Ухвала

від 09.04.2013 по справі 2а-7450/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2013 року м. Київ К/9991/64121/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Лосєв А.М. Маринчак Н.Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 року

у справі № 2а-7450/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адольфо Дизайн»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Адольфо Дизайн» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Адольфо Дизайн») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Адольфо Дизайн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з приватним підприємством «ОПТ-БЕСТ» за листопад, грудень 2011 року, за результатами якої складено акт № 333/22-20/34619696 від 26 квітня 2012 року.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 198.2, п. 198.6, ст. 198 та п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: занижено суми сплати податку на додану вартість до бюджету за листопад 2011 року на суму 72 199 грн., за грудень 2011 року - 92 311 грн., внаслідок нікчемних правочинів з ПП «ОПТ-БЕСТ».

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002112220 від 15 травня 2012 року, яким ТОВ «Адольфо Дизайн» збільшено суму грошового зобов'язання з на податку на додану вартість за основним платежем на 164 510 грн. та за штрафними санкціями на 41 128 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 травня 2011 року між ТОВ «Адольфо Дизайн» та ПП «ОПТ-БЕСТ» було укладено договір поставки № 5/05, предметом якого є поставка товарів, фурнітури, прикладних матеріалів, згідно специфікацій, які є додатками до договору.

Фактичне отримання ТОВ «Адольфо Дизайн» товару від ПП «ОПТ-БЕСТ» підтверджується первинними документами, а саме: копією договору поставки № 5/05 від 05 травня 2011 року, видатковою накладною № РН-00003 від 07 листопада 2011 року, отриманої від постачальника ПП «ОПТ-БЕСТ», податковою накладною від 07 листопада 2011 року № 10 щодо операцій з постачання товарів на загальну суму з податком на додану вартість 798 657,60 грн. Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банку по рахункам ТОВ «Адольфо Дизайн» в ПАТ «Інтеграл - Банк».

Використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судами попередніх інстанцій вірно зроблено висновок, що на час перевірки, договір укладений ТОВ «Адольфо Дизайн» з ПП «ОПТ-БЕСТ» був сторонами виконаний належним чином.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак