Рішення

від 06.12.2006 по справі 20-7/129

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-7/129

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"06" грудня 2006 р. справа № 20-7/129

За позовом:          Першого заступника військового прокурору

          Військово-Морських Сил України

          (99011, м. Севастополь, вул. Леніна,41)

          в інтересах держави в особі

          Верховної Ради України

          (01008, м. Київ, вул.Грушевського,5)

          Кабінету Міністрів України

          (01008, м. Київ, вул.Грушевського,12/2)

          Фонду державного майна України

          (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)

до відповідачів:          Приватного підприємства “Інавтосервіс”

          (99022, м. Севастополь, вул. Кілєн балка,2-25)

          Федерального державного унітарного підприємства

          “13 судоремонтний завод Чорноморського флоту”

          Міністерства оборони  Російської Федерації

          (99004, м. Севастополь, вул. Кілєн балка)

третя особа,          Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації

яка не заявляє          та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна”

самостійних вимог          Севастопольської міської Ради

на предмет спору          (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 83)

на стороні позивача

про          визнання недійсним договору оренди з правом викупу б/н від 15.01.1997 та Доповнення №1 до нього від 24.04.1997;

Суддя Ілюхіна Г.П.

Представники сторін:

від прокурора:          - Нєкрилов Г.Г., довіреність № 3/2991 від 09.11.2006;

від позивача:          - не з'явився (Верховна Рада України);

          - не з'явився (Кабінет Міністрів України);

          - Савонок Ю.М., довіреність № 330 від 13.06.2006 (Фонд державного

          майна України);

від відповідача:          - Водолазкін Володимир Адольфович, юрисконсульт, довіреність

№123 від 06.06.2006 (ФДУП “13 СРЗ ЧФ” МО РФ);

          - Парчагін Володимир Вікторович, провідний юрисконсульт,

           довіреність №84 від 31.01.2006 (ФДУП “13 СРЗ ЧФ” МО РФ);

          - Кулагін М.Ю., директор, наказ № 1 від 03.01.2005 (ПП “Фірма

           “Інавтосервіс”);

          - Марчук Ю.І., довіреність б/н від 12.06.2006 (ПП “Фірма

           “Інавтосервіс”);

від третьої особи:          - Густова О.О., довіреність № 4679 від 19.08.2006.

Суть спору:

09.05.2006 Перший заступник військового прокурору Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовними вимогами до Приватного підприємства “Інавтосервіс”, Федерального унітарного підприємства “13 судоремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони  Російської Федерації про визнання недійсним договору оренди з правом викупу № б/н від 15.01.1997 та Доповнення  №1 до нього від 24.04.1997.

Прокурор обґрунтував свої вимоги порушенням сторонами ст.ст. 75, 85, 113, 117 Конституції України, розділу  5 Закону України „Про власність”, ст.ст. 48, 225 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4  Закону „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, ст. 25 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст. 1, 3.1. Закону України „Про Державну програму приватизації”, ст. 1 Закону України „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 № 887-XII, Міжнародних угод України та Росії по розподілу Чорноморського флоту СРСР, зокрема, Угод про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, про параметри поділу Чорноморського флоту, про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України), розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 555-р „Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР”.

Прокурор в поясненні (вх.№ 33566) повідомив, що прокурорська перевірка щодо відчуження нерухомого майна ЧФ РФ здійснена в грудні 2004 року за дорученням Секретаря Ради безпеки та оборони України, тому доводи про те, що по вимогах минув строк  позовної давності безпідставні, об'єкт містився в Додатку № 2 до Міжнародної Угоди між Україною та Росією, знаходиться в оренді ЧФ РФ, в БТІ та ДРОНМ міста Севастополя, за ПП “Інавтосервіс” не зареєстрований, тому у власника майна не було відомостей про його відчуження і не могло бути до перевірки в грудні 2004 року; у перехідний період заборонялись будь-які односторонні дії Сторін стосовно ЧФ, а також видання наказів та розпоряджень, що не виходять від Президентів України та Росії (т.2 а.с. 52 –54).

Ухвалою суду від 01.06.2006 порушено провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради (т.1 а.с.1-2).

До початку судового розгляду справи від відповідача (ФДУП “13 СРЗ ЧФ” МО РФ) надійшло клопотання (вх.№ 15370) про зупинення провадження у справі до розгляду Севастопольським апеляційним господарським судом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду м. Севастополя по справі № 20-11/305-10/240-8/052 від 25.04.2006 за позовом Військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Федерального державного унітарного підприємства “13 судоремонтний завод ЧФ” МО РФ та ПП “Фірма “Інавтосервіс” про визнання недійсним договору оренди з правом викупу від 15.01.1997 та Додатку до нього від 24.04.1997, у зв'язку з тим, що зазначена справа пов'язана з предметом спору по даній справі (т.1 а.с.32).

Ухвалу господарського суду м. Севастополя від 25.04.2006 по справі № 20-11/305-10/240-8/052 скасовано Севастопольським апеляційним господарським судом 20.06.2006, справу передано на розгляд господарському суду м. Севастополя (т.1 а.с.147-148).

В судовому засіданні сторони заявили клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду справи № 20-11/305-10/240-8/052, пов'язаної з цією справою предметом спору (т.1 а.с.149).

Ухвалою суду від 03.07.2006 провадження у справі зупинено в порядку частини 1 статті  79 Господарського процесуального кодексу України до розгляду господарським судом м. Севастополя справи № 20-11/305-10/240-8/052 за позовом Військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України  до Федерального державного унітарного підприємства “13 судоремонтний завод ЧФ” МО РФ та ПП “Фірма “Інавтосервіс” про визнання недійсним договору оренди з правом викупу від 15.01.1997 та Доповнення № 1 до нього від 24.04.1997, у зв'язку з тим, що зазначена справа пов'язана з предметом спору по даній справі (т.1 а.с.150-151).

Ухвалою суду від 10.07.2005 справа прийнята до провадження суддею Гоголем Ю.М., справі привласнено № 20-11/305-10/240-8/052-3/229.

Ухвалою суду від 22.08.2006 провадження по справі № 20-11/305-10/240-8/052-3/229 припинено в порядку пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою прокурора від позову (т.2 а.с.4-6).

Ухвалою суду від 18.10.2006 провадження по справі № 20-7/129 поновлено (т.2 а.с.1-2).

Верховна Рада України в клопотанні (вх.№ 15608, 15734), відзивах (вх.№ 17917, 18183, 31034) просить розглянути справу у відсутність її представників, надав постанову Верховного Суду України від 28.03.2006 по справі № 4/201, де міститься обґрунтування прокурорського позову в інтересах держави, вважає, що строк позовної давності не минув, оскільки про порушення відповідачами прав державної власності позивачу –Верховній Раді України –стало відомо після отримання позовної заяви прокурора після реалізації матеріалів перевірки, тому перебіг строку позовної давності починається з дати, коли особа дізналась чи повинна була дізнатись, вважає, що сторонами порушено було чинне законодавство, яке діяло в момент укладення договору; в договорі відсутні суттєві умови договору оренди, передбачені ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” в редакції від 14.03.1995 № 98/95-ВР, згідно з якою у договорі повинна бути вказана орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, орендарем повинно бути здійснено страхування взятого ним в оренду майна, сторонами повинно бути проведено оцінку об'єкту оренди за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, яка передує укладенню договору оренди, що передбачено статтею 11 зазначеного Закону; підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі з посиланням на ст.ст. 6, 9, 41 Конституції України, ст.ст. 2, 32 –34 Закону України „Про власність”, міждержавні Угоди між Російською Федерацією і Україною по Чорноморському флоту: про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, про параметри поділу Чорноморського флоту, про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, статтями 44, 48, 76, 83 Цивільного кодексу УРСР (т. 1 а.с. 43-44, 48-58, 75-80, 140-145; т. 2 а.с. 9-10).

Фонд державного майна України в поясненні (вх.№ 16690) вважає, що зазначений договір було укладено до підписання Угоди між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, однак Севастопольський  судноремонтний  завод  (військова частина 87069) до 1991 року був військовою частиною Міністерства оборони СРСР, до прийняття Закону України „Про економічну самостійність Української РСР” Фонд був органом, уповноваженим управляти майном зазначеної військової частини; Севастопольський судноремонтний завод до 1991 року відносився до об'єктів союзного підпорядкування,  який розміщувався на території України, такий об'єкт підпадав під дію Закону України "Про підприємства, установи організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року №540-ХП, згідно зі ст. 1 Закону, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, договір укладено з порушенням законодавства України про оренду; на сьогоднішній день діє розпорядження Кабінету Міністрів України "Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього   СРСР"   від   21.12.2005   року   №   555-р, яким Кабінет Міністрів України поклав на Фонд державного майна України функції з управління державним  майном, зазначеним у Додатках № 2 і № 3 до Угоди, та майном, яке не включене до цих додатків, але фактично використовується Чорноморським флотом Російської Федерації, також уповноважив Фонд державного майна України укласти від імені Уряду України  договори оренди державного майна, зазначеного у додатках № 2 і № 3 до Угоди; склад майна військових містечок, які використовуються Севастопольським судноремонтним заводом на умовах оренди, визначений у Додатку № 2 (військове містечко № 481, яке розташоване у м. Севастополі по вул. Гранатній, 1); здача в оренду, а також відчуження суперечить міжнародним Угодам, а також законодавству України; має місце перевищення повноважень у частині передачі майна в оренду та його відчуження (т.1 а.с. 66 –69).

Третя особа –КП „БТІ та ДРОНМ” Севастопольської міської Ради (вх.№ 32043) у поясненні вважає, що на дату реєстрації спірного об'єкту в БТІ діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56, підставою для реєстрації були Акти про прийняття об'єкту до експлуатації, реєстраційне посвідчення об'єкту свідчить лише, що військова частина 87069 володіє майном на праві повного господарського ведення, а не власності. Зазначений об'єкт, згідно з Актом прийнятий до експлуатації 1997 ВМІС ЧФ МО РФ та в/ч 33555, в/ч 87069 була підрядником і прийняла об'єкт в тимчасову експлуатацію (т.2 а.с. 14 –26).

Відповідач (ФДУП “13 судоремонтний завод ЧФ” МО РФ) у відзиві на позов (вх.№35047) зазначив, що 24 квітня 1997 року колишня їдальня ВСО була знята з балансу Севастопольського судоремонтного заводу (в/ч 87069) і згідно Акту №5 приймання-передачі основних засобів передана на баланс ПП «Інавтосервіс», з цього моменту по теперішній час даним об'єктом нерухомості володіє і користується ПП «Інавтосервіс»; ПП «Інавтосервіс»відповідно до підписаного Доповнення до договору передало будівельні матеріали на суму 93 500 гривень, які були використані на закінчення будівництва житлового будинку; у виконання зобов'язань за договором від 15.01.1997 року Севастопольським судоремонтним заводом (в/ч 87069) були здійснені дії по реєстрації за собою прав на даний об'єкт нерухомості в ДКП „БТІ та ДРОНМ” міста Севастополя з метою подальшого переоформлення їх на користь ПП «Інавтосервіс»; на момент укладення договору від 15.01.1997 і доповнення до нього від 24.04.1997 Севастопольський судоремонтний завод був державним підприємством, зареєстрованим на території Севастополя відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні», про що прямо указувалося в його Статуті, діючим на момент підписання спірних угод; відповідно до ст.10 даного закону і ст.37 Закону України «Про власність»майно, закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського ведення; відчуження спірного об'єкту нерухомості на користь ПП «Інавтосервіс»було здійснено на законних підставах; на момент підписання доповнення до договору від 24.04.97 року які-небудь обмеження на укладення договорів міни в законодавстві України були відсутні, не застосовується до спірних правовідносин через відсутність між сторонами орендних правовідносин; порушень міжнародних договорів сторонами при укладенні договору міни також допущено не було; на момент підписання договору від 15.01.1997 і доповнення до нього від 24.04.1997 всі вказані заступником прокурора міжнародні нормативні акти не діяли унаслідок відсутності їх ратифікації з боку України або унаслідок того, що були ще не підписаними державами; Угода між РФ і Україною по Чорноморському флоту від 09.06.1995 дотепер не ратифікована, а Угода про взаємні розрахунки, пов'язані з розділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту на території України, була підписана між урядом України і урядом РФ після укладення і виконання спірного договору; відповідно до ст.2 Угоди між Україною і РФ «Про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі ЧФ колишнього СРСР»від 03.08.1992 року, перехідний період встановлювався до 1995 року включно і до часу підписання договорів в 1997 році вже закінчився; вважає, що обмежень щодо розпорядження спірним майном з боку Севастопольського СРЗ у момент укладення договору від 15.01.97 р. і Доповнення до нього від 24.04.97 р. не існувало; у позові заступника прокурора повинно бути відмовлено унаслідок пропуску терміну позовної давності; з моменту укладення і виконання оспорюваного договору і доповнення до нього, а також з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права пройшло більше трьох років, що відповідно до ч.4 ст.267 ГК України є підставою для відмови в позові (т. 2 а.с.71-72).

Відповідач (ПП «Інавтосервіс») у відзиві на позов (вх.№ 35048) зазначив, що позовні вимоги заступника прокурора засновані на законодавстві, частина з якого не підлягає застосуванню в спірних правовідносинах: ст.3.1 Закону України «Про державну програму приватизації», закон прийнятий 03.06.1997 і набув чинності 10.07.1997, тобто вже після укладення і виконання оспорюваного прокурором договору, у зв'язку з чим, при їх підписанні норми цього закону не могли бути порушеними; вважає, що перехідний період, під час якого заборонялося здійснення односторонніх дій щодо Чорноморського флоту, відповідно до ст.2 Угоди між Україною і РФ «Про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі ЧФ колишнього СРСР»від 03.08.1992, встановлювався до 1995 року включно, дія перехідного періоду міжнародними угодами не продовжувалася; Угода між РФ і Україною по Чорноморському флоту від 09.06.1995, відповідно до якого розділ об'єктів Чорноморського флоту повинен здійснюватися за станом на 03 серпень 1992 року, є дотепер не ратифікованою, у зв'язку з чим, відповідно до ст.9 Конституції України дана міжнародна угода не є частиною національного законодавства України і не може застосовуватися в спірних правовідносинах; не може застосовуватися в спірних правовідносини також і міжнародна Угода про взаємні розрахунки, пов'язані з розділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту на території України, підписане між урядом України і урядом РФ 28.05.1997 (що набуло чинності з моменту ратифікації 12.07.1999); правовідносини між Севастопольським судоремонтним заводом і ПП «Інавтосервіс», за своїм змістом, не були орендними, у зв'язку з чим, застосування Закону України „Про оренду державного та комунального майна”  до спірних правовідносин виключається; Доповненням № 1 до договору від 24.04.1997 предмет договору оренди з правом викупу від 15.01.1997 був змінений; згідно змінам, внесеним доповненням від 24.04.1997, між сторонами фактично вже був укладений і виконаний договір міни, а не договір оренди з правом викупу; Доповненням від 24.04.1997 був змінений порядок і форма розрахунків взамін орендної плати у розмірі вартості зданого на повний амортизаційний термін приміщення передбачалася передача товарів перерахованих в Додатку №1 в обмін на приміщення по вул. Гранатна, 1 в м. Севастополі; відповідно до ст. 225 ЦК УРСР, якщо продавець майна не є його власником, покупець придбає право власності лише в тих випадках, коли згідно ст. 145 ЦК УРСР власник не має права витребувати від нього це майно; відповідно до ст.225 ЦК УРСР, єдиною позовною вимогою прокурора, заявленого на користь держави, може бути витребування цього майна з чужого незаконного володіння, яке повинно розглядатися судом з урахуванням вимог ст.145 ЦК УРСР про сумлінність придбання; позовні вимоги заявлені без урахування правового статусу спірного майна і повноважень Севастопольського судоремонтного заводу на його відчуження; Севастопольський судоремонтний завод на момент укладення спірного договору і Доповнення до нього був державним підприємством і спірне майно було закріплено за ним на праві повного господарського ведення, а не оперативною управління; доказом володіння майном на праві повного господарського ведення є Статут ГП «Севастопольського судоремонтного заводу»(затвердженого в 1993 р. і діючого на момент укладення спірного договору), в п.10 ст.3 якого міститься пряма вказівка на те, що державне майно, що знаходиться на балансі Севастопольського СРЗ використовується їм на правах повного господарського ведення; відповідно до ст. 37 Закону України «Про власність», ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні»від 27.03.1991 (діючим на момент укладення спірного договору оренди) і ст.47 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік, підприємство, здійснюючи право повного господарського ведення, володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном, скоюючи відносно його будь-які дії, що не суперечать закону і меті діяльності підприємства; до права повного господарського ведення застосовуються правила про право власності; позовні вимоги заявлені з пропуском терміну позовної давності, що є підставою для відмови йому в позові (т.2 а.с.78-79, 88).

Строк вирішення спору по справі продовжувався, розгляд справи відкладався та зупинявся в порядку статей 69, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

З'ясовані наступні обставини:

21.02.1995 Федеральне державне унітарне підприємство „13 судоремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони  Російської Федерації зареєстрований як Державне підприємство „Севастопольський судоремонтний завод Чорноморського флоту” на підставі Закону України „Про підприємства в Україні” на підставі ст.ст. 8, 10 Ялтинської Угоди між Україною та Росією „Про принципи формування ВМФ Росії та ВМС України на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР”, підприємство створено на перехідний період, Статут затверджено Командувачем ЧФ 11.12.1993.

Згідно зі ст.ст.10.1, 10.3 Статуту управління Севастопольським судоремонтним заводом здійснюється у відповідності до діючого законодавства та дійсного Статуту, керівник підприємства діє на підставі контракту, Статуту, Договору про закріплення майна, діючого законодавства, а також інших обов'язкових для нього та підприємства нормативних актів.

Севастопольський судоремонтний завод є державною власністю ЧФ на перехідний період (ст. 3.1 Статуту).

Севастопольський судоремонтний завод підпорядковується Командувачу ЧФ на час перехідного періоду (ст. 3.4 Статуту).

Командувач ЧФ управляє майном Севастопольського судоремонтного заводу в перехідний період на правах власника (ст. 3.5 Статуту).

Державне майно, що знаходиться на балансі Севастопольського судоремонтного заводу, використовується ним на праві повного господарського ведення і розпорядження у відповідності з метою діяльності та призначенням майна (ст. 3.10 Статуту).

11.11.2003 Статут ДП „Севастопольський судоремонтний завод” перереєстровано та підприємство перейменовано у Федеральне державне унітарне підприємство „13 судоремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони  Російської Федерації (далі –ФДУП „13 СРЗ ЧФ” МО РФ), як підприємство зі 100-відсотковим іноземним капіталом (а.с. 86 –113, 114 –126, т. 1).

Нерухоме майно станом на 28.05.1997 надано йому  в користування у відповідності з Угодою між Російською Федерацією і Україною (п.3.1. Статуту 2003).

15.01.1997 між Севастопольським судноремонтним заводом (в/ч 87069) (з 11.11.2003 –Федеральне державне унітарне підприємство „13 судоремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони  Російської Федерації) та ПП “Інавтосервіс” укладено договір оренди з правом викупу нежитлового приміщення по адресі вул. Гранатна, 1, корисною площею 1573,9 м2, для використання, як станції ремонту та технічного обслуговування автомобілів; орендна плата встановлена за площу 640 м2, строк оренди: до 15.01.2003.

Пунктами 2.3, 2.4, 6.2, 6.3 Договору передбачалось, що у випадку викупу приміщення орендатором орендодавець зобов'язується оформити документацію даного приміщення орендатору; орендодавець зобов'язаний зареєструвати право власності на приміщення в БТІ міста Севастополя після передачі технічної документації; приміщення переходить у власність орендатора, якщо він вносить повністю орендну плату у розмірі вартості зданого на повний амортизаційний строк приміщення; оренда приміщення згідно з договором буде припинена після переходу приміщення у власність орендатора (а.с. 8 –9, т. 1).

Доповненням № 1 від 24.04.1997 до Договору №б/н від 15.01.1997 сторони доповнили зазначений договір пунктами 1-4, згідно з якими у відповідності до раніше підписаного договору оренди з правом викупу ініціатор угоди зобов'язується передати на баланс учаснику угоди нежитлове приміщення по вул. Гранатна, 1, а учасник зобов'язується прийняти на баланс приміщення, і в якості розрахунку за нього надати у власність ініціатора угоди товари, перелічені в Додатку № 1,  узгодженої між сторонами якості та кількості; при виконанні даного договору грошові розрахунки між сторонами не здійснюються; приймаючи участь у договорі, сторони наділені одночасно правами та обов'язками продавця та покупця, встановленими законодавством України; ініціатор угоди зобов'язується передати на баланс учасника нежитлове приміщення по вул. Гранатна, б. 1 корисною площею 1573,9 м2; учасник зобов'язується в обмін на приміщення ініціатора угоди передати товари, перелічені у Додатку № 1; ініціатор угоди зобов'язується передати приміщення на баланс учасника угоди у 10-денний строк з моменту підписання угоди; учасник угоди зобов'язується протягом чотирьох місяців після прийняття приміщення у власність передати товари у власність ініціатора угоди.

Доповнення до договору не містить вартості майна, яке підлягає обміну між сторонами.

Додатком № 1 встановлено перелік майна, яке підлягає передачі за об'єкт оренди –нежитлове приміщення: вимикачі –250 шт.;  розетки –550 шт.; коробочки роздаточні –1600 шт.; світильник круглий –150 шт.; дзвінок електричний –30 шт.; лінолеум на теплій основі –1797 м2; замок врізний з ручками –30 шт.; плитка –70 м2; дошка необрізна 50 мм –3,0 м3; щебень –100 т; дріт 2x2,5 –6490 м; дріт 2x4 –600 м; кабель 2x2,5 –500 м; кабель 3х10+б –400 м; кабель 4x2,5 –100 м; залізо оцинковане 6=0,8 мм –114 лист; електролічильники –30 шт. (т.1 а.с. 10 –11, 137).

Вищепереличене свідчить про те, що Доповненням до договору оренди з правом викупу, передбачена міна, а не викуп.

24.04.1997 авізо № 5 здійснена передача приміщення на баланс ПП “Інавтосервіс”, оформлено списання об'єкту в інвентарній картці обліку основних засобів, складено Акт прийому-передачі від 24.07.1997 № 5 (т.1 а.с. 12 –15, 139).

24.07.1997 по накладній № 4 оформлено отримання товарів по Договору на суму 93500,00 грн. (т.1 а.с. 16).

Об'єкт договору оренди з правом викупу від 15.01.1997, а по Доповненню №1 до нього – з правом міни, міститься в Додатку № 2 до Угоди між Україною та Росією про параметри поділу Чорноморського флоту, № 7 „Об'єкти судноремоних заводів”: військове містечко № 481, перебувало на балансі в постійній експлуатації 1997 ВМІС КЧФ, в тимчасовій експлуатації в/ч 87069, що підтверджується Актом робочої комісії про готовність до прийняття в експлуатацію державною комісією закінченого будівництвом об'єкту 6/7-105 від 02.12.1974 генеральним підрядником та субпідрядниками в/ч 87069, 90242, 05924, УНР - 264 (т.1 а.с. 20, 22 –28; т.2 а.с.16-26).

По даних БТІ та ДРОНМ міста Севастополя, приміщення їдальні по вул. Гранатна, 1, зареєстровано за в/ч 87069, як державним підприємством, на підставі Акту Державної комісії про прийняття в експлуатацію від 02.12.1974, затвердженого командиром в/ч 59131, про що видано реєстраційне посвідчення від 06.03.1997, на ПП “Інавтосервіс” не перереєстровано. Бланк реєстраційного посвідчення від 06.03.1997 передбачав зазначення того, якій організації належить будівля: державній, кооперативній, громадській підприємству чи організації. (т.1 а.с. 21; т.2 а.с. 12 –13).

Договір оренди з правом викупу від 15.01.1997, укладений командиром в/ч 87069 капітаном 1 рангу Савинкиним В.М. на приміщення  їдальні в ВМІС КЧФ не реєструвався, укладений без узгодження з ним та Командувачем ЧФ (т.1 а.с. 19).

Функцію управління майном підприємств, установ та организацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, покладено на Фонд державного майна України Законом України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 № 1540-XII (т.2 а.с. 55 –56).

Функція управління майном, що вивільняється в процесі поділу Чорноморського Флоту Указом Президента України від 27.03.1995 № 256/95 покладалась на Міністерство оборони України (т.2 а.с. 61).

Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 № 8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” дію ст.ст. 2, 5 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" зупинено.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 555-р „Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР” на Фонд державного майна України покладено функції управління державним майном, зазначеним у Додатках 2 і 3 до зазначеної Угоди  (а.с. 36).

Господарським судом міста Севастополя неодноразово розглядалась в період з 23.12.2004 по 23.08.2006 справа № 20-11/305-10/240-8/052-3/229  з тим же предметом спору та підставами, крім сторін - позивача, в якості якого виступало Міністерство оборони України провадження, по якій припинено по п. 4 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з надходженням від військового прокурора ВМС України відмови від позову з тих підстав, що в провадженні господарського суду перебуває справа № 20-7/779, де позивачем зазначено Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України; відмову від позову прокурора прийнято, так як діючий Господарський процесуальний кодекс України не передбачає заміну позивача, якщо він невірно визначений прокурором  (т.2 а.с. 4 –6).

Спір виник у зв'язку з тим, що прокурор здійснив у грудні 2004 року перевірку використання об'єктів, що знаходяться в оренді у Чорноморського Флоту МО РФ по міжнародній Угоді, зробив висновок, що мало місце відчуження об'єкту державної власності України з порушенням на дату укладення угоди від 15.01.1997, та Доповнення №1 до неї від 24.04.1997, діючого законодавства України, що регулювало спірні відносини.

Правовідносини сторін регулюються ст.ст. 92, 116, 117, 121 Конституції України, п.4 Заключних та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 4, 22, 24, 25, 48, 63, 225, 241-242 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) (далі –ЦК УРСР), ст.10, 11 Закону України „Про оренду державного та комунального майна України”, ст. 4, 33, 37 Закону України „Про власність”, ст. 4 Закону УРСР „Про економічну самостійність УРСР”, ст. 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, ст. 10 Закону України „Про підприємства в Україні”, Угодами між Російською Федерацією і Україною „Про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі ЧФ колишнього СРСР” від 03.08.1992, „Щодо Чорноморського Флоту” від 09.06.1995, „Про параметри розділу Чорноморського Флоту” від 28.05.1997, „Про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України” від 28.05.1997 „Про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського Флоту та перебуванням ЧФ РФ на території України" від 28.05.1997.

Згідно з Угодами між Російською Федерацією і Україною „Про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі ЧФ колишнього СРСР" від 03.08.1992, „Щодо Чорноморського Флоту” від 09.06.1995, "Про параметри розділу Чорноморського Флоту" від 28.05.1997, „Про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України " від 28.05.1997 „Про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського Флоту та перебуванням ЧФ РФ на території України" від 28.05.1997, 13 судоремонтний завод входить в перелік об'єктів згідно з Додатком № 2 під № 7 „Об'єкти судноремонтних заводів”, в тому числі, військове містечко № 481, яке використовується ЧФ РФ в період дії Угоди на умовах оренди.

Згідно зі ст.ст. 1, 2, З, 4, 5, 8, 10, 11, 14 Угоди від 03.08.1992 Чорноморський флот підлягає розподілу між Договірними Сторонами з метою створення на його базі ВМС України та ВМФ Російської Федерації. Враховуючи інтереси України і Росії, як дружніх держав і прагнучи до забезпечення безпеки в басейні Чорного моря, Договірні Сторони вирішили на час сформування на Чорному морі ВМС України та ВМФ Російської Федерації встановити перехідний період, до 1995 року включно. Статус перехідного періоду визначається окремою угодою, яка повинна бути укладена Договірними Сторонами до 1 жовтня 1992 року. На перехідний період з моменту підписання цієї Угоди Чорноморський флот виводиться із складу ОЗС СНД і підпорядковується безпосередньо Президентам України і Російської Федерації. Президенти України і Російської Федерації на перехідний період призначають консенсусом Об'єднане Командування Чорноморським флотом. Договірні Сторони погодились, що комплектування Чорноморського флоту на перехідний період проводиться призовниками України і Російської Федерації в рівні пропорції (50 відсотків на 50 відсотків).

Протягом перехідного періоду Договірні Сторони спільно використовують існуючу систему базування та матеріально-технічне забезпечення. Подальший порядок базування ВМС України і ВМФ Російської Федерації визначається окремою угодою. Спільне використання Договірними Сторонами існуючої системи базування та матеріально-технічного забезпечення здійснюється з належною повагою до законодавства Договірних Сторін і без втручання у внутрішні справи одна одної. Будь-яка заява чи інша дія посадових осіб, що спрямовані па втручання у внутрішні справи Договірних Сторін, тягнуть прийняття відповідних заходів. Договірні Сторони укладають окремі угоди про конкретизацію принципів, що містяться у цій Угоді. Державні делегації Договірних Сторін підготують проекти таких угод до 1 жовтня 1992 року. Ця Угода набуває чинності з  моменту підписання і діє до закінчення перехідного періоду.

До закінчення перехідного періоду укладена нова міжнародна Угода від 09.06.1995.

Згідно зі ст.ст. 1, 2, 3, 6, 10, 11  Угоди між Російською Федерацією і Україною по Чорноморському флоту від 09.06.1995 на основі Чорноморського флоту створюється Чорноморський флот Російської Федерації і ВМС України. Чорноморський флот Російської Федерації і ВМС України базуються окремо. Основна база Чорноморського флоту Російської Федерації з розміщенням в неї штабу Чорноморського флоту Російської Федерації знаходиться в м. Севастополі. Чорноморський флот Російської Федерації використовує об'єкти Чорноморського флоту в м. Севастополі та інші пункти базування місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єктів оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення в Криму. Уряди Сторін регулюють питання, відносяться до майна Чорноморського флоту, підпишуть на цей рахунок окрему угоду, маючи на увазі раніше досягнуту домовленість о розділі вказаного майна в співвідношеній 50 на 50 процентів. В випадку, якщо одна із сторін буде заінтересована в використанні об'єктів, які по умовам цієї Угоди передбачені для використання другою стороною питання будуть вирішуватися шляхом укладення спеціальних угод для кожного окремого випадку. Сторони продовжують переговори, які відносяться до Чорноморського флоту, і, зокрема, розробку правового статусу умов перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; порядку здійснення взаєморозрахунків, зв'язаних з урегулюванням проблеми Чорноморського флоту, і по інших питаннях. Для спостереження за виконанням домовленості по Чорноморському флоту створюється Змішана російсько-українська комісія у складі державних делегацій Російської Федерації і України по переговорам по Чорноморському флоту.

Згідно ст. 1, п. 2 ст. 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією „Про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" від 28.05.1997 статус Чорноморського флоту Російської Федерації на території України визначається цією Угодою та іншими угодами сторін, які укладатимуться на розвиток цієї угоди.

Господарська діяльність підприємств, організацій та установ Чорноморського флоту Російської Федерації не повинні суперечити законодавству України.

Згідно ст. 1, 2 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 Чорноморський флот Російської Федерації використовує зазначені у статтях 2 і 3 цієї Угоди об'єкти Чорноморського флоту у м. Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єкти оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення на умовах та протягом строку дії Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28. травня 1997 року. Порядок використання об'єктів Чорноморського флоту, за винятком згаданих у статтях 2 і 3 цієї Угоди визначається Українською Стороною. Перелік та параметри об'єктів, які використовує Україна, містяться у Додатку № 1. Основна база Чорноморського флоту Російської Федерації знаходиться в м. Севастополі. На основній базі Чорноморського флоту Російської Федерації розміщується його штаб та інші органи управління, а також військові формування, підприємства, організації та установи Чорноморського флоту Російської Федерації. Перелік і параметри об'єктів, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації у м. Севастополі, містяться у Додатку № 2.

Згідно ст. 2, З Угоди між урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.07.1997 Українська сторона передає Російській стороні в оренду земельні ділянки і розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури, а також акваторію бухт в м. Севастополі і Феодосійському порту, зазначені в відповідно в додатках № 2і № 3 та картах № 1 і № 2 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту. Російська сторона використовує орендовані земельні ділянки, розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури та акваторії бухт відповідно до чинного законодавства України. Нарахування сум платежів за використання Чорноморським флотом Російської Федерації зазначених земельних ділянок і розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури, акваторій бухт, радіочастотного ресурсу, відшкодування екологічної шкоди, пов'язаної з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, здійснюється з дати підписання цієї угоди, а розрахунки провадяться Російською стороною починаючи з 1998 року, шляхом щорічного зменшення рівними частками державного боргу України перед Російською Федерацією, зазначеного в статті 1 цієї угоди, що залишається після вирахування компенсаційної вартості кораблів, суден і плавзасобів (526, 509 млн. Доларів США) відповідно до статті 1 цієї угоди і компенсації за розщеплюванні матеріали (200 млн. Доларів США) відповідно до окремої угоди. Сума щорічного погашення частини державного боргу України, що випливає із цієї статті, становить 97, 75 млн. Доларів США. Окремими угодами між уповноваженими органами Сторін визначається порядок взаєморозрахунків за об'єкти, що спільно використовуються.

Міжнародними угодами передбачалось, що поділ об'єктів ЧФ повинен відбуватись станом на 03.08.1992.

Відповідно до п. 2 ст. 2 "Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" від 28.05.1997 року (далі Угода) Російська Сторона використовує орендовані земельні ділянки, розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури та акваторії бухт відповідно до чинного законодавства України. Органом, який передав в оренду земельні ділянки і розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури, а також акваторію бухт в м. Севастополі і Феодосійському порту, зазначені відповідно в додатках № 2 і №3 та картах № 1 і № 2 до неї є Кабінет Міністрів України.

Згідно з п. 2 ст. 2 "Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України” від 28.05.1997 року підприємства, організації та установи Чорноморського флоту Російської Федерації" є розміщені на території України об'єкти Чорноморського флоту Російської Федерації, що укомплектовані військовослужбовцями і цивільними особами та займаються виробничо-господарською, лікувально-оздоровчою або іншою подібною діяльністю в інтересах Чорноморського флоту Російської Федерації. Статтею 8 зазначеної Угоди чітко передбачено, що утримання військових формувань на території України, їх комплектування особовим складом, фінансування та забезпечення всіма видами постачання та запасів здійснюються Російською Федерацією. Тобто в Угоді чітко передбачено цілі, мета використання майна, що передано в оренду.

Згідно зі ст.ст. 92, 116, 117, 121 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності; прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх  захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 4 Закону Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року № 142-ХІІ встановлено, що власністю народу України є основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд і інше майно на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-ХП майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Таким чином, з 1991 року майно відповідача - Севастопольського судноремонтного заводу є державною власністю України, тому приймати рішення про відчуження та відчужувати це майно міг тільки уповноважений орган України.

Відповідно до пункту 4 Заключних та перехідних положень ЦК України (в редакції від 16 січня 2003 року) положення Цивільного кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набрання ним законної сили.

Оскільки, спірний договір укладений до набрання сили діючим Цивільним Кодексом України, судом застосовуються норми Цивільного Кодексу УРСР  в редакції від 18 липня 1963 року.

Таким чином, спірний договір та доповнення до нього укладені з порушенням вимог ст.ст. 4, 24, 25, 48, 63,  225 ЦК  України (в редакції від 18 липня 1963 року), відповідно до яких право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові або уповноваженому ним органу.

Відповідно до ст.63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Згідно зі ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.ст. 24, 25 ЦК УРСР юридичними особами є державні підприємства та інші державні організації, що перебувають на господарському розрахунку, мають закріплені за ними основні і оборотні засоби та самостійний баланс; юридична особа діє на підставі статуту (положення).

Цивільні права особи здійснюють в межах, наданих договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які б могли порушити права інших осіб.

Відсутність в договорі оренди істотних умов, передбачених ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, дає суду підстави для висновку, що ця угода оренди не є укладеною.

При вчиненні угоди сторони повинні дотримуватись передбачених законом вимог до цієї угоди по змісту, формі тощо.

Статтями 4, 33, 37 Закону України „Про власність” № 697-ХІІ від 07.02.1991 в редакції 28.02.1995 встановлено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.  

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Відповідно до статті 10 Закону України „Про підприємства в  Україні” № 887-ХІІ від 27.03.1991 в редакції від 28.02.1995, майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності або повного господарського відання.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України  не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

Статутом та чинним законодавством України, міжнародними угодами між Російської Федерацією та Україною було передбачене інше.

На дату укладення договору оренди від 15.01.1997 будинок столової, розташований за адресою: місто Севастополь, вул. Гранатна, 1, та доповнення № 1 до нього від 24.04.1997, діюче законодавство України не передбачало можливості укладення договору оренди з правом викупу.

Таким чином, Севастопольський судноремонтний завод не мав права укладати договір оренди будівлі столової з правом його викупу, а також підписувати доповнення про міну будівлі їдальні.

Договір укладено без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Згідно зі статтями 241-242 ЦК УРСР, за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше.

Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Доповнення №1 до Договору, яке внесло зміни в договір від 15.04.1997, містить елементи договору міни, до якого застосовуються всі норми, що регулюють купівлю-продаж.

Угода міни не містить такої суттєвої умови, як вартість майна, яке підлягає обміну, підписана не уповноваженою особою, тому є нікчемною.

Договір міни передбачає втрату кожною стороною права власності на майно, яке передається в обмін, сфера застосування договору міни, як правило, передбачає обмін рівноцінного майна. В доповненні № 1 до договору відсутня вартість майна, що підлягає обміну.

Особи можуть реалізувати своє право свободи договору, вчиняти з метою створення зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії, і для цього достатньо, щоб Закон не визначав ці дії, як заборонені.

Неправомірність, недійсність угоди від 15.01.1997 та Доповнення до неї від 24.04.1997 випливає з прямих приписів Закону і не породжує ніяких правових наслідків для сторін, що її уклали, оскільки припис Закону існує і забороняє такі дії в момент вчинення і на майбутнє: ст.ст. 4, 24, 25, 63, 225 ЦК УРСР, ст. 4, 33, 37 Закону України „Про власність” передбачають право на продаж, розпорядження є тільки  у власника, або уповноваженого ним органу.

У Законі України „Про оренду державного та комунального майна” в редакції від 14.03.1995 відсутня, не передбачена оренда з правом викупу чи міни.

Той факт, що на дату розгляду справи та прийняття рішення по справі, право власності покупця ПП “Інавтосервіс”  дотепер не зареєстровано за ним, свідчить про те, що договір оренди з правом викупу від 15.01.1997 та Доповнення до нього не відносились і не відносяться по законодавству України до правовстановлюючих документів, з якими Закон пов'язує право вимагати державної реєстрації права власності.

Договір та Доповнення до нього є нікчемними, і спеціальне визнання їх недійсними в судовому порядку не потребується.

Проте учасник нікчемної угоди може вимагати від інших його учасників виконання обов'язків, що випливають з такої угоди, в таких випадках виникає потреба у зверненні до суду з позовом про визнання нікчемної угоди недійсною.

Оскільки в момент укладення угоди порушення Закону було прихованим, невідомим іншим особам, чиї інтереси, що охороняються законом, та права зачіпаються нею, та її правомірність оспорювалась і оспорюється сторонами та зацікавленими особами, спірна угода може бути визнана недійсною судом.

Той факт, що про це було відомо Севастопольській міській державній адміністрації та Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Севастополю не має доказового значення, так як власником майна є і була держава Україна в особі Верховної Ради України.

Спірне майно мало на дату укладення спірного договору та Доповнення № 1 до нього особливий статус, визначений статутом підприємства, законодавством України та міжнародними Угодами між Російською Федерацією та Україною.

Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, неможливості застосування зворотної сили Закону, посилання на те, що на момент укладення спірного договору орендодавець мав право розпоряджатися спірним майном, яке було предметом купівлі-продажу, безпідставні та спростовуються тим, що законодавство, що діяло в момент укладення договору оренди та Доповнення до нього, не передбачало оренди з правом викупу з 14.03.1995, а тим більш оренди з правом міни; об'єкт знаходився у орендодавця у господарському веденні в тимчасовій експлуатації, а не у власності, тому повноваження по його розпорядженню у орендодавця були відсутні.

Підстав для застосування ст. 145 ЦК УРСР суд не вбачає, оскільки у суду немає підстав вважати відповідача ПП “Інавтосервіс” добросовісним набувачем.

Майно вибуло із володіння власника поза його волею: ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України, ні Фонд державного майна України, ні Міністерство оборони України, ні ВМС України, ні Уряд України та Уряд РФ, ні Президенти обох країн, ні Командувач ЧФ (по статуту) не уповноважували нікого на його відчуження, не давали згоди на відчуження цього майна, про що відповідачі повинні були знати, оскільки це було загальновідомим фактом в силу прийнятих Верховною Радою України законів.

Все вищеперелічене дає суду право для висновку про те, що начальник Севастопольського судноремонтного заводу Савинкин В.М. не мав права розпоряджатись об'єктом, відчужувати його, оскільки це право не належало йому в той період.

Ні форма, ні зміст договору оренди та Доповнення до нього не відповідали вимогам діючого в той час  законодавства України.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.   Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи. Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання прокурора на ст.ст. 1, 3 Закону України  „Про Державну програму приватизації” від 03.06.1997 безпідставне, оскільки угода укладена до його прийняття, і Закон не має зворотної дії в часі.

Посилання прокурора на ст.ст. 2, 4 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)” заслуговують на увагу у зв'язку з тим, що вони зазначені прокурором в позові для підтвердження, що зміна власника державного майна може відбуватись тільки шляхом приватизації.

З зазначених обставин суд має достатньо підстав визнати спірний договір та Доповнення № 1 до нього недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону, на підставі статей 4, 24, 25, 48, 63, 225 Цивільного Кодексу УРСР (в редакції 1963 року).

До введення в дію Цивільного кодексу України (ст.182) 01.01.2004, державна реєстрація угод, пов'язаних з переходом права власності на об'єкт нерухомості, не була елементом угоди, тому перехід права власності не був пов'язаний із державною реєстрацією угоди.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 з урахуванням змін та доповнень, питання про визнання угоди недійсною і застосування пов'язаних з цим наслідків повинні вирішуватися в одному процесі; при задоволенні позовів необхідно зазначати у рішенні про наслідки визнання угоди недійсною або постановляти рішення про застосування їх без визнання угоди недійсною.

При таких обставинах, суд вважає, що сторони зобов'язані повернути одна одній все отримане по угоді, а у випадку неможливості повернути отримане в натурі, відшкодувати вартість грошима.

Доводи, мотиви, заперечення відповідачів необґрунтовані, неправомірні, спростовуються матеріалами справи і не можуть бути прийняті судом до уваги.

Витрати по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу полягають стягненню з відповідачів порівну згідно зі статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 92, 116, 117, 121 Конституції України, п.4 Заключних та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 4, 22, 24, 25, 48, 63, 225, 241-242 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) (далі –ЦК УРСР), ст.10, 11 Закону України „Про оренду державного та комунального майна України”, ст. 4, 33, 37 Закону України „Про власність”, ст. 4 Закону УРСР „Про економічну самостійність УРСР”, ст. 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України”, ст. 10 Закону України „Про підприємства в Україні”, Угодами між Російською Федерацією і Україною „Про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі ЧФ колишнього СРСР” від 03.08.1992, „Щодо Чорноморського Флоту” від 09.06.1995, „Про параметри розділу Чорноморського Флоту” від 28.05.1997, „Про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України” від 28.05.1997 „Про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського Флоту та перебуванням ЧФ РФ на території України" від 28.05.1997, статтями 3, 33, 44, 49, 69, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,  суд,  –

Вирішив:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним договір оренди з правом викупу б/н від 15.01.1997 та Доповнення № 1 до нього від 24.04.1997, укладений між Севастопольським судоремонтним заводом, в особі начальника Савинкина В.М., якій діяв на підставі розпорядження № 721-35/4 від 10.01.1997 командира в/ч 26929 Федорова В.А., та приватним підприємством „Інавтосервіс” в особі директора Кулагіна М.Ю., якій діяв на підставі Статуту, з моменту укладення.

Повернути сторони в первісне становище: кожна сторона зобов'язана повернути іншій стороні все отримане по угоді, а у випадку неможливості повернути отримане в натурі, відшкодувати вартість грошима.

3.          Стягнути з Приватного підприємства “Інавтосервіс” (99022, м. Севастополь, вул. Кілен-балка, 2-25, ідентифікаційний код 20725248, р/р 4467617 в УСБ м. Севастополя) на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр” (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 44, ідентифікаційний код № 30045370, р/р 26002014180001 у ВАТ “Банк Універсальний”, м. Львів, МФО 325707) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59,00 грн.

4.          Стягнути з Федерального унітарного підприємства “13 судоремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони  Російської Федерації (99004, м. Севастополь, вул. Кілен-балка, ідентифікаційний код 22288616, р/р 340422 в УСБ м. Севастополя) на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр” (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 44, ідентифікаційний код № 30045370, р/р 26002014180001 у ВАТ “Банк Універсальний”, м. Львів, МФО 325707) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59,00 грн.

5.          Стягнути з Приватного підприємства “Інавтосервіс” (99022, м. Севастополь, вул. Кілен-балка, 2-25, ідентифікаційний код 20725248, р/р 4467617 в УСБ м. Севастополя) в  дохід Державного  бюджету України  державне мито в розмірі 42,50 грн.

6.          Стягнути з Федерального унітарного підприємства “13 судоремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони  Російської Федерації (99004, м. Севастополь, вул. Кілен-балка, ідентифікаційний код 22288616, р/р 340422 в УСБ м. Севастополя)  в  дохід Державного  бюджету України  державне мито в розмірі 42,50 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                            Г.П. Ілюхіна

Рішення оформлено і підписано

в порядку статті 84 ГПК України

11.12.2006