Ухвала

від 23.06.2014 по справі 2а-10923/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2014 року м. Київ К/800/23715/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013

у справі № 2а-10923/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтолізинг"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.07.2012 №0007162205, №0007172205 та №0007182205.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Укравтолізинг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 13.07.2012 №511/22-05/34240720.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 31.07.2012 прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- № 0007172205, яким за порушення п.5.1, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями та пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010 зі змінами та доповненнями, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 303107,00 грн., з яких 247820,00 грн. за основним платежем, 55287,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0007182205, яким за порушення п.5.1, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями та п.150.1 ст.150 розділу III, п.3 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України № 2755-УІ від 02.12.2010 зі змінами та доповненнями, позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 24869,00 грн.;

- № 0007162205, яким за порушення п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010 зі змінами та доповненнями, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28341,00 грн., з яких 23685,00 грн. за основним платежем, 4656,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Так, матеріали справи свідчать, що TOB «Укравтолізинг» є лізинговою компанією. Надання третім особам (лізингоодержувачам) послуг фінансового лізингу, згідно статутних документів та довідки з ЄДРПОУ позивача - є основним видом господарської діяльності позивача.

З метою недопущення можливих збитків позивача, пов'язаних з несплатою покупцями (лізингоодержувачами) чергових платежів за придбаний на підставі договорів лізингу товар (автомобілі), між позивачем та страховою компанією - ТДВ «Експрес Страхування», було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків від 01.09.2009 №601.08000002.

Предметом зазначеного договору є страхування ризиків, пов'язаних з невиконанням покупцем своїх зобов'язань щодо сплати чергових розстрочених платежів за товар. На підставі договору, у період 2010 р. - 1 кв. 2011 р. позивачем, як страхувальником сплачено страховику страхові премії на загальну суму 797 644,70 грн., що відповідає звичайним страховим тарифам з надання послуг страхування фінансових ризиків.

Згідно з п. 140.1.6 ст. 140 Податкового кодексу України, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що позивачем було правомірно віднесено витрати зі страхування фінансових ризиків до складу валових витрат, у відповідності до наведених вище вимог чинного законодавства.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічне передбачене і пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Зазначені витрати належним чином та повною мірою підтверджені первинними документами, зокрема: договором № 601.08000002 та додатками до нього, платіжними дорученнями на перерахування грошових коштів, тощо, які були надані до перевірки в повному обсязі. На підтвердження здійснення платежів в матеріалах справи наявні виписки по рахунку № 260010375100.

Оскільки закон не ставить в залежність право платника податку на віднесення до валових витрат зі страхування ризиків ні від настання страхового випадку, ні від отримання страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставне виключення контролюючим органом із сум валових витрат, задекларованих позивачем, витрат зі страхування кредитних ризиків за договором страхування, за яким позивач в установлені цим договором строки не звернувся до страховиків за виплатою страхового відшкодування, у зв'язку з настанням страхового випадку.

Таким чином, беручи до уваги відсутність у діючому законодавстві чіткого визначення змісту поняття «інші ризики», витрати на страхування фінансових ризиків можуть бути віднесені підприємством до складу валових витрат відповідно з пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо правомірності включенням позивачем до валових витрат (у складі орендної плати) оплати комунальних послуг, колегією суддів слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач орендує у ПАТ «Українська автомобільна корпорація» частину адміністративної будівлі по вул. Червоноармійській, 15/2, у Печерському р-ні м. Києва, на підставі договору оренди № 11.0Б-04/н/108 від 01.01.2010, відповідно до п. 5.1 якого, за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю орендні платежі, визначені сторонами в додатку №2 до договору.

Сторони, укладаючи договір оренди, погодили розмір орендної плати: 48 567,66 грн. - до 01.03.2010 та 49 118,40 грн. - з 01.03.2010 (відповідно до додаткової угоди №1).

Акти наданих послуг, надані для перевірки, в повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства до первинних документів, зокрема, п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до п. 5.5. договору оренди, усі витрати по утриманню та обслуговуванню орендованого Майна, в тому числі комунальні платежі та послуги зв'язку, провадяться Орендарем самостійно і за власний рахунок, на підставі наданих Орендодавцем розрахунків або на підставі укладених Орендарем Договорів на обслуговування.

Вказані розрахунки надані орендодавцем і наявні в поясненнях до додатку 2 до договору оренди.

Отже, орендна плата сплачувалася орендарем (позивачем) у повній відповідності до умов договору оренди, у розмірі, передбаченому договором, та на підставі первинних документів.

Згідно з абз. «в» п. 138.10.2. ст. 138 ПКУ, до валових витрат відносяться: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Таким чином, судами вірно встановлено, що віднесення виплат орендної плати до складу валових витрат здійснювалося позивачем у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а тому помилковим є висновок перевіряючих податкового органу про недоведення зв'язку таких витрат з господарською діяльністю позивача.

Крім того, чинне законодавство не містить жодних обмежень щодо включення вартості комунальних послуг до складу орендної плати.

Також, позивачем включено до складу валових витрат експлуатаційні витрати по орендованому приміщенню в сумі 150783,00 грн., які підтверджуються актами наданих послуг до договору оренди № 1716 від 04.01.2011, перелік яких наведено у самому акті перевірки (стор. 14-15 акта). Вказані акти містять, зокрема, розшифровку послуг, за які сплачується орендна плата.

Абзацом «г» пп. 138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема, витрати на рекламу.

Аналогічне передбачено абз. 3 Узагальнюючої податкової консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженої Наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 р. № 123.

Таким чином, позивачем правомірно включено до складу валових витрат оплату за проведення рекламної акції під час проведення авто-шоу у розмірі 34015,92 грн., у зв'язку з чим відповідачем було неправомірно, в порушення 21.1. ст. 21 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 111.1 ст. 111 ПК України, нараховано штраф у розмірі 55 287,00 грн.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як було встановлено вище, факт використання у власній господарській діяльності позивача отриманих послуг згідно договору оренди від 04.01.2011 №1716 підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим товариством правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ, включивши до його складу 23685,00 грн. згідно податкових накладних, отриманих від ПАТ «Українська автомобільна корпорація».

За наведених обставин, у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів про протиправність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 31.07.2012.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль