Рішення

від 08.07.2013 по справі 5023/5355/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2013 р.Справа № 5023/5355/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ", смт. Пісочин-2, Харківська область про стягнення коштів за участю сторін:

Представник позивача - ОСОБА_2 (дов. ВКР № 595107 від 07.06.2011р.).

Представник відповідача - не з*явився.

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2012 року фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" про стягнення 16 680 грн. заборгованості, 3 436, 08 грн. - суми інфляційних витрат, 1 822 грн. - 3 % річних, 1 846 грн. - пені.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача 16 680 грн. - основного боргу; 244, 03 грн. - 3% річних; 1 216, 82 грн. - пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, надавши відповідачу вантажопідйомний кран МКГ 25 - БР заводський № 10 рег. № 36009 для використання відповідачем на будівельних об'єктах на загальну суму 101 720 грн., що підтверджується відповідними актами здачі - приймання робіт. Відповідач свої зобов'язання виконав частково. Заборгованість складає 16 680 грн. Сторонами у справі була підписана мирова угода, відповідно до якої відповідач зобов'язався сплатити заборгованість рівними частинами до 30.11.2011 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.05.2013 року у справі №5023/5355/12, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року прийняті у справі № 5023/5355/12 скасовано в частині позовних вимог щодо стягнення інфляції - 3 436, 08 грн.; 3% річних - 1 822 грн. та 1 846 грн. - пені, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року прийняті у справі № 5023/5355/12 залишено без змін.

При направленні справи на новий розгляд, ВГСУ у своїй постанові виклав вказівки щодо необхідності суду першої інстанції з урахуванням розрахунку позовних вимог позивача та укладеної сторонами мирової угоди, дати оцінку, з якого часу відповідачем прострочено виконання грошового зобов*язання і як це впливає на нарахування неустойки у вигляді пені, 3% річних та інфляції.

Ухвалою господарського суду від 07.06.2013 року призначено справу №5023/5355/12 до розгляду на 19.06.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 19.06.2013 року в зв*язку з ненаданням сторонами доказів по справі розгляд справи відкладено до 03.07.2013 року. В судовому засіданні 03.07.2013 року оголошено перерву до 08.07.2013 року, з метою надання сторонами доказів в підтвердження заявлених вимог та заперечень.

Представник позивача в судовому засіданні 08.07.2013 року надав пояснення по справі (вх. 23621 від 27.06.13), в яких зазначив, що з урахуванням висновків викладених в Постанові ВГСУ від 23.05.2013 року по справі № 5023/5355/12, вважає, що моментом порушення договірних зобов*язань за договором № 32 від 12.06.2008 року є - 31.11.2011 року, тобто, дата, визначена на підставі укладеної між сторонами мирової угоди, якою сторонами фактично внесені зміни в укладений договір щодо строків платежу. Також, позивач зазначив, що відповідач погасив залишок суми основної заборгованості на підставі платіжного доручення № 212 від 01.06.2013 року, в зв*язку з чим, вважає строком закінчення порушення грошових зобов*язань 01.06.2013 року.

З урахуванням викладеного, позивач в процесі нового розгляду справи, уточнив розрахунок позовних вимог по справі, в яких просив суд стягнути з відповідача інфляційні в сумі 32,86 грн. нараховані за період з 01.12.2011 року по 31.05.2013 року, 3% річних в сумі 751,29 грн. нараховані за період з 01.12.2011 року по 31.05.2013 року, пеню в сумі 1285,77 грн. нараховану до стягнення за період з 01.12.2011 року по 01.06.2012 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, в процесі розгляду справи через канцелярію господарського суду за вх. № 22551 від 18.06.2013р. надав пояснення по справі, в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних витрат в сумі 3436,08 грн., 1822,00 грн. 3% річних та 1846,00 грн. пені. Свої заперечення обгрунтовував посиланням на укладання між сторонами мирової угоди від 25.07.2011 року, якою фактично, на його думку, сторони припинили зобов*язання, що випливали з договору № 32 від 12.06.2008 року. Тобто, вважає, що оскільки новим зобов*язанням за мировою угодою не була передбачена сплата відповідачем пені, інфляційних витрат та відсотків річних, в зв*язку з чим, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, 04.07.2013 р. представник відповідача, через канцелярію суду (вх. № 24255) надав додаткові пояснення по справі, в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних в сумі 32,86 грн., 3% річних в сумі 751,29 грн., пені в сумі 1285,77 грн.

