Постанова

від 11.02.2009 по справі 5020-1/054

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-1/054

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

10 лютого 2009 року   Справа № 5020-1/054

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Антонової І.В.,

суддів                                                                      Ткаченка М.І.,

                                                                                          Прокопанич Г.К.,

за участю представників сторін:

позивача: Ричагов А.С. - директор ТОВ "Кримська промислова компанія" - наказ № 110908 від 11.09.2008 року; Бакал В.В. дов. б/н від 28.08.2008 року;

відповідача: Посунько Ю.О. дов. б/н від 26.10.2008 року;

третьої особи: Зотова А.Л. дов. № 4930 від 18.10.2008 року;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська промислова компанія" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Алсуф'єв В.В.) від 26 грудня 2008 року у справі № 5020-1/054

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська промислова компанія" (вул. Пахомова, 5-1, Орлине, м. Севастополь, 99043; вул. Комунарів, буд. 17, кв 95, м. Севастополь, 99043)  

до закритого акціонерного товариства "Юниор Стар" (вул. Гоголя, 24-85, Ялта, АР Крим, 98635)

3-тя особа - Севастопольська філія закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (пр. Ген. Острякова, 15, м.Севастополь, 99029)

про визнання договору недійсним

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до закритого акціонерного товариства „Юниор Стар" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2001 року, повернення сторін в первинне становище та стягнення з фізичної особи Алексеєнко С.О. 12000,00 грн. В процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач змінив предмет позову та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2001 року та повернути сторони в первинне становище.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 27.12.2001 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія" та закритим акціонерним товариством „Юниор Стар" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія" підписано виконуючим обов`язки виконавчого директора Алексеєнко С.О. Позивач зазначає, що Алексеєнко С.О. фактично вказану посаду не займав та повноважень на укладення договору не мав. Крім того, позивач посилається на те, що майно, яке було предметом купівлі-продажу, на момент укладення договору знаходилось у заставі Севастопольської філії «ПриватБанку», у зв'язку з чим, в силу положень Закону України «Про заставу», не могло відчужуватись без згоди банку. Наведені обставини, на думку позивача, являються підставами для визнання договору купівлі-продажу від 27.12.2001 року недійсним. Товариство з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія" також посилається на той факт, що в період з 2003 року по 2008 рік у відношенні нього було порушено процедуру банкрутства та дана обставина позбавила можливості своєчасно звернутись до суду з позовом.             

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26.12.2008 року у справі № 5020-1/054 товариству з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія” відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку позовної давності, у задоволенні позову до закритого акціонерного товариства „Юниор Стар" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2001 року відмовлено повністю.

При прийнятті рішення суд першої інстанції встановив, що на момент укладення спірного договору арешт з майна, яке являлось предметом купівлі-продажу, було знято. Стосовно повноважень Алексеєнка С.О. на укладення договору, господарським судом м.Севастоплля було встановлено, що згідно з протоколом № 19 зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія” від 26.12.2001 року було прийнято рішення про продаж виробничої бази за адресою: Фіолентовське шосе, 1-Б, а Алексеєнко С.О. був призначений тимчасово виконуючим обов'язки директора з правом оформлення всіх процедур продажу з повноваженнями підпису всіх необхідних документів. Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку позовної даності, суд першої інстанції встановив відсутність у позивача перешкод для звернення до суду з позовом як до визнання його банкрутом, так і після.  

Не погодившись з рішенням господарського суду м.Севастополя, товариство з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги полягають у невір ності застосування судом першої інстанції положень Цивільного кодексу України, які регулюють питання позовної давності, зокрема, позивач вважає, що до його позовних вимог має застосовуватись позовна давність у десять років. Товариство з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія” вважає невірним висновок господарського суду м.Севастополя про можливість прийняття у якості доказу у справі протоколу № 19 зборів засновників від 26.12.2001 року у зв'язку з неможливістю встановлення достовірності даних, які містяться у вказаному протоколі, що, на думку заявника апеляційної скарги, свідчить про недоведеність наявності у Алексеєнка С.О. повноважень на укладення спірного договору. Позивач також вважає невірним застосування судом положень Цивільного кодексу України стосовно правовідносин права власності, а також Закону України "Про заставу" відносно наявності заборони на відчуження спірного майна.       

Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

У зв'язку з відпусткою судді Котлярової О.Л., на підставі розпорядження в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміну на суддю Прокопанич Г.К.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судовою колегією встановлено наступне.

27.12.2001 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія” (Продавець) в особі виконуючого обов'язки директора Алексеєнко С.О. та закритим акціонерним товариством „Юниор Стар" в особі виконавчого директора Урусової І.Г. (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Продавець – позивач, зобов'язався передати у власність Покупця - відповідача нерухоме майно - нежитлове приміщення адміністративно-виробничо-побутового корпусу загальною площею 390,00 кв.м., що знаходиться по вул. Фіолентовське шосе, 1-Б в місті Севастополі, розташованого на земельній ділянці площею в 2799,00 кв.м. Відповідач при цьому зобов'язався сплатити позивачеві 12000,00 грн.

Із змісту пункту 1.1 вказаного вище договору вбачається, що відчужуване майно належить товариству з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія” на праві колективної власності на підставі договору купівлі-продажу державного майна № 4996 від 25.12.1999 року.    

Відповідно до листа Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради від 10.12.2008 року за № 7981 на дату укладення оспорюваного договору майно належало позивачеві. На момент вирішення даного спору право власності на спірне майно зареєстровано за Кореньковим Л.Д. на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2007 року (том 2 а.с.42).

Вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу як такого, що суперечить статті 48 Цивільного кодексу України 1963 року у зв'язку з невідповідністю вимогам закону, зокрема, статті 17 Закону України «Про заставу», статтям 41, 58, 59, 62 Закону України „Про господарські товариства".

Надаючи оцінку спірному договору купівлі-продажу від 27.12.2001 року на предмет його відповідності положенням Закону України "Про господарські товариства", судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України „Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно зі статтями 41, 59 Закону України „Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів належить, зокрема, обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 62 Закону України „Про господарські товариства" встановлено, що дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.  Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Із змісту Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія” (в редакції від 30.08.2000 року, тобто станом на момент укладення спірного договору) вбачається, що засновниками, як само і учасниками Товариства, є наступні особи: Ричагова А.І., Ричагов А.С., Сьомін А.О., Колесніков О.В., Колесніков Д.О., Аскеров Е.А. та Реверук В.К.            

З матеріалів справи вбачається, що 26.12.2001 року відбулись збори засновників товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія”, на яких були присутніми всі засновники - Ричагова А.І., Ричагов А.С., Сьомін А.О., Колесніков О.В., Колесніков Д.О., Аскеров Е.А. та Реверук В.К. (том 1 а.с.134).             

Дані збори оформлені протоколом № 19, яким зафіксовано, що предметом розгляду було питання про продаж виробничої бази за адресою: Фіолентовське шосе, 1-б, а також призначення тимчасово виконуючим обов'язки директора з правом оформлення всіх процедур продажу з повноваженнями підпису всіх необхідних документів Алексеєнко С.О.

Згідно з пунктами 10.5.1, 10.5.2 та 10.5.4 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія” (в редакції від 30.08.2000 року) директор товариства без довіреності діє від імені Товариства, представляє його в установах, підприємствах, організаціях, в місцевих та центральних органах державної влади і управління та судах; укладає всякого роду угоди та інші юридичні акти, видає довіреності, відкриває в установах банку рахунки Товариства, здійснює будь-які інші дії, необхідні для досягнення цілей Товариства (том 2 а.с.60-78).

Таким чином, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу Алексеєнко С.О. займав посаду виконуючого обов`язки директора, самими зборами засновників позивача йому було надано відповідні повноваження на продаж майна, яке з`явилось предметом договору купівлі-продажу. Наявність у Алексеєнко С.О. необхідних повноважень на укладення договору купівлі-продажу від 27.12.2001 року також підтверджується положеннями Закону України „Про господарські товариства" та наведеними вище нормами Статуту.   

При цьому, судова колегія вважає помилковими доводи апеляційної скарги про те, що протокол № 19 зборів засновників ООО "Кримська промислова компанія" від 26.12.2001 року не може вважатись доказом вираження волі Товариства на продаж об'єкту і доказом надання Алексєєнко С.О. повноважень на укладення договору купівлі-продажу об'єкту від імені Товариства.

Судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що чинним на момент проведення 26.12.2001 року зборів засновників ТОВ „Кримська промислова компанія” законодавством питання про форму складання протоколів зборів засновників господарських товариств врегульоване не було, рішення зборів, оформлене вказаним протоколом, у встановленому законом порядку недійсним не визнавалось.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм власним переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, судова колегія звертає увагу на те, що існування оригіналу протоколу № 19 від 26.12.2001 року, який оглядався нотаріусом при укладенні оспорюваного договору, наявність у Алексеєнко С.О. під час підписання спірного договору печатки та оригіналів статутних документів ТОВ "Кримська промислова компанія", а також документів, які встановлюють право на відчужуване нерухоме майно, свідчить про наявність у Алексеєнко С.О. належних повноважень на укладення 27.12.2001 року договору купівлі-продажу від імені Товариства - позивача у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що нерухоме майно, продане відповідачеві за договором купівлі-продажу від 27.12.2001 року, являлось загальною пайовою власністю, у зв'язку з чим мало відчужуватись лише з відома всіх співвласників - засновників ТОВ „Кримська промислова компанія”, судова колегія також не може визнати обґрунтованими з огляду на статтю 12 Закону України "Про господарські товариства", якою встановлено, що господарське товариства є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

У даному випадку, нерухоме майно, яке з`явилось предметом договору купівлі-продажу від 27.12.2001 року, належало позивачеві на підставі договору купівлі-продажу державного майна, засвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Єгоровою С.І. за № 4996 від 25.12.1999 року.

На підставі викладеного, судова колегія не вбачає порушень Закону України "Про господарські товариства" під час укладення спірного договору купівлі-продажу від 27.12.2001 року.

Що стосується доводів апеляційної скарги про знаходження спірного майна в момент укладення договору у заставі та, у зв`язку з цим, порушень вимог Закону України «Про заставу», то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.  

05.03.2001 року між закритим акціонерним товариством "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії (Заставодержатель), товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська промислова компанія" та Матвієнко Н.Б. (майнові поручителі), було укладено договір застави, предметом якого з`явилось нерухоме майно: адміністративний виробничо-побутовий корпус літер "А" загальною площею 390,00 кв.м., розташований за адресою: вул. Фіолентовське шосе, 1-Б в місті Севастополі під забезпечення кредиту в сумі 5400,00 дол. США (том 1 а.с.9-13).     

Відповідно до статті 17 Закону України «Про заставу»(в редакції закону від 12.12.2000 року, тобто станом на момент укладення спірного договору), заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Заставодавець може відчужувати  заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою.

Матеріали справи містять лист ЗАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" від 26.12.2001 року № 14/8401, скерований на адресу приватного нотаріуса Бойко І.Д., в якому заставодержатель просив зняти арешт з предмету застави (том 1 а.с.114).

Відповідно до Положення «Про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна», затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 09.06.1999 року № 31/5, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі Єдиний реєстр) це комп'ютерна база даних, в якій містяться відомості про накладені заборони і арешти, про зняття заборон і арештів, видані довідки про відсутність або наявність заборон і арештів. Записи в Єдиний реєстр про накладення/зняття заборони або арешту вносяться Реєстраторами Єдиного реєстру (розділ 1  Положення).

Згідно п. 3.1.2 вказаного Положення підставою для внесення до Єдиного реєстру відомостей про зняття заборони і арешту на відчуження об'єктів нерухомого майна, є, зокрема, повідомлення про зняття заборони відчуження на об'єкт нерухомого майна державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса, які не є Реєстраторами.

Згідно з пунктом 3.2 Положення державні і приватні нотаріуси, які не є Реєстраторами, відправляють Реєстраторові в день зняття заборони або арешту повідомлення встановленого зразка про зняття заборони відчуження або арешту об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до пункту 3.3. Положення у названому повідомленні про зняття заборони відчуження або арешту об'єктів нерухомого майна повинна міститися інформація:

про нотаріуса, який зняв заборону відчуження або арешт об'єкту   нерухомого майна;

дата зняття заборони відчуження або арешту;

про документ, на підставі якого знята заборона відчуження або арешт

про об'єкт, на який була накладена заборона відчуження або арешт;

про власника   майна, на якого була накладена заборона відчуження або арешт.

Відповідно до повідомлення від 26.12.2001 року № 1058 про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яке було предметом застави, приватним нотаріусом Бойко І.Д. було знято заборону. У названому повідомленні містяться всі дані, передбачені пунктом 3.3. Положення «Про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що про відсутність заборони на відчуження нерухомого майна, проданого відповідачеві за спірним договором від 27.12.2001 року також свідчить довідка приватного нотаріуса Рижкової Н.В. від 27.12.2001 року № 489701-72, в якій зазначено, що згідно з Єдиним реєстром заборон адміністративний виробничо-побутовий корпус, розташований в м. Севастополь, Фіолентовськоє шосе, 1-б, власником якого є ООО "Кримська промислова компанія" на 27.12.2001 року під забороною не знаходиться (том 1 а.с.137).

Згідно з пунктом 52 Інструкції про порядок здійснення нотаріальної діяльності нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 року № 18/5, при посвідченні договору відчуження нерухомого майна перевіряється відсутність заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Наведені вище обставини дають судовій колегії підстави для висновку, що станом на 26.12.2001 року, а також станом на 27.12.2001 року –на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, заборону відчуження і арешт спірного нерухомого майна було знято. Посилання позивача на те, Севастопольська філія ЗАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" просила зняти арешт лише з частини нерухомого майна матеріалами справи не підтверджуються. При цьому, підстави, які потягли зняття заборони на відчуження майна, у даному випадку значення не мають.

Судова колегія також вважає, що не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про наявність при укладенні спірного договору порушень Закону України "Про нотаріат" стосовно того, що лише державний нотаріус Севастопольського нотаріального округу мав право накладати і знімати арешт і заборону на відчуження нерухомого майна. Доводи апеляційної скарги в цій частині суперечать Положенню «Про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна», затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 09.06.1999 року № 31/5, у зв'язку з чим, є безпідставними.

Із змісту апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія", вбачається не визнання ним факту отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 12000,00 грн. в рахунок оплати проданого йому нерухомого майна за спірним договором купівлі-продажу. Однак, дані доводи спростовуються наявністю в матеріалах справи копії платіжного доручення № 1135 від 28.12.2001 року, а також листа Центрального Ялтинського відділення ВАТ «Райфайзен Банк «Аваль», яким підтверджується фактичне перерахування грошових коштів на користь позивача (том 1 а.с.95, том 2 а.с.93).

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги про необхідність застосування до даний вимог позовної давності у десять років, судова колегія зазначає, що позовна давність у десять років, у відповідності до частини 4 статті 258 Цивільного кодексу України, встановлена до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. У даному ж випадку предметом судового розгляду є питання про визнання правочину недійсним як такого, що не відповідає закону. При цьому, згідно з вимогами Цивільного кодексу України, недійсність правочину доводиться в судовому порядку, в той час, як нікчемність правочину встановлюється законом. Судова колегія вважає, що позивач в апеляційній скарзі не розмежував поняття недійсності і нікчемності правочину, у зв`язку з чим помилково послався на норми матеріального права, які у даному випадку застосуванню не підлягають.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що при прийнятті оскарженого рішення господарським судом першої інстанції були належним чином досліджені всі обставини, які мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального права. У зв'язку з цим, рішення господарського суду м.Севастополя від 26.12.2008 року суд апеляційної інстанції вважає законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 101, 103 п.1, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                  ПОСТАНОВИВ:     

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська промислова компанія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 26 грудня 2008 року у справі № 5020-1/054 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  І.В. Антонова

Судді                                                                                М.І. Ткаченко

                                                                                Г.К. Прокопанич