Постанова

від 28.03.2013 по справі 2а-4851/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4851/12/2670 (у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2011р. №0010222310.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено перевірку Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» за результатами якої 26.10.2011р. складено акт №1409/23-10/20057835 невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Атлант Сервіс Груп», ТОВ «Радамант Груп» та ТОВ «Юніверсал-Сервіс-Україна» за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.

Актом перевірки встановлено порушення пп. 7.4.1, 7.2.3, 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 675 417грн., в тому числі: листопад 2008 року - 1 675 417грн.

На підставі встановленого порушення відповідачем 15.11.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0010222310, яким за порушення пп. 7.4.1, 7.2.3, 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму ПДВ в розмірі 2 094 271грн., в тому числі -1 675 417грн. - основний платіж та 418 854грн.- штрафні санкції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність винесеного податковим органом податкового повідомлення-рішення.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Статтею 7 п. 7.4 пп. 7.4.1 вказаного Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст.. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ( іншими подібними документами згідно з пп.. 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом податкової служби суму податку, попередньо включені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму додаткового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, норми п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Атлант Сервіс Груп», ТОВ «Радамант Груп» та ТОВ «Юніверсал-Сервіс-Україна», за результатами чого включив до складу податкового кредиту суму ПДВ.

ТОВ «Атлант Сервіс Груп» зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією від 03.09.2007 року за №10681020000020803. Взято на податковий облік в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 04.09.2007 за № 81556.

ТОВ «Радамант Груп» зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією від 10.01.2008 року за №10681020000021820. Взято на податковий облік в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.01.2008 за № 104802.

ТОВ «Юніверсал Сервіс - Україна» зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією від 03.12.2007 року за №10681020000021541. Взято на податковий облік в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 04.12.2007 за № 96905.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Юніверсал Сервіс - Україна» було укладено договір поставки обладнання № 06/10-2008р. від 06.10.2008 року та договір поставки обладнання № 07/10-2008р. від 07.10.2008р.

При здійсненні взаємовідносин за договорами ТОВ «Юніверсал Сервіс - Україна» було оформлено на користь позивача видаткову накладну №11/1 від 28.11.2008р., податкову накладну № 11/1918 від 28.11.2008р., податкову накладну № 11/1919 від 28.11.2008р., видаткову накладну № 11 від 28.11.2008р., податкову накладну №11/1941 від 28.11.2008р., видаткову накладну №11 від 28.11.2008р., податкову накладну №11/1930 від 28.11.2008р., акт здачі-прийняття робіт від 28.11.2008р., податкову накладну №11/1931 від 28.11.2008 р.

Між позивачем та ТОВ «Радамант-Груп» було укладено договір поставки № 01/10-2008 від 01.10.2008 р.

При здійсненні взаємовідносин за договором ТОВ «Радамант-Груп» було оформлено на користь позивача видаткову накладну № 11/1 від 28.11.2008р., податкову накладну № 11/1947 від 28.11.2008р., видаткову накладну № 11 від 28.11.2008 р., податкову накладну № 11/1948 від 28.11.2008р.

Між позивачем та ТОВ «Атлант-Сервіс Груп» було укладено договір поставки обладнання №08/10-2008 від 08.10.2008 р.

При здійсненні взаємовідносин за договором ТОВ «Атлант-Сервіс Груп» було оформлено на користь позивача видаткову накладну № 11 від 28.11.2008р., податкову накладну № 11/1966 від 28.11.2008 р.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім, того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Отже, укладаючи угоди із своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

З усього цього слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Атлант Сервіс Груп», ТОВ «Радамант Груп» та ТОВ «Юніверсал-Сервіс-Україна» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Так, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази зберігання, використання придбаного обладнання у власній діяльності позивача, докази реалізації придбаного обладнання.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Атлант Сервіс Груп», ТОВ «Радамант Груп» та ТОВ «Юніверсал-Сервіс-Україна» є нікчемними, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного саме з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, колегія суддів, зазначає, що контрагенти позивача ТОВ «Атлант Сервіс Груп», ТОВ «Радамант Груп» та ТОВ «Юніверсал-Сервіс-Україна» на момент складання податкових накладних були зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мали свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість.

Колегія суддів також відмічає, що в своєму рішенні суд першої інстанції в якості аргументу для відмови в задоволенні позовних вимог посилається на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2010 року по справі №1-582/10 за обвинуваченням керівників ТОВ «Атлант Сервіс Груп», ТОВ «Радамант Груп» та ТОВ «Юніверсал-Сервіс-Україна» у вчиненні злочину передбаченого ст.28 ч.2, ст.205 ч.2, ст.358 ч.2, ст.358 ч. 3 Кримінального кодексу України.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими аргументами суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2010 року про звільнення від кримінальної відповідальності керівників ТОВ «Атлант Сервіс Груп», ТОВ «Радамант Груп» та ТОВ «Юніверсал-Сервіс-Україна», у зв'язку з актом амністії, не можна вважати підставою для висновку про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами правовідносин з контрагентами.

З цієї постанови не вбачається, що під час розгляду справи аналізувались операції з позивачем, а також те, що підписи на первинних документах за операціями з позивачем були підроблені та замість керівників контрагентів проставлені іншими особами. За змістом цієї постанови відсутні посилання на будь-які покази керівників контрагентів щодо сумісної протиправної діяльності підприємства-контрагента та товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані».

Крім того, в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення від 15.11.2011р. №0010222310 не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 15.11.2011р. №0010222310.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.