Ухвала

від 19.03.2013 по справі 2а-1670/6240/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 р.Справа № 2а-1670/6240/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Смольник С.С.

представник відповідача Войтенка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2012р. по справі № 2а-1670/6240/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажник"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтажник", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 червня 2012 року № 0009752301/861 та № 0009792301/862.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажник" - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 22 червня 2012 року № 0009752301/861.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 22 червня 2012 року № 0009792301/862.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажник" (ідентифікаційний код 25160265) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 135.4 п. 135.1 ст. 135, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 17 листопада 1997 року ТОВ "Монтажник" зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 25160265) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 127670) (том І а.с. 23). Позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

В період з 25 травня 2012 року по 31 травня 2012 року, фахівцями Кременчуцької ОДПІ Полтавської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Монтажник" з питань взаємовідносин з ТОВ "Монолітбудкомплект" за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року у зв'язку з неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 28 березня 2012 року № 4596/10/23-112.

За результатами перевірки 08 червня 2012 року складено акт № 1673/22-209/25160265 (том І а.с. 11-18), в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пунктів 135.4, 135.1 пункту 135.5 статті 135, підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.5 статті 135, пунктів 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 211539 грн., в тому числі: за І квартал 2011 року - 50150,00 грн., за II квартал 2011 року - 103783,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 42306,00 грн., за ІV квартал 2011 року - 15300,00 грн.,

пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 82027,00 грн., в тому числі: за лютий 2011 року - 10542,00 грн., за березень 2011 року - 7694,00 грн., за травень 2011 року - 29892,00 грн., за червень 2011 року - 11130,00 грн., за липень 2011 року - 16722,00 грн., за жовтень 2011 року - 6047,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 08 червня 2012 року № 1673/22-209/25160265, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 червня 2012 року № 0009752301/861 (том І а.с. 21), яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 82027,00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 5693,25 грн. та № 0009792301/862 (том І а.с. 19), яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 211539,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 01,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як визначено підпунктом 14.1.54 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України

Згідно з підпунктом 14.1.127 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому, в силу підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувало відображене в акті від 08 червня 2012 року № 1673/22-209/25160265 судження суб'єкта владних повноважень про те, що господарська діяльність контрагента позивача ТОВ "Монолітбудкомплект" носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого, сформований за рахунок вказаного підприємства податковий кредит та валові витрати позивача відповідачем є неправомірними.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ "Монтажник" (Покупець) та ТОВ "Монолітбудкомплект" (Постачальник) укладено договір поставки товарів від 10 січня 2011 року № 03 (том І а.с. 117-118).

Згідно умов пункту 1 вказаного договору, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар за асортиментом та кількістю, узгодженими сторонами, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно його оплатити. Поставка товару здійснюється партіями за попередніми разовими замовленнями на партію товару.

Пунктом 3.5 договору поставки товарів від 10 січня 2011 року № 03 передбачено поставку товару шляхом самовивозу товару зі складу Постачальника. Відповідно до вимог пункту 4.1 передача (приймання-здавання) товару здійснюється на складі Постачальника.

Судом досліджені копії заявок позивача на поставку (том ІІІ а.с. 151-161) та встановлено, що останні відповідають вимогам, встановлених до цих документів пунктом 1.4 договору поставки товарів від 10 січня 2011 року № 03.

Копіями платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи (том І а.с. 188-212) та виписками з розрахункового рахунка позивача (том І а.с. 213-237) підтверджено, що на підставі рахунків-фактур (копії наявні в матеріалах І тома) позивач оплатив визначений у цих документах товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця, а на підставі накладних, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, отримав ТМЦ у ТОВ "Монолітбудкомплект".

Для документального оформлення угоди з поставки ТМЦ ТОВ "Монолітбудкомплект" складено податкові накладні (копії наявні в матеріалах справи). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також враховано при формуванні валових витрат.

Встановлено, що партії товару, придбаного у ТОВ "Монолітбудкомплект" доставлялись позивачу із залученням третіх осіб-перевізників, що підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними (том ІІІ а.с. 65-95).

Крім того, 03 жовтня 2011 року між ТОВ "Монтажник" (Замовник) та ТОВ "Монолітбудкомплект" (Підрядник) укладено договір підряду № 22 (том І а.с. 119-120).

Згідно умов вказаного договору Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується відповідно до проектно-кошторисної документації виконати роботи з ремонту крівлі цехів, влаштування бетонних відпорних стін та підлоги копрової ділянки Кременчуцького сталеливарного заводу.

Пунктом 3.3 договору підряду від 03 жовтня 2011 року № 22 передбачено, що роботи за договором виконуються з матеріалів Замовника. Пунктом 4.2 Договору визначено, що приймання-здавання виконаних робіт оформлюється актом приймання виконаних робіт (форми КБ-2, КБ-3), підписаним сторонами, який розглядається протягом 3-х каленарних днів з моменту завершення робіт.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Монолітбудкомплект" має необхідні дозвільні документи для виконання будівельної діяльності: ліцензію серії АВ № 316148, видану міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 18 травня 2007 року строком дії до 18 травня 2012 року (том І а.с. 113-116).

Згідно актів приймання виконаних робіт форми КБ-2, КБ-3 (копії зазначених документів наявні в матеріалах справи) встановлено, що останні відповідають вимогам, встановлених законодавством, та належним чином підтверджують факт виконання взятих на себе зобов'язань за договором від 03 жовтня 2011 року № 22 контрагентом позивача.

Копіями платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи (том І а.с. 188-212) та виписками з розрахункового рахунка позивача (том І а.с. 213-237) підтверджено, що на підставі рахунків-фактур (копії наявні в матеріалах справи) позивач оплатив підрядні роботи ТОВ "Монолітбудкомплект" шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Підрядника.

Для документального оформлення угоди виконання підрядних робіт ТОВ "Монолітбудкомплект" складено податкові накладні (копії наявні в матеріалах справи). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також враховано при формуванні валових витрат.

Також матеріали справи містять докази на підтвердження факту наявності у ТОВ "Монолітбудкомплект" трудових ресурсів, а саме: трудові угоди з фізичними особами (том ІІІ а.с. 133-139, а.с. 212-221), клопотання позивача про видачу тимчасових перепусток вищезазначеним особам для безперешкодного доступу до об'єкта будівництва.

Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені ТОВ "Монтажник" та ТОВ "Монолітбудкомплект" первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що позивач використовував придбаний у ТОВ "Монолітбудкомплект" товар у власній господарській діяльності шляхом використання останнього при здійсненні будівельно-ремонтних робіт за підрядними договорами з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (том І а.с. 141-143), ОСББ "Зоряна" (том ІІ а.с. 91), ВАТ "КЗТВ" (том ІІ а.с. 92-93), ПП "Інтеб" (том ІІ а.с. 94-95), КП "Кременчуководоканал" (том ІІ а.с. 119), Кременчуцькою загальноосвітньою середньою школою 1-3 ступенів № 24 (том ІІ а.с. 130), УЖКГ Кременчуцької міської ради (том ІІ а.с. 149-1154), ВАТ "Кременчуцький вагонобудівний завод" (том ІІ а.с. 182-186), Дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) № 60 (том ІІ а.с. 193), Кременчуцькою загальноосвітньою середньою школою 1-3 ступенів № 16 (том ІІ а.с. 205), про що свідчать наявні в матеріалах справи господарські договори, акти виконаних робіт, розрахункові, платіжні документи та документами бухгалтерської та фінансової звітності.

Крім того, при виконанні колегією суддів приписів ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем, на підтвердження реального виконання договорів з ТОВ "Монолітбудкомплект" та подальше використання придбаного товару та робіт, надано наступні докази бухгалтерського та податкового обліку: копії актів приймання-передачі товару за договором поставки від 10.01.2011 року № 3, копію журналу реєстрації доручень, копії наказів про призначення відповідального за виконання робіт на об'єктах зазначених вище контрагентах позивача, видаткові накладні, копії договорів, акти приймання виконаних робіт, копії локальних кошторисів, довідки про вартість виконаних робіт тощо ( т. 4, а.с. 1-165).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Монолітбудкомплект" за договорами поставки та підряду, повністю підтверджені відповідними первинними документами.

За таких обставин, колегія суддів вважає хибним твердження відповідача про відсутність факту реального вчинення господарських операцій за участю позивача із ТОВ "Монолітбудкомплект"

Колегія суддів зазначає, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаними контрагентами в акті перевірки від 08 червня 2012 року № 1673/22-209/25160265 ґрунтується виключно на підставі листа СБУ № 66/6/3/436 від 15.12.2011 року, в якому зазначено, що в ході допитів директора ТОВ "Монолітбудкомплект" - ОСОБА_3, встановлено, що вона лише отримувала кошти за рахунок даного підприємства, які відразу передавала ОСОБА_4 - особі, яка її найняла для виконання обов'язків директора і який в подальшому, з 01.09.2008 року був зареєстрований керівником даного підприємства; та акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Монолітбудкомплект", згідно якого, зокрема, встановлено відсутність у ТОВ "Монолітбудкомплект" необхідних умов для здійснення господарських операцій, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Враховуючи зазначене, перевіркою зроблено висновок щодо неможливості реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальниками та покупцями.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ТОВ "Монолітбудкомплект", відповідачем в акті перевірки від 08 червня 2012 року № 1673/22-209/25160265 не вказано.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято такі доводи податкового органу.

Колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми вартості придбаних у ТОВ "Монолітбудкомплект" товарів та послуг (робіт) на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у контрагентів-постачальників по ланцюгу постачання, наявність у останніх взаємовідносин з суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності, відсутність за місцезнаходженням, не може свідчити про неможливість фактичної поставки товару та надання позивачу послуг, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами.

Колегією суддів встановлено, що спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача. Факт оплати позивачем отриманих у ТОВ "Монолітбудкомплект" товарів та послуг сторонами не заперечується. Також, документально підтверджується факт використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарів (послуг), отриманих за договорами, укладеними з вказаним контрагентом.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання відповідача на лист СБУ № 66/6/3/436 від 15.12.2011 року, в якому зазначено, що в ході допитів директора ТОВ "Монолітбудкомплект" - ОСОБА_3, встановлено, що вона лише отримувала кошти за рахунок даного підприємства, які відразу передавала ОСОБА_4 - особі, яка її найняла для виконання обов'язків директора і який в подальшому, з 01.09.2008 року був зареєстрований керівником даного підприємства.

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду справи, відповідач не зазначив і не надав доказів щодо того, в ході яких саме дій було допитано директора ТОВ "Монолітбудкомплект" - ОСОБА_3 (дослідча перевірка, оперативно-розшукова справа, тощо). Також відповідач не пояснив суду, яке рішення було прийняте за результатами проведення перевірки. Таким чином, відповідач не довів правомірність допиту ОСОБА_3 та зв`язку цих пояснень з адміністративною справою за позовом ТОВ "Монтажник".

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Також, колегія суддів зазначає, що викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентами позивача вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не наділяють податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагентів позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід відмітити, що як позивач, так і його контрагент, на час здійснення спірних господарських операцій, були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Монолітбудкомплект" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "Монолітбудкомплект" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки від 08 червня 2012 року № 1673/22-209/25160265 висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Монолітбудкомплект" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

При цьому, відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочинів; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цих операцій в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "Монтажник" правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту кошти, спрямовані на оплату отриманих товарів та послуг від ТОВ "Монолітбудкомплект", що спростовує висновки податкового органу, викладені в акті.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Колегія суддів зазначає, що 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки від 08 червня 2012 року № 1673/22-209/25160265 порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 22 червня 2012 року № 0009752301/861 та № 0009792301/862 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 22 червня 2012 року № 0009752301/861 та № 0009792301/862, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що, при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2012р. по справі № 2а-1670/6240/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 25.03.2013 р.