Постанова

від 25.03.2013 по справі 5023/5355/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2013 р. Справа №5023/5355/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М., суддя Плужник О.В.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Болибік І.О., дов. №2 від 03.01.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ", смт. Пісочин-2 (вх.№299 Х/3-10)

на рішення господарського суду Харківської області від 20.12.12 р. по справі № 5023/5355/12 (суддя Інте Т.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ", смт. Пісочин-2

про стягнення 23784,08 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" 16 680,00 грн. основного боргу, інфляційних витрат в сумі 3 436,08 грн., 3% річних в сумі 1 822,00 грн., 1 846,00 грн. пені та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 609,50 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором № 32 від 12.06.08 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.12 р. по справі № 5023/5355/12 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 16 680,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 244,03 грн., 1 216,82 грн. пені та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 227,61 грн. В частині вимог щодо стягнення з відповідача 629,18 грн. пені, 3% річних в сумі 1577,97 грн. та інфляційних витрат в сумі 3 436,08 в позові відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 20.12.12 р. по справі № 5023/5355/12 в частині стягнення 16 680,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 244,03 грн., 1 216,82 грн. пені та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 227,61 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, витрати по сплаті судового збору покласти на позивача, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. При цьому заявник посилається на безпідставне задоволення судом першої інстанції клопотання позивача від 19.11.2012р. про поновлення строку для звернення з позовною заявою, невірне застосування господарським судом приписів ст. ст. 257, 261, 530 Цивільного кодексу України та необґрунтованість рішення в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, 3% річних в розмірі 244,03 грн., 1216,82 грн. пені та 1227,61 грн. судового збору.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судове засідання 19.03.2013р. позивач свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що підтверджується повідомленням №001218 про вручення поштового відправлення 01.02.2013р.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Приймаючи до уваги, що заяви про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від позивача на адресу Харківського апеляційного господарського суду не надходило, явку представників не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивач за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 12.06.08 р. між ФОП ОСОБА_2 (виконавець) та ТОВ «ЛТ» (замовник) було укладено договір №32, відповідно до умов якого виконавець (позивач) зобов'язався надати замовнику (відповідачу) вантажопідйомний кран МКГ 25 БР заводський №_10_Рег.№36009_ для роботи на будівельних об'єктах.

У п. 2.1 договору сторони погодили, що за виконану роботу, відповідно до даного договору, замовник (відповідач) сплачує виконавцю (позивачу), згідно з калькуляцією виконання робіт за договірною ціною, виходячи з розрахунку середньомісячної однозмінної роботи 90 грн. за одну годину роботи.

За умовами п. 2.2 вказаного договору сторони встановили, що передплата вноситься відповідачем кожен тиждень за наступний на підставі виставленого позивачем рахунку.

Крім того, п. 3.1 договору було передбачено, що щомісячно, після завершення робіт, виконавець (позивач) передає замовнику (відповідачу) акт здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 6.1., договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами та діє до повного закінчення визначених робіт та взаємних розрахунків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та надав відповідачу вантажопідйомний кран МКГ 25 БР заводський №_10_Рег.№36009_ для використання відповідачем на будівельних об'єктах на загальну суму 101 720,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт. (а.с. 10-16)

Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання за договором № 32 від 12.06.08 р. в повному обсязі не виконав.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач заборгованість за укладеним договором сплатив частково в сумі 85 040,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по особовому рахунку ФОП ОСОБА_2, внаслідок чого заборгованість відповідача склала 16 680,00 грн. (а.с.17-23).

З матеріалів справи також вбачається, що 25.07.11 р. відповідач направив позивачу гарантійний лист № 112, яким підтвердив існування заборгованості перед позивачем, зазначивши, що бере на себе обов'язок щодо перерахування суми 48440,00 грн. не пізніше 30.11.2011р., а також просив узгодити графік погашення заборгованості. Додатком до зазначеного гарантійного листа сторонами було підписано мирову угоду від 25.07.2011р., відповідно до якої, відповідач прийняв на себе зобов'язання щодо сплати заборгованості рівними частинами до 30.11.11 р. (а.с. 29-30)

В апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що він був вимушений підписати зазначений гарантійний лист та укласти мирову угоду під впливом тяжких обставин, проте колегія суддів не може прийняти зазначене посилання до уваги, оскільки як позивач, так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть однакому економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, а негативні процеси, пов'язані з фінансовою кризою також мають негативні наслідки і для підприємства позивача. Отже, невиконання відповідачем в повному обсязі зобов'язань за договором від №32 від 12.06.2008р. негативно відображується і на підприємницькій діяльності позивача та суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

Відповідач у повному обсязі зобов'язання, прийняті на себе згідно підписаної мирової угоди та гарантійного листа №112 виконав частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 16 680,00 грн.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21.05.2012р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу в розмірі 16680,00 грн. протягом семи днів з моменту отримання вимоги, що підтверджується копією чеку Укрпошти від 21.05.2012р. (а. с. 27)

Зазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді.

В апеляційній скарзі відповідач заперечує проти факту отримання вказаної вимоги, проте аналіз встановлених по справі обставин спростовує дане твердження відповідача, у зв'язку з чим не приймається до розгляду колегією суддів.

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати боргу у розмірі 16680,00 грн., стало підставою звернення позивача до суду з позовом для захисту порушених прав.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується із застосуванням судом першої інстанції до зазначених обставин приписів ч.2 ст. 530 ЦК України, оскільки вважає, що до зазначених правовідносин повинні бути застосовані вимоги ч.5 ст. 261 ЦК України, яким передбачено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Скаржник вважає, що фактичне виконання позивачем умов договору було завершено у березні 2009 року, а тому суд першої інстанції необґрунтовано відхилив доводи відповідача про сплив терміну позовної давності, встановленого ч.1 ст. 257 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись із твердженням відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки ч. 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач на підставі гарантійного листа №112 від 25.07.2011р. та укладеної сторонами мирової угоди здійснив часткове погашення заборгованості, що підтверджується копіями виписок з банківського рахунку позивача від 23.08.2011р, 19.10.2011р. та 15.12.2011р. Таким чином, відповідач своїми діями фактично перервав перебіг строку позовної давності, а тому, як встановлено ч.3 ст. 264 ЦК України, перебіг строків позовної давності в даному випадку починається заново і на момент звернення позивача до суду з позовом не сплинув.

Слід зазначити, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем сума боргу будь-якими доказами не спростована, доказів сплати заборгованості до суду також не надано.

Враховуючи факт доведення позивачем та підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 16680,00 грн. обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України встановлено, що одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

З матеріалів справи вбачається, що договором №32 від 12.01.2008р. (п.2.3.) була встановлена відповідальність сторін, зокрема в разі порушення строків оплати за даним договором, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент нарахування пені, від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Як було встановлено під час судового розгляду, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати товару у визначений договором термін в повному обсязі не виконав. Здійснивши перевірку задоволеної до стягнення судом першої інстанції пені в розмірі 1216,82 грн. з урахуванням строку позовної давності, колегія суддів вважає правомірним часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вимоги зазначеної норми, місцевий господарський суд також дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення 3 % річних в сумі 244,03 грн. та правомірно відмовив у стягненні з відповідача 3436,08 інфляційних, оскільки у період з 26.05.12р. по 19.11.2012р. індекс інфляції складав 0,992, тобто в даний період мав місце процес не інфляції, а дефляції, в зв'язку з чим розмір нарахований позивачем розмір інфляційних втрат є помилковим.

Твердження відповідача щодо неправомірного нарахування розміру пені та 3% річних спростовується матеріалами справи. Крім того, обґрунтованого контррозрахунку розміру пені та 3% річних відповідач суду не надав.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права, а тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 20.12.12 р. по справі № 5023/5355/12 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ", смт. Пісочин-2 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.12.12 р. по справі № 5023/5355/12 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 25.03.2013 року

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Судді Білецька А.М.

Плужник О.В.