Рішення

від 11.04.2013 по справі 911/411/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" квітня 2013 р. Справа № 911/411/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСа»

про стягнення 49 013,57 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Пеньков О.Ю. - представник за довіреністю №10 від 12.03.2013 року;

від відповідача: Гуйда Д.М. - представник за довіреністю вих.№19 від 08.01.2013 року;

секретар судового засідання: Гуськова К.В.

Обставини справи:

04.02.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою вих.№0801/02 від 08.01.2013 року (вх. №369 від 04.02.2013 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСа» (далі - відповідач) про стягнення 49 013,57 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Дистриб'юторським договором №19/0612 від 29.06.2012 року, зокрема, щодо проведення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача 46 067,20 грн. основного боргу, 1 855,31 грн. пені, 371,06 грн. три проценти річних та 720,00 грн. вартість зворотної тари, а разом 49 013,57 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.02.2013 року порушено провадження у справі №911/411/13-г та призначено розгляд справи на 07.03.2013 року.

07.03.2013 року суд, на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголосив перерву в судовому засіданні до 14.03.2013 року.

У судовому засіданні 14.03.2013 року представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів. Подане клопотання господарським судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.03.2013 року продовжено строк вирішення спору з 06.04.2013 року по 20.04.2013 року, розгляд справи відкладено на 11.04.2013 року, зобов'язано відповідача надати документи, що підтверджують оплату заборгованості перед позивачем.

09.04.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 09.04.2013 року (вх. №9190), в якому відповідач визнає позов частково, а саме, у частині стягнення заборгованості у сумі 42 930,90 грн. за поставлений товар.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує, що заборгованість у сумі 1 107,00 грн. не підлягає стягненню, оскільки позивач за результатами проведених акцій за активність повинен був поставити, але не поставив відповідачу продукцію на вказану суму. Заборгованість у сумі 2 028,41 грн. не підлягає стягненню з відповідача, оскільки позивач, у зв'язку з поставкою товару, термін придатності якого сплив, повинен був забрати і замінити його на новий, однак, заміна товару на вказану суму не була здійснена.

11.04.2013 року, до початку судового засідання, від представника позивача надійшла заява б/н від 11.04.2013 року (вх.№9590) про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, у зв'язку зі сплатою відповідачем після порушення провадження у справі заборгованості на суму 300,00 грн., просить суд стягнути з відповідача 45 767,20 грн. основного боргу, 1 855,31 грн. пені, 371,06 грн. три проценти річних та 720,00 грн. вартість зворотної тари, а разом 48 713,57 грн.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відтак, на розгляд господарського суду передані позовні вимоги остаточно сформовані в заяві позивача б/н від 11.04.2013 року (вх.№9590) про зменшення розміру позовних вимог.

У судове засідання 11.04.2013 року представники сторін у справі з'явились. Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача визнав позовні вимоги частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 11.04.2013 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

29.06.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» (дистриб'ютор за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз» (компанія за договором, позивач у справі), далі разом іменовані сторони, уклали дистриб'юторський договір №19/0612 від 29.06.2012 року (далі - договір) про наступне.

Згідно умов договору (п. 2.1) компанія призначає дистриб'ютора, а дистриб'ютор приймає призначення як уповноваженого дистриб'ютора товару на території.

Відповідно до п. 2.2. за цим договором компанія зобов'язується поставляти та передавати у власність дистриб'ютора товар у строк та відповідно до інших умов, передбачених договором, а дистриб'ютор зобов'язується приймати та оплачувати товар відповідно до умов цього договору, здійснювати зберігання та дистрибуцію товару власною торговою командою, а також надавати компанії окремо узгоджені сторонами, послуги на території, та виконувати інші зобов'язання за договором.

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється дистриб'ютором на підставі товарно-транспортної накладної. Підписана дистриб'ютором товарно-транспортна накладна засвідчує факт приймання товару дистриб'ютором за кількістю та якістю. Дистрибютор зобов'язується забезпечити присутність свого уповноваженого представника на місці поставки для огляду і приймання товару, а також підписання товарно-транспортної накладної та іншої супровідної документації.У разі виявлення при прийманні товару невідповідності його якості умовам договору або відповідній супровідній документації (в тому числі видимих дефектів) та/або невідповідності кількості товару відомостям, зазначеним у товарно-транспортній накладній, представники дистриб'ютора і компанії, що здійснюють приймання-передачу відповідного товару, зобов'язані скласти двосторонній акт про невідповідність партії товару умовам договору (далі - Акт про невідповідність) за формою, що міститься у додатку 7 до договору. При цьому дистриб'ютор зобов'язаний за власний рахунок забезпечити належне зберігання неприйнятого товару, зазначеного в Акті про невідповідність до моменту, поки компанія, у відповідності до підпункту 4.11 цього договору, замінить неякісний товар на товар належної якості (п. 4.9 договору).

Відповідно до п. 4.11 договору, компанія повинна не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів від дати складання Акту про невідповідність (або отримання позитивного висновку експерта щодо недоліків товару, як це передбачено у п. 4.10 договору) поставити необхідну кількість товару та/або замінити неякісний товар на товар належної якості як це передбачено договором. Компанія не несе відповідальності за будь-які недоліки товару, не зазначені у акті про невідповідність , а також за недоліки, що виникли внаслідок порушення дистриб'ютором правил зберігання товару, пошкодження/втрату товару, що виникли під час поставки товару дистриб'ютором торговельним точкам, тощо. Якщо дефектний товар не може бути замінений компанією з будь-якої причини, компанія може відкоригувати розрахунки із дистриб'ютором на відповідну вартість дефектних товарів.

Ціна за кожний вид товару зазначена у специфікації. Загальна вартість кожної партії товару розраховується, виходячи з кількості товару у партії, на основі цін товару, зазначених у специфікації, з урахуванням знижок та торгівельної націнки дистриб'ютора, зазначених у додатку 5 (п. 7.1 договору).

Відповідно до п. 7.2. платежі за договором у розмірі повної вартості поставленого товару здійснюється в гривнях шляхом банківського переказу коштів на рахунок компанії, зазначений нижче в договорі протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після дати поставки, а підставі рахунку компанії.

Пунктом 13.1. визначено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами в дату зазначену на першій сторінці договору, та діє до 31 грудня 2015 року (включно), а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов дистриб'юторського договору №19/0612 від 29.06.2012 року позивач за період з 06.07.2012 року по 17.07.2012 року (включно) здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 240 981,12 грн.

Даний факт не заперечується відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями (оглянутими у судовому засіданні оригіналами) товарно-транспортних накладних, а саме:

№911від 06.07.2012 року на суму 75 263,04 грн.;

№941 від 11.07.2012 року на суму 83 450,88 грн.;

№1029 від 17.07.2012 року на суму 82 267,20 грн.;

Судом встановлено, що вищезазначені накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов дистриб'юторського договору №19/0612 від 29.06.2012 року, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, здійснивши лише часткову оплату за отриманий товар в розмірі 195 213,92 грн ., а саме:

20.07.2012 року - 40 000,00 грн.

24.07.2012 року - 5 000,00 грн.

25.07.2012 року - 10 000,00 грн.

27.07.2012 року - 21 000,00 грн.

30.07.2012 року - 10 000,00 грн.

01.08.2012 року - 10 000,00 грн.

02.08.2012 року - 20 000,00 грн.

03.08.2012 року - 10 000,00 грн.

06.08.2012 року - 10 000,00 грн.

07.08.2012 року - 5 713,92 грн.

22.08.2012 року - 8 000,00 грн.

04.09.2012 року - 9 000,00 грн.

06.09.2012 року - 3 000,00 грн.

07.09.2012 року - 2 000,00 грн.

10.09.2012 року - 3 000,00 грн.

11.09.2012 року - 2 000,00 грн.

17.09.2012 року - 2 000,00 грн.

20.09.2012 року - 10 000,00 грн.

21.09.2012 року - 3 000,00 грн.

24.09.2012 року - 2 000,00 грн.

26.09.2012 року - 2 300,00 грн.

27.09.2012 року - 2 300,00 грн.

28.09.2012 року - 2 300,00 грн.

02.10.2012 року - 2 300,00 грн.

15.03.2013 року (після порушення провадження у справі) - 300,00 грн.

Здійснення часткових проплат відповідача на підставі дистриб'юторського договору №19/0612 від 29.06.2012 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по рахунку за період з 01.05.2012 року по 04.12.2012 року та за період з 15.03.2013 року по 15.03.2013 року.

Крім того, в матеріалах справи наявні документи, які свідчать про порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, зокрема: копія Акту звірки взаєморозрахунків станом на липень 2012 року (підписаного уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчені печатками товариств), згідно якого станом на 31.07.2012 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 154 981,12 грн.; копія Гарантійного листа вих.№100 від 26.09.2012 року, в якому відповідач визнає заборгованість у сумі 55 267,20 грн. та зобов'язується погасити її до 26.10.2012 року.

Однак, жодних доказів здійснення відповідачем повної оплати поставленого товару сторонами суду не надано.

Таким чином, станом на час розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем складає 45 767,20 грн. (240 981,12 грн.-195 213,92 грн.)

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з сумою заборгованості, визнає її частково, та зазначає, що вона має бути зменшена, зокрема, на вартість товару у сумі 2028,41 грн., який позивач повинен був замінити на інший товар належної якості.

Однак, твердження відповідача щодо обов'язку позивача замінити неякісний товар, а саме товар термін придатності якого сплив, на новий товар на суму 2 028,41 грн. не підтверджено наявними в матеріалах справи документами.

Так, відповідач посилається на п. 6.2.5 договору, відповідно до якого компанія зобов'язується проводити заміну неякісного товару або відкоригувати розрахунки із дистриб'ютором на відповідну вартість дефектних товарів, як це передбачено у п. 4.11. договору.

Пунктом 4.11 договору визначено, що компанія повинна не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів від дати складання Акту про невідповідність (або отримання позитивного висновку експерта щодо недоліків товару , як це передбачено у п. 4.10 договору) поставити необхідну кількість товару та/або замінити неякісний товар на товар належної якості як це передбачено договором. Компанія не несе відповідальності за будь-які недоліки товару, не зазначені у Акті про невідповідність , а також за недоліки, що виникли внаслідок порушення дистриб'ютором правил зберігання товару, пошкодження/втрату товару, що виникли під час поставки товару дистриб'ютором торговельним точкам, тощо. Якщо дефектний товар не може бути замінений компанією з будь-якої причини, компанія може відкоригувати розрахунки із дистриб'ютором на відповідну вартість дефектних товарів .

Проте, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не було складено відповідного Акту про невідповідність, а також відповідачем не надано відповідного висновку експерта щодо недоліків товару. Переписка по електронній почті між сторонами, яку долучено відповідачем до матеріалів справи, не може бути належним доказом виникнення обов'язку у позивача замінити товар, на який не було складено відповідного Акту про невідповідність.

Крім того, умовами договору не передбачено звільнення відповідача від оплати товару, поставленого згідно вищевказаних товарно-транспортних накладних, а лише передбачено обов'язок позивача замінити товар, а у разі неможливості такої заміни, позивач може відкоригувати розрахунки з відповідачем на відповідну вартість товару.

У своєму відзиві на позовну заяву, відповідач також зазначає, що 09.11.2012 року за результатами проведених акцій за активність, позивач повинен був поставити відповідачу 133 (сто тридцять три) ящики відповідної продукції, що становить 1 107,00 грн., але станом на 02.04.2013 року позивач не поставив відповідачу зазначену продукцію, а тому заборгованість має бути зменшена на вказану суму.

При цьому, відповідач посилається на п. 6.2.2 договору, згідно якого компанія зобов'язується повідомляти дистриб'ютора про проведення на території акцій, спрямованих на поширення, популяризацію та збільшення обсягів продажу товару компанії та надавати дистриб'ютору відповідні правила/процедури проведення таких акцій.

Однак, ні з умов договору, ні з інших доказів наявних у справі, не вбачається обов'язку позивача поставити відповідну продукцію відповідачу за результатами таких акцій.

Крім того, поставка відповідачем товару за умовами будь-яких акцій не звільняє відповідача від оплати вже поставленого товару згідно вищевказаних товарно-транспортних накладних, що є предметом розгляду у даній справі.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 7.2. платежі за договором у розмірі повної вартості поставленого товару здійснюється в гривнях шляхом банківського переказу коштів на рахунок компанії, зазначений нижче в договорі протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після дати поставки , а підставі рахунку компанії.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань у повному обсязі за договором щодо оплати отриманого товару, та враховуючи здійснення часткового погашення відповідачем заборгованості після звернення позивача з позовом до суду, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підлягає задоволенню у повному обсязі, а саме у сумі 45 767,20 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 855,31 грн., яка нарахована на суму заборгованості за період з 02.10.2012 року по 07.01.2013 року.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, згідно п. 8.4. крім передбачених в інших положеннях договору, за порушення строків оплати за цим договором, дистриб'ютор сплачує на користь компанії пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного баку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи, що сума боргу у вказаний період становила 46 067,20 грн., суд встановив, що він здійснювався у відповідності до вимог ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», укладеного між сторонами договору та обставинам справи, однак, є арифметично невірним.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що з урахуванням часткової оплати відповідачем поставлених товарів, розмір пені складає 1850,24 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 46067.20 02.10.2012 - 07.01.2013 98 7.5000 % 0.041 %* 1850.24 Таким чином, позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 1850,24 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 5,07 грн. пені (1 855,31 грн. - 1 850,24 грн.), суд відмовляє.

