Рішення

від 29.03.2013 по справі 4/5007/1484/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" березня 2013 р. Справа № 4/5007/1484/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Омельяна О.С.

при секретарі Гаврилюку О.О.

за участі:

представників позивача: Ляхов О.В. - старший юрисконсульт Філії "ЖРУ" ПАТ КБ "Приватбанк", дов. від 18.10.2012 р. № 3793-О;

представника відповідача: Ляшенко Р.В. - представник за дов. від 04.01.2013 р.;

розпорядника майна відповідача: арбітражний керуючий Паламарчук О.А. - ліцензія серії АВ № 470281 від 17.03.2010 р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (м. Дніпропетровськ, ідентифікаційний код 14360570)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корецький аграрій" (с. Піщів Новоград - Волинського району, ідентифікаційний код 33591172)

про стягнення 88340,13 євро, що становить 928454,76 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави

25.12.2012 р. до господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, ПАТ КБ "Приватбанк") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корецький аграрій" (далі - відповідач, ТОВ "Корецький аграрій") про стягнення 153997,49 євро (еквівалент 1590794,07 грн.) шляхом звернення стягнення на предмет застави. Зазначена заява була направлена на адресу суду 18.12.2012 р. поштовим відправленням № 4902708237742 - листом з оголошеною цінністю та описом вкладення.

Ухвалою господарського суду від 28.12.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі (суддя Лозинська І.В.), призначено розгляд справи на 25.01.2013 р.

25.01.2013 р. через загальний відділ суду від відповідача надійшла заява про відвід судді Лозинської І.В. (а.с. 55).

Ухвалою від 25.01.2013 р. задоволено клопотання відповідача про відвід судді Лозинської І.В., справу №4/5007/1484/12 передано для повторного автоматизованого розподілу (а.с. 58).

Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Житомирської області від 28.01.2013 р. №15/2013 призначено повторний автоматичний розподіл справи №4/5007/1484/12 (а.с. 59).

Відповідно до реєстру автоматизованого розподілу справ господарського суду Житомирської області за 28.01.2013 р. №13 справу №4/5007/1484/12 передано для розгляду судді Омельяну О.С. (а.с. 60).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 29.01.2013 р. справу №4/5007/1484/12 прийнято суддею до свого провадження, призначено засідання суду, зобов'язано сторони надати до суду документи згідно резолютивної частини ухвали (а.с. 61).

Ухвалами суду від 19.02.2013 р. та від 20.03.2013 р. розгляд справи відкладався за клопотаннями сторін (а.с. 77-78, 122-123). У судовому засіданні 05.03.2013 р. було оголошено перерву.

До господарського суду через загальний відділ надійшли наступні документи:

- 20.03.2013 р. від позивача - уточнення позовних вимог від 19.03.2013 р. вих. №19/03-1 (а.с. 124).

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв ( клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного позову), чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Виходячи зі змісту поданого позивачем уточнення позовних вимог від 19.03.2013 р. вих. №19/03-1, а також зі змісту раніше поданої позовної заяви, суд розцінює уточнення позовних вимог як зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідно до уточнення позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору №КА-120Е від 21.11.2006 р. у сумі 88665,33 євро (еквівалент 915912,85 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 19.03.2013 р.) по відсоткам за користування кредитом за період з 26.03.2010 р. по 22.08.2012 р. у спосіб реалізації предмета застави, тобто зменшує розмір позовних вимог з 1590794,07 грн. до 915912,85 грн.;

- 20.03.2013 р. від позивача - пояснення від 19.03.2013 р. вих. №19/03-2 (а.с. 125, 126);

- 29.03.2013 р. від позивача на підставі ст. 22 ГПК України - заява від 27.03.2013 р. вих. №27/03-1 про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 128-152). Відповідно до заяви позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору №КА-120Е від 21.11.2006 р. у сумі 88340,13 євро (еквівалент 928454,76 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 18.12.2012 р. (дата відправлення поштовим зв'язком позовної заяви на адресу суду)) по відсоткам за користування кредитом за період з 27.03.2010 р. по 22.08.2012 р. у спосіб реалізації предмета застави, а саме: бурякозбирального комбайна ХОЛМЕР мод. "ТЕРРА ДОС", 2006 р. в., заводський №214406, двигун №389142307514, об'єм двигуна 14858, реєстраційний №08387ВК шляхом надання права позивачу на продаж цього предмета застави будь-якій особі-покупцеві на власний розсуд, з усіма правами, наданими чинним законодавством продавцю, зокрема: правом укладати від свого імені договір купівлі-продажу та правом направлення грошових коштів на погашення заборгованості по кредитному договору №КА-120Е від 21.11.2006 р., а також судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання не розглядати уточнення позовних вимог від 19.03.2013 р. вих. №19/03-1, яке розцінюється судом як зменшення розміру позовних вимог, та про розгляд заяви від 27.03.2013 р. вих. №27/03-1 про зменшення розміру позовних вимог, яке задоволено господарським судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Заява від 27.03.2013 р. вих. №27/03-1 про зменшення позовних вимог подана позивачем з дотриманням вимог ГПК України, визнана судом такою, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймається судом до розгляду. Подальший розгляд справи проводиться в межах зменшених позовних вимог відповідно до заяви від 27.03.2013 р. вих. №27/03-1 про зменшення позовних вимог.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав в повному обсязі з урахуванням поданої заяви від 27.03.2013 р. вих. №27/03-1 про зменшення позовних вимог. Зазначив, що заборгованість по відсоткам у сумі 88340,13 євро (еквівалент 928454,76 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 18.12.2012 р. (дата відправлення поштовим зв'язком позовної заяви на адресу суду)) виникла за період з 27.03.2010 р. по 22.08.2012 р. В обґрунтування своєї позиції представник позивача посилається на те, що право кредитора задовольнити свої вимоги до боржника за рахунок реалізації заставного майна передбачено Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Представник відповідача щодо позовних вимог заперечила. Зазначила, що ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.03.2010 р. по справі №4/18-Б порушено провадження у справі про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розпорядник майна відповідача Паламарчук О.А. щодо позовних вимог заперечив, посилаючись на неможливість звернення стягнення на предмет застави у зв'язку з наявністю справи про банкрутство відповідача та мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача, введеного ухвалою суду від 26.03.2010 р. по справі №4/18-Б. Зазначив, що реалізація бурякозбирального комбайна ХОЛМЕР мод. "ТЕРРА ДОС", 2006 р. в., заводський №214406, двигун №389142307514, об'єм двигуна 14858, реєстраційний №08387ВК можлива лише після введення ліквідаційної процедури у справі №4/18-Б про банкрутство відповідача у відповідності до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заслухавши пояснення представників сторін, розпорядника майна відповідача Паламарчука О.А., дослідивши матеріали справи, господарський суд

встановив:

як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2006 р. між ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого відповідно до п. 1.1. Статуту є ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с. 34), та ТОВ "Корецький аграрій" укладено кредитний договір №КА-120Е (а.с. 7-12) за умовами якого банк при наявності вільних ресурсів зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 357 600,08 євро на наступні цілі: придбання нового бурякозбирального комбайна фірми ХОЛМЕР мод. "ТЕРРА ДОС", 2006 р. в. згідно договору на поставку сільськогосподарської техніки №050/ХМ від 02.10.2006 р., укладеного між ТОВ "Приватлізинг" та ТОВ "Корецький аграрій". До вказаного кредитного договору були укладені чотири додаткові угоди: від 07.12.2006 р. №КА-120Е/1 з додатком №1 (а.с. 13, 14); від 02.03.2007 р. №КА-120Е/2 з додатком №2 (а.с. 15, 16); від 22.02.2008 р. №КА-120Е/3 з додатком 3 (а.с. 17, 18); від 30.08.2008 р. №КА-120Е/4 (а.с. 19), якими встановлювались графіки погашення кредиту та відсотки за використання кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 01.02.2007 р. між позивачем та відповідачем укладено договір застави майна №КА-120-Е/дз-1, посвідчений державним нотаріусом Корецької районної державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №123 (а.с. 22-25), відповідно до п. 6 якого надано в заставу наступне майно: бурякозбиральний комбайн ХОЛМЕР мод. "ТЕРРА ДОС", 2006 р. в., заводський №214406, двигун №389142307514, об'єм двигуна 14858, реєстраційний №08387ВК заставною вартістю 2 856 330,00 грн.

Відповідно до п. 1 предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу майна, опис якого зазначений в п. 6 договору в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Корецький аграрій" перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених заставою, та (або) невиконання заставодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами заставодавця та (або) позичальника.

Максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за цим договором, складає 8 568 990,00 грн. (п. 3 договору застави майна від 01.02.2007 р. №КА-120-Е/дз-1).

Згідно із записом №1 витягу №37312930 з державного реєстру обтяжень рухомого майна від 10.08.2012 р. майно відповідача, яке є предметом договору застави майна від 01.02.2007 р. №КА-120-Е/дз-1, внесено до відповідного реєстру.

Відповідно до акту прийому-передачі майна в заклад від 28.08.2008 р. на виконання п. 17.12 Договору застави майна №КА-120-Е/дз-1 від 01.02.2007 р., укладеного між позивачем та відповідачем в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №КА-120Е від 21.11.2006 р., відповідач передав, а позивач прийняв бурякозбиральний комбайн ХОЛМЕР мод. "ТЕРРА ДОС", 2006 р. в., заводський №214406, двигун №389142307514, об'єм двигуна 14858, реєстраційний №08387ВК.

Згідно з п. 15.8.3 договору застави майна, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань за кредитним договором, зокрема, у випадку порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності чи визнання банкрутом заставодавця та (або) позичальника.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, заставою.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 р. №2654-ХІІ (зі змінами та доповненнями) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права; відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Як вбачається з ухвали господарського суду Житомирської області від 26.03.2010 р. у справі №4/18-Б (а.с. 53-54), 26.03.2010 р. порушено провадження у справі про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. №2343-ХІІ (зі змінами та доповненнями) в редакції до 19.01.2013 р. (далі - Закон), з метою забезпечення грошових вимог кредиторів заборонено посадовим особам боржника та власникам його майна, а також податковій інспекції за місцем знаходження боржника вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження належного підприємству майна, в тому числі і того що знаходиться у податковій заставі, реорганізацію чи ліквідацію юридичної особи боржника; зупинено виконавче провадження по стягненню з боржника заборгованості на підставі виконавчих документів або інших документів, за якими стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 30.04.2010 р., зокрема, введено процедуру розпорядження майном відповідача (а.с. 69-70).

Ухвалою господарського суду від 12.02.2013 р. продовжено процедуру розпорядження майном відповідача до 30.05.2013 р. (а.с. 71) (копії вказаних ухвал отримані з бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" та долучені до матеріалів справи).

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 р. № 4212-VI внесено зміни до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. № 2343-XII та викладено його в новій редакції.

Відповідно до п. 1 Розділу X Прикінцевих та Перехідних положень Закону №4212-VI вказано, що цей Закон набирає чинності через рік з дня його опублікування, крім: підпункту 14 пункту 7 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення", який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування; положень щодо офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет, які набирають чинності через два роки з дня опублікування цього Закону.

Відповідно до п. 1-1 розділу 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України 4212-VI положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Ураховуючи стадію, на якій перебуває провадження у справі №4/18-Б про банкрутство відповідача - розпорядження майном, а також те, що позов до господарського суду Житомирської області про стягнення 153997,49 євро (еквівалент 1590794,07 грн.) шляхом звернення стягнення на предмет застави подано до 19.01.2013р., а саме - 25.12.2012 р., тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 р., вирішуючи вказаний спір слід керуватись нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. №2343-ХІІ (зі змінами та доповненнями) в редакції до 19.01.2013 р. (далі - Закон).

Суд бере до уваги, що встановлення в Законі особливого порядку задоволення майнових вимог кредиторів не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (оскільки ст. 12 Закону передбачено введення мораторію на задоволення вимог кредиторів одночасно з порушенням провадження у справі), а спрямоване на забезпечення визначеності об'єму його майна протягом усієї процедури банкрутства, створення необхідних умов для подолання неплатоспроможності боржника, так і для більш повного задоволення вимог кредиторів, що проявляється у забезпеченні усіх кредиторів рівними правовими можливостями при задоволенні їх вимог, реалізації їх прав і законних інтересів, забезпеченні конституційного принципу рівності усіх перед законом, у тому числі й в умовах, коли майна боржника недостатньо для повного задоволення вимог кредиторів. Задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою, має здійснюватись за правилами, встановленими Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України у п.п. 1.2. та 8.5. Рекомендацій Президії від 04.06.2004 р. №04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При цьому, відповідно до положень абз. 2 п. 1 постанови пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" та абз. 2 п. 2.1. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004р. № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вказаний Закон містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Це означає, що в даному випадку, вирішуючи господарський спір, суд має керуватись нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і застосовувати їх переважно перед нормами інших законів, що поширюються на спірні правовідносини.

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" лише передбачає право заставодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна та право пред'явлення вимоги у випадку порушення справи про банкрутство боржника незалежно від строку виконання зобов'язання, що забезпечене заставою, а порядок реалізації цих прав врегульовано Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як визначено в ст. 1 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 5.4. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. №04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій поширюється на вимоги кредиторів незалежно від того, чи подавали вони заяви до господарського суду про визнання їх вимог у справі про банкрутство відповідно до ст. 14 Закону та незалежно від моменту порушення виконавчого провадження за такими вимогами.

Згідно з п. 43 постанови пленуму Верховного Суду України, від 18.12.2009, № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" дія мораторію поширюється виключно на вимоги виконавчих документів, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру на всі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, зокрема зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно та майно, яке знаходиться у податковій заставі на задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо.

Виключний перелік вимог кредиторів, на які дія введеного мораторію не поширюється визначено в ч. 5 та ч. 6 ст. 12 Закону, в яких вказано, що мораторій не поширюється на задоволення вимог на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

Отже, на всі інші вимоги кредиторів, введений ухвалою суду про порушення провадження у справі про банкрутство, мораторій поширює свою дію, у тому числі на вимоги кредиторів, що забезпечені заставою.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 50 постанови пленуму Верховного Суду України, від 18.12.2009, № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" оскільки на передбачені статтями 536 та 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом. Те саме стосується процентів за позику та кредит (статті 1048, 1054 та 1057 ЦК).

Також суд ураховує, що ухвалою господарського суду Житомирської області від 14.02.2013 р. у справі №4/18-Б про банкрутство відповідача визнано вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до відповідача на суму 3825382,06 грн. основного боргу - до першої черги як забезпечені заставою, 85,00 грн. витрат зі сплати державного мита і 40,00 грн. витрат за внесення до Єдиної бази даних інформації щодо кредитора - до першої черги, відмовлено у визнанні вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до відповідача у сумі 3210363,98 грн. основного боргу та 106691,79 грн. пені, зобов'язано розпорядника майна Паламарчука О.А. включити до реєстру вимог кредиторів визнані судом вимоги згідно визначеної судом черговості, окремо внести до реєстру вимоги, забезпечені заставою майна боржника, та відомості про майно боржника, яке є предметом застави (а.с. 138-147).

Заборгованість у сумі 38255382,06 грн. основного боргу, що її визнано судом відповідно до вказаної ухвали, виникла по кредитному договору №КА-120Е від 21.11.2006 р. та забезпечена заставою майна відповідача згідно з договором застави майна №КА-120-Е/дз-1 від 01.02.2007 р., а саме: бурякозбирального комбайна ХОЛМЕР мод. "ТЕРРА ДОС", 2006 р. в., заводський №214406, двигун №389142307514, об'єм двигуна 14858, реєстраційний №08387ВК, з яких сума заборгованості по відсоткам, яка виникла до порушення провадження по справі про банкрутство відповідача (до 26.03.2010 р.) складає 65332,16 євро (еквівалент 711188,91 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 31.01.2011 р. (дата заяви ПАТ КБ "Приватбанк" з вимогами у справі №4/18-Б про банкрутство відповідача).

Як вбачається із заяви від 27.03.2013 р. вих. №27/03-1 про зменшення позовних вимог заборгованість за відсотками за кредитним договором №КА-120Е від 21.11.2006р. складає 88340,13 євро (еквівалент 928454,76 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 18.12.2012 р. (дата відправлення поштовим зв'язком позовної заяви на адресу суду)) за період з 27.03.2010 р. по 22.08.2012 р., тобто після порушення провадження у справі про банкрутство (провадження у справі про банкрутство порушено ухвалою суду від 26.03.2010 р.) і є поточною вимогою в розумінні ст. 1 Закону, яка відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 23 Закону може пред'являтись у справі про банкрутство тільки в межах ліквідаційної процедури.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013 р. майно боржника, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який є спеціальним, не позбавляє заставодержателя права на задоволення вимог за рахунок предмета застави, а навпаки гарантує йому це право. Проте, таке задоволення вимог має відбуватись у визначеному вказаним Законом порядку.

Таким чином, ураховуючи те, що ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.03.2010 р. стосовно відповідача порушена справа про банкрутство №4/18-Б та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що передбачає припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів, звернення стягнення на предмет застави в порядку, передбаченому Законом України "Про заставу" окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватись, оскільки встановлення в Законі особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку.

За наведених вище обставин суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову, тому в позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 1, п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" із позовних заяв майнового характеру, сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено наступне.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 55 ГПК України у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті) й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абз. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судовий збір").

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була направлена позивачем на адресу суду 18.12.2012 р. За подання позову до суду згідно з платіжним дорученням від 13.12.2012 р. №С1213U0420 позивачем сплачено судовий збір в розмірі 31816,00 грн. (а.с. 6).

Відповідно до офіційного курсу НБУ (1 євро = 10,42 грн.) станом на 13.12.2012 р. (день сплати судового збору) позивачем повинно бути сплачено 32093,08 грн. судового збору (153997,49 євро (сума заявлених позовних вимог) х 10,42 грн. (офіційний курс НБУ станом на день сплати судового збору - 13.12.2012 р.) х 2% = 32093,08 грн.).

Отже, позивачем за подання позову не доплачено 277,08 грн. судового збору (32093,08 грн. (сума судового збору, яка підлягала сплаті) - 31816,00 грн. (сума фактично сплаченого судового збору) = 277,08 грн.).

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним (п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" зменшення розміру позовних вимог є підставою для повернення сплаченої суми судового збору. Згідно з ч. 2 ст. 7 вказаного Закону судовий збір повертається в частині переплаченої суми.

При поданні заяви про зменшення позовних вимог від 27.03.2013 р. вих. №27/03-1 підлягало сплаті позивачем 18410,08 грн. судового збору (88340,13 євро (сума заявлених позовних вимог відповідно до заяви про зменшення позовних вимог) х 10,42 грн. (офіційний курс НБУ станом на день сплати судового збору - 13.12.2012 р.) х 2% = 18410,08 грн.).

Таким чином, з підстав зменшення позивачем позовних вимог позивачу з Державного бюджету України має бути повернуто частину судового збору, що його сплачено позивачем при поданні позову згідно платіжного доручення від 13.12.2012р. №С1213U0420, а саме судовий збір у розмірі 13405,92 грн. (31816,00 грн. (сума фактично сплаченого судового збору) - 18410,08 грн. (сума судового збору, що підлягала сплаті у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог) = 13405,92 грн.). Решта судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача у зв'язку із відмовою в позові.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 546, ч. 1, 2 ст. 589, ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. 1, ч. 1 ст. 4, ст. 20 Закону України "Про заставу", п. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. 1, 12, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013 р.), ч. 1, п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", господарський суд, -

вирішив:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Повернути Публічному акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код 14360570) з Державного бюджету України сплачений судовий збір згідно з платіжним дорученням від 13.12.2012 р. №С1213U0420 в розмірі 13405,92 грн. у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Оригінал платіжного доручення від 13.12.2012 р. №С1213U0420 знаходиться в матеріалах справи №4/5007/1484/12.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Омельян О.С.

Повний текст рішення складено та підписано: 03.04.2013 р.