Постанова

від 05.02.2009 по справі 3/579

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто Київ

12  год. 15 хв.

 05.02.2009 р.                                                                                                     №

3/579 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючої судді  Блажівської Н. Є., при

секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні

адміністративну справу

За позовом                         

ОСОБА_1Борисівни, ОСОБА_2

до  Третя особа

Головного управління юстиції в місті Києві  ОСОБА_3

про

скасування рішення та зобов'язання вчинити дії

У судовому засіданні 5 лютого 2009 року відповідно до

пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено

вступну та резолютивну частину Постанови.

                               О Б С Т А В И Н

И   С П Р А В И

ОСОБА_1 (надалі -Позивач 1), ОСОБА_2 (надалі -Позивач 2)

звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до

Головного управління юстиції в місті Києві (надалі -Відповідач) про скасування

рішення відділу реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві від

24 січня 2006 року про видачу ОСОБА_3довідки про смерть ОСОБА_4 визнання

нечинними нотаріальних дій Першої київської державної нотаріальної контори

Головного управління юстиції у місті Києві, які були вчинені на підставі заяви

ОСОБА_3. з використанням довідки про смерть ОСОБА_4 зобов'язання Першої

київської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у місті

Києві анулювати запис про реєстрацію спадкової справи після смерті ОСОБА_4. у

державному Спадковому реєстрі; зобов'язання Першої київської державної

нотаріальної контори Головного управління юстиції у місті Києві розглянути

заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4. як спадкоємиці за

законом, яка постійно проживала разом із спадкодавцем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від

5 лютого 2009 року було закрито провадження в адміністративній справі в частині

позовних вимог про визнання нечинними нотаріальних дій Першої київської

державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у місті Києві, які

були вчинені на підставі заяви ОСОБА_3. з використанням довідки про смерть

ОСОБА_4 зобов'язання Першої київської державної нотаріальної контори Головного

управління юстиції у місті Києві анулювати запис про реєстрацію спадкової

справи після смерті ОСОБА_4. у державному Спадковому реєстрі; зобов'язання

Першої київської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у

місті Києві розглянути заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_4. як спадкоємиці за законом, яка постійно проживала разом із

спадкодавцем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення відділу

реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві від 24 січня 2006

року про видачу ОСОБА_3довідки про смерть ОСОБА_4 є неправомірним та таким, що

не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Представником позивачів було зазначено, що в порушення

вимог статті 22 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського

стану», статей 13, 14 розділу IV Правил реєстрації актів цивільного стану в

Україні начальником відділу реєстрації смерті Головного управління юстиції у

місті Києві 24 січня 2006 року була видана ОСОБА_3. довідка № П-7/01-17 про

смерть ОСОБА_4.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти

позовних вимог заперечив, в обґрунтування чого зазначив, що рішення відділу

реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві є таким, що

відповідає вимогам чинного законодавства України.

Представником Головного управління юстиції у місті Києві

також було зазначено, що громадянка ОСОБА_3. звернулася до відділу реєстрації

смерті Головного управління юстиції у місті Києві у відповідності до Закону

України «Про звернення громадян», а тому їй була надана відповідь до вимог

вищевказаного Закону.

Також представник Відповідача в судовому засіданні посилалася

на пропуск Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом

своїх  прав та свобод і наполягала на

застосуванні наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Третя особа та її представник в судовому засіданні проти

позову заперечив, зазначивши, що, видаючи відповідну довідку, суб'єкт владних

повноважень діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог

чинного законодавства України.

Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши

пояснення представника позивачів, представника Відповідача та Третьої особи і

її представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких

ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для

розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста

Києва,-

В С Т А Н О В И В

24 січня 2006 року ОСОБА_3 звернулася до відділу

реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про

видачу довідки про реєстрацію смерті ОСОБА_4.

Як підтверджується матеріалами справи, а саме завіреною

копією витягу із Журналу обліку звернень громадян, що надійшли до Відділу

реєстрації смерті у місті Києві відповідно до Закону України «Про звернення

громадян», - заяву ОСОБА_3 було зареєстровано у Журналі обліку звернень

громадян, що надійшли до відділу відповідно до Закону України «Про звернення

громадян»24 січня 2006 року за № П-7/01-17.

Того ж дня, 24 січня 2006 року відділом реєстрації

смерті Головного управління юстиції у місті Києві громадянці ОСОБА_3було видано

Довідку П-7/01-17 від 24 січня 2006 року.

В Довідці П-7/01-17 від 24 січня 2006 року Відділу

реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві містяться наступні

відомості -«… реєстрація смерті гр. ОСОБА_4 проведена у відділі реєстрації

смерті у м. Києві про що складено запис акту № 15062 від 16 серпня 2005 року».

Видана відділом реєстрації смерті у місті Києві Довідка

П-7/01-17 від 24 січня 2006 року завірена гербовою печаткою Відділу реєстрації

смерті у місті Києві.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення

громадян»(надалі -Закон) громадяни України мають право звернутися до органів

державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств,

установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації,

посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями,

скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або

клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та

особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з частиною 3 статті 2 Закону заява (клопотання)

-звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених

Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про

порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ,

організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів

місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх

діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою

відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Статтею 4 Закону встановлено, що до рішень, дій

(бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської

діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи

громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином

його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина

які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Згідно з статтею 9 Закону України «Про

інформацію»(надалі - Закон) всі громадяни України, юридичні особи і державні

органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання,

використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації

ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не

повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні,

екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та

інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до

інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами

України.

Частиною 2 статті 30 Закону встановлено, що

конфіденційна інформація -це відомості, які знаходяться у володінні,

користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються

за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Згідно з частиною 2 статті 31 Закону державні органи та

організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, інформаційні

системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов'язані надавати її

безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім

випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання

несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує

захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації.

Відповідно до статті 37 Закону не підлягають обов'язковому

наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які

містять у собі: інформацію, визнану у встановленому порядку державною

таємницею; конфіденційну інформацію; інформацію про оперативну і слідчу роботу

органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках,

коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи

дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд

її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи; інформацію, що

стосується особистого життя громадян; документи, що становлять внутрівідомчу

службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та

інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом

прийняття рішень і передують їх прийняттю; інформацію, що не підлягає

розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Установа,

до якої звернуто запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він

містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акта

іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має

права вирішувати питання щодо її розсекречення; інформацію фінансових установ,

підготовлену для контрольно-фінансових відомств.

Згідно із статтею 44 Закону учасники інформаційних

відносин зобов'язані: поважати інформаційні права інших суб'єктів;

використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених статтею

5 цього Закону; забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах,

передбачених законом або угодою; зберігати її в належному стані протягом

встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або

державним органам у передбаченому законом порядку; компенсувати шкоду,

заподіяну при порушенні законодавства про інформацію.

Відповідно до пункту 1 Розділу І Правил реєстрації актів

цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України

від 18 жовтня 2000 р.               N

52/5 (надалі - Правила) державна реєстрація актів цивільного стану здійснюється

з метою охорони особистих немайнових та майнових прав громадян, а також в

інтересах держави.

Відповідно до частини 1 пункту 13 Розділу IV Правил якщо

чинним законодавством не передбачено видачі повторних свідоцтв, то за заявами

громадян їм може бути виданий витяг з Державного реєстру актів цивільного стану

громадян про проведену реєстрацію за формою та в порядку, передбаченими цими

Правилами та Інструкцією з ведення Державного реєстру актів цивільного стану

громадян, що затверджується Міністерством юстиції України.

Згідно з частиною 3 пункту 13 Розділу IV Правил довідки

про реєстрацію народження, смерті, шлюбу та його розірвання, зміни імені, а

також про внесення змін, доповнень до актових записів цивільного стану та

анулювання актових записів цивільного стану видаються особам, щодо яких

складено актовий запис цивільного стану, а також родичам таких осіб по прямій

та побічній лінії споріднення, спадкоємцям особи за законом та заповітом,

усиновлювачу та усиновленій ним дитині, яка досягла 16-ти років.

Частиною 1 пункту 19 Розділу IV Правил встановлено, що

копії актових записів цивільного стану видаються тільки на запити Міністерства

юстиції України, відділів реєстрації актів цивільного стану України, суду,

нотаріуса, у веденні якого перебуває спадкова справа, а також слідчих органів

прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, дипломатичних

представництв та консульських установ України із зазначенням мети їх

витребування, у межах їх компетенції.

У відповідності до частини 2 пункту 19 Правил -видача

громадянам копій актових записів цивільного стану забороняється.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про

органи реєстрації актів громадянського стану»(надалі -Закон) інформація, яка

міститься в акті громадянського стану, є конфіденційною, має обмежений доступ і

розголошенню не підлягає.

Згідно з частиною 3 статті 22 Закону повторне свідоцтво

про смерть видається другому з подружжя та близьким родичам померлого на

підставі їх заяви.

Із вищенаведених положень нормативно-правових актів, які

регулюють порядок надання та використання інформації, яка стосується реєстрації

смерті особи випливає наступне.

Інформація, яка міститься у актах цивільного стану є

конфіденційною, тобто такою, що знаходиться у володінні, користуванні або

розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням

відповідно до передбачених ними умов.

Тому, надаючи відповідну інформацію як відповідь на заяву

особи, суб'єкт владних повноважень повинен перевірити статус особи, яка

звертається за цією інформацією та перевірити її право на отримання відповідної

інформації.

В спірних правовідносинах відділом реєстрації смерті у

місті Києві громадянці ОСОБА_3було видано довідку, яка не відповідає

встановленому законом зразку. Однак,  Суд

звертає увагу на те, що зміст даної довідки містить інформацію стосовно

реєстрації акту цивільного стану, яка відповідно до вимог частини 2 статті 4

Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану»є

конфіденційною і не підлягає розголошенню.

Представниками Відповідача та Третьої особи не було

надано суду доказів, які підтверджують той факт, що громадянка ОСОБА_3

відповідно до закону наділена правом на отримання інформації про відповідну

реєстрацію акту цивільного стану.

Тому Суд вважає, що, видаючи довідку такого зразка,

суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог чинного законодавства

України, що регулює відносини, пов'язані з реєстрацією актів цивільного стану в

Україні.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу

адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду

за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який

обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про

порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом та судом

передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та

своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства

України певних процесуальних дій.

Як випливає із матеріалів справи та підтверджується

поясненнями представника позивачів, про існування оскаржуваної довідки позивачі

дізналися у лютому 2007 року при отриманні ними копії позовної заяви про

встановлення факту родинних відносин та про визначення додаткового строку для

подання заяви про прийняття спадщини за законом від Пинделюка Миколи Івановича.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до адміністративного суду

13 серпня 2008 року (про що свідчить реєстраційний запис на першій сторінці

позовної заяви). При цьому, представником Позивачів не було надано суду  ані обґрунтованих пояснень, ані об'єктивних

доказів на підтвердження поважності причини пропуску  строку звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу

адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Представник Відповідача в судовому засіданні наполягав

на застосуванні судом наслідків пропущення позивачами строку звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що позивачі

звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням

річного строку звернення до адміністративного суду, оскільки адміністративний

позов подано до суду лише 13 серпня 2008 року.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного

судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних

судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними

суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1

статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення.   

 Відповідно до

частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона

повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім

випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог,

системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи,

а також враховуючи те, що  позивачами не

надавались докази на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення

до суду, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів задоволенню не

підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17,

94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного

судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

В задоволенні адміністративного позову відмовити

повністю.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу

адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення

строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом,

якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної

інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за

правилами, встановленими статтями 

185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                

Н. Є. Блажівська