Рішення

від 08.04.2013 по справі 916/190/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" квітня 2013 р.Справа № 916/190/13-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

при секретарі судового засідання: Галюк Т.В.

за участю представників:

від позивача: Кокоріна Н.В. за довіреністю №107/12 від 12.04.12.

від відповідача: Костиркін О.Г. за довіреністю №502 від 12.02.13.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВОКО ГРУП";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР";

про стягнення 54955 грн.

У судових засіданнях оголошувались перерви на підставі ст.77 ГПК України, а саме: 22.03.13. до 29.03.13., 29.03.13. до 05.04.13., а 05.04.13. до 08.04.13.

Спір розглядався у більш тривалий строк за клопотанням сторони на підставі ст.69 ГПК України.

22.01.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛВОКО ГРУП" (позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР" (відповідач), в якій просило суд стягнути з відповідача 54955, 00грн. заборгованості та 1720,50грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2013р. за даним позовом порушено провадження у справі №916/190/13-г.

08.04.13. позивач подав до господарського суду Одеської області заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути із відповідача 53972,00грн.(а.с.121, т.2).

03.04.2013р. за вхідним №10799/2013 до господарського суду Одеської області надійшла заява від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР" про застосування до позовних вимог строків позовної давності(а.с.80,т.2).

У судовому засіданні представник позивача підтримав заяву про зменшення позовних вимог з підстав, зазначених в позовній заяві. Просив прийняти заяву про зменшення позовних вимог та задовольнити позов і стягнути із відповідача 53972,00грн. Пояснив, що між сторонами був укладений договір морського агентування по теплоходу "Верещагіно" у спрощеній формі на невизначений термін. На виконання умов договору позивач сплачував збори та за оформлення документів по приходу теплоходу "Верещагіно" Державному підприємству "Дельта-Лоцман" і Державному підприємству "Одеський морський торговельний порт". Але відповідач не повернув позивачу витрати, а також не оплатив вартість агентських послуг. Додаткові агентські послуги нараховувались на підставі наказу Міністерства транспорту України №214 від 27.06.96. (у редакції наказу Міністерства транспорту України №711 від 15.12.00р.) „Збори і плата за послуги, що надаються суднам у морських портах". Зазначив, що строк позовної давності не пропущений позивачем, бо правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України. Доказів, які б підтверджували знаходження теплоходу "Верещагіно" у закордонному плаванні у позивача немає.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти прийняття до розгляду заяви про зменшення позовних вимог. Але проти позову заперечував, просив застосувати строки позовної давності. Пояснив, що між сторонами не було укладено договору морського агентування. Факсові листи надсилались не уповноваженими особами, хоча зазначив, що телефон із якого надсилався факс позивачу належить відповідачу. Позивач при нарахуванні винагороди за надання агентських послуг посилається на нормативний документ, який втратив чинність. Наказ Міністерства транспорту України №214 від 27.06.96. "Збори і плата за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах України" із відповідними змінами, в редакції станом на час правовідносин між сторонами не регулював правовідносини між сторонами в каботажному плаванні, тобто не поширюється на судна, які без заходу до портів інших держав здійснюють перевезення між портами України.

Враховуючи вимоги ст.22 ГПК України, суд приймає до розгляду заяву про зменшення позовних вимог і розглядає справу в межах предмету позову, зазначеного в заяві про зменшення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

22.10.09. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алвоко Груп" надіслало відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Юпітер" факсом дисбурсментський рахунок №420 від 22.10.09. (а. с. 14-15, т.1).

17.11.09. відповідач надіслав позивачу факсом листа, згідно якого повідомив позивача, що як судновласник домінує позивача на надання агентських послуг по теплоходу "Верещагіно" в порту Одеського морського торговельного порту. Оплату згідно виставлених рахунків гарантує (а.с.13, т.1).

Згідно ст. 207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛВОКО ГРУП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР" було укладено договір морського агентування по теплоходу „Верещагіно".

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором .

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ч.2 ст.901 ЦК України).

Статтею 117 Кодексу торговельного мореплавства передбачено права та обов'язки морського агента, а саме: морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Морський агент зобов'язаний:

а) здійснювати добросовісно свою діяльність відповідно до інтересів судновласника або іншого довірителя і звичайної практики морського агентування;

б) діяти в межах своїх повноважень;

в) не передавати здійснення своїх функцій іншій особі (суб'єкту), якщо тільки він не був уповноважений на це своїм довірителем.

Відповідно до ст.119 Кодексу торгівельного мореплавства, якщо договір морського агентування укладено на невизначений термін, то кожна із сторін вправі розірвати договір за наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши другу сторону про це не пізніше ніж за три місяці з часу, коли їй стало відомо про такі причини.

Дійсно, позивач поніс витрати, пов'язані із наданням агентських послуг відповідачу по теплоходу „Верещагіно" 19.11.09. на суму 166,80грн, із яких внутрішньопортове лоцманське проведення в сумі 77,16грн., зовнішньопортове лоцманське проведення в сумі 29,16грн. та послуги СРРС в сумі 60,48грн., про що свідчать рахунок ДП „Дельта -Лоцман" №ОД-02526 від 30.11.09.; додаток до нього; лоцманська квитанція №4317, платіжне доручення №921 від 09.12.09. Вартість послуг в розмірі 3268,49грн. та банківські витрати в сумі 375,41грн., визначені в рахунку № 420 від 22.10.09.

Проте, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення витрат в сумі 166,80грн.; вартості послуг в сумі 3268,49грн. та банківських витрат в сумі 375,41грн., враховуючи наступне.

За приписами ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, а саме: дисбурсментський рахунок №420 від 22.10.09., рахунок №ОД-02526 від 30.11.09., виставлений ДП „Дельта Лоцман" позивачу, лоцманська квитанція №4317 від 19.11.09. та платіжне доручення №921 від 09.12.09., яким позивач оплатив ДП „Дельта Лоцман" за внутрішньопортове лоцманське проведення, зовнішньопортове лоцманське проведення та послуги СРРС, що позивач дізнався про порушення свого права в будь-якому разі в грудні 2009 року, коли оплатив рахунок №ОД-02526. Але останній звернувся до суду за захистом порушеного права 22.01.13 року, тобто пропустивши трьохрічний строк позовної давності.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

03.04.13. відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності у спорі (а.с.80, т.2).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення з відповідача вартості агентських послуг та витрат, пов'язаних із наданням агентських послуг в листопаді 2009 році, оскільки позивач пропустив строк звернення з позовом до суду про стягнення зазначених послуг, тобто пропустив строк позовної давності.

Також суд відмовляє в позові в частині стягнення пені в сумі 116,00грн., розмір якої було нараховано позивачу Державним підприємством „Одеський морський торговельний порт" за несвоєчасну оплату причального збору по рахунку №800131 від 01.09.11. та в стягненні 745,2грн. витрат, пов'язаних із сплатою судового збору в сумі 745,20грн., стягнутих із позивача на користь Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт" рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.12 у справі №5017/551/2012, бо відповідно до третього розділу договору - 3982 від 27.12.05., укладеного між Державним підприємством „Одеський морський торговельний порт" та позивачем, останній зобов'язаний був оплатити збори протягом п'яти банківських днів після виставлення рахунків портом (а.с.106-107, т.2). При цьому, позивач пропустив строк позовної давності для звернення з позовом до суду про стягнення з відповідача пені ( ч.2 ст.258 ЦК України) чи витрат, пов'язаних із сплатою пені (ст.257 ЦК України).

Крім того, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення додаткової винагороди в сумі 26965,00грн., оскільки сторони не погодили вартість додаткової винагороди, а наказ Міністерства транспорту України №214 від 27.06.96. (у редакції наказу Міністерства транспорту України №711 від 15.12.00р.) „Збори і плата за послуги, що надаються суднам у морських портах", на який посилається позивач як на підставу нарахування додаткової винагороди, не діяв в такій редакції станом на час існування правовідносин між сторонами. Слід зазначити, що зазначений наказ Міністерства транспорту України №214 від 27.06.96. „Збори і плата за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах" зі змінами і доповненнями станом на час існування правовідносин між сторонами не регулював правовідносини між сторонами за послуги, що надаються суднам у каботажному плаванні. Доказів, які б підтверджували, що послуги по теплоходу „Верещагіно" надавались у закордонному плаванні у матеріалах справи відсутні і такі не надав позивач.

Проте, суд задовольняє позов в частині стягнення витрат, пов'язаних із наданням агентських послуг позивачем відповідачу в період із 14 квітня 2010 року по 03.05.10. на суму 15093,62грн., із яких: 99,42грн. - за внутрішньопортове лоцманське проведення, здійснене 14.04.10.; 99,42грн. - за внутрішньопортове лоцманське проведення, здійснене 03.05.10., 14894,78грн. (9273,18грн. + 524,00грн. +5097,60грн. згідно розрахунку позивача - (а. с. 3-4, т.2) - причальний, буксирний збір, оформлення приходу теплоходу „Верещагіно", оскільки вимоги в цій частині підтверджені матеріалами справи, зокрема: платіжними дорученнями №318 від 30.04.10, №319 від 06.05.10., якими сплачено позивачем ДП „Дельта Лоцман" за внутрішньолоцманське проведення теплоходу „Верещагіно", платіжними дорученнями: №286 від 28.05.10.; №608 від 15.08.11., рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.12. у справі №5017/551/2012, якими сплачено позивачем збори та вартість оформлення документів, пов'язаних із приходом теплоходу „Верещагіно" позивачем Державному підприємству „Одеський торговельний порт"; лоцманськими квитанціями №1572 від 20.05.10., №1134 від 14.04.10., №1367 від 03.05.10., в яких капітан судна „Верещагіно" зазначив судновласника - Товариство з обмеженою відповідальністю „Юпітер" (відповідача), який згідно ст.58 КТМ України є представником судновласника; факсові листи відповідача за №112/11-70 від 17.11.09.; за №55 від 30.04.10. та від 05.05.10., письмовими поясненнями представника відповідача в засіданні суду про те, що телефон №378526 із якого направлялись факсимільні листи належать відповідачу.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних із наданням агентських послуг по теплоходу „Верещагіно" в сумі 15093,62грн.

Позивач також згідно заяви про зменшення позовних вимог (уточнений розрахунок (а.с.2-6, т.2) просить стягнути 3924,00грн. індексу інфляції та 3317,70грн. 3% річних.

Дійсно, згідно частини 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, суд відмовляє в позові у частині стягнення індексу інфляції в сумі 3924,00грн. та 3% річних в сумі 3317,70грн., тому що із матеріалів справи неможливо встановити у який строк відповідач повинен був сплатити понесені витрати позивачем в сумі 15093,62грн., а як наслідок початок нарахування індексу інфляції і 3% річних. Що ж до нарахування індексу інфляції та 3% річних за несвоєчасну сплату витрат в сумі 166,80грн.; вартості послуг в сумі 3268,49грн. та банківських витрат в сумі 375,41грн., то відповідно до ст.266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). А оскільки вимоги в частині стягнення пені в сумі 116,00грн., витрат по сплаті судового збору в сумі 745,20грн та 26965,00грн. додаткової винагороди є безпідставними, то і для задоволення позову в частині нарахування індексу інфляції і 3% річних немає підстав.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень.

Позивач не довів тих обставин на які посилався в позові у повному обсязі, про що суд зазначав вище.

Відповідач теж не спростував позовні вимоги в повному обсязі.

Суд не приймає доводи відповідача щодо не надання агентських послуг позивачем, пов'язаних із теплоходом „Верещагіно", бо вони спростовуються матеріалами справи, зокрема: платіжними дорученнями №318 від 30.04.10, №319 від 06.05.10., якими сплачено позивачем ДП „Дельта Лоцман" за внутрішньолоцманське проведення теплоходу „Верещагіно", платіжні доручення: №286 від 28.05.10.; №608 від 15.08.11., рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.12. у справі №5017/551/2012, якими сплачено збори та вартість оформлення документів, пов'язаних із приходом теплоходу „Верещагіно" позивачем Державному підприємству „Одеський торговельний порт"; лоцманськими квитанціями №1572 від 20.05.10., №1134 від 14.04.10., №1367 від 03.05.10., в яких капітан судна „Верещагіно" зазначив судновласника - Товариство з обмеженою відповідальністю „Юпітер" (відповідача), який згідно ст.58 КТМ України є представником судновласника; факсовими листами відповідача за №112/11-70 від 17.11.09.; за №55 від 30.04.10. та від 05.05.10., письмовими поясненнями представника відповідача в засіданні суду про те, що телефон №378526 із якого направлялись факсимільні листи належать відповідачу, відсутністю акту прийому-передачі теплоходу „Верещагіно" відповідачем відділенню гідроакустики Морського гідрофізичного інституту Національної академії наук України чи Товариству з обмеженою відповідальністю „Вельбот - Плюс".

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд також не приймає доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності до спору, що виник між сторонами в квітні-травні 2010 року, бо як суд зазначив вище неможливо встановити із матеріалів справи коли виник обов'язок у відповідача сплатити позивачу витрати, пов'язані із наданням послуг по теплоходу „Верещагіно" в квітні-травні 2010 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд, з врахуванням уточнених вимог, задовольняє позов у частині стягнення 15093,62грн, оскільки вимоги в цій частині підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам чинного законодавства, і відмовляє в позові в частині стягнення 38878,38грн.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст. ст.22,33,34,43,44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер" (65012, м. Одеса, Приморський район, провулок Мукачівський, буд.8, код ЄДРПОУ 19370805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвоко Груп" (м. Одеса, Лідерсовський бульвар 15, 5 поверх, офіс 520, код ЄДРПОУ 32256215):

- 15093,62грн. - боргу,

- 481,15грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано: 15 квітня 2013 року.

Суддя Брагіна Я.В.