Постанова

від 23.07.2013 по справі 922/676/13-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2013 р. Справа № 922/676/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Россолов В.В.

за участю представників:

позивача - Лагутін І.В., дов. №68/026-Д від 02.01.2013 року

відповідача - Наджафов Ф.О. огли, дов. Н04/03/13 від 04.03.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1350 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2013 року у справі № 922/676/13-г

за позовом Державного науково-виробничого підприємства "Об"єднання Комунар", м. Харків,

до Приватної фірми "Лілія", м. Харків,

про витребування нерухомого майна

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Державне науково-виробниче підприємство "Об'єднання Комунар" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватної фірми "Лілія", відповідача, про витребування нерухомого майна: будівлі за адресою: м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, б. 1-а, із незаконного володіння Приватної фірми "Лілія" на користь Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар".

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.04.2013 року у справі № 922/676/13-г (суддя Доленчук Д.О.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив це рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що спірне майно є державною власністю, закріплене на праві господарського відання за Державним науково-виробничим підприємством «Об'єднання Комунар», перебуває на його балансі, розпорядником майна є Фонд Державного майна України, майно рахується в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, який формується Фондом державного майна України, у відповідності зі статтею 12 зазначеного Закону України "Про управління об'єктами державної власності", де і міститься вичерпна інформація щодо цього об'єкту.

Однак, як вказує апелянт, місцевий господарський суд не надав належної оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження вищезазначених обставин.

Також звертає увагу на те, що відповідно до договору №2 від 09.01.2001 року наймодавцем є Державне науково-виробниче підприємство «Об'єднання Комунар», тому беззаперечним є обов'язок відповідача як наймача об"єкту оренди повернути об'єкт оренди саме позивачу як наймодавцеві, незалежно від того, на підставі якого титулу це майно належить позивачеві.

Однак, як зазначає апелянт, відповідачем не надано доказів правомірності користування орендованим майном після закінчення строку дії зазначеного договору, як і не надано доказів щодо виконання пунктів 2.4, 2.5 договору оренди № 2 від 09.01.2001 р., частини 1 статті 785, статті 526, частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України щодо повернення об'єкту оренди позивачу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 23.05.2013 року на 10:00 год.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 року для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В. у зв"язку із знаходженням судді Медуниці Л.М. у відпустці.

Пунктом 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2012 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), спочатку починається й перебіг строку вирішення спору. Продовження цього строку можливе у порядку і з підстав, зазначених у частині третій статті 69 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що строк розгляду апеляційної скарги після винесення розпорядження голови Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 року про зміну складу колегії суддів починається заново.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.) розгляд справи було відкладено на 20.06.2013 року на 10:00 год. у зв"язку із задоволенням клопотань позивача та відповідача про відкладення розгляду справи та необхідністю роз"яснення сторонам, які не з"явилися в судове засідання 23.05.2013 року, їхніх процесуальних прав, передбачених статтями 20, 22 ГПК України, з урахуванням зміненого 20.05.2013 року складу колегії суддів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 року розгляд справи було відкладено на 18.07.2013 року на 10:00 год. у зв"язку із неявкою представника позивача в судове засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 18.07.2013 року підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судових засіданнях 20.06.2013 року та 18.07.2013 року проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 09.01.2001 року між Державним науково-виробничим підприємством "Об"єднання Комунар", орендодавцем, та Приватною фірмою "Лілія", орендарем, було укладено договір оренди № 2 (далі договір оренди), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає орендареві в платне тимчасове, строком з 09.01.2001 року по 09.01.2002 року, користування, для розміщення складів та майстерні, державне майно: приміщення площею 48,7 кв.м., що розташоване за адресою: м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, 1-а, площею 48,7 кв.м., яке знаходиться на балансі орендодавця .

Відповідно до пункту 2.2. договору оренди передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Згідно з укладеною сторонами додатковою угодою № 6 від 31.03.2008 р. до зазначеного договору оренди, строк дії договору оренди № 2 від 09.01.2001 р. було подовжено до 31.12.2008 року включно.

