Рішення

від 26.03.2013 по справі 9/194

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.03.13 р. Справа № 9/194

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК НАША МАРКА», м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк

про: стягнення 124793,93грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача -Гладкова К.О. (довіреність від 05.10.2012р.);

від Відповідача -- не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК НАША МАРКА», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м.Донецьк про стягнення 124793,93грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 124691грн. 44коп., 3% річних у розмірі 102грн. 49коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те що за видатковими накладними за період з 17.02.2010р. по 28.05.2010р. поставив відповідачу товар, який був оплачений частково, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість в розмірі 124691грн. 44коп.

26.10.2010р. позивач до початку розгляду справи по суті в порядку ст. 22 ГПК України звернувся з заявою про зміну предмету позову, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 124691грн. 44коп., 3% річних в розмірі 102,49грн., інфляційні витрати в сумі 3616грн. 05коп., всього 128409, 98грн.

Ухвалою від 26.10.2010р. суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ «ТС Обжора» до ТОВ «ТПК НАША МАРКА», м. Донецьк про визнання видаткових накладних №987 від 28.05.2010р. та № 988 від 28.05.2010р. недійсним.

У зв'язку із находженням від відповідача апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 26.10.2010р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 09.11.2010р. зупинив провадження по справі.

Через оскарження ТОВ «ТС Обжора» ухвал господарського суду Донецької області, постанов та ухвал Донецького апеляційного господарського суду, провадження по справі неодноразово зупинялось та поновлялось, змінювався склад суду.

11.12.2012р., 05.03.2013р. позивач надав суду письмові пояснення, за якими стверджував, що у 2010 році між сторонами існували фактичні правовідносини з поставки товару за видатковими накладними, спірні правовідносини сторін виникли поза межами письмового договору №6/04/290 від 06.04.2006р.

12.06.2012р. позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позовних вимог в порядку ст.. 66, 67 ГПК України шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

19.11.2012р., 18.01.2013р. позивач звернувся до суду з клопотаннями про залишення апеляційних та касаційних скарг відповідача на процесуальні документи, дія яких на момент подання таких скарг закінчилася без задоволення.

18.12.2012р. позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 124691грн. 44коп., 3% річних в розмірі 9520грн. 96коп., інфляційні витрати в сумі 11845грн. 69коп., всього 146058грн. 09коп.

26.03.2013р. позивач надав суду письмові пояснення, відповідно до яких витребувані судом довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей у позивача немає, звертає увагу на те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні містять печатку відповідача як юридичної особи, вважає, що підписавши акт звірки розрахунків станом на 31.05.2010р. відповідач повністю визнав свою заборгованість перед позивачем.

26.03.2013р. позивач звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму у розмірі 140245грн. 41коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 124691грн. 44коп., 3% річних в розмірі 8321грн. 87коп., інфляційних витрат в сумі 7232грн. 10коп. До вказаної заяви позивачем додані розрахунки 3% річних та інфляційних, які позивач просить суд розглядати у якості остаточних.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 ст.22 вказаного Кодексу передбачено, що господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог здійснено позивачем внаслідок перерахування інфляційних та 3% річних за період з 25.09.2010р. по 14.12.2012р., суд вважає, що такі дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи норми зазначеної статті, суд розглядає остаточні вимоги позивача в редакції поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог від 26.03.2013р.

У судовому засіданні 26.03.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням поданої 26.03.2013р. заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, відповідач забезпечив участь свого представника в суді першої інстанції лише у судовому засіданні 11.12.2012р., вимог ухвал суду не виконав, в тому числі не надав суду письмової правової позиції зі спору по суті вимог. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал господарського суду.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, надання додаткових доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши під час судових засідань представника позивача та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

За твердженням позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю „ТПК Наша Марка", м. Донецьк та Товариством з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора", м.Донецьк була досягнута домовленість про поставку на адресу останнього продукції, у результаті чого за видатковими накладними №259 від 17.02.2010р., №260 від 17.02.2010р., №262 від 18.02.2010р., №263 від 18.02.2010р., №264 від 18.02.2010р., №265 від 18.02.2010р., №266 від 18.02.2010р., №267 від 18.02.2010р., №268 від 19.02.2010р., №269 від 19.02.2010р., №270 від 19.02.2010р., №271 від 19.02.2010р., №272 від 19.02.2010р., №273 від 19.02.2010р., №301 від 25.02.2010р., №302 від 25.02.2010р., №303 від 25.02.2010р., №304 від 25.02.2010р., №305 від 25.02.2010р., №306 від 25.02.2010р., №307 від 25.02.2010р., №307 від 25.02.2010р., №308 від 25.02.2010р., №309 від 25.02.2010р., №310 від 25.02.2010р., №311 від 25.02.2010р., №312 від 25.02.2010р., №313 від 25.02.2010р., №339 від 03.03.2010р., №340 від 03.03.2010р., №341 від 03.03.2010р., №342 від 03.03.2010р., №343 від 03.03.2010р., №344 від 03.03.2010р., №345 від 03.03.2010р., №346 від 03.03.2010р., №347 від 03.03.2010р., №348 від 03.03.2010р., №379 від 09.03.2010р., №380 від 09.03.2010р., №381 від 09.03.2010р., №382 від 09.03.2010р., №383 від 09.03.2010р., №384 від 09.03.2010р., №385 від 09.03.2010р., №386 від 09.03.2010р., №387 від 09.03.2010р., №388 від 09.03.2010р., №389 від 09.03.2010р., №395 від 10.03.2010р., №396 від 10.03.2010р., №397 від 10.03.2010р., №398 від 10.03.2010р., №399 від 10.03.2010р., №400 від 10.03.2010р., №401 від 10.03.2010р., №402 від 10.03.2010р., №403 від 10.03.2010р., №404 від 10.03.2010р., №405 від 10.03.2010р., №406 від 10.03.2010р., №414 від 11.03.2010р., №415 від 11.03.2010р., №416 від 11.03.2010р., №417 від 11.03.2010р., №418 від 11.03.2010р., №419 від 11.03.2010р., №420 від 11.03.2010р., №421 від 11.03.2010р., №422 від 11.03.2010р., №492 від 23.03.2010р., №493 від 23.03.2010р., №494 від 23.03.2010р., №495 від 23.03.2010р., №496 від 23.03.2010р., №497 від 23.03.2010р., №498 від 23.03.2010р., №499 від 23.03.2010р., №500 від 23.03.2010р., №501 від 23.03.2010р., №502 від 23.03.2010р., №504 від 24.03.2010р., №505 від 24.03.2010р., №506 від 24.03.2010р., №507 від 24.03.2010р., №508 від 24.03.2010р., №509 від 24.03.2010р., №510 від 24.03.2010р., №511 від 24.03.2010р., №512 від 24.03.2010р., №513 від 24.03.2010р., №515 від 24.03.2010р., №985 від 28.05.2010р., №986 від 28.05.2010р., №987 від 28.05.2010р., №988 від 28.05.2010р., №989 від 23.05.2010р., №990 від 28.05.2010р., №991 від 28.05.2010р., №992 від 28.05.2010р., №993 від 28.05.2010р., №994 від 28.05.2010р., №995 від 28.05.2010р., №996 від 28.05.2010р. позивачем була здійснена поставка товару відповідачу.

Однак, позивач посилається на те, що отримавши товар відповідач свої зобов'язання по його оплаті виконав частково, внаслідок чого виникла заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 124793грн. 93коп.

Позивач направив відповідачу 14.09.2010р. претензію № 142 від 10.09.2010р., якою просив відповідача сплатити суму заборгованості в розмірі 124691грн.44коп.

Позивач посилається на те, що відповідач не вчинив дій, спрямованих на добровільне врегулювання спору, заявлена сума заборгованості не погашена.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Предметом позову, враховуючи подану 26.03.2013р. заяву про зменшення розміру позовних вимог, є стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 124691грн. 44коп., 3% річних в розмірі 8321грн. 87коп., інфляційних витрат в сумі 7232грн. 10коп.

Підставою позову є поставка товару за видатковими накладними за період з 17.02.2010р. по 28.05.2010р.

Разом з цим у матеріалах справи наявний договір №6/04/290 від 06.04.2006р. (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар), відповідно до п.1.1. якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК НАША МАРКА» м. Донецьк (постачальник) здійснює поставку та передає у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» м. Донецьк (покупець), а покупець приймає та здійснює оплату товару на умовах та в порядку, визначеному цим договором, згідно із замовленням на поставку та товаросупроводжувальної документації, яка є невід'мною частиною цього договру (Додаток 1 «Бланк замовлення на поставку»).

Згідно з п. 1.2. вказаного договору покупець надає замовлення на поставку постачальнику на підставі Специфікації, затвердженої сторонами, у якій визначений асортимент (список) товарів, які поставляються за цим договором, Специфікація є невід'ємною частиною цього договору (Додаток 2 «Специфікація2).

У п. 5.2. договору сторони дійшли згоди, що постачальник зобов'язний поставляти товар по цінам, вказаним у Специфікації, яка затверджена сторонами (Додаток 2). Ціна товару, що постачається, згідно затвердженої специфікації вказується в товарних та податкових накладних, які надаються постачальником до бухгалтерії центрального офісу покупця для здійснення оплати.

Відповідно до ст.266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В тексті наявного в матеріалах справи договору №6/04/290 від 06.04.2006р. відомості про найменування товару і його ціни відсутні, як і відсутня оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору, яка містить асортимент товару та його вартість.

Суд неодноразово ухвалами від 05.06.2012р., від 02.08.2012р., від 26.11.2012р. зобов'язував позивача надати письмові пояснення та докази на підтвердження того, що постачання товарно-матеріальних цінностей за спірними видатковими накладними відбулося в межах договору №6/04/290 від 06.04.2006р., як і надати належним чином засвідчені копії специфікацій до договору №6/04/290 від 06.04.2006р., проте специфікації до вказаного договору матеріали справи не містять.

На вимогу суду позивач неодноразово 11.12.2012р., 05.03.2013р. надавав суду письмові пояснення, якими стверджував, що у 2010 році між сторонами існували фактичні правовідносини з поставки товару за видатковими накладними, наполягав на тому, що спірні правовідносини сторін виникли поза межами письмового договору №6/04/290 від 06.04.2006р.

Суд приймає до уваги, що за приписами п. 2.2.3 договору №6/04/290 від 06.04.2006р. постачальник зобов'язаний зазначати у всіх документах, які відносяться до поставки, інформацію, що ідентична Замовленню на поставку Покупця: номер замовлення на поставку; номер торгівельної точки покупця та адресу доставки; дату замовлення на поставку; кодовий номер, найменування та кількість товарів, які поставляються; назва та код постачальника.

Представлені позивачем видаткові накладні означеним вимогам не відповідають, в тому числі не містять посилань у якості підстави здійснення господарської операції на договір №6/04/290 від 06.04.2006р.

Наявний в матеріалах справи двосторонній акт звірки розрахунків між сторонами станом на 31.05.2010р. та виставлений позивачем для оплати рахунок № 10 від 28.08.2010р. також не містять посилань на договір №6/04/290 від 06.04.2006р.

Так само не надають можливості вірогідно встановити факт поставки товару в межах договору купівлі-продажу на умовах оплати з відстроченням платежу №6/04/290 від 06.04.2006р. надані позивачем податкові накладні, оскільки вони містять посилання лише на видаткові накладні.

За таких обставин, у господарського суду відсутні підстави вважати, що поставка товару згідно означених накладних відбулася в межах договору купівлі-продажу на умовах оплати з відстроченням платежу №6/04/290 від 06.04.2006р.

Отже, поставка товару відбулася на підставі видаткових накладних, тобто між сторонами виникли фактичні правовідносини купівлі-продажу.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Таким чином, сторонами у спрощений спосіб укладена угода щодо купівлі-продажу товару, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а саме: позивач поставляє відповідачу конкретний товар, а останній приймає його та оплачує, тому ця угода (домовленість) породжує для сторін права та обов'язки та підлягає належному виконанню сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, позивач повинен був здійснити поставку товару, а відповідач прийняти товар та оплатити його.

Факт поставки товару позивачем відповідачу на загальну суму 124855грн. 45коп. підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які містять всі необхідні відомості про товар, його кількість та вартість. Оглянувши оригінали спірних накладних під час судового засідання 26.03.2013р. суд встановив, що підписи представників відповідача на накладних в графі «Отримав» скріплені відбитком печатки відповідача, що свідчить про те, що товар приймався уповноваженими особами.

З представлених накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень. Доказів вчинення дій, направлених на повернення отриманого товару або відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, відповідач до суду не надав.

Відповідно до ст. ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання викладених в ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів узгодження сторонами строку або терміну оплати поставленого товару, в розумінні ст.ст. 251-252 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять.

Претензією № 142 від 10.09.2010р., яка була надіслана відповідачу 14.09.2010р., позивач просив відповідача погасити суми заборгованості в розмірі 124691грн.44коп.

З урахуванням нормативних строків щодо пересилання поштової кореспонденції відповідно до Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України „Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" (Місцевої - Д+2) відповідач повинен був отримати претензію в період з 14.09.2010р. по 16.09.2010р.

Виходячи з викладеного, відповідач повинен був оплатити товар до 23.09.2010р. включно, тобто протягом 7 днів з дня отримання вимоги, що ним не зроблено.

Докази сплати суми заборгованості в розмірі 124691грн. 44коп. суду не надані, отже позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача також 3% річних у сумі 8321грн. 87коп. та інфляційні витрати в розмірі 7232грн.10коп., нараховані за період з 25.09.2010р. по 14.12.2012р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевіривши арифметичний розрахунок позивача в частині вимог щодо стягнення 3% річних за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума боргу, Д - кількість днів прострочення, вважає заявлену позивачем суму 3% річних у розмірі 8321грн.87коп. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд перевіривши арифметичних розрахунок позивача в частині вимог щодо стягнення інфляційних, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, вважає його обґрунтованим, вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

12.06.2012р. позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позовних вимог в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача. Вказане клопотання позивач обґрунтовує тим, що відповідач затягує розгляд справи по суті.

Слід відзначити, що ст. 67 ГПК України передбачає забезпечення позову шляхом накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-які стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак, заявником не надано жодного доказу в обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову, жодним чином не доведено існування ймовірності утруднення або неможливості виконання рішення суду без застосування таких заходів у разі дійсного задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, суд залишає без задоволення клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Оскільки зменшення позовних вимог заявою від 26.03.2013р. зумовлено перерахунком позивачем заявлених до стягнення у позові сум інфляційних та 3% річних, у відповідній частині сплачений квитанцією №411710047 від 17.12.2012р. судовий збір на відповідача покладатися не буде. Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, в частині обґрунтовано заявлених позовних вимог судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11,509,530,625,692 Цивільного кодексу України, ст.181 Господарського кодексу України, ст.ст. 32-34,36,43,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Наша марка", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Обжора " м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 124691грн. 44коп., 3% річних у розмірі 8321грн.87коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 7232грн.10коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Обжора" (юридична адреса: 83008, м. Донецьк, вул. Югославська, будинок 30; поштова адреса: 83045, м. Донецьк, вул. Професорів Богославських, 7-Б, ЄДРПОУ 33967456, код ЄДРПОУ 33967456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Наша марка" (юридична адреса: 83052, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Краснофлотська, будинок 80, квартира 49, код ЄДРПОУ 33320197) основний борг у 124691грн.44коп., 3% річних у розмірі 8321грн.87коп., інфляційні у розмірі 7232грн.10коп., витрати на оплату державного мита в розмірі 1284грн. 10коп. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп., судовий збір у розмірі 1545грн. 44 коп.

У судовому засіданні 26.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 01.04.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.