Постанова

від 15.06.2015 по справі 22/389-38/246

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2015 р. Справа№ 22/389-38/246

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на ухвалу господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року

за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк

України»

про зміну порядку виконання рішення господарського суду міста

Києва від 16.10.2012 року

у справі № 22/389-38/246 (суддя Селівон А.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк

України»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ферліт»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Центролит»

про стягнення заборгованості за рахунок застави.

Представники сторін у судове засідання не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ферліт» про стягнення 204 016 261,48 грн. заборгованості за рахунок предмета застави.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року позовні вимоги задоволено частково. Звернуто стягнення на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» на предмет застави згідно договору застави № 174/31/6-6 від 22.02.2008 року, що належить ТОВ «Ферліт», в рахунок погашення заборгованості третьої особи за договором не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 174/31/6-2 від 22.08.2008 року у розмірі 198 729 846,82 грн. шляхом проведення прилюдних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». В іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 року рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року змінено.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2011 року рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 року у справі № 22/389 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Так, при новому розгляді даної справи якій присвоєно № 22/389-38/246, рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2012 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року та Вищого господарського суду України від 03.04.2013 року, частково задоволено позов ПАТ «Державний ощадний банк України» до ТОВ «Ферліт», третя особа ПАТ «Центролит» про звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 174/31/6-6 від 22.08.2008 року. Звернуто стягнення на предмет застави шляхом продажу вказаного майна на публічних торгах з початковою ціною реалізації 125 205 306,00 грн. В іншій частині у позові відмовлено.

24.04.2015 року від ПАТ «Державний ощадний банк України» до місцевого господарського суду надійшла заява про зміну порядку виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 22/389-38/246 від 16.10.2012 року в частині визначення способу реалізації предмета застави.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року відмовлено публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» у задоволенні заяви № 55/2-08/539 від 16.04.2015 року про зміну порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2012 року по справі № 22/389-38/246.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 19.05.2015 року, публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року по справі № 22/389-38/246 скасувати та прийняти нове рішення, яким змінити порядок виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2012 року по справі № 22/389-38/246. А саме, визначити спосіб реалізації предмету застави за договором застави № 174/31/6-6 від 22.02.2008 року, укладеним між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та товариством з обмеженою відповідальністю «Ферліт», шляхом надання публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» права на укладення від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Ферліт» договору (договорів) купівлі-продажу з іншою особою - покупцем за ціною, не нижчою справедливої ринкової вартості вказаного майна або його частини, яка буде визначена за результатами незалежної експертної оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» станом на дату продажу вказаного майна або його частини.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.05.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представники сторін у судове засідання суду апеляційної інстанції 15.06.2015 року не з'явилися. Про місце та час розгляду справи сторони повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з абз. 1 п. 3.9.2 вищезазначеної постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, оскільки останні, про дату та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, участь представників що не з'явились у судовому засіданні 15.06.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Крім того, у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений п'ятнадцятиденним строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Дослідивши представлені докази, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що ухвала господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року є законною та обґрунтованою, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 квітня 2015 року стягувач ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до господарського суду міста Києва із заявою № 55/2-08/539 від 16.04.15 року, у якій просив змінити порядок виконання рішення господарського суд міста Києва від 16.10.2012 у справі № 22/389-38/246 в частині визначення способу реалізації предмету застави за договором застави № 174/31/6-6 від 22.02.2008 року, укладеним між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Ферліт», шляхом надання ПАТ «Державний ощадний банк України» права на укладення від імені ТОВ «Ферліт» договору (договорів) купівлі-продажу з іншою особою - покупцем за ціною, не нижчою справедливої ринкової вартості вказаного майна або його частини, яка буде визначена за результатами незалежної експертної оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» станом на дату продажу вказаного майна або його частини.

В обґрунтування поданої заяви стягувач зазначив, що в межах процедур виконавчого провадження, відкритого постановою державного виконавця ВПВР ДВС України №38142485 від 23.05.2013 року, заставлене майно боржника тричі виставлялось на продаж (шляхом проведення електронних торгів), проте, реалізовано не було. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті системи електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ), усі електронні торги з продажу заставленого майна боржника визнано такими, що не відбулись у зв'язку з відсутністю зареєстрованих учасників. Під час проведення повторних торгів початкова ціна реалізації, яка встановлена судом у розмірі 125205306,00 грн., зменшувалась до 87643714,20 грн. та до 62602653,00 грн. під час других повторних торгів, що підтверджується актом уцінки майна від 10.11.2014 року.

У зв'язку з наведеним, 26.01.2015 року державним виконавцем ВПВР ДВС України винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві.

Як зазначає стягувач, продаж усього заставленого майна ТОВ «Ферліт» одним лотом, проведення прилюдних торгів та висока початкова вартість сприяли відсутності купівельного попиту під час проведення реалізації майна боржника, що ускладнило виконання вказаного рішення господарського суд міста Києва від 16.10.2012 року у справі № 22/389-38/246. Крім того, стягувач вважає, що реалізація заставленого майна ТОВ «Ферліт» за ціною, яка визначена за результатами експертної оцінки в 2012 році, є неможливою та наполягає на тому, що подальший продаж заставленого майна необхідно здійснювати за ринковою ціною станом на 2015 рік, яку необхідно повторно визначити за результатами незалежної експертної оцінки.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Зазначена норма Конституції України кореспондується з ст. 115 ГПК України якою передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, визначений вказаними статтями перелік обставин для завершення виконавчого провадження є вичерпним.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Аналізуючи норми ст. 121 ГПК України можна дійти висновку, що при наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. При цьому, суд, залежно від обставин справи, одночасно змінює як спосіб, так і порядок виконання рішення, ухвали, постанови.

У відповідності до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Статтею 121 ГПК не передбачено подання і розгляд заяв про встановлення способу та/або порядку виконання рішення. Такі спосіб і порядок визначаються державним виконавцем на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та виходячи зі змісту резолютивної частини рішення господарського суду.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду, зокрема, зазначається початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

У пункті 9.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23.03.2012 року №6 роз'яснено, що у рішеннях про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (іпотеки) господарські суди повинні зазначати дані, визначені в частині другій статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і в частині першій статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Отже, початкова ціна предмета застави для його подальшої реалізації має зазначатись у рішенні, прийнятого господарським судом при вирішенні господарського спору по суті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та з урахуванням того, що викладені заявником вимоги не є зміною порядку виконання рішення в розумінні ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України та стосуються зміни резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва 16.10.2012 року у справі № 22/389-38/246, а саме викладення її в новій редакції, зокрема, шляхом зміни ціни позову, що призводить до зміни останнього по суті, що, в силу вимог Господарського процесуального кодексу України є неприпустимим, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що вимоги скаржника про визначення способу реалізації предмету застави за договором застави № 174/31/6-6 від 22.02.2008 року, укладеним між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Ферліт», шляхом надання ПАТ «Державний ощадний банк України» права на укладення від імені ТОВ «Ферліт» договору (договорів) купівлі-продажу з іншою особою - покупцем за ціною, не нижчою справедливої ринкової вартості вказаного майна або його частини, яка буде визначена за результатами незалежної експертної оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» станом на дату продажу вказаного майна або його частини, можуть бути предметом розгляду іншої справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний господарський суд вважає, що ухвалу господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року, прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є такою що відповідає нормам закону.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» слід відмовити, а оскаржувану ухвалу господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року залишити без змін.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-106, 121 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на ухвалу господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року по справі № 22/389-38/246 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року по справі № 22/389-38/246 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 22/389-38/246 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 22.06.2015 року