй існуючий.

Дозвіл на виконання будівельних робіт відповідачу не надавався, проектна документація не складалась, внаслідок чого будівельні роботи, що проводила відповідач призвели до виникнення аварійного стану суміжної частини домоволодіння позивача.

Вказані обставини були встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2012 року та постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року (а.с.17-22).

З матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2010 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом було прийнято постанову, якою було зобов'язано ОСОБА_3 оформити та погодити проектно-технічну документацію на частину житлового будинку, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1, з урахуванням інтересів усіх співвласників домоволодіння, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно чинного містобудівного законодавства в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (а.с.17-18).

Виконуючи зазначену постанову суду, відповідач отримала та зареєструвала 05 червня 2012 році в інспекції ДАБК у Дніпропетровській області декларацію про початок виконання будівельних робіт (а.с. 156-159).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, зокрема, в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У відповідності до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів, що використовуються судом, перелічені у ч. 2 цієї ж статті. Разом з тим нормою статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як на підставу задоволення своїх позовних вимог, позивач та його представник посилалися на ст. ст. 386 та ч. 2 ст. 891 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати

можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до

суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або

з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Вказана норма права гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

З аналізу приведеної норми права вбачається, що право на звернення особи з такими вимогами, беззаперечно пов'язується з реально передбачуваним порушенням права власності позивача іншою особою.

В судовому засіданні не було встановлено тієї обставини, що у позивача існують реальні підстави передбачати можливість порушення свого права власності з боку відповідача, доказів таких суду не надано, а жодним законом або іншим нормативним актом не передбачена залежність вчинення правомірних дій відповідачкою за умови наявної у неї дійсної декларації про початок будівельних робіт, від тієї обставини, що проектна документація з реконструкції, на думку позивача, не відповідає вимогам законодавства.

Це узгоджується і з нормами ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. До того ж, за вимогами тієї ж ст. 36 вище вказаного Закону, за наявності зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт, інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт у межах будівельного майданчика не вимагається.

Таким чином, за спеціальними нормами закону заборона здійснювати будівельні роботи (реконструкцію) можлива за відсутності декларацій про початок виконання будівельних робіт, однак в даному випадку такий документ у відповідачки існує, а питання визнання протиправним реєстрації вказаної декларацій про початок виконання будівельних робіт, на даний час є лише предметом розгляду справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, про що повідомив сам позивач та свідчить ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17 грудня 2012 року.

В судовому засіданні позивач вказував на те, що обраний ним спосіб захисту права пов'язується з тим, що він вважає проектну документацію, розроблену товариством з обмеженою відповідальністю «АСБ», такою, що не відповідає вимогам законодавства, вихідним даним для проектування об'єктів містобудування, будівельним нормам та державним стандартам та правилам.

Однак діюче законодавство України не містить норм, які б дозволяли визнавати проектну документацію недійсною, оскільки за своєю правовою природою проект реконструкції (переобладнання) жилого приміщення є технічною документацію, а не правочином, що створює права та обов'язки для суб'єктів відповідних правовідносин, а тому вимоги про заборону проводити будівельні роботи на підставі цієї проектної документації взагалі не відповідають способам захисту цивільних прав у розумінні частини 2 статті 16 ЦК України, тому як саме по собі будівництво (реконструкція) здійснюється не на підставі проектної документації, яка в силу закону не є тим документом, який надає право на будівництво, а на підставі діючої декларації про початок будівельних робіт, погодженню якої лише передує виготовлення такої документації.

Статтею 376 ЦК України, передбачені наслідки самочинного будівництва, а тому позивач, вважаючи що будівництво здійснюється самовільно та без відповідних дозвільних документів не позбавлений можливості ставити питання перед судом про застосування таких наслідків.

Безпідставними суд вважає і посилання позивача на норми ч. 2 ст. 891 ЦК України, яка передбачає, що у разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документації або в пошукових роботах підрядник на вимогу замовника зобов'язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документацію або здійснити необхідні додаткові пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказана норма закону передбачає виключне право лише замовника звертатися до підрядника з вимогою про переробку проектної документації, а також передбачає випадки, в яких він має право звертатися з такою вимогою.

Позивач не є замовником вказаної проектної документації, витрати на її складання ним не понесенні та у будь - яких взаємовідносинах з ТОВ «АСБ» він не перебував, а тому правових наслідків у разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документації, в силу ст. 891 ЦК України, між ними і не може виникати.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, роз'яснював позивачу його права та обов'язки, попереджав про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, однак позивач наполягав на задоволенні позовних вимог саме з цих підстав і саме у такий спосіб, тобто розпорядився своїми правами на власний розсуд.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом під час розгляду справи в їх сукупності та розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, як того вимагає ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні у заявлений позивачем спосіб.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213,215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Самарський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук