Постанова

від 03.04.2013 по справі 22/389-38/246

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року Справа № 22/389-38/246

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мирошниченка С.В. (головуючий), Барицької Т.Л., Хрипуна О.О. розглянув касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Ферліт" на постановувід 21.01.2013

Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 22/389-38/246 господарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ферліт" третя особа:Відкрите акціонерне товариство "Центролит" простягнення заборгованості за рахунок предмета застави Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Новіка В.М.,

відповідача - Дзери Ю.Ю.,

третьої особи - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.10.2012 (суддя Власов Ю.Л.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю.), позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет застави - рухоме майно, вказане в п. 1.2. таблиці 1 договору застави №174/31/6-6 від 22.02.2008, укладеного між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ТОВ "Ферліт", яке належить ТОВ "Ферліт", для задоволення вимог ПАТ "Державного ощадного банку України" за договором невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 174/31/6-2 від 22.02.2008, укладеним між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ВАТ "Центролит" в сумі боргу за кредитом 191973655,00 грн., заборгованості за процентами в сумі 5694936,07 грн., комісійної винагороди за супроводження кредиту в сумі 185136,22 грн., комісійної винагороди за перевірку застави в сумі 462840,70 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату процентів в сумі 39951,59 грн., 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 110450,60 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату комісійної винагороди за супроводження кредиту та перевірку застави в сумі 133,15 грн., шляхом продажу вказаного майна на публічних торгах з початковою ціною реалізації 125205306,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Ферліт" просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 16.10.2012, постанову апеляційного суду від 21.01.2013 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Скарга мотивована тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з урахуванням такого.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 22.02.2008 між ВАТ "Державний ощадний банк України", ВАТ "Центролит" та ТОВ "Ферліт" укладено генеральний кредитний договір № 174/31/6-1, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати на умовах цього договору та кредитного договору, а позичальники зобов'язалися отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором та кредитним договором строки кредит у формі мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі в порядку та на умовах, визначених цим договором та кредитним договором.

Згідно з п. 1.3. вказаного договору між банком та третьою особою, а також між банком та відповідачем укладені наступні кредитні договори: договір невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії № 2174/31/6-1 від 22.02.2008 (між позивачем та третьою особою), та договір невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії № 174/31/6-2 від 22.02.2008 (між позивачем та відповідачем).

Додатковими договорами сторони неодноразово вносилися зміни до вказаних договорів.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з генерального кредитного договору та кредитних договорів, 22.02.2008 між позивачем та відповідачем був укладений договір застави № 174/31/6-6, за умовами якого відповідач як заставодавець та як майновий поручитель третьої особи, передав в заставу, а позивач прийняв в заставу в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить відповідачу на праві власності. Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 03.03.2008. В подальшому на підставі договорів про внесення змін здійснювалася реєстрація змін в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Згідно з п. 1.2. договору застави, предметом застави, що є забезпеченням виконання зобов'язань третьої особи та/або відповідача за кредитним договором, є об'єкти рухомого майна (обладнання), які належить відповідачу на праві власності.

Також, 28.05.2009 між позивачем та третьою особою був укладений договір застави грошей на депозиті № 174/31/6-12, відповідно до умов якого (в редакції додаткового договору № 17 від 01.07.2010) третя особа, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передає в заставу, а позивач цим приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави - грошові кошти, що передані в депозит в сумі 415839,54 грн.

На виконання умов генерального кредитного договору № 174/31/6-1 та договору невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 174/31/6-2, позивач у період з 08.04.2008 по 28.05.2009 на підставі розпоряджень про перерахування коштів з позичкового рахунку перераховував на поточний рахунок третій особі кредитні кошти у сумі 191973655,00 грн.

В порушення умов кредитного договору, третя особа не сплатила проценти за користування кредитом за березень та квітень 2010 року у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість зі сплати процентів в сумі в 4584951,30 грн. Також, в порушення вимог, п.п. 1.6.6. п. 1.6. кредитного договору та п. 3.2.5. договору застави грошових коштів на депозиті № 174/31/6-12 на депозитному рахунку третьої особи кошти були відсутні.

17.05.2010 позивач направив на адресу третьої особи вимогу в якій вимагав повернути всю суму кредиту, здійснити платежі по нарахованим процентам за користування кредитом та інших нарахованих сум, що підлягають сплаті на загальну суму 198563691,80 грн. Вказану вимогу третя особа отримала 26.05.2010, проте заборгованість у визначені позивачем строки не сплатила, відповіді на вимогу не направила.

Сукупності встановлених по справі обставин суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 193, 231 ГК України, ст.ст. 530, 549, 572, 575, 589, 590, 591, 625, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави.

При цьому, відмовляючи у задоволенні стягнення пені за несвоєчасну сплату та за несвоєчасне повернення кредиту процентів за період з 01.04.2010 по 14.07.2010 у сумі 5286414,66 грн., суди правомірно зазначили про те, що у даному випадку відсутні правові підстави для такого нарахування з огляду на порушену 21.12.2009 відносно третьої особи процедури банкрутства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник не погоджується з правомірністю судових рішень та вважає, що судами було порушено ст. 220 ЦК України.

Згідно ст. 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до п. 9.1 договору застави встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та нотаріального посвідчення і діє до виконання сторонами зобов'язань за ним та зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, договір застави № 174/31/6-6 від 22.02.2008 нотаріально не посвідчений.

Відповідно до ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судами попередніх інстанцій враховано вказані вимоги закону та фактичні обставини справи і правомірно зазначено про те, що відповідач здійснював дії, спрямовані на виконання умов договору застави, а саме - проводив перевірку стану заставленого майна, що підтверджується актами від 15.05.2008 та від 20.08.2012, здійснив страхування предмету застави та укладав договори про внесення змін до договору застави. Крім того, на підставі договору застави № 174/31/6-6 від 22.02.2008 було здійснено обтяження предмету застави за вказаним договором, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Вказані обставини свідчать про дійсність договору застави № 174/31/6-6 від 22.02.2008.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком судів про те, що оскільки виконання третьою особою зобов'язань за кредитним договором було забезпечено заставою спірного рухомого майна, власником якого є відповідач, то позовна вимога позивача про звернення стягнення на спірне заставне майно за вказаним вище договором застави є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферліт" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 у справі № 22/389-38/246 залишити без змін.

Суддя С. Мирошниченко

Суддя Т. Барицька

Суддя О. Хрипун