Ухвала

від 16.12.2014 по справі 2а-4851/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/800/26198/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року

у справі № 2а-4851/12/2670

за позовомСпільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-американське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» (далі по тексту - позивач, СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.12.2013 року, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 року в задоволенні позовних вимог СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року апеляційну скаргу СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено невиїзну документальну перевірку СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Атлант Сервіс Груп», ТОВ «Радамант Груп» та ТОВ «Юніверсал Сервіс - Україна» за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складено акт від 26.10.2010 року № 1409/23-10/20057835.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.4.1, пп. 7.2.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , а саме: занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 675 417грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011 року № 0010222310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 094 271,00 грн. (основний платіж -1 675 417 грн., штрафні санкції - 418 854 грн.).

За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судами попередніх інстанцій між СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» (покупець) та ТОВ «Юніверсал Сервіс - Україна» (постачальник), ТОВ «Радамант - Груп» (постачальник), ТОВ «Атлант - Сервіс Груп» (постачальник) було укладено договори поставки (від 06.10.2008 року № 06/10-2008, від 07.10.2008 року № 07/10-2008, від 01.10.2010 року № 01/10-2008, від 08.10.2008 року № 08/10-2008), відповідно до умов яких постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем було надано до суду першої інстанції копії видаткових накладних, податкових накладних та акт приймання - передачі виконаних робіт від 28.11.2008 року підписаний СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» та ТОВ «Юніверсал Сервіс - Україна», проте неможливо визначити саме якого з укладених договорів поставки він стосується.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи оформленні з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» .

З матеріалів справи вбачається, що розрахунки між СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» та ТОВ «Юніверсал Сервіс - Україна» здійснювались шляхом передачі позивачем простого векселю, що підтверджується копіями додаткових угод № 2 до договорів укладених з ТОВ «Атлант - Сервіс Груп» (договір поставки обладнання № 08/10-2008 від 08.10.2008року), ТОВ «Радамант Груп» (договір поставки обладнання № 01/10-2008 від 01.10.2008 року та № 01/10-2008 від 01.10.2008 року), ТОВ «Універсал сервіс - Україна» (договір № 07/10-2008 від 07.10.2008 року, № 06/10-2008 від 06.10.2008 року, № 06/10-2008 від 06.10.2008 року) та складених відповідно до них актів приймання передачі векселів.

Однак, позивачем не було надано суду документів, які б підтверджували здійснення виплат по даним векселям, також, не надано реєстр виданих векселів.

Крім того, СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» не надано доказів, які б підтверджували факт подальшого використання придбаних товарів отриманих за вищевказаними договорами поставки.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції проаналізувавши наявні у справі матеріали, вірно дійшли висновку, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ «Юніверсал Сервіс - Україна», ТОВ «Радамант - Груп», ТОВ «Атлант - Сервіс Груп» носять реальний характер, оскільки, вищевказані документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції з контрагентами.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є правомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов