Постанова

від 23.05.2013 по справі 5023/5355/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 року Справа № 5023/5355/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І. суддівБондар С.В. (доповідач), Палія В.В. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" від позивача: не з'явились від відповідача: Болибік І.О. на рішенняГосподарського суду Харківської області від 20.12.2012 року та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року у справі№ 5023/5355/12 за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_4 доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" простягнення 23 784, 08 грн. ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_4 (далі позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" (далі відповідач) про стягнення 16 680 грн. заборгованості, 3 436, 08 грн. - інфляція, 1 822 грн. - 3 % річних, 1 846 грн. - пені.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року позовні вимоги задоволені частково. З відповідача підлягає стягненню 16 680 грн. - основного боргу; 244, 03 грн. - 3% річних; 1 216, 82 грн. - пені.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, надавши відповідачу вантажопідйомний кран МКГ 25 - БР заводський № 10 рег. № 36009 для використання відповідачем на будівельних об'єктах на загальну суму 101 720 грн., що підтверджується відповідними актами здачі - приймання робіт. Відповідач свої зобов'язання виконав частково. Заборгованість складає 16 680 грн. Сторонами у справі була підписана мирова угода, відповідно до якої відповідач зобов'язався сплатити заборгованість рівними частинами до 30.11.2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що судами було дано невірну оцінку матеріалам зібраним у справі та невірно застосовано діюче законодавство, а також звертає увагу судової колегії на ту обставину, що позивачем не було доведено ані факт направлення вимоги (щодо сплати боргу), ані факт одержання відповідачем зазначеної вимоги.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

12.06.2008 року між сторонами у справі було укладено договір № 32 (далі договір). Позивач - виконавець, відповідач - замовник. Предметом договору є надання позивачем відповідачу вантажопідйомного крану МКГ 25 -БР, заводський № 10 рег. № 36009 для виконання робіт на будівельних об'єктах (п.1.1 договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що за виконану роботу відповідач здійснює оплату позивачу згідно з калькуляцією за договірною ціною, виходячи з розрахунку середньомісячної однозмінної роботи 90 грн. за 1 час роботи.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що попередня оплата вноситься відповідачем кожну неділю за наступну на підставі рахунку позивача.

У разі прострочення платежів відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ (п.2.3 договору).

Щомісячно, після завершення робіт, позивач передає відповідачу акт здачі - приймання робіт (п.3.1 договору).

До матеріалів справи (а.с. 10-16) залучені копії актів здачі - приймання робіт, які підписані сторонами у справі і свідчать про те, що позивачем надані послуги відповідачу (робота вантажопідйомного крану МКГ 25 - БР) на загальну суму 101 720 грн.

Згідно банківських виписок (а.с. 17-23) відповідачем перераховано позивачу 85 040 грн. і відповідно різниця між загальною сумою, яка вказана в зазначених вище актах здачі приймання робіт складає 16 680 грн.

Відповідачем було надіслано позивачу гарантійний лист датований 25.07.2011 року (а.с. 29), в якому відповідач запропонував позивачу укласти мирову угоду.

25.07.2011 року між сторонами у справі була укладена мирова угода, згідно до якої відповідач повинен був, в строк до 30.11.2011 року, рівними частками перерахувати позивачу 48 480 грн. - заборгованість яка утворилася у відповідача станом на 25.07.2011 року.

Банківські виписки, які залучені до матеріалів справи, свідчать про те, що відповідачем здійснювалось часткове перерахування грошових коштів позивачу на підставі укладеної мирової угоди.

До матеріалів справи залучено копію вимоги, яку було надіслано позивачем відповідачу та копію фіскального чеку, яка свідчить про те, що на адресу відповідача її було направлено 21.05.2012 року (а.с. 27-28).

В своїй вимозі позивач запропонував відповідачу в семиденний термін з моменту її отримання сплатити заборгованість у сумі 16 680 грн.

До матеріалів справи (а.с. 77) залучена копія ухвали Господарського суду Харківської області від 03.08.2011 року по справі № 5023/3921/11 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" про стягнення 65 387 грн. Зазначеною ухвалою позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 залишені без розгляду з підстав передбачених п.5 ст. 81 ГПК України.

Оскільки, позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 у справі 5023/3921/11 залишені без розгляду у відповідності до п.5 ст. 81 ГПК України судом і не розглядалося питання щодо затвердження мирової угоди, яка була укладена між сторонами 25.07.2011 року, затвердження якої можливо при припиненні провадження у справі з підстав передбачених п. 7 ст. 80 ГПК України.

Укладаючи мирову угоду, сторонами фактично внесені зміни в укладений між ними Договір щодо строків платежу. Не приймати до уваги зазначену угоду у судів не було підстав.

Оскільки, у мировій угоді, визначені строки виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога позивача, яку було направлено на адресу відповідача не може вплинути на взаємовідносини сторін у справі.

Матеріали справи свідчать про те, що у відповідача наявна прострочена заборгованість у розмірі 16 680 грн.

За таких обставин, суди обґрунтовано прийшли до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, якій прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з у рахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Що стосується позовних вимог, в частині стягнення інфляції, пені та 3% річних судова колегія зазначає наступне.

Згідно до розрахунку позивача, ним вирахувана сума боргу з урахуванням індексу інфляції за період з квітня 2009 року по листопад 2012 року.

Як вбачається з постанови апеляційної інстанції, яка погодилась з висновками суду першої інстанції, щодо інфляційних витрат в стягненні яких було відмовлено, вони фактично розглядалась судом за період з 26.05.2012 по 19.11.2012 року.

Що стосується позовних вимог про стягнення 3 % річних, то як вбачається з оскаржуваних рішень позовні вимоги задоволені частково у сумі 244 грн. з врахуванням листа вимоги позивача, якій, як зазначено вище, не впливає на взаємовідносини сторін у справі.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, то судами не врахована та обставина, що згідно до розрахунку позовних вимог пеня вирахувана позивачем за період з 01.04.2009 року по 27.09.2009 року, а також те, що сторонами у справі 25.07.2011 року було укладено мирову угоду, згідно до якої кінцеве виконання грошового зобов'язання було відстрочено до 30.11.2011 року.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляції - 3 436, 08 грн.; 3% річних - 1 822 грн. та 1 846 грн. - пені, з направленням справи в цій частині на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно, з урахуванням розрахунку позовних вимог позивача та укладеної сторонами мирової угоди дати оцінку, з якого часу відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання і як це впливає на нарахування неустойки у вигляді пені, 3% річних та інфляції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року прийняті у справі № 5023/5355/12 скасувати, в частині позовних вимог щодо стягнення інфляції - 3 436, 08 грн.; 3% річних - 1 822 грн. та 1 846 грн. - пені, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року прийняті у справі № 5023/5355/12 залишити без змін.

Головуючий В.І.Дерепа

Судді С.В.Бондар

В.В.Палій