Постанова

від 10.06.2013 по справі 911/411/13-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р. Справа№ 911/411/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги від 19.04.2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» на рішення господарського суду Київської області від 11.04.2013 року

у справі № 911/411/13-г ( суддя - Антонова В.М.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА»

про стягнення 49 013, 57 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Пеньков О.Ю.

відповідача: Гуйда Д.М.

ВСТАНОВИВ:

04.02.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» про стягнення 49 013, 57 грн., що становить: 46 067, 20 грн. боргу по оплаті отриманого товару, 1 855,31 грн. - пені, 371,06 грн. - 3 % річних та 720,00 грн. вартість зворотної тари (а.с.2-5).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за дистриб'юторським договором № 19/0612 від 29.06.2012 року, а саме, відповідачем не в повному обсязі та несвоєчасно здійснено оплату поставленої продукції.

11.04.2013 року, до початку судового засідання, представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 81), в якій просив стягнути з відповідача 48 713,57 грн., що становить 45 767,20 грн. боргу, 1 855,31 грн. пені, 371,06 грн. 3 % річних та 720,00 грн. вартість зворотної тари, у зв'язку зі сплатою відповідачем після порушення провадження у справі боргу в суму 300,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.04.2013 року у справі № 911/411/13-г позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз» 45 756,20 грн. боргу, пені - 1 850,24 грн., 3 % - 371,06 грн., 720 грн. вартості зворотної тари та витрати по сплаті судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛиСА», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області в частині стягнення з відповідача 6 077,60 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 6 077,60 грн., з яких 3 136,30 грн. вартість товару, 1 850,24 грн. пені, 371,06 грн. -3% річних та 720 грн. вартість зворотної тари.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що місцевий господарський суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо необхідності зменшення суми боргу за договором на вартість товару, який позивач повинен був поставити відповідачу на акційних умовах, а також доводи відповідача щодо зменшення суми боргу на вартість нереалізованого товару, строк придатності якого минув.

Крім того, апелянт посилається на те, що ним не порушено умови договору щодо повернення тари, заперечує правомірність стягнення пені та річних, стверджує, що суд не прийняв до уваги положення ч.3 ст. 551 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.04.2013 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 10.06.2013 року.

Представник апелянта у судовому засіданні 10.06.2013 року підтримав вимоги апеляційної скарги.

Позивач у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи скаржника, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

29.06.2012 року між сторонами у справі було укладено дистриб'юторський договір № 19/0612 від 29.06.2012 року (далі-договір), відповідно до п. 2.2. якого товариство з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз» (компанія за договором, позивач у справі) зобов'язалося поставити та передати у власність дистриб'ютора товар у строк та відповідно до інших умов, передбачених договором, а товариство з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» (дистриб'ютор за договором, відповідач у справі) зобов'язалося прийняти та оплатити товар відповідно до умов цього договору, здійснювати зберігання та дистрибуцію товару власною торговою командою, а також надавати компанії окремо узгоджені сторонами, послуги на території, та виконувати інші зобов'язання за договором.

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ Правил Інкотермс, в редакції 2000 року (перевезення оплачується до) склад дистриб'ютора, порядок передачі і приймання товару визначено сторонами в п.4 договору.

Відповідно до п. 4.9. договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється дистриб'ютором на підставі товарно-транспортної накладної у присутність свого уповноваженого представника на місці поставки для огляду і приймання товару, а також підписання товарно-транспортної накладної та іншої супровідної документації.

Розділом 7 договору сторони обумовили порядок розрахунків. Так, ціна за кожний вид товару зазначається у специфікації; загальна вартість кожної партії товару розраховується, виходячи з кількості товару у партії, на основі цін товару, зазначених у специфікації, з урахуванням знижок та торгівельної націнки дистриб'ютора, зазначених у додатку 5 (п. 7.1 договору); платежі за договором у розмірі повної вартості поставленого товару здійснюються в гривнях шляхом банківського переказу коштів на рахунок компанії протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів від дати поставки, на підставі рахунку компанії (п.7.2).

Згідно з п. 13.1. договору, цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2015 року (включно), а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

У відповідності до вимог частини 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Оплата проводиться у строки визначені умовами договору.

Відповідно до вимог ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 240 981,12 грн., відповідач прийняв даний товар, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними: № 911 від 06.07.2012 року на суму 75 263,04 грн.; № 941 від 11.07.2012 року на суму 83 450,88 грн.; № 1029 від 17.07.2012 року на суму 82 267,20 грн. (а.с.21-23). Отримання товару дистриб'ютором підтверджується підписом повноважної особи товариства «ЛиСА» у відповідній графі ТТН, який засвідчено печаткою товариства та не заперечене відповідачем.

Відповідач частково оплатив вартість поставленого товару на суму 195 213,92 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками по рахунку за період з 01.05.2012 року по 04.12.2012 року та за період з 15.03.2013 року по 15.03.2013 року (а.с.24-25, 82).

До матеріалів справи долучено копію Гарантійного листа вих.№100 від 26.09.2012 року, в якому відповідач визнає борг у сумі 55 267,20 грн. та зобов'язується погасити його до 26.10.2012 року (а.с.60), з моменту підписання гарантійного листа відповідач сплатив борг в сумі 9 511 грн. і його заборгованість на момент прийняття рішення становила 45 756,20 грн.

Доказів сплати заборгованості в повному обсязі ні на час прийняття рішення суду, ні на час перегляду рішення в апеляційній інстанції відповідачем не надано.

Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 45767,20 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення боргу судом першої інстанції правомірно задоволено.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 855,31 грн. за порушення строків оплати за період з 02.10.2012 року по 07.01.2012 року.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Пунктом п. 8.4. договору встановлено, що за порушення строків оплати товару, дистриб'ютор сплачує на користь компанії пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного баку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування пені в сумі 1 850,24 грн. та відмови в частині стягнення пені в сумі 5, 07 грн., оскільки при розрахунку пені позивачем допущено арифметичну помилку.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 371,06 грн. - 3 % річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України.

Інфляційні збитки та проценти згідно зі статтею 625 ЦК України нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, а отже, є платою за користування чужими коштами, що не носить, на відміну від неустойки, штрафного характеру, а має компенсаційний характер заходів впливу.

Таким чином у цивільно-господарських відносинах кредитор вправі вимагати компенсації збитків, що виникають у випадку неправомірного використання його коштів боржником, з урахуванням приписів статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних у поєднанні з інфляційними втратами, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних в сумі 371,06 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем заявлено до стягнення 720,00 грн. вартості зворотної тари, яку, в порушення умов п. 5.7. договору, відповідачем не повернуто протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки.

Апелянт стверджує, що суд задовольняючи позовну вимогу в даній частині не врахував, що згідно умов договору повернення зворотної (заставної) тари від дистриб'ютора проводиться силами та за рахунок компанії (позивача). Однак, як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, повернення зворотної тари хоча і здійснюється силами позивача та за рахунок компанії (п.5.7 договору), проте в чітко визначені договором строки та на підставі відповідного письмового повідомлення відповідача про готовність повернення такої тари (п. 4.2. договору).

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що умовами договору передбачено остаточне приймання зворотної тари за якістю на складі компанії, відтак, повернення тари позивачу є безумовним обов'язком відповідача і відповідальність за несвоєчасне її повернення покладається саме на нього.

Відповідно до товарно-транспортних накладних № 911 від 06.07.2012 року; № 941 від 11.07.2012 року; № 1029 від 17.07.2012 року та акту звірки по зворотній тарі станом на липень 2012 року (а.с. 62), відповідач отримав 78 одиниць зворотної тари (піддонів) на суму 3 900 грн., повернув позивачу піддони частково у кількості 66 одиниць на суму 3 300 грн., що підтверджено представленою в матеріалах справи копією видаткової накладної (повернення) №ЛС-0002718 від 16.08.2012 року (а.с.26).

Відповідно до п. 6.1.12. договору у разі неповернення зворотної тари у строк встановлений пунктом 5.7 цього договору, дистриб'ютор зобов'язаний протягом наступних 5 (п'яти) робочих днів сплатити компанії заставну вартість зворотної тари у розмірі, передбаченому у пункті 5.6 цього договору збільшену суму на ПДВ. При цьому, як визначено п. 5.6, п. 5.6.1 договору, заставна вартість зворотної тари вказується в товарно-транспортній накладній.

Враховуючи, що в строк передбачений договором відповідач не повідомив позивача про готовність повернення тари, не повернув зворотну тару, суд дійшов обґрунтованого висновку, про правомірність позовних вимог в частині стягнення вартості неповернутої тари із розрахунку: 50.00 грн. за одиницю (піддон) з врахуванням 20% ПДВ, в сумі 720 грн. (50х12 шт.=600грн. +120 грн.(ПДВ)=720 грн.).

Колегія суддів апеляційної інстанції визнає помилковим твердження апелянта про те, що суд повинен був зменшити розмір заборгованості за дистриб'юторським договором на вартість товару, який позивач повинен був поставити на акційних умовах.

Договором сторони передбачили (п.2.2.договору), що компанія поставляє та передає у власність дистриб'ютора товар, а останній приймає та оплачує товар, здійснює зберігання та дистриб'юцію товару, а також надає компанії додаткові послуги, які узгоджуються сторонами окремо.

