Ухвала

від 10.04.2013 по справі 2а-10923/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10923/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й. СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М., При секретарі судового засідання:Валяєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтолізинг» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтолізинг» (надалі -позивач, ТОВ «Укравтолізинг») пред'явило позов до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2012 №№0007162205, 0007172205, 0007182205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтолізинг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10. по 31.03.12, про що складено Акт перевірки від 13.07.2012 №511/22-05/34240720 (надалі -Акт перевірки).

За наслідками проведеної перевірки, на підставі висновків Акту перевірки, відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення від 31.07.2012, а саме: № 0007172205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 303107,00 (триста три тисячі сто сім) гривень, з яких 247820,00 грн. за основним платежем, 55287,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0007182205, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 24869, 00 грн.; № 0007162205, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 28341 (двадцять вісім тисяч триста сорок одна) грн., з яких 23685,00 грн. за основним платежем, 4656,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкових повідомлень-рішень відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Щодо включення Товариством до складу валових витрат страхової премії у розмірі 797644,70 грн., сплаченої за Договором №- 601.08000002 добровільного страхування фінансових ризиків від 02 вересня 2009 р. колегія суддів зазначає наступне.

TOB «Укравтолізинг» є лізинговою компанією. Надання третім особам (лізингоодержувачам) послуг фінансового лізингу, згідно статутних документів та довідки з ЄДРПОУ позивача - є основним видом господарської діяльності позивача.

З метою недопущення можливих збитків позивача, пов'язаних з несплатою покупцями (лізингоодержувачами) чергових платежів за придбаний на підставі договорів лізингу товар (автомобілі), між позивачем та страховою компанією - ТДВ «Експрес Страхування», було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків від 01.09.2009 р. № 601.08000002.

Предметом зазначеного договору є страхування ризиків, пов'язаних з невиконанням покупцем своїх зобов'язань щодо сплати чергових розстрочених платежів за товар. На підставі договору, у період 2010 р. - 1 кв. 2011 р. позивачем, як страхувальником сплачено страховику страхові премії на загальну суму 797 644,7 грн., що відповідає звичайним страховим тарифам з надання послуг страхування фінансових ризиків.

Відповідно до п. 5.4.6. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (що діяв у період 2010-Ікв 2011р.) до валових витрат відносяться будь - які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат (10 відсотків - для суб'єктів кінематографії, які здійснюють виробництво національних фільмів) за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

Згідно п. 140.1.6. ст. 140 Податкового кодексу України, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Товариством було віднесено витрати зі страхування фінансових ризиків до складу валових витрат у повній відповідності до наведених вище вимог чинного законодавства.

У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що згідно п. 1.18.2. Закону № 334/94-ВР із змінами та доповненнями - Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що всі ризики, пов'язані з правом користування та володіння об'єктом лізингу (такі як страхування об'єкту лізингу від викрадення, пошкодження чи загибелі внаслідок стихійного лиха, тощо), несе лізингоотримувач. Однак, Товариство, як лізингодавець, страхувало власні фінансові ризики, пов'язані з можливим неотриманням лізингових платежів , тобто неотримання коштів в оплату послуги, що надавалася. Таким чином, вказані ризики є саме ризиками лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю (надання майна у лізинг), а отже повинні бути віднесені до складу валових витрат.

Крім того, контролюючий орган, при збільшенні TOB «Укравтолізинг» суми грошового зобов'язання, помилково приймає до уваги зміст типових договорів фінансового лізингу позивача з третіми особами, що, в свою чергу, жодним чином не впливають на визначення суми валових витрат в розмірі 797 644,70 грн., тим самим не надаючи належний правовий аналіз правомірності віднесення суми в розмірі 797644,70 грн. до валових витрат саме по Договору № 601.8000002.

У апеляційній скарзі відповідач також зазначає про те, що до перевірки не надано жодного первинного документа, який би підтверджував використання вищенаведених послуг у власній господарській діяльності Товариства.

З даним висновком контролюючого органу колегія суддів не погоджується, оскільки витрати Товариства по сплаті страхової премії при страхуванні ризиків, пов'язаних з прямими матеріальними збитками внаслідок повної або часткової несплати покупцем чергових розстрочених платежів за товар згідно договорів фінансового лізингу - мають безпосереднє відношення до господарської діяльності Товариства, а отже здійснені з господарською метою.

У відповідності до вимог пп.5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначені витрати належним чином та повною мірою підтверджені достовірними первинними документами, зокрема: договором № 601.08000002 та додатками до нього, платіжними дорученнями на перерахування грошових коштів, тощо, які були надані до перевірки в повному обсязі. На підтвердження здійснення платежів позивачем надано Суду та долучено до матеріалів справи виписки по рахунку № 260010375100.

Будь-яких письмових вимог про надання додаткових первинних документів на підтвердження понесених витрат відповідачем не запитувалось.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що страхова премія, тобто витрати, які несе платник податку зі страхування ризиків, пов'язаних, зокрема із здійсненням ним господарської діяльності, не залежить від настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування.

Оскільки закон не ставить в залежність право платника податку на віднесення до валових витрат зі страхування ризиків ні від настання страхового випадку, ні від отримання страхового відшкодування, колегія суддів приходить до висновку про безпідставне виключення контролюючим органом із сум валових витрат, задекларованих позивачем, витрат зі страхування кредитних ризиків за договором страхування, за яким позивач в установлені цим договором строки не звернувся до страховиків за виплатою страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги відсутність у діючому законодавстві чіткого визначення змісту поняття «інші ризики», колегія суддів зазначає, що витрати на страхування фінансових ризиків можуть бути віднесені підприємством до складу валових витрат відповідно з п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

Твердження відповідача про те, що ТОВ «Укравтолізинг» мало право відносити страхові платежі до суми валових витрат тільки у випадку отримання від контрагента повної суми заборгованості за векселі або при настанні страхового випадку, судом до уваги не приймається, оскільки така умова діючим законодавством не передбачена.

Дана позиція, щодо питання включення оплати за договором страхування фінансових ризиків до валових витрат, підтверджується судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема Ухвалами ВАСУ від 14 січня 2010 р у справі № К-1806/08, від 20 вересня 2007 року у справі № 24798/06, від 19 липня 2012 р. у справі № К-1002/10, від 26 липня 2012 р. у справі № К/9991/31801/12 тощо.

Що стосується правомірності включенням Товариством до валових витрат (у складі орендної плати) оплати комунальних послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач орендує у ПАТ «Українська автомобільна корпорація» частину адміністративної будівлі по вул. Червоноармійській 15/2 у Печерському р-ні м. Києва. Відповідно до п. 5.1 Договору оренди № 11.0Б-04/н/108 від 01.01.2010 р. (додаток 8 до позовної заяви), за користування орендованим майном Орендар сплачує орендодавцю орендні платежі, визначені Сторонами в Додатку №2 до Договору.

Як зазначається у ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦКУ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ст. 762 ЦКУ за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно Додатку 2 до Договору місячний розмір орендної плати за користування майном з урахуванням індексації складає на місяць 48 567,66 грн. (сорок вісім тисяч п'ятсот шістдесят сім гривень, 66 коп.), у тому числі ПДВ 8 094,61 грн. (вісім тисяч дев'яносто чотири гривні, 61 коп.

При цьому, елементи витрат наведені у поясненнях до Додатку 1 (Доля річних витрат інженерної служби, витратні матеріали, вивіз сміття, прибирання приміщень тощо). Таким чином, Товариство сплачувало орендну плату у повній відповідності до умов договору оренди.

Також у апеляційній скарзі, акті, запереченні на адміністративний позов не зазначено, відповідно до яких нормативно-правових документів (в тому числі - в сфері бухгалтерського обліку) у Товариства мають бути наявні щомісячні розшифровки орендної плати. Натомість, помилково вказано, що до перевірки не надано жодного первинного документа, який би підтверджував використання вищенаведених послуг у власній господарській діяльності Товариства.

Такі висновки спростовуються самим Актом перевірки, у якому наведено перелік актів наданих послуг, які щомісячно підписували орендодавець та орендар (Товариство) (стор. 9 Акту) .

Сторони, укладаючи Договір оренди, керуючись принципом свободи договору, погодили розмір орендної плати (48 567,66 грн. - до 01 березня 2010 р. та 49 118,40 грн. - з 01 березня 2010 р. (відповідно до Додаткової угоди №1))

Жодним нормативно-правовим актом в сфері бухгалтерського чи податкового обліку не встановлено обов'язку орендодавця підтверджувати орендарю вартість складових орендної плати та обов'язку орендаря вимагати підтвердження економічної обґрунтованості її розміру.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16.07.99 (із змінами та доповненнями) підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Крім того, відповідно до вимог п.1 цього Закону первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Акти наданих послуг, подані для перевірки, в повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства до первинних документів, зокрема, п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88.

Відповідно до п. 5.5. Договору оренди усі витрати по утриманню та обслуговуванню орендованого Майна, в тому числі комунальні платежі та послуги зв'язку, провадяться Орендарем самостійно і за власний рахунок, на підставі наданих Орендодавцем розрахунків або на підставі укладених Орендарем Договорів на обслуговування.

Вказані розрахунки надані орендодавцем і містяться в поясненнях до Додатку 2 до Договору оренди (додаток 8до позовної заяви) .

Отже, орендна плата сплачувалася орендарем (Товариством) у повній відповідності до умов Договору оренди, у розмірі, передбаченому договором, та на підставі первинних документів.

Згідно п. 138.10.2. ст. 138 ПКУ, що діяв у період 2011-1кв 2012 р. до валових витрат відносяться: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

Таким чином, віднесення виплат орендної плати до складу валових витрат здійснювалося Товариством у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а висновок перевіряючих податкового органу, про не доведення зв'язку таких витрат з господарською діяльністю Товариства - помилковий.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суми, сплачені Товариством за договором оренди, обліковувалися в цілому як орендна плата (форма 2). Пояснення, наведені в додатку 2 містить також інші елементи орендної плати, щодо яких у акті відсутні будь-які зауваження.

Отже, відповідачем не заперечується факт, що сплата орендної плати безпосередньо пов'язана зі здійсненням Товариством господарської діяльності.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не містить жодних обмежень щодо включення вартості комунальних послуг до складу орендної плати. Навпаки, підзаконними актами, роз'ясненнями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування прямо передбачена така можливість.

Так, зокрема, у листі Державного казначейства України від 03.05.2007 р. N 3.4- 06/1115-5385 зазначається: «Згідно з договором оренди орендодавець має право доручити орендарю сплачувати вартість послуг, пов'язаних з утриманням орендованого майна, безпосередньо комунальним або житлово-комунальним підприємствам. У цьому випадку орендар повинен заключити договір з комунальним підприємством.

Оплату комунальних послуг може здійснювати балансоутримувач з наступним відшкодуванням вказаних витрат орендарем. У разі відшкодування витрат орендарем, кошти надходять на реєстраційні рахунки орендодавця за КЕКВ 0000.»

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, необхідною умовою для віднесення відповідних витрат до складу валових є фактичне понесення таких витрат та підтвердження їх наявності відповідними платіжними документами. Не включаються до складу валових витрат витрати у разі повної відсутності розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Інших підстав для не включення витрат до складу валових Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не визначено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за результатами виконання договорів складались акти прийому виконаних робіт та наданих послуг, а відтак порушення позивачем вимог абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як зазначається в Акті позивачем відсутні».

Крім того, Товариством включено до складу валових витрат експлуатаційні витрати по орендованому приміщенню в сумі 150783 грн., а саме: 2 кв. 2011р. на суму 23458 грн., З кв. 2011р. на суму 57391 грн., 4 кв. 2011р. на суму 35138 грн., 1 кв. 2012р. на суму 34797 грн., які, на думку Відповідача, не підтверджені відповідними первинними документами, складання і зберігання яких передбачено чинним законодавством України, які доводять пов'язаність послуг з господарською діяльністю Товариства.

Зазначені витрати підтверджуються актами наданих послуг до Договору оренди № 1716 від 04.01.2011 р., перелік яких наведено у самому акті перевірки (стор. 14-15 Акту). Вказані Акти містять також розшифровку послуг, за які сплачується орендна плата (копії були повторно надані Відповідачу разом з запереченнями на акт перевірки та містяться в матеріалах справи - додаток 11 до Позовної заяви).

У апеляційній скарзі відповідача вказано, що до перевірки не надано жодного первинного документа (рахунки-фактури), який би підтверджував використання вищенаведених послуг у власній господарській діяльності Товариства. Таке твердження відповідача не відповідає дійсності, оскільки рахунки за надані послуги (додаток № 12 до позовної заяви) надавалися перевіряючим. Цей факт підтверджується й відсутністю письмових вимог надати вказані рахунки, а також тим, що у Акті перевірки не зазначено про ненадання рахунків-фактур. Крім того, у Акті перевірки (стор. 14) наявне посилання на акти наданих послуг до Договору оренди. Вказані акти підписані Сторонами, містять всі необхідні реквізити та відповідають всім вимогам до первинних документів.

Щодо включення Товариством до складу валових витрат оплати за проведення рекламної акції під час проведення авто шоу в розмірі 34015,92 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Додатком 1 до Договору № 020911 від 02.09.2011 р. визначено обсяги робіт та види продукції що виготовлялася згідно Договору, які полягають у інформуванні споживачів про властивості товару Замовника, стимулюванні потенційних покупців до здійснення покупки товарів Замовника; надання рекомендації відвідувачам Автошоу щодо правильності вибору та споживання товарів Замовника; виготовлення та передачі у власність Замовника рекламної продукції; розповсюдженні серед споживачів реклами рекламних матеріалів; здійснення всі необхідного транспортування матеріалів для забезпечення виконання послуг. Актом виконаних робіт (який в повному обсязі відповідає вимогам чинного законодавства до первинних документів) зафіксовано, що роботи та послуги, передбачені договором, надані в повному обсязі. Крім того під час перевірки Товариством надавалися рекламні матеріали та фото з місця виконання Договору.

Абзацом «г» пп. 138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу.

Аналогічне передбачено абз. 3 Узагальнюючої податкової консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженої Наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 р. № 123.

Таким чином, Товариством включено витрати на рекламу у валових витрати в повній відповідності до вимог чинного законодавства, а витрати по оплаті рекламної акції здійснені з господарською метою.

Оскільки, вказані витрати були правомірно й у повній відповідності до вимог чинного законодавства включені до складу валових витрат, відповідачем було неправомірно, в порушення 21.1. ст. 21 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 111.1 ст. ПКУ 111 нараховано штраф у розмірі 55 287,00 грн..

Податкове повідомлення - рішення № 0007182205 від 31.07.2012 p., відповідно до якого, зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 24869,00 грн, прийнято на підставі Акту перевірки. Завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування обґрунтовується у Акті перевірки включенням Товариством до валових витрат (у складі орендної плати) 24869,00 грн. вартості планових комунальних послуг за 1 квартал 2011 року.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що сума (частина суми) орендної плати була цілком правомірно зарахована позивачем до складу валових витрат з підстав, про які йшлося вище.

Товариством до складу валових витрат було включено не 24869,00 грн. (сума з ПДВ), а 20724,00 грн. (сума без ПДВ), про що уже зазначалося, тому про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 24869,00 грн. не може йтися в будь-якому випадку.

У податковому повідомленні-рішенні № 0007182205 сума заниження об'єкту оподаткування (завищення від'ємного значення) визначається як сума, що підлягає сплаті .

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 N 334/94-ВР, що діяв у 1 кварталі 2011 року, об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п.10.1 ст. 10 цього ж Закону Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Таким чином, Законом передбачено сплату податку з прибутку підприємств, а не сплату об'єкту оподаткування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вказане податкове повідомлення-рішення незаконним.

Податкове повідомлення - рішення № 0007162205, відповідно до якого встановлено порушення п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання Товариства за платежем податок на додану вартість 28341 (двадцять вісім тисяч триста сорок одна) гривня, з яких 23685,00 грн. за основним платежем, 4656.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (додаток № 1) прийнято на підставі Акту перевірки.

Так, відповідно до Акту Товариством необґрунтовано включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 23686,68 грн. нараховану у зв'язку з придбанням послуг, факт використання у власній господарській діяльності Товариства не підтверджено відповідними документами.

Тобто, йдеться про операції з перерахування орендної плати відповідно до Договору оренди №1716 від 04.01.2011 р.. Обґрунтування щодо правомірності вказаних операції та належного їх оформлення зазначалося вище.

Таким чином, Товариство правомірно сформувало податковий кредит з ПДВ включивши до його складу 23685 грн. згідно податкових накладних, отриманих від ПАТ «Українська автомобільна корпорація».

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу .

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів, ретельно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.