Рішення

від 20.03.2013 по справі 910/2511/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2511/13 20.03.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО-СТАР»

про стягнення 116 644,50 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Дубей В.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пасат» звернулось до Господарського суду міста Києві з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО-СТАР» про стягнення 116 644,50 грн. та розірвання договору купівлі-продажу від 14.03.2012 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2013 р. порушено провадження у справі №910/2511/13, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.03.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

04.03.2013 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 04.03.2013 р. розгляд даної справи відкладався в порядку п.п.1-2 ст.77 Господарського процесуального кодексу України на 20.03.2013 р.

18.03.2013 р. представник позивача через загальний відділ діловодства подав пояснення по справі та клопотання про розгляд справи без своєї участі через територіальну віддаленість Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасат» та відсутності у штаті товариства посади юриста.

У даному судовому засіданні представник відповідача надав відзив, в якому заперечив проти заявлених вимог, зазначивши, що строк виконання зобов'язання щодо поставки товару сторонами визначений не був, та, крім того, позивач не звертався з вимогою про поставку товару до відповідача, а тому останній вважає, що станом на даний час такий строк не настав. Також у відзиві відповідач заперечив факт підписання керівником та направлення на адресу позивача листа №220612/1 від 22.06.2012 р., та зазначив, що йому невідоме походження вищевказаного листа.

Також у процесі розгляду спору по суті представник відповідача зауважив, що вищезазначений лист відповідачем не складався, не підписувався та, відповідно, не направлявся позивачеві, а відтак - не є належним та допустимим доказом пред'явлення вимоги про поставку товару в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про можливість вирішення спору у даному судовому засіданні без участі представника позивача.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих представниками сторін, оригінали яких частково оглянуто судом та копії яких долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 20.03.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Пасат» перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО-СТАР» грошові кошти у розмірі 116 644,50 грн. у якості оплати за дизельну електростанцію, що підтверджується платіжними дорученнями №34 від 14.03.2012 р., №46 від 12.04.2012 р., №59 від 17.05.2012 р., належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що неодноразово повідомив відповідача про необхідність поставити товару (обладнання), у відповідь на що відповідач листом №220612/1 від 22.06.2012 р., повідомив про затримку поставки товару та взяв на себе зобов'язання поставити обладнання до 07.07.12 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, оплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю «Пасат», у зв'язку з чим останнє просить розірвати договір купівлі-продажу через істотне порушення умов договору та повернути сплачені грошові кошти у розмірі 116 644,50 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд вважає, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Здійснивши оцінку доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у даному випадку сторонами не було погоджено строку поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО-СТАР» товару, оплаченого позивачем.

Щодо посилань позивача на лист №220612/1 від 22.06.2012 р., в якому відповідач зобов'язувався поставити товар до 07.07.2012 р. суд відзначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2013 р. у даній справі позивача було зобов'язано надати оригінали документів, доданих до позовної заяви у тому числі оригінал листа №220612/1 від 22.06.2012 р., однак позивач вимог ухвали суду від 11.02.2013 р. не виконав та не надав для огляду суду оригінал листа №220612/1 від 22.06.2012 р. При цьому суд враховує той факт, що жодних пояснень з цього приводу позивачем не надавалося, клопотань, в тому числі й в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, не заявлялося.

В той же час надана позивачем фотокопія не засвідчена належним чином відповідно до вимог ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003), а саме - відсутні дата засвідчення копій, а також посада, прізвище та ініціали особи, яка завірила документи.

Зважаючи на вищенаведене, а також беручи до уваги пояснення представника відповідача, суд не може дійти до беззаперечного висновку про пред'явлення вимоги щодо поставки товару відповідачеві в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України.

Таким чином, спростовуються доводи позивача - у суду відсутні правові підстави для розірвання договору в порядку ст. 651 Цивільного кодексу України.

Що ж до вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасат» про стягнення коштів, сплачених на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО-СТАР», суд відзначає наступне.

З огляду на те, що, за висновком суду, між сторонами було укладено договір поставки у строщений спосіб, до якого застосовуються положення Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, суд дійшов висновку, що у даному випадку позивачем було здійснено попередню оплату вартості товару.

Згідно положень ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк , покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Строк виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару сторонами не визначено, а отже такий строк має обчислюватися відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, за висновком суду, вимог про поставку товару в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем також не заявлялося, та, відповідно, станом на день прийняття рішення у даній справі відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов'язань щодо поставки товару, а тому відсутні підстави для застосування ст. 651 Цивільного кодексу України для розірвання договору.

Таким чином, на даний час договір, укладений між сторонами у спрощений спосіб, є чинним, а отже у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача 116644,50 грн., сплачених позивачем у якості передоплати за обладнання.

Щодо обґрунтування позивачем вимог, заявлених в порядку ст. 224 Господарського кодексу України, суд відзначає наступне.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Так, у вказаній статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Застосування відповідальності у вигляді відшкодування, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, збитків, що встановлена вказаною нормою можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, а також вина.

Отже, однією з необхідних умов настання відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність правопорушника є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, - наслідком протиправної поведінки правопорушника.

В той же час, суд відзначає, що кошти, перераховані на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО-СТАР» у розмірі 116 644,50 грн. не є збитками у розумінні вищенаведених норм.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Тож, проаналізувавши положення чинного законодавства України, здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що станом на момент прийняття рішення у даній справі обов'язок відповідача щодо поставки товару не настав, сплачені позивачем кошти не є збитками, а відтак - вимоги позивача про стягнення 116 644,50 грн., є передчасними.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.03.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.