Рішення

від 04.04.2013 по справі 922/676/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р.Справа № 922/676/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д. О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши справу

за позовом Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар", м. Харків до Приватної фірми "Лілія", м. Харків про витребування нерухомого майна за участю представників:

позивача - Лагутін І.В. за довіреністю № 68/026-Д від 02.01.2013 р.

відповідача - Наджафов Фаік Орудж огли за довіреністю № 04/03/13 від 04.03.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Державне науково-виробниче підприємство "Об'єднання Комунар" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Приватної фірми "Лілія" (відповідач) згідно якого просить суд витребувати нерухоме майно: будівлю за адресою: м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, б. 1-а, із незаконного володіння Приватної фірми "Лілія" на користь Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар".

В обґрунтування позову позивач вказував, що він є балансоутримувачем нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, 1-а, площа якої складає 48,7 кв.м. Ця будівля була надана в оренду Приватній фірмі "Лілія" відповідно до договору оренди № 2 від 09.01.2001 р. Після закінчення строку дії договору відповідачем не була повернута позивачу дана нежитлова будівля. За таких обставин позивач вказував, що відповідач протиправно продовжує користуватися будівлею, що знаходиться на балансі ДНВП «Об'єднання Комунар», чим перешкоджає позивачу використовувати цю будівлю у господарській діяльності підприємства.

Представники сторін до початку судового засідання призначеного на 02.04.2013 р., через канцелярію господарського суду 02.04.2013 р. за вх. № Д 253/13, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, яка судом була задоволена.

Представник відповідача, через канцелярію господарського суду 29.03.2013 р. за вх. № 11833, надав відзив на позовну заяву, який судом долучений до матеріалів справи. Згідно відзиву представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачем був пропущений строк позовної давності та позивач не є власником даної будівлі. При цьому в обґрунтування пропущення строку позовної давності представник відповідача посилався на ст. 786 Цивільного кодексу України.

Крім того, представником відповідача у відзиві було викладено клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача грошової суми у розмірі 3665,05 грн., як безпідставно стягнутої орендної плати. Господарський суд, розглянувши дане клопотання представника відповідача, вважав за необхідне в його задоволенні відмовити, оскільки дані вимоги відповідача повинні пред'являтися позивачу як окремі позовні вимоги за іншим позовом.

У судовому засіданні призначеному на 02.04.2013 року була оголошена перерва до 04.04.2013 року о 12:20.

Представники сторін до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 04.04.2013 р. за вх. № Д 266/13, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 04.04.2013 р. за вх. № 12682, надав письмові пояснення з урахуванням відзиву відповідача, які судом долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

09.01.2001 р. між сторонами був укладений договір оренди № 2 (надалі - договір оренди).

Пунктом 1.1. договору було передбачено, що позивач передає відповідачу в платне строкове користування приміщення площею 48,7 кв.м., що розташоване за адресою: м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, 1-а, площа якого складає 48,7 кв.м. для розміщення складів та майстерні на строк з 09.01.2001 р. по 09.01.2002 р.

Згідно з додатковою угодою № 6 від 31.03.2008 р. до зазначеного договору оренди, строк дії договору оренди № 2 від 09.01.2001 р. було подовжено до 31.12.2008 р. включно.

Відповідно до п. 10.8. договору оренди чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку на який його було укладено.

Згідно п. 2.4. договору оренди, у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Відповідно до п. 2.5. договору оренди, обов'язок по складанню акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Згідно позову позивач вказує, що не склавши акт приймання-передачі орендованої будівлі та не повернувши її позивачеві, відповідач порушив п.п. 2.4, 2.5 договору оренди, ч. 1 ст. 785, ст. 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України. Отже, відповідач протиправно продовжує користуватися будівлею, що знаходиться на балансі позивач, чим перешкоджає позивачу використовувати цю будівлю у господарській діяльності підприємства.

В підтвердження знаходження на балансі позивача спірної будівлі позивач посилається на протокол засідання інвентаризаційної комісії від 20.04.2011 р., інвентарну картку основного засобу № 5 від 01.01.2013 р. та технічний паспорт від 12.06.1997 р.

Дослідивши вищезазначені докази позивача, суд прийшов до висновку, що дані докази не підтверджують знаходження спірного об'єкту на даний час на балансі позивача або у його власності, оскільки у технічному паспорті БТІ не був зазначений власник спірної будівлі або його балансоутримувач, вказано інвентарний номер 81231, який відрізняється від інвентарного номеру № 00088 зазначеного у картці основного засобу № 5 від 01.01.2013 р. Щодо протоколу засідання інвентаризаційної комісії від 20.04.2011 р. суд зазначає, що даний протокол носить однобічний характер у зв'язку з чим він не може підтверджувати викладені у ньому обставини.

Проте судом встановлено, що згідно додаткової угоди № 5 від 30.11.2008 р. до зазначеного договору оренди, сторони виклали п. 5.11. договору оренди у іншій редакції та зазначили, що у випадку якщо орендар має намір і далі після закінчення строку договору оренди орендувати зазначені приміщення, він зобов'язаний у строк до 31.03.2008 р. укласти договір оренди з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області.

При цьому документи в підтвердження права власності на спірну будівлю позивачем теж не були надані до суду, а в письмових поясненнях вх. № 12682 від 04.04.2013 р. представник позивача вказував, що на теперішній час об'єкт нерухомості за адресою: м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, б. 1-а рахується в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності Фонду державного майна України.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 786 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що предметом позову по справі є витребування нерухомого майна, а не відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, або вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі, господарський суд прийшов до висновку, що посилання представника відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності на підставі ст. 786 Цивільного кодексу України є безпідставними у зв'язку з чим вони не можуть бути прийняти судом до уваги.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Також, ст. 20 Господарського кодексу України визначені основні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема іншими способами, передбаченими законом.

При цьому суд зазначає, що спосіб захисту порушеного права має відповідати наявному порушенню та сприяти його усуненню. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України викладеною у оглядовому листі № 01-8/24 від 22.01.2007р.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що з матеріалів справи не вбачається доказів того, що позивач є власником спірного нерухомого майна, та відповідачем порушуються його права та охоронювані законом інтереси, як власника спірного нерухомого майна, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими у зв'язку з чим в їх задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 20 Господарського кодексу України, ст.ст. 16, 387, 759, 785, 786 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 09.04.2013 р.

Суддя Доленчук Д. О.