Рішення

від 26.03.2013 по справі 5006/13/52/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ                                     83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46                                                              Р І Ш Е Н Н Я                                                                іменем України 26.03.13 р.                                                                                Справа № 5006/13/52/2012                                Колегія суддів господарського суду Донецької області у складі головуючого судді Макарової Ю.В., суддів Величко Н.В. та Шилової О.М., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вірс”, Чернігівська обл., м. Носівка до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, Донецька обл., м. Краматорськ про: стягнення суми в розмірі 60490грн.00коп. За участю представників сторін від позивача:  не з'явився від відповідача: не з'явився СУТЬ СПОРУ:            Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Вірс”, Чернігівська обл., м. Носівка звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення суми в розмірі 60490грн.00коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 57050грн.00коп., пені в сумі 2698грн.96коп. та інфляційних витрат у сумі 741грн.65коп. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 15/1154 від 25.08.2011р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару. Через оскарженням відповідачем ухвали суду від 14.06.2012р. про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви ПАТ “Енергомашспецсталь” до ТОВ “Вірс” про визнання договору від 25.08.2011р. № 15/1154 недійсним, через розгляд господарським судом Чернігівської області пов'язаної з даною справою справи № 5028/2/69/2012 про визнання договору № 15/1154 від 25.08.2012р. недійсним та через оскарження рішення господарського суду Чернігівської області від 01.10.2012р. по справі №5028/2/69/2012 в апеляційному порядку, суд неодноразово зупиняв та поновляв провадження у справі. 09.10.2012р. позивач через канцелярію суду для приєднання до матеріалів справи надав засвідчену копію рішення господарського суду Чернігівської області від 01.10.2012р. по справі № 5028/2/69/2012, яким відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог ПАТ «Енергомашспецсталь» до ТОВ «Вірс» про визнання недійсним договору № 15/1154 від 25.08.2011р. 24.01.2013р. позивач для приєднання до матеріалів справи надав суду постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2012р., якою апеляційна скарга ПАТ “Енергомашспецсталь” залишена без задоволення, а рішення від 01.10.2012р. по справі № 5028/2/69/2012 без змін. Ухвалою від 27.11.2012р. суд продовжив строк розгляду справи до 18.12.2012р. Розпорядженням в.о. голови господарського суду від 11.03.2013р. призначений колегіальний розгляд справи у складі: головуючого судді Макарової Ю.В., суддів Величко Н.В. та Шилова О.М. Востаннє ухвалою від 11.03.2013р. суд поновив провадження по справі, призначивши її розгляд у судовому засіданні на 26.03.2013р. Представники сторін у судове засідання 26.03.2013р. не з'явилися. Позивач під час розгляду справи підтримав свої позовні вимоги, в той час як відповідач свої правової позиції по суті спору до відома суду не довів, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судових засідань, що унеможливлює порушення його прав в цій частині. Суд вважає можливим розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка сторін не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору. Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ: 25.08.2011р.  між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірс» (продавцем) та Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (покупцем) був укладений договір поставки № 15/1154, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати в установлений строк продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується у відповідності з умовами даного договору прийняти цю продукцію (товар) та оплатити її. Згідно із п. 1.2 договору найменування, номенклатура (асортимент), кількість, якісні та інші характеристики продукції (товару), її ціна та умови поставки вказуються в специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору. Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що загальна кількість постачаємого по даному договору товару складається із кількості товару, що поставляється по всім специфікаціям, оформлених до даного договору. Відповідно до п. 2.1 договору ціна продукції зазначається в специфікаціях, які являються невід'ємною частиною договору. Згідно із п. 2.2 договору орієнтована сума договору на момент укладання складає 960000грн. з ПДВ. Відповідно до п. 9.3 договору покупець здійснює оплату за поставлену продукцію згідно порядку, вказаного в специфікаціях. У відповідності із п. 13.2 договору договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30.12.2013р. За поясненнями позивача, наданими через канцелярію суду 06.06.2012р., останній вияв заперечення щодо окремих умов вказаного договору, які були прийняті відповідачем, в результаті чого сторони протоколом розбіжностей від 29.08.2011р. до договору № 15/1154 від 25.08.2011р. виклали преамбулу договору, п.п. 4.2, 4.3, 6.2, ст. 10 договору в запропонованій позивачем редакції. Специфікацією № 1 від 25.08.2011р. до договору № 15/1154 від 25.08.2011р. сторони визначили наступні умови оплати: 30% попередня оплата, 70% по факту поставки. У позовній заяві позивач посилається на те, що на виконання договору № 15/1154 від 25.08.2011р. за видатковими накладними № РН-0731 від 17.10.2011р. та № РН-0800 від 04.11.2011р.  здійснив поставку обумовленого у Специфікації № 1 від 25.08.2011р. товару відповідачу загальною вартістю 81500грн.00коп. Позивач вказує, що відповідач виконав вимоги Специфікації № 1 від 25.08.2011р. в частині здійснення 30% попередньої оплати, перерахувавши 05.10.2011р. на рахунок позивача суму в розмірі  24450грн.00коп., однак зобов'язання щодо здійснення остаточного розрахунку за отриманий товар залишились невиконаними, вартість товару в сумі 57050грн.00коп. так і залишилась неоплаченою з боку відповідача. Позивач звертався до відповідача з вимогами вих. № 33/3 від 17.12.2011р. та вих. № 10/10 від 22.02.2012р. сплатити виниклу суму заборгованості, які залишені без задоволення, що і призвело до звернення з даним позовом до суду. Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне: Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору. Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Предметом позову є стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 57050грн.00коп., пені в сумі 2698грн.96коп. та інфляційних витрат у сумі 741грн.65коп., підставою позову є поставка товару у виконання умов договору купівлі-продажу № 15/1154 від 25.08.2011р. за видатковими накладними № РН-0731 від 17.10.2011р. та № РН-0800 від 04.11.2011р.         Договір № 15/1154 від 25.08.2011р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України). Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона–постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Позивач у виконання договору № 15/1154 від 25.08.2011р. поставив, а відповідач за видатковими накладними № РН-0731 від 17.10.2011р. та № РН-0800 від 04.11.2011р. отримав товар, погоджений сторонами у Специфікації № 1 від 25.08.2011р. до вказаного договору, загальною вартістю 81500грн.00коп. Поставлений згідно зазначених накладних товар на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 2532 від 11.10.2011р. та № 2755 від 04.11.2011р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останнього на вказаних накладних, чим останній надав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною. Господарський суд приймає також до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару. Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №  15/1154 від 25.08.2011р. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину. Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару. Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Як вже зазначалося, у п. 9.3 договору сторони дійшли згоди, що покупець здійснює оплату за поставлену продукцію згідно порядку, вказаного в специфікаціях. Специфікацією № 1 від 25.08.2011р. до договору № 15/1154 від 25.08.2011р. сторони визначили наступні умови оплати: 30% попередня оплата, 70% по факту поставки. Як вже встановлено судом, умови щодо здійснення 30% попередньої оплати спірного товару виконані відповідачем належним чином. Пункт 3 Специфікації № 1 до договору щодо здійснення оплати у розмірі 70% по факту поставки пов'язує строк оплати з певною подією – фактичною поставкою товару. Проте, початок строку оплати у період після вказаної події починається з наступного дня від цієї події, а визначити закінчення строку оплати без окремої домовленості сторін з цього питання фактично неможливо. Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і який, згідно з ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України, визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а тому зазначення у Специфікації № 1 від 25.08.2011р. про те, що оплата 70% вартості товару здійснюється по факту поставки не можна розцінювати як узгодження сторонами конкретного строку оплати остаточної вартості товару. Письмовою домовленістю сторонами конкретний строк виконання відповідачем зобов”язання по оплаті 70% товару не визначений, у зв”язку з чим господарський суд застосовує до спірних правовідносин положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня  пред'явлення вимоги. Позивач в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України направив відповідачу вимогу про оплату вих. № 33/3  від 17.12.2011р., докази направлення якої 17.12.2011р. містяться в матеріалах справи. Ця вимога позивача відповідачем залишена без відповіді та задоволення. З урахуванням нормативних строків щодо пересилання поштової кореспонденції відповідно до Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України „Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів” (між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4) відповідач повинен був отримати претензію в період з 17.12.2011р. по 21.12.2011р. Виходячи з викладеного, відповідач повинен був оплатити отриманий товар до 28.12.2011р. включно, тобто протягом 7 днів з дня отримання вимоги, що ним не зроблено. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару та не оплати у встановлені терміни, докази сплати суми заборгованості в розмірі 57050грн.00коп. суду не надані, заявлений розмір боргу в тому числі підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою  № 83 від 01.06.2012р. за підписом директора та головного бухгалтера ТОВ «Вірс», господарський суд задовольняє позовну вимогу щодо стягнення 57050грн.00коп. заборгованості в повному обсязі. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача також пеню в сумі 2698грн.96коп., нараховану на суму боргу 57050грн.00коп. за період з 10.01.2012р. по 01.05.2012р. та інфляційні витрати в сумі 741грн.65коп. за січень – травень 2012 року. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, ст. 216 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою. Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.    Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Так, сторонами у п. 10.5 договору № 15/1154 від 25.08.2011р. передбачено, що при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець виплачує пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Дослідивши розрахунок суд зазначає, що нарахування пені здійснюється позивачем з врахуванням приписів ст.ст. 1, 3  Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України; позивач нараховує пеню починаючи з 10.01.2012р., що є його правом. Суд перевіривши арифметичний розрахунок позивача в частині вимог щодо стягнення пені за заявлений позивачем період, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, встановив, що представлений позивачем розрахунок пені є вірним, заявлена позивачем до стягнення сума пені в розмірі 2698грн.96коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.   Суд перевіривши арифметичний розрахунок позивача в частині вимог щодо стягнення інфляційних витрат у сумі 741грн.65коп., нарахованих за період з січня 2012р. по травень 2012р., за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що заявлена позивачем сума індексу інфляції перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, так  як за підрахунком суду обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних витрат у розмірі 227грн.91коп., у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних витрат у сумі 513грн.74коп.         Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст 216, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Вірс”, Чернігівська обл., м. Носівка до Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення суми основного боргу в розмірі 57050грн.00коп., пені в сумі 2698грн.96коп., інфляційних витрат у сумі 741грн.65коп. - задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» (юридична адреса: 84306, Донецька обл., м. Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вірс” (юридична адреса: 17100, Чернігівська обл., Носівський район, м. Носівка, вул. Центральна, 14, код ЄДРПОУ 32631784) суму основного боргу в розмірі 57050грн.00коп., пеню в сумі 2698грн.96коп., інфляційні  витрати у сумі 227грн.91коп., витрати на оплату судового збору 1595грн.83коп. Видати наказ після набрання рішення законної сили. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. У судовому засіданні 26.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.                                          Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2013р.            Головуючий суддя                                                               Макарова Ю.В.            Суддя                                                                  Величко Н.В.      Суддя                                                                  Шилова О.М.