Постанова

від 28.03.2013 по справі 2а-7300/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2013 року № 2а-7300/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура Р.В.

представника позивача Демчука І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Інституту мікропроцесорних систем керування об'єктами електроенергетики Карпатського державного центру НАН України до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000922321 від 04.04.2012 року та № 0001232321 від 28.05.2012 року,-

встановив :

Інститут мікропроцесорних систем керування об'єктами електроенергетики Карпатського державного центру НАН України (надалі - Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС (далі - ДПІ у Галицькому районі м. Львова) в якому, згідно уточнень до позовної заяви просить:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.05.2012р. №000123232;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.04.2012р. №000092232.

Позовні вимоги мотивовано тим, що правочини, укладені між позивачем та ТзОВ «Втордеревпром», ТзОВ фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі», які відповідач вважає нікчемними, такими судом не визнавались. Вказує на те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами відбувалися реально, первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування. Крім того, позивач зазначає, що згідно з закріпленого в нормі ст. 61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. За таких обставин, просить скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням їх уточнень підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві та уточнень до такої, просив позов задовольнити повінстю.

Відповідач в судові засідання призначені на 20.03.2012 року та 28.03.2013 року явки уповноваженого представника не забезпечив. Однак, у попередніх судових засіданнях представник відповіача проти позову з урахуванням його уточнень заперечив повністю, з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 20.03.2012 року № 8/23-209/22349648 та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС № 0000922321 від 04.04.2012 року та № 0001232321 від 28.05.2012 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ 30.03.1995 року зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа за № 14151200000009750, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Ідентифікаційний код юридичної особи 22349648.

Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ узятий на податковий облік 06.04.1995 року за № 10661 ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

У період з 05.03.2012 року по 13.03.2012 року посадовими особами ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС проведена позапланова виїзна перевірка Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТзОВ «Втордеревпром» (ЄДРПОУ 25560778), ТзОВ фірма «Юкос» (ЄДРПОУ 36500418), ТзОВ «Іртас» (ЄДРПОУ 34419121), ПП «МКМ-Сервіс» (ЄДРПОУ 35383180), ТзОВ «Цайпер-Україна» (ЄДРПОУ 32484335), ПП «Воллі» (ЄДРПОУ 34029609), за період 01.01.2010 по 30.09.2011рр.

За наслідками перевірки складений Акт № 8/23-209/22349648 від 20.03.2012 року

(надалі - Акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- порушення ведення податкового обліку;

- неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТзОВ «Втордеревпром», ПП фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс». ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі» період з 01.01.2010 по 30.09.2011 року, передбаченому приписами діючого законодавства України:

- п.5.1.п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податкове зобов'язання із податку на прибуток в сумі 45709 грн., в тому числі в 1кварталі 2010 року в сумі 31126 грн., в 4 кварталі 2010 року в сумі 14583 грн.

- п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.138.8.1, п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу україни, в результаті чого занижено податкове зобов'язання із податку на прибуток за 3 квартал 2011 року в сумі 33865 грн.

- п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану варість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану варість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальн суму 47300 грн., в тому числі за січень 2010 року на суму 13370 грн., березень 2010 року на суму 11530 грн., квітень 2010 року на суму 2000 грн., грудень 2010 року на суму 20400 грн.

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану варіть, яка підлягає сплаті до бюджету а загальну суму 28793 грн., в тому чсилі: березень 2011 року на суму 4253 грн., травень 2011 року на суму 12200 грн., липень 2011 року на суму 12340 грн.

На підставі Акта перевірки, ДПІ у Галицькому районі м. Львова прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.04.2012р. №0000912321 на суму 91001,00грн. (в тому числі 79574,00грн. основний платіж, та 11427,00грн. штрафні санкції) та від 04.04.2012р. №0000922321 на суму 91001,00грн. (в тому чіслі 79574,00грн. основний платіж, та 11427,00грн. штрафні санкції).

Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернулось із первинною та повторною скаргами до ДПС у Львівській області та ДПС України про їх скасування.

Згідно з Рішенням ДПС у Львівській області від 28.04.2012р. №8345/10/10-2005/694 про результати розгляду первинної скарги було скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 04.04.2012р. №0000912321 в частині 5644,00грн. податку на прибуток, в решті вимог залишено без змін.

За результатами розгляду первинної скарги ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення від 28.05.2012р. №0001232321 за платежем податок на прибуток на загальну суму 85 357,00 грн. (в тому числі 73930,00грн. основний платіж, та 11427,00грн. штрафні санкції).

Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ не погоджуючись із вказаними рішенням ДПС у Львівській області звернулось до ДПС України, однак, на адресу підприємства надійшло остаточне рішення ДПС України від 29.05.2012р. №9108/6/10-2115 про результати розгляду повторної скарги, згідно якого повторну скаргу підприємства залишено без задоволення, а рішення без змін.

Суд при вирішенні даного спору, виходив з наступного.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ІМСКОЕ від контрагентів - постачальників: ТзОВ «Втордеревпром», ТзОВ фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі», а також відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. В діяльності вищезазначених контрагентів вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального товарного характеру. З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТзОВ «Втордеревпром», ПП фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі», здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, отже фінансово-господарські взаємовідносини між ІМСКОЕ та вищезазначеними контрагентами є фіктивним правочином, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

З огляду на наведені обставини, відповідачем вказано, що господарські операції із даними контрагентами є нікчемними в силу ч. 1, 2 ст.215, ч. 5 ст.203 Цивільного кодексу України, а тому в порядку ст.216 ЦК України, не тягнуть за собою жодних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю. Тому, позивач неправомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаних товарів та віднесено вказані суми до валових витрат при придбані товарів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі по тексту Закон №283/97-ВР), господарська діяльність - це будь-яка діяльність, особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 року N996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ч.1 та 2 ст.9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: -назву документа; - дату і місце складання; - назву підприємства від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

До таких обмежень, згідно підпункту 5.3.1 вищевказаного Закону, віднесено включення до валових витрат, витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі .

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при цьому вказана стаття не містить будь-яких вимог до наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Положеннями п.п.5.3.9 пп.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактичну надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Вказані норми передбачені і у чинному на сьогодні Податковому кодексу України, зокрема, відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Тобто, Законом чітко визначено, які обов'язкові реквізити та інформацію повинен містити первинний документ, в тому числі акт виконаних робіт, для того щоб фіксувати факти здійснення господарських операцій та відображати в бухгалтерському обліку господарських операцій.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно пп.14.1.179. п.14.1 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1. Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно пп.54.3.2. п.54.3. ст.54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних ) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну

територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.(4. ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Крім того, згідно пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість», встановлено загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість як для юридичних, так і для фізичних осіб, зареєстрованих платниками ПДВ.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана постачальником послуг (товарів), яка оформляється з дотриманням вимог пп.7.2.1 Закону про ПДВ та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку її заповнення» (зі змінами та доповненнями).

Згідно п.п. 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Отже, нормами Закону України «Про податок на додану вартість» чинного до 2011 року та нормами чинного Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Як вбачається з Акта перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

З огляду на викладене вище, вбачається, що необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ придбавало товари, роботи і послуги у ТзОВ «Втордеревпром», ТзОВ фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі», зокрема:

- між ТзОВ «Втордеревпром» та Інститутом МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ було укладено договір №07/07 від 07.07.2009р. про виготовлення технічної документації та дослідного взірця модернізованого пристрою «Альтра», та виконано що підтверджено актом виконаних робіт від 22.01.2010р. №1 та податковою накладною №1220000003 від 22.01.2010р. на загальну суму 50000грн. в.т.ч ПДВ 8333,33грн.;

- між ТзОВ фірма «Юкос» та Інститутом МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ було укладено усний договір в січні 2010 року про поставку комплектуючих, та виконано що підтверджено видатковими накладними від 29.01.2010р. №РН-1-29002 на суму 30222,00грн. в.т.ч. ПДВ 5037,00грн., та від 26.02.2010р. №РН-2-26014 на суму 21180,00грн. в.т.ч. ПДВ 3530,00грн., а також податковими накладними від 29.01.2010р. №1250000001 та від 26.02.2010р. №2260000014 на ті ж суми.;

- між ТзОВ «Іртас» та Інститутом МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ було укладено договір №11/01-1 від 11.01.2010р. про надання роботи з розробки і виготовлення дослідного взірця напругових, струмових кіл, виготовлення технічної документації блоку живлення напругових, струмових кіл, та виконано що підтверджено актом приймання виконаних робіт від 30.04.2010р. №1, податковими накладним №0306 від 31.03.2010р. на суму 48000,00грн. №0512 від 30.04.2010р. на суму 12000,00грн. та платіжними дорученнями №38 від 31.03.2010р. та №45 від 29.04.2010р.;

- між ПП «МКМ-Сервіс» та Інститутом МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ було укладено усний договір про поставку комплектуючих, та виконано що підтверджено видатковою накладною від 13.12.2010р. №РН-12-1318 на суму 52400,00грн. в.т.ч. ПДВ 8733,33грн. та податковою накладною №1213000018 від 13.12.2010р. на цю ж суму, платіжним дорученням від 29.12.2010р. №177;

- між ТзОВ «Цайпер-Україна» та Інститутом МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ було укладено договір від 01.12.2010р. про монтаж пристрою захисту та діагностування кабельної ізоляції «Альтра», та виконано що підтверджено актом приймання виконаних робіт від 03.03.2011р. №1, податковими накладними №120900001 від 30.12.2010р. на суму 70 000,00 грн. в.т.ч ПДВ 11 666,67 грн., і №20 від 03.03.2011р. на суму 25520,00 грн. в.т.ч ПДВ 4253,33 грн., та платіжними дорученнями №175 від 30.12.2010р., №38 від 22.03.2011р.;

- між ПП «Воллі» та Інститутом МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ було укладено договір №1-1904 від 19.04.2011р. про надання послуг по монтажу пристрою «Альтра», та виконано що підтверджено актом приймання виконаних робіт від 31.05.2011р. №1 та податковою накладною №178 від 31.05.2011р. на загальну суму 73200,00 грн. в.т.ч ПДВ 12200,00 грн., актом приймання виконаних робіт від 27.07.2011р. №2 та податковою накладною №100 від 27.07.2011р. на загальну суму 74040,00 грн. в.т.ч ПДВ 12340,00 грн., та платіжними дорученнями від 30.05.2011р. №70 на суму 40000,00грн, від 30.06.2011р. №87 на суму 33200,00грн, від 28.07.2011р. №110 на суму 28200,00грн, від 09.08.2011р. №114 на суму 30000,00грн, від 31.08.2011р. №132 на суму 15840,00грн.

Судом встановлено та зазначено в Акті перевірки, що сума ПДВ та ПП за вищезазначеними первинними документами, податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями, включено Інститутом МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ до складу податкового кредиту та валових виртат підприємства в період що перевірявся. А також зазначено в акті перевірки, що розрахунки за надані послуги проведені в повному обсязі через розрахунковий рахунок підприємства в повному осязі.

Отже, під час перевірок встановлено, що Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ придбало послуги та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавався для використання в господарській діяльності товариства, тобто фактично понесено виртати, а тому нашим підприємством було правомірно включено до валових витрат(відображалось у податковій декларації з ПП у відповідний звітний період), до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві послуг, понесено фактичні витрати, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ та ПП.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами ТзОВ «Втордеревпром», ТзОВ фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочину між позивачем та контрагентами ТзОВ «Втордеревпром», ТзОВ фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч.5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Суд вважає такий висновок помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 17.05.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що на момент перевірки первинні та інші документи по контрагентах позивача, посадові особи за адресою, зазначеною в реєстраційних документах не знаходяться, місцезнаходження посадових осіб не відомо, не може братися судом до уваги, оскільки, в акті перевірки зазначено що договірні зобов'язання між позивачем та контрагентами були виконані в повній мірі, крім того усі контрагенти згідно даних перевірки та Єдиного державного реєстру є діючими підприємствами, стоять на податковому обліку і є платниками ПДВ.

Дії відповідача в такому разі чітко прописані у Примірному порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (далі - Порядок), затвердженому Наказом ДПАУ від 18.04.2008 року N 266.

За змістом цього порядку при встановленні вказаних відповідачем обставин про відсутність платника ПДВ за вказаними в реєстраційних документах адресами, документи направляється до підрозділу податкової міліції.

Розділ VI Порядку передбачає, що працівник підрозділу податкової міліції після отримання інформації від підрозділів оподаткування юридичних, фізичних осіб про незнаходження платника ПДВ за вказаними в реєстраційних документах даними, зобов'язаний встановити місцезнаходження платника ПДВ. Проводиться перевірка згідно з вимогами ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України на предмет наявності ознак фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, інших злочинів.

Під час проведених перевірок встановлено, що Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ придбало товари, роботи, послуги у контрагенті та сплатило ПДВ за надані послуги, тобто послуги (товар) придбавався для використання в господарській діяльності товариства, а тому нашим підприємством було правомірно включено до складу податкового кредиту (відображалось у податковій декларації з ПДВ у відповідний звітний період), оскільки в період що перевірявся, податок на додану вартість сплачений надавачеві товарів. робіт (послуг), що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, деклараціями з ПДВ.

Зазначені послуги були надані, продані та передані у власність отримувачу Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ (покупцю), згідно виписаних контрагентами податкових накладних, та отримало суму коштів за реалізовані ТМЦ (товар), які були нами оприбутковані та згідно вимог чинного законодавства сплачені податок на прибуток та податок на додану вартість.

Слід зазначити, що Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів щодо незалежної підприємницької діяльності, ведення бухгалтерського та податкового обліку, однак факт виконання даних двосторонніх зобов'язань (послуги, товари) відображені у бухгалтерському, податковому обліку двох юридичних осіб, задекларовані і сплачені відповідні податки до бюджету.

Отже, органами ДПС не представлено жодного процесуального документу який би свідчив, що зобов'язання які були виконані сторонами по укладених договорах між контрагентами та Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ на надання товарів, робіт, послуг є такими, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій суду не надано.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Виходячи з приписів даної правової норми, навіть у випадку можливих порушень податкового чи іншого законодавства нашим контрагентом Інститут МСКОЕ Карпатського ДЦНАНУ не повинно нести відповідальності за його господарську діяльність.

Чинне законодавство також не ставить у залежність право платника податків на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на кожного окремого платника податку і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, суд вважає, що повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС від 28.05.2012р. №0001232321 та від 04.04.2012р. №0000922321 підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог подактвого законодавства.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 4,7-11,14,69-71,71,86,87,94,159,160-163 Кодексу адміністративного судочиснтва України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення року винесені Державною податковою інспекцією у Галицькому раоні м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0000922321 від 04.04.2012 року та № 0001232321 від 28.05.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Інституту мікропроцесорних систем керування об'єктами електроенергетики Карпатського державного центру НАН України сплачений судовий збір в розмірі 963 (дев'ятсот шістдесят три) грн. 58 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 01 квітня 2013 року.

Суддя Мричко Н.І.