Згідно п. 6.1.13 договору дистриб'ютор за погодженням з компанією на підставі окремих угод зобов'язався організовувати та проводити у торговельних точках на території різноманітні акції, спрямовані на поширення, популяризацію та збільшення продажу товару компанії згідно правил та процедур проведення відповідних акцій, наданих дистриб'ютору компанією.

Сторони не надали суду доказів укладення додаткових угод щодо проведення зазначених акцій, правил їх проведення, які б свідчили про можливість зарахування вартості непоставленого акційного товару в рахунок погашення заборгованості по оплаті товару, поставленого за договором № 19/0612 від 29.06.2012 року.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що договором № 19/0612 від 29.06.2012 року, який є підставою позовних вимог, не обумовлено виконання позивачем обов'язку поставки додаткової кількості товару для проведення акцій, як і не містить умов про зарахування вартості акційного товару в рахунок погашення заборгованості по оплаті товару поставленого за даним договором, відтак місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність у даному випадку зустрічного виконання зобов'язань між сторонами та можливості застосування ст. 538 ЦК України, як і ст. 601 ЦК України, яка передбачає зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на те, що одні вимоги є грошовими, а інші із зобов'язання поставити певну кількість товару.

Колегія суддів апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами пред'явлення будь-яких вимог до позивача у порядку та спосіб, визначений господарським процесуальним законодавством, не скористався правом подачі зустрічних позовних вимог, або досудового звернення до позивача з вимогою про зарахування зустрічних вимог в порядку ч.2 ст.601 ЦК України, отже вимоги про поставку додаткової кількості товару (квасу) не може бути предметом розгляду даної справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду Київської області від 11.04.2013 року у справі № 911/411/13-г відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

10.06.2013 року представник позивача звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат (вх. 09-11/9355), в якій просив розглянути в апеляційній інстанції питання розподілу судових витрат. В тому числі просить стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката, які пов'язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції в сумі 1 280 грн. та витрати на правову допомогу адвоката, які пов'язані з розглядом справи судом першої інстанції в сумі 3 330 грн., оскільки оплату послуг адвоката за розгляд справи в суді І інстанції проведено після прийняття рішення у справі і докази оплати таких послуг стали наявні лише під час апеляційного провадження.

В обґрунтування вимог про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката позивач представив: договір про надання правової допомоги № 1 від 11.03.2013 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз» та адвокатом Пеньковим О.Ю.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 489, виданого 29.02.2008 року; рахунок № 1 від 16 квітня 2013 року на оплату послуг за договором пов'язаних з розглядом справи № 911/411/13-г в господарському суді Київської області на суму 3 330 грн.; Акт про надання правової допомоги згідно з договором № 1 від 11.03.2013 року, пов'язаних з розглядом справи № 911/411/13-г в господарському суді Київської області на суму 3 330 грн.; докази оплати даної суми адвокату (довідка транзакції по поточному рахунку Райффазен банк Аваль); рахунок № 3 від 03 червня 2013 року на оплату послуг за договором, пов'язаних з розглядом справи № 911/411/13-г в апеляційній інстанції на суму 1 280 грн.; Акт про надання правової допомоги згідно з договором № 1 від 11.03.2013 року, пов'язаних з розглядом справи № 911/411/13-г в апеляційній інстанції на суму 1 280 грн.; платіжне доручення № 1263 від 06.06.2013 року про оплату 1 280 грн. адвокату.

Розглянувши заяву позивача, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне задовольнити вказану заяву з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому за правилами частини 3 ст. 48 ГПК України розмір витрат, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Частиною 1 статті 12 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Договором № 1 від 11.03.2013 року сторони чітко визначили порядок надання послуг, ціну послуг (винагорода) и порядок оплати (п.3.1,6.1,6.2,6.5договору).

Позивачем представлено належні докази надання правової допомоги, оплати послуг у розмірі та порядку визначеному договором, тому колегія визнає за доцільне задовольнити заяву позивача про покладення судових витрат на правову допомогу адвоката, пов'язаних з розглядом даної справи в сумі 4 610 грн., які в силу вимог ст. 49 ГПК України є судовими витратами, на відповідача у справі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» на рішення господарського суду Київської області від 11.04.2013 року у справі № 911/411/13-г залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду господарського суду Київської області від 11.04.2013 року у справі № 911/411/13-г залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСА» (08132, Київська область, Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5-Б, ідентифікаційний код 32683728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Квас Бевериджиз» (69057, м. Запоріжжя, вул. Тамбовська, буд. 3, ідентифікаційний код 36065256) витрати на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справи в сумі 4 610 (чотири тисячі шістсот десять) грн.

4. Доручити господарському суду Київської області видати наказ.

5.Справу № 911/411/13-г повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Жук Г.А.

Судді Мальченко А.О.

Чорногуз М.Г.