Відповідно до пункту 10.8. договору оренди чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з пунктом 2.4. договору оренди у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Відповідно до пункту 2.5. договору оренди обов'язок по складанню акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач в обгрунтування позову посилається на те, що після спливу строку дії договору оренди відповідач не склав акт приймання-передачі орендованої будівлі та не повернув її позивачеві, чим порушив умови пунктів 2.4, 2.5 договору оренди, а також вимоги частини 1 статті 785, статті 526, частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

А тому, як вказує позивач, відповідач протиправно продовжує користуватися будівлею, що знаходиться на балансі позивача, чим перешкоджає останньому використовувати цю будівлю у господарській діяльності підприємства.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, посилався на положення статті 387, частини 1 статті 759, частини 1 статті 785, статті 786 Цивільного кодексу України.

При цьому, господарський суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем докази, зокрема: протокол засідання інвентаризаційної комісії від 20.04.2011 року, інвентарна картка основного засобу № 5 від 01.01.2013 року та технічний паспорт від 12.06.1997 року, не підтверджують знаходження спірного об'єкту на балансі позивача або у його власності, оскільки у технічному паспорті бюро технічної інвентаризації не був зазначений власник спірної будівлі або його балансоутримувач, вказано інвентарний номер 81231, який відрізняється від інвентарного номеру № 00088, зазначеного у картці основного засобу № 5 від 01.01.2013 року. А протокол засідання інвентаризаційної комісії від 20.04.2011 р. носить однобічний характер у зв'язку з чим, на думку місцевого господарського суду, не може підтверджувати викладені у ньому обставини.

Також господарський суд першої інстанції зауважив, що документи в підтвердження права власності на спірну будівлю позивачем надано не було, а в письмових поясненнях (вх. № 12682 від 04.04.2013 року) представник позивача вказував, що на теперішній час об'єкт нерухомості за адресою: м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, б. 1-а рахується в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності Фонду державного майна України.

Таким чином, за висновками господарського суду першої інстанції, оскільки з матеріалів справи не вбачається доказів того, що позивач є власником спірного нерухомого майна або що воно перебуває у нього на балансі, відсутні підстави вважати, що відповідачем порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача і позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими висновками місцевого господарського суду,зважаючи на наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивач стверджує про те, що спірне майно знаходиться у нього на праві господарського відання та перебуває на його балансі.

При цьому, на підтвердження вказаних доводів позивачем було надано наступні докази: договір оренди №2 від 09.01.2001 року; інвентарну картку основного фонду за інвентарним номером №00088; оригінал технічного паспорту на об'єкт нерухомості 1997 р., виготовлений на замовлення Державного науково-виробничого підприємства «Об'єднання Комунар» при первинній інвентаризації; документи, що підтверджують право постійного користування Державного науково-виробничого підприємства «Об'єднання Комунар» земельною ділянкою за адресою м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, б. 1-а та відповідні пояснення щодо цього.

Так, у договорі оренди №2 від 09.01.2001 року зазначено власника майна -держава та балансоутримувача - Державне науково-виробниче підприємство «Об'єднання Комунар», що відповідає вимогам абзацу 4 частини 1 статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції станом на 09.01.2001 року, згідно з яким орендодавцями є підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна.

Стосовно посилань місцевого господарського суду на невідповідність інвентарних номерів в інвентарній картці основного фонду та в технічному паспорті на спірну будівлю колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що інвентарний номер основного фонду надається та закріплюється за річчю у відповідності із законодавством про бухгалтерський облік та фінансову звітність підприємством, установою чи організацією, на балансі якого об'єкт знаходиться, тоді як інвентарний номер на об'єкт нерухомості при первинній інвентаризації присвоюється об'єкту виконавцями-підприємствами бюро технічної інвентаризації, у відповідності з законодавством про технічну інвентаризацію. Тобто категорія номеру в інвентарній картці основного фонду не є тотожньою категорії номеру в технічному паспорті.

Також, оригінал технічного паспорту на об'єкт нерухомості 1997 року, виготовлений на замовлення Державного науково-виробничого підприємства «Об'єднання Комунар» при первинній інвентаризації, за своєю суттю є документом, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна і містить основні відомості про нього : місцезнаходження, склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, наявність самочинного будівництва, перепланування тощо; заявником може бути замовник будівництва, власник чи користувач об'єкта нерухомого майна або об'єкта незавершеного будівництва.

Вказані докази підтверджують приналежність спірного майна позивачеві на праві господарського відання та перебування цього майна у нього на балансі.

Однак, господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в порушення вимог пункту З частини 1 статті 84 ГПК України не було надано оцінку зазначеним доказам, не приведено доводів, відповідно до яких ці докази відхилені.