При цьому, враховуючи посилання відповідача на ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (п. 2.4 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань").

Отже, що стосується заявленого у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені, то останнім належними та допустимими доказами у розумінні приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено суду наявності у спірному правовідношенні виняткових випадків, які є підставою для зменшення нарахованої позивачем пені.

Крім того, суд зазначає, що у даному випадку розмір нарахованої позивачем пені (1855,31 грн.) не може вважатися надмірно великим відносно суми основного боргу (45767,20 грн.).

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 371,06 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з 02.10.2012 року по 07.01.2013 року.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу за поставлений товар згідно договору, є правомірною.

Перевіривши за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.» наданий позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 371,06 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 720,00 грн. вартості зворотної тари відповідно до п. 5.7, пп. 6.1.12 договору.

Розглянувши вказану позовну вимогу, господарський суд дійшов висновку про її задоволення в повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.5 договору, зворотною (заставною) тарою за цим договором є: піддони, марковані відповідно до специфікації, яка наведена у додатку 4 до договору.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних №911від 06.07.2012 року; №941 від 11.07.2012 року; №1029 від 17.07.2012 року, відповідач отримав 78 одиниць зворотної тари (піддонів). Вказане підтверджується також Актом звірки по зворотній тарі станом на липень 2012 року (копія наявна в матеріалах справи).

Згідно п. 5.7 договору дистриб'ютор, що отримав товар, зобов'язаний повернути компанії зворотну (заставну) тару у непошкодженому стані протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки . Повернення зворотної (заставної) тари від дистриб'ютора проводиться силами та за рахунок компанії, за відповідним письмовим повідомленням дистриб'ютора (як це зазначено у п. 4.2. договору).

В порушення умов договору, відповідач лише частково повернув піддони позивачу, а саме у кількості 66 одиниць , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної (повернення) №ЛС-0002718 від 16.08.2012 року на суму 3300,00 грн. Інших доказів повернення зворотної тари відповідачем суду не надано.

Крім того, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву визнає наявність в нього неповернутих піддонів, однак, вважає, що вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки після 16.08.2012 року відповідач товар не замовляв, а тому не міг повернути піддони.

Однак, вказане твердження відповідача не може бути прийнято судом, з огляду на те, що обов'язок по поверненню зворотної тари покладено умовами договору (п. 5.7. договору) на відповідача, зокрема, шляхом звернення з відповідним письмовим повідомленням до позивача. Проте, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з такими повідомленнями протягом 30 календарних днів від дати поставки.

Згідно п. 6.1.12. у разі неповернення зворотної тари у встановленому пункті 5.7 цього договору строк , протягом наступних 5 (п'яти) робочих днів сплатити компанії заставну вартість зворотної тари у розмірі, зазначеного у пункті 5.6 цього договору збільшену суму на ПДВ. При цьому, як визначено п. 5.6, п. 5.6.1 договору, заставна вартість зворотної тари вказується в товарно-транспортній накладній. Заставна вартість піддонів становить 50,00 гривень за один піддон .

З огляду на викладене, позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 720,00 грн. вартості зворотної тари, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме у сумі 48 708,50 грн ., з яких 45 767,20 грн. основного боргу, 1 850,24 грн. пені, 371,06 грн. 3% річних та 720,00 грн. вартості зворотної тари. В іншій частині позовних вимог, а саме, в стягненні 5,07 грн. пені, суд відмовляє.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як роз'яснено у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСа» (08132, Київська область, Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5-Б, ідентифікаційний код 32683728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз» (69057, м. Запоріжжя, вул. Тамбовська, буд. 3, ідентифікаційний код 36065256) 45 756 (сорок п'ять тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн. 20 коп. основного боргу, 1 850 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят) грн. 24 коп. пені, 371 (триста сімдесят одну) грн. 06 коп. 3% річних, 720 (сімсот двадцять) грн. 00 коп. вартості зворотної тари та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 15.04.2013 року