Суд зазначає, що у відповідних поясненнях, які подані відповідачем до суду 04.07.13 р., останній змінив свої заперечення по спору, які були викладені відповідачем раніше в поясненнях від 18.06.2013р.

В поясненнях від 04.07.2013 р., відповідач вже наголошував на тому, що оскільки сторонами за договором № 32 від 12.06.2008 року не було встановлено строку для виконання відповідачем грошового зобов*язання, в зв*язку з чим, вважає, що термін виконання грошового зобов*язання за відповідним договором у відповідача ще не настав, так як позивачем не було надано жодного доказу направлення останньому будь-якої вимоги або претензії в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України. На підставі викладеного, відповідач зазначав про безпідставність стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 32,86 грн. та 3% річних в сумі 751,29 грн..

Крім того, відповідач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 258 ЦК України, якою до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено скорочений термін позовної давності в один рік, просив суд відмовити в задоволенні пені на суму 1 258,43 грн.

Також, в своїх поясненнях наголошував, що укладена між сторонами 25.07.2011 року мирова угода не може бути прийнята судом до уваги, оскільки, остання не була затверджена судом та як наслідок, не має юридичної сили.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд встановив наступне.

12.06.2008 року між сторонами у справі було укладено договір № 32 (далі договір). Позивач - виконавець, відповідач - замовник. Предметом договору є надання позивачем відповідачу вантажопідйомного крану МКГ 25 -БР, заводський № 10 рег. № 36009 для виконання робіт на будівельних об'єктах (п.1.1 договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що за виконану роботу відповідач здійснює оплату позивачу згідно з калькуляцією за договірною ціною, виходячи з розрахунку середньомісячної однозмінної роботи 90 грн. за 1 час роботи.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що попередня оплата вноситься відповідачем кожну неділю за наступну на підставі рахунку позивача.

Щомісячно, після завершення робіт, позивач передає відповідачу акт здачі - приймання робіт (п.3.1 договору).

До матеріалів справи (а.с. 10-16) залучені копії актів здачі - приймання робіт, які підписані сторонами у справі і свідчать про те, що позивачем надані послуги відповідачу (робота вантажопідйомного крану МКГ 25 - БР) на загальну суму 101 720 грн.

Згідно банківських виписок (а.с. 17-23) відповідачем перераховано позивачу 85 040 грн. і відповідно різниця між загальною сумою, яка вказана в зазначених вище актах здачі приймання робіт станом на 25.07.2011 року складала 48 480,00 грн.

Також, як встановлено матеріалами справи, відповідачем було надіслано позивачу гарантійний лист датований 25.07.2011 року (а.с. 29), в якому відповідач запропонував позивачу укласти мирову угоду.

25.07.2011 року між сторонами у справі була укладена мирова угода, згідно до якої відповідач повинен був, в строк до 30.11.2011 року, рівними частками перерахувати позивачу 48 480 грн. - заборгованість яка утворилася у відповідача станом на 25.07.2011 року.

Банківські виписки, які залучені до матеріалів справи, свідчать про те, що відповідачем здійснювалось часткове перерахування грошових коштів позивачу на підставі укладеної мирової угоди.

До матеріалів справи залучено копію вимоги, яку було надіслано позивачем відповідачу та копію фіскального чеку, яка свідчить про те, що на адресу відповідача її було направлено 21.05.2012 року (а.с. 27-28).

В своїй вимозі позивач запропонував відповідачу в семиденний термін з моменту її отримання сплатити заборгованість у сумі 16 680,00 грн.. про те відповідач свої зобов'язання щодо оплати заборгованості не здійснив, вищевказані обставини стали причиною звернення до суду з відповідним позовом 22.11.2012 року.

В подальшому, рішенням Господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року позовні вимоги задоволені частково. З відповідача стягнуто 16 680 грн. - основного боргу; 244, 03 грн. - 3% річних; 1 216, 82 грн. - пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 23.05.2013 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року прийняті у справі № 5023/5355/12 скасовано в частині позовних вимог щодо стягнення інфляції - 3 436, 08 грн.; 3% річних - 1 822 грн. та 1 846 грн. - пені, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2012 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року прийняті у справі № 5023/5355/12 залишено без змін.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи рішення та постанову у відповідній частині, Вищий господарський суд вказував на те, що суди безпідставно не прийняли до уваги мирову угоду укладену між сторонами, оскільки укладаючи мирову угоду сторонами фактично були внесені зміни в укладений між сторонами договір щодо строків платежу.

Крім того, при направленні справи на новий розгляд, ВГСУ у своїй постанові виклав вказівки щодо необхідності суду першої інстанції з урахуванням розрахунку позовних вимог позивача та укладеної сторонами мирової угоди, дати оцінку, з якого часу відповідачем прострочено виконання грошового зобов*язання і як це впливає на нарахування неустойки у вигляді пені, 3% річних та інфляції.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених позовних вимог і заперечень проти них, з врахуванням вказівок Вищого господарського суду викладеної у постанові від 23.05.2013 року, господарський суд при новому розгляді справи, виходить з наступного.

Як було встановлено судами при первісному розгляді вищевказаної господарської справи, в рамках договору №32 від 12.06.2008 року між сторонами по справі була укладена мирова угода, згідно умов якої відповідач повинен був в строк до 30.11.2011 року, рівними частками перерахувати позивачу 48 480,00 грн. заборгованості, яка утворилася у відповідача станом на 25.07.2011 року, наступним чином:

- до 30.07.2011 року - 9680,00 грн.,

- до 30.08.2011 року - 9680,00 грн.,

- до 30.09.2011 року - 9680,00 грн.,

- до 30.10.2011 року - 9680,00 грн.,

- до 30.11.2011 року - 9680,00 грн.

Таким чином, господарський суд констатує, що уклавши відповідну мирову угоду від 25.07.2011 року, сторонами фактично було внесено зміни в укладений ними договір щодо строків платежу (про зазначене також наголошував і Вищий господарський суду України в своїй постанові).

Судом встановлено, що станом на 01.12.2011 року, тобто, після спливу визначених мировою угодою строків платежу, у відповідача залишилися невиконаними грошові зобов*язання за договором у розмірі 16 680,00 грн.

В процесі нового розгляду справи, відповідач надав суду докази, які свідчать погашення ним станом на 01.06.2013 року залишку заборгованості на суму 16 680,00 грн. (платіжне доручення № 212 від 01.06.13).

З огляду на викладене та з урахуванням вказівок ВГСУ, позивач скористався своїм правом передбаченим нормами діючого законодавства та при новому розгляді справи, перерахував до суду інфляційні витрати на суму 32,86 грн. та 3% річних на суму 751,29 грн. за період з 01.12.2011 року по 31.05.2013 року, тобто, починаючи з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов*язання мало бути виконане за умовами мирової угоди по день остаточного погашення відповідачем заборгованості.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи за період з 01.12.2011 року по 31.05.2013 року підтверджується невиконання відповідачем грошового зобов*язання на суму 16680,00 грн., інше відповідачем не спростовано в судовому засіданні, в зв*язку з чим, останній визнається судом таким, що прострочив виконання зобов*язання з оплати наданих послуг за вказаний період часу.

На підставі викладеного, господарський суд проаналізувавши та перевіривши розрахунок 3% річних заявлений позивачем до стягнення на суму 751,29 грн. за період з 01.12.2011 року по 31.05.2013 року та інфляційних нарахувань в сумі 32,86 грн. за період з 01.12.2011 року по 31.05.2013 року, вважає вищевказані нарахування обґрунтованими та такими, що відповідають приписам ст. 625 ЦК України, а тому підлягають задоволенню та стягненню з відповідача.

Посилання ж відповідача на ненастання терміну виконання грошового зобов*язання за договором № 32 від 12.06.2008 року та в свою чергу безпідставність нарахування позивачем 3% річних на суму 751,29 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 32,86 грн., господарський суд не приймає до уваги, як такі, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, мировою угодою сторін, якою було фактично змінено строки платежу за договором, наявною простроченою заборгованістю відповідача за період з 01.12.2011 р. по 31.05.2013 р., а також, висновками Вищого господарського суду України в постанові від 23.05.2013 року "... оскільки в мировій угоді, визначені строки виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога позивача, яку було направлено на адресу відповідача не може вплинути на взаємовідносини сторін".

Щодо заперечень відповідача, які грунтуються на тому, що укладена між сторонами 25.07.2011 року мирова угода не може бути прийнята судом до уваги, оскільки, остання не була затверджена судом та як наслідок, на думку відповідача, не має юридичної сили, не приймаються, також, судом до уваги, оскільки спростовуються висновками Вищого господарського суду України викладеними в постанові від 23.05.2013 року та діями самого відповідача, який на виконання вищезазначеної мирової угоди, здійснював часткове повернення грошових коштів позивачу.

Також, господарський суд розглянувши перераховану позивачем до стягнення пеню за період з 01.12.2011 року по 01.06.2013 року за 184 дні, зауважує на наступне.

Згідно з п. 2.3 договору № 32 від 12.06.08 р. сторони визначили, що в разі порушення строків оплати за даним договором, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент нарахування пені, від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (1) неустойка, 2) штраф, 3) пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина шоста ст.231 Господарського кодексу України передбачає, що штрафні санкції, за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Аналізуючи доводи сторін та надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, перевіривши відповідний розрахунок пені на заявлену до стягнення суму в розмірі 1 285,77 грн., суд зазначає про правомірність та наявність правових підстав у позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1 285,77 грн., нарахованої за період з 01.12.2011 року по день остаточного погашення відповідачем своїх грошових зобов*язань.

Тобто, господарський суд, на підставі викладеного, констатує наявність у позивача порушеного суб*єктивного права, на захист якого подано позов шляхом стягнення з відповідача пені, внаслідок прострочення останнім виконання своїх грошових зобов*язань за договором за вищевказаний період часу.

Про те, як вбачається із матеріалів справи, відповідач в своїх поясненнях наданих до суду 04.07.2013 року посилався на положення ч. 2 ст. 258 ЦК України, якою до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено скорочений термін позовної давності в один рік, та в зв*язку з чим, просив суд відмовити в задоволенні пені на суму 1 258,43 грн.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Проаналізувавши матеріали справи, суд погоджується із доводами відповідача, що встановлений пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України скорочений строк позовної давності по заявленій вимозі про стягнення пені в розмірі 1285,77 грн. за період з 01.12.2011 року по 01.06.2013 року на час здійснення нового розгляду справи сплив.

Приймаючи до уваги вищенаведені положення діючого цивільного законодавства України та встановлення судом факту порушеного суб*єктивного права позивача, на захист якого подано позов шляхом стягнення з відповідача пені, суд дійшов висновку про застосування скороченого строку позовної давності до вимог про стягнення пені, про застосування якого заявлено відповідачем по справі та на підставі викладеного, відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині, в зв*язку зі спливом визначеного законодавцем п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТ" (62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Кушнарьова Є.П., буд. 3, код ЄДРПОУ 31977284, п/р26005619949155 в обласному відділенні ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61118, АДРЕСА_1, код ІПН НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в АСУБ "Грант" м. Харків, МФО 351607) - інфляційних нарахувань в сумі 32,86 грн., 3% річних в сумі 751,29 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 177,66 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.07.2013 р.

Суддя Попович І.М.