Крім того, відповідно до пункту 1.3 статуту Державного науково-виробничого підприємства "Об"єднання Комунар" організаційно-правовою формою вказаного підприємства є державне унітарне комерційне підприємство.

Згідно з пунктом 4.2 статуту Державного науково-виробничого підприємства "Об"єднання Комунар" майно, що входить до статутного фонду підприємства, є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується, та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать законодавству та цілям діяльності, зазначеним у цьому статуті.

Відповідно до статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

За статтею 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Таким чином, саме позивач - Державне науково-виробниче підприємство "Об"єднання Комунар" має право на вчинення стосовно спірного майна дії щодо передачі його в оренди, а також наділено правом та зобов"язане вчиняти дії щодо захисту свого права господарського відання на нерухоме майно, яке знаходиться у нього на балансі.

А тому, на думку колегії суддів, є безпідставним висновок місцевого господарського суду про те, що відсутність у позивача права власності на орендоване за договором оренди майно виключає порушення його прав та законних інтересів у разі неповернення йому цього майна відповідачем.

Посилання місцевого господарського суду на Єдиний реєстр об'єктів державної власності Фонду державного майна України, в якому, за висновком господарського суду першої інстанції, міститься інформація лише щодо приналежного Фонду державного майна України майна, на думку колегії суддів, є необгрунтованими, так як відповідно до статті 12 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду (лізинг), концесію або заставу, державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських структур.

Реєстр формується Фондом державного майна України на базі даних Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Таким чином, спірне майно є державною власністю, закріплене на праві господарського відання за позивачем - Державним науково-виробничим підприємством "Об"єднання Комунар", перебуває на його балансі, рахується в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, який формується Фондом державного майна України (який також є його розпорядником), у відповідності зі статтею 12 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", де і міститься вичерпна інформація щодо цього об'єкту.

Отже, на думку колегії суддів, господарським судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права та не враховано, що в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності міститься інформація про об'єкти, належні на різних титулах державним підприємствам, а не виключно Фонду державного майна України, як помилково зазначив господарський суд першої інстанції.

Окрім цього, відповідно до пункту 2.2. договору оренди передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

До того ж, як вже зазначалося вище, відповідно до пункту 10.8. договору оренди чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з пунктом 2.4. договору оренди у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Відповідно до пункту 2.5. договору оренди обов'язок по складанню акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов"язковість договору для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у зв"язку із закінченням строку договору відповідач зобов"язаний повернути позивачеві як орендодавцеві об'єкт оренди за актом приймання-передачі.

Однак, як свідчать матеріали справи, докази виконання зазначеного обов"язку відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані господарському суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому, як вже зазначалося вище, відповідно до статті 136 Господарського кодексу України, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Отже, зі змісту вказаних правових норм випливає, що якщо майно знаходиться у володінні певної особи без відповідних правових підстав або якщо підстави володіння таким майном у неї згодом відпали, власник цього майна або його титульний володілець на праві господарського відання може вимагати в судовому порядку витребувати своє майно з чужого незаконного володіння, а особа, яка заволоділа майном без відповідної правової підстави, зобов"язана повернути це майно власнику або титульному володільцю.

А тому, з урахуванням вимог статей 387, 1212 Цивільного кодексу України та умов укладеного між сторонами договору (пунктів 2.4, 2.5 договору оренди), наявні достатні правові підстави для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, та порушив норми матеріального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким в позов слід задовольнити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2013 року у справі № 922/676/13-г скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Витребувати нерухоме майно: будівлі за адресою: м. Харків, пров. 1-ий Лісопарківський, б. 1-а із незаконного володіння Приватної фірми "Лілія" (61070, м. Харків, вул. Старошишківська, 2, кв. 72, код ЄДРПОУ 19462737) на користь Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (61070, м. Харків, вул. Рудіка, 8, р/р 26000619949116 в ПАТ "Промінвестбанк", м. Київ, МФО 300012, код ЄДРПОУ 14308730) .

Стягнути з Приватної фірми "Лілія" (61070, м. Харків, вул. Старошишківська, 2, кв. 72, код ЄДРПОУ 19462737) на користь Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (61070, м. Харків, вул. Рудіка, 8, р/р 26000619949116 в ПАТ "Промінвестбанк", м. Київ, МФО 300012, код ЄДРПОУ 14308730) 2467,35 грн. витрат по сплаті судового збору.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.07.2013 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Россолов